Тема: “ Вступ. Світ на початку XX століття. »

ПЛАН

1. Загальні тенденції соціально – економічного та політичного розвитку світу на початку XX століття.

2. Періодизація світової історії першої половини століття.

3. Загальна характеристика суспільно – політичних рухів.

1 Визначними тенденціями світового розвитку першої половини XX ст. стали економічний, технічний прогрес, зростання національно-визвольного та соціального рухів, протистояння демократії та тоталітаризму.

Особливості економічного розвитку - в провідних країнах світу формується індустріальне суспільство, яке характеризується поширенням крупного машинного виробництва ( стає основою економіки), утвердженням ринкової економіки, зростанням міського населення, становленням демократії та правової держави. Більшого поширення набуває наймана праця, яка поширюється на все більше сфер виробництва ( с/госп., сферу послуг тощо), розвиваються новітні галузі промисловості: автомобілебудування, електротехнічна, нафтодобувна і т.д.

Цей період характеризується стрімким розвитком науково – технічного прогресу: виникнення новітніх технологій, машин та механізмів, засобів зв'язку ( поширення електроенергії, автомобілебудування, зокрема конвеєрний метод збирання, системи радіомовлення, телебачення, телефонний зв'язок між континентами (1926 р. між Лондоном та Нью – Йорком). Велика кількість наукових відкриттів були поставлені на службу війні. Цей період характеризується стрімкою мілітаризацією економіки та гонкою озброєнь (збільшення доля виробництва зброї в загальній структурі промисловості та нарощування загальної кількості зброї). Були винайдені найсучасніші, небачені до цього види зброї: танки, літаки, підводні човни, далекобійна артилерія тощо.

Разом з тим, це період загострення різноманітних протиріч, які існували в світі:

• Протиріччя внаслідок нерівномірного розвитку світу. Найбільш розвинуті індустріальні країни світу (США, Велика Британія, Франція, Німеччина) значно випередили решту країн в своєму розвитку. Вони сформували 1 групу держав ( ці країни були імперіями, тобто мали залежні території, економічно розвинуті, визначали світову політику і мали великий вплив на залежні території – колонії). 2 групу держав склали держави відносно потужні, самостійні але значно менш впливові, які не мали статусу сильних, або його втратили, деякі з них також мали колонії (Османська імперія, Іспанія, Португалія, Болгарія, Румунія). Значна частина країн 1 та 2 групи були зосереджені в Європі. 3 групу країн складали країни переважно залежні колонії, які були під економічним та політичним впливом більш розвинутих держав. Левова частина таких територій - це Африканський континент, Азія, Латинська Америка. Зокрема одним з найголовніших протиріч між країнами на початку століття була боротьба за територіальний переділ світу, тобто володіння колоніями.

• Підйом національно – визвольного руху: разом з тим в залежних країнах Азії, Африки та ін..також наростає незадоволення своїм статусом, яке виливається в боротьбу за державний суверенітет, політичну самостійність, національні права. Форми боротьби були різними: н.-в. війна, повстання, революція, або ненасильницькі форми протесту. Їхнє значення, попри невдачі, в тому, що підривали існуючі устої, змушували правлячі режими шукати нових форм співіснування.

• Соціальні протиріччя. Значне поширення ринкових відносин зокрема призводить до збільшення використання найманої праці і, як результат,поглибленням соціального розшарування суспільства. Заможні верстви населення (підприємці, фінансисти намагалися сконцентрувати в своїх руках не тільки матеріальні цінності, а все більше втручатися в політичне життя своїх країн, визначаючи внутрішню та зовнішню політику (оберталося все передусім заради одержання надприбутків). Фраза К.Маркса. З іншого боку зростає роль робітничого класу, який витісняє селянство, як головну рушійну силу соціальних конфліктів (спрощено кажучи між бідними і багатими). Цьому сприяла як матеріальна вразливість робітників (залежність від заробітку, наявності роботи, а значить в період кризи вони страждали найбільше і першими), але й більш високий рівень організації. Як результат робітничий рух стає найбільш визначальним різновидом соціальної боротьби.

• Протистояння демократії та тоталітаризму (див. 3 питання).

2 Існує декілька підходів до періодизації даного етапу розвитку світової історії, одним з найпоширеніших є наступний:

Роки	Назва періоду	Головні характерні риси
1914 – 1918 рр.	Перша світова війна	Наймасштабніший військовий конфлікт того часу, в який були втягнути всі провідні країни світу більша частина людських та матеріальних ресурсів; Війна призвела до серйозних політичних, економічних та територіальних змін у світі.
1918 – поч..20-х рр..	Період повоєнної нестабільності та економічної кризи	Значні зміни в результаті війни:практично всі країни. Як переможені та і переможці переживають глибоку економічну кризу, соціальні протиріччя. Зростає національно – визвольний рух в країнах Сходу. Змінюються політичні режими в багатьох країнах (Росія, Італія та ін..)
Поч.20-х – 1929/1930 рр.	Період стабілізації	З подоланням економічної кризи та негативних наслідків Першої світової війни, в країнах світу наступає стабільність, підйом економіки. Разом з тим, зменшується активність соціальної боротьби, нац..-визв. руху.
1929/1930-1933	Період економічної кризи «Великої депресії»	Період нетривалої стабільності змінюється черговою кризою, але від попередніх її відрізняло ряд особливостей: масштаби поширення та глибина. Жодна криза ні до ні після цього не мала таких негативних наслідків у вигляді падіння виробництва, зменшення життєвого рівня населення, росту безробіття, банкрутства підприємств, банків тощо. Зростання соціальних конфліктів.
1933 – 1939 рр.	Подолання наслідків кризи та підготовка до розв'язання нової світової війни.	Вихід з кризи різні країни шукали різними шляхами: деякі стали на шлях реформ (США, Британія), в інших – були встановлені тоталітарні режими (Німеччина, Італія), які прагнули перегляду результатів Першої світової війни. Поглиблюються протиріччя між демократичним країнами (США, Британія, Франція), фашистськими (Німеччина, Італія), комуністичними (СРСР) що також стало могутнім каталізатором нової війни.

3 Перед розглядом питання рекомендується повторити:

- головні форми правління, що існують у світі (монархія та республіка)

- форми територіального устрою (унітарна держава, федеративна, імперія)

- форми політичного режиму (демократичний та тоталітарний).

Одним з головних напрямів розвитку людства даного періоду є боротьба між демократичним та тоталітарними політичними режимами.

Демократія – форма політичного режиму, яка заснована на визнанні народу як головного джерела влади. Головні риси – пріоритет загальнолюдських цінностей, рівноправність громадян, захищеність прав і свобод, розподіл влади, виборність головних органів, реальний вплив народу в державні справи.

Тоталітаризм – характеризується повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства, пануванням однієї ідеології та політичної сили репресіями стосовно інакодумців, порушенням прав і свобод громадян, силовий шлях вирішення проблем, передусім на світовій арені.

В цей період більш чітко оформлюються найпоширеніші суспільно – політичні рухи:

• Лібералізм – вважається першою політичною ідеологією в світі і заснована на пріоритеті громадянських, політичних та економічних свобод. Поширення одержали в результаті буржуазно – демократичних революцій (США, Франція) і тому переважно захищала інтереси буржуазії як соціальної групи.

Головні принципи ліберальної ідеї – пріоритет прав і свобод людини над інтересами держави, приватна власність, принцип конкуренції і як результат від внеску людини, його заслуг перед суспільством і повинна оцінюватися його винагорода; проти зрівнялівки в усіх проявах. Таким чином, ліберальні ідеї прямо протистоять тоталітарним. Після кризи 1929-1933 рр. ідеї лібералізму переглядаються (кейнсіанство): головне визнання ролі держави передусім у впливі в економіку.

• Консерватизм – прихильність до існуючих систем і норм в суспільстві (державі). Головні риси – стабільність, порядок, традиціоналізм, категоричне неприйняття революційних методів змін суспільства. На відміну від лібералізму, притаманний представникам різних соціальних груп, як панівних . так і нижчих, оскільки базується на загальних принципах існування (родина, релігія, мораль). В другій половині століття трансформується в неоконсерватизм.

• Комуністична ідеологія – головні положення теорії розробив К.Маркс, тому називається ще марксизм. Він обґрунтував модель ідеального суспільства, яке вільне від приватної власності, експлуатації людини людиною та всіх форм соціальної нерівності. Досягти цієї мети можна лише в результаті соціалістичної революції (соціалізм – проміжна ланка від капіталізму до комунізму), головною рушійною силою якої є пролетаріат (робочий клас). На стадії комунізму, на думку ідеологів даної теорії, держава та її інститути будуть ліквідовані, замість них органи народного самоуправління; створення всенародної власності, розподіл матеріальних благ по потребам, ліквідація класів, соціальних груп, націй. Формування людини нового типу, з новими цінностями та мораллю. На практиці стала різновидом тоталітарного режиму, оскільки опиралася на владу однієї партії, на чолі якої є вождь з широкими повноваженнями; сповідує терор по відношенню до «ворожих» верств населення, насадження своєї ідеології та подавлення інакодумства.

Окремі соціалістичні принципи були втілені в життя в окремих країнах, передусім в Росії після приходу до влади більшовиків. Але реалізувати в повній мірі комуністичні принципи за Марксом в жодній країні не вдалося.

• Фашизм – ідеологія тоталітарного типу в ряді країн світу, передусім Італії та Німеччини в 20-40 рр. XX ст., яка спирається на сильну партію і авторитетного вождя, який має необмежені повноваження. Головними рисами фашизму є насадження силовими методами своєї ідеології, вороже ставлення до загальнолюдських цінностей, політика на знищення не тільки інакодумців, а цілих верств населення або навіть народів (геноцид). Лідери фашизму в своїй риториці широко використовують принципи популізму, демагогії, воєнну риторику, крайні форми націоналізму (перевага своєї нації над іншими).

Зароджується на тлі кризи західних демократій, трагічних наслідків світової війни, неможливості законних органів влади вирішити нагальні проблеми, і особливо сприятливим фактором і економічна криза та політична криза (наведення порядку – одна з ключових обіцянок).

Принциповою відмінністю нацизму який став офіційною ідеологією в Німеччині, були те, що він досяг крайніх форм расової нетерпимості, тотальної переваги «арійської» раси над іншими народами та ідея світового панування.

• Національно – визвольний рух – боротьба залежних народів (передусім колоній) за національну незалежність, економічну самостійність та соціальний прогрес.

Форми і методи боротьби були як мирними, так і збройними, насильницькими: нац. – визв. війна, революція, повстання, демонстрація мітинг, акція громадської непокори тощо. Цей рух став одним з визначальних факторів світового розвитку, хоча досягти конкретних результатів вдалося небагатьом країнам.

• Робітничий рух – див. соціальні протиріччя. Однією з найпоширеніших форм боротьби став страйк ( колективна відмова робітників працювати і висування власнику економічних або політичних вимог – зменшення робочого дня, поліпшення умов праці, оплати, зміна власності на колективну і т.д.), одним з наймасштабніших в світовій історії став загальний страйк у Британії в 1926 році ( 12 млн. чол..) Одними з головних органів самоуправління стали профспілки (добровільні об'єднання робітників як правило по галузевому принципу, які були проміжною ланкою між робітниками і адміністрацією.

• Середній рівень навчальних знань

• - Назвіть періоди, на які поділяється світова історія з 1914 по 1918 роки;

• - Назвіть країни в яких були встановлені: а) демократичні режими; б) тоталітарні режими. В чому полягають принципові відмінності демократичного режиму від тоталітарного?

• - Визначте поняття «лібералізм», «консерватизм», «комунізм», «фашизм», «національно – визвольний рух».

• Достатній рівень навчальних знань

• - Охарактеризуйте головні періоди міжвоєнного етапу світової історії.

• - Проаналізуйте головні фактори, які впливали на розвиток світової історії першої половини XX ст.

• - В чому полягають відмінності між лібералізмом та консерватизмом, фашизмом та нацизмом.

• Високий рівень навчальних знань

• - Багато дослідників стверджують, що розвиток ринкових відносин породжує глибокі економічні кризи, які в свою чергу призводять до соціальних потрясінь. Як наслідок, ринкові відносини приховують в собі багато негативних явищ та наслідків. Що Ви думаєте з приводу такої позиції?

• - У. Черчиллю належить висловлювання: «Демократія – це жахлива річ, але нічого кращого людство не придумало. Чи поділяєте Ви цю точку зору відомого політика?

• - М. Тетчер в 1983 р. в одному із своїх виступів говорила: «Мені здається, що марксисти існують тільки для того, щоб розподіляти в суспільстві матеріальні цінності, створені іншими».

Як Ви ставитеся до цього висловлювання видатного британського політика?

• Домашнє завдання:

• - повторити матеріал лекції;

• - опрацювати рекомендовану літературу по темі;

• - підготуватися до співбесіди за наступними питаннями:

• - схарактеризуйте головні протиріччя, які сформувалися на початок XX століття. Подумайте що з цих протиріч могло вплинути на розв’язання світової війни?

• - між якими країнами існували найбільш непримиренні протиріччя, і на якому боці вони могли відповідно воювати?

• - Які досягнення науково – технічного прогресу вплинули на характер та масштаби світової війни?

Тема: “ Перша світова війна.»

ПЛАН

1. Причини та початок Першої світової війни. Воєнні дій в 1914 році.

2. Хід воєнних подій в 1915 – 1916 роках.

3. Хід воєнних подій в 1917 – 1918 роках.

4. Завершення, результати та наслідки війни.

1 Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 - листопад 1918 рр.) було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. — з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904—1907 рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії — Антанта.

Головним конфліктом був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870—1871 рр.

Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.

Безпосереднім приводом до розв'язання світової війни стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Цей замах був терористичним актом помсти за пригнічення, якого зазнавало слов'янське населення від Австро-Угорщини. Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено підштовхувала Австро-Угорщину до війни проти Сербії. Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум. І хоча в цілому його було прийнято, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія, як гарант незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію, після чого Німеччина оголосила їй війну. Далі у війну вступили Англія та Франція.

У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія, Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі.

Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав час для вторгнення в Китай і встановлення панування на Тихому океані. Спочатку вона пред'явила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови.

Таким чином, війна стала світовою. Понад чотири роки тривала ця жахлива бійня, в яку були втягнуті 36 країн з населенням понад 1,5 млрд. чоловік, тобто 75 % населення земної кулі. В армії воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн. чоловік.

Стратегічні плани кожної держави у цій війні визначалися її військово-економічним потенціалом і цілям, які дана країна намагалася досягти. Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти — проти Франції та Росії. Його основна ідея полягала в тому, щоб спочатку розбити Францію. На Східному фронті основний тягар боротьби з Росією мала нести Австро-Угорщина до того часу, поки не буде розгромлена Франція. Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та економічної переваги Німеччини. Тому цей план в основі своїй був пасивно-очікувальним. Але Франція намагалася повернути Ельзас і Лотарингію, і це штовхало її до активних дій. Звідси і непослідовність оперативно-стратегічних дій. Англійський генеральний штаб передбачав надіслати в Європу незначну експедиційну армію. При цьому дії союзних військ не були погоджені, що давало можливість Німеччині наносити удари противникам поодинці. Росія насамперед прагнула розгромити Австро-Угорщину, тому проти неї було кинуто чотири із шести розгорнутих активних армій. Другим завданням були наступ у Східній Пруссії і вихід на допомогу союзній Франції.

Перша світова війна велася у багатьох регіонах земної кулі. Утворилося до двох десятків фронтів, проте основними були Західноєвропейський фронт, де німецькі війська вели війну проти англо-французьких військ, та Східноєвропейський, де російські війська протидіяли австро-угорській і німецькій арміям. Всі інші фронти (Балканський, Закавказький, Аравійський, Австро-Італійський та ін.) були другорядними.

Основні сили німецької армії у серпні 1914 р., порушивши нейтралітет Бельгії, вступили на її територію, а після розгрому невеликої бельгійської армії рушили до французьких кордонів. На кінець серпня німці підійшли до Парижа і французький уряд покинув столицю.

У Берліні вважали, що з Францією майже покінчено. Проте німецьке керівництво помилилося. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і зайняла позицію нейтралітету. Російські війська на прохання союзників перейшли кордон Східної Пруссії і розбили німецьку армію. У Берліні захвилювалися через можливу втрату Східної Пруссії, перекинули туди нові сили. Але російське командування не скористалося першою перемогою, дві російські армії не координували свої дії, тому зазнали поразки у двох важливих битвах (при Танненберзі, втративши 20 тис. вбитими та 90 тис. пораненими і всю артилерію)..

Разом з тим Східнопрусська операція мала важливе значення у війні; було зірвано німецький план "бліцкригу" — блискавичного розгрому Франції. 5 вересня розпочалася грандіозна битва на р. Марні, в якій брали участь з обох сторін до 2 млн. чоловік. Втрати обох сторін склали близька 600 тис. чол. Німецький стратегічний план на Марні зазнав цілковитого краху. Ця битва визначила перехід до затяжної війни.

Значної поразки російські війська завдали австро-угорським арміям у Галичині. Зазнавши початкових невдач, російські війська на початку вересня перейшли в рішучий наступ і в ряді битв розбили головні сили австро-угорців, відкинули їх за Карпати і до Кракова. З обох сторін в битві було задіяно близька 1,5 млн. чол. Німеччина була змушена перекинути у Галичину значну частину військ для підтримки свого союзника, але зазнала поразки в наступі на Варшаву. У той же час австро-угорські війська були викинуті із Сербії.

На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчилися на користь Антанти. Японські, англійські та французькі війська захопили майже всі німецькі колонії на Тихому океані і в Африці. 1915 р. Італія виступила на стороні Антанти.

2 З вересня 1915 р. Східноєвропейський фронт став основним. У результаті весняного наступу 1915 р. російські війська заволоділи карпатськими проходами, Карпатським хребтом і оволоділи фортецею Перемишль. У цей час німецьке командування перекинуло до Польщі значні сили і розпочало наступ проти російських військ. Останні з тяжкими втратами відступили з Галичини, залишили Львів. Влітку німецькі війська захопили Варшаву, польські та литовські області царської Росії, вийшли до Брест-Литовська. У вересні наступ німецької армії було призупинено.

На Західному фронті суттєвих змін не було, а на новому — Італійському — кілька наступів італійських військ не мали результатів. Більше того, Болгарія підписала австро-болгаро-німецько-турецький союз, а в жовтні окупувала Сербію. В травні 1915 р. німці вперше масово застосували отруйні гази в битві під Іпром. Загинули майже 5 тис. французів та британців, ще майже 10 тис. були отруєні.

У той же час Англія і Франція мобілізували значні військові сили, що на початку 1916 р. переважали німецькі. Нарешті країни Антанти дійшли згоди про координацію бойових дій у майбутньому. Однак, переоцінивши свої сили, Німеччина на початку 1916 р. вирішила захопити французьку фортецю Верден, падіння якої відкривало шлях на Париж. Після кровопролитних лютневих боїв жодна із сторін не перемогла. Загалом битва тривала до грудня 1916 року, під час неї з обох сторін загинуло близька 700 тис. чол.. Особливо великих втрат зазнала Франція, але й Німеччина не реалізувала своїх планів.

Натиск німецьких військ на Верден було послаблено успішним наступом навесні та влітку 1916 р. російських військ, які стрімким ударом оволоділи м. Луцьк, захопили частину Галичини і Буковини, увійшли в Карпати. Німці та австрійці втратили до 1,5 млн. чол. Проте нестача боєприпасів і розтягнутість комунікацій не дали змоги просуватися вперед. До того ж окупація австро-німецькими військами Румунії, яка щойно вступила у війну на боці Антанти, примусила Росію продовжити свій фронт ще на 500 км.

Скориставшись послабленням сил Німеччини на Західному фронті, англійські та французькі війська в липні 1916 р. провели наступ на р. Соммі, де вперше в історії застосували танки.

У німецьких правлячих колах похитнулася надія на легку перемогу, і вони перейшли до оборони, але з метою ізоляції країн Антанти від їхніх колоній і США, Німеччина розпочала широкомасштабну підводну війну. У травні—червні 1916 р. біля берегів Ютландії відбулася грандіозна морська битва англійського і німецького військових флотів. У ній брало участь 275 воєнних кораблів з обох сторін. Німецький флот був змушений повернутися у свої гавані.

У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували країнам Антанти розпочати мирні переговори. Країни Антанти відмовилися від переговорів і попередили, що мир з Німеччиною буде підписаний тільки після того, як вона понесе кару за всі злочини у війні, яку сама розв'язала. Відмова Антанти була використана в Німеччині як привід до загострення методів ведення війни. Німеччина розпочала необмежену підводну війну проти флотів і суден усіх країн — союзників Антанти.

Коли німецький уряд офіційно повідомив, що розпочинає підводну війну навіть проти суден нейтральних країн, США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини й оголосили 6 квітня 1917 р. їй війну.

Вступ США у війну суттєво зміцнив сили Антанти. Влітку на боці Антанти виступила Греція. Проте ні на Західному, ні на Східно­му фронтах союзники не досягли значних успіхів. Вони стабілізували ситуацію на Італо-Австрійському фронті. Були визволені німецькі колонії у Східній Африці. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.

3 Існуючу в Росії гостроту соціальних суперечностей на деякий час послабив вступ країни в Першу світову війну, що в єдиному патріотичному пориві об'єднав навколо уряду усі стани населення. Проте тривало це недовго. Стала відчутною економічна криза 1915—1916 рр. Економіка насамперед забезпечувала потреби фронту, тому розвивалася однобічно. Народ скоро відчув дефіцит товарів, підвищення цін, падіння купівельної спроможності карбованця, нестачу палива. У країні, яка посідала до війни перше місце у світі з виробництва зерна, з'явилися черги за хлібом, процвітала спекуляція. Болюче сприймалися поразки Росії на фронтах, репресії уряду щодо українства Галичини, інших народів. Ширилися страйки робітників і селянські виступи, посилився національно-визвольний рух, а уряд робив жорсткішою політику щодо "недержавних" народів.

Ліворадикальні партії використовували ситуацію для дискредитації правлячої верхівки. Микола II катастрофічно втрачав авторитет не лише в суспільстві, а й серед свого оточення. Цариця Олександра Федорівна безцеремонно втручалася в державні справи. Ліберальна опозиція значно активізувала свою діяльність, посилилось протистояння Державної думи і уряду, розвалювалося співробітництво буржуазних партій і самодержавства. Прогресивний блок у IV Думі (міжпартійна коаліція більшості думських фракцій) поставив вимогу створення уряду "народної довіри", який повинен бути відповідальним перед Думою. Проте імператор категорично відкинув пропозицію.

Усе це привело до усвідомлення суспільством нездатності царського уряду подолати політичну й економічну кризу.

У середині лютого 1917 р. через нестачу хліба, спекуляції і постійне підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путіловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На вулиці столиці вийшли робітники з гаслами "Хліба!", "Геть війну!", "Геть самодержавство!". Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції.

28 лютого Микола II виїхав із Могилева до Царського Села, але революційні війська затримали імператорський потяг, і він змушений був повернутися. Після консультацій з командувачами фронтів він переконався, що сил для придушення революції не вистачає. Цар підписав Маніфест про зречення від престолу за себе і свого сина на користь брата, великого князя Михайла Олександровича. Але коли Маніфест привезли до столиці, стало очевидним, що народ не хоче монархії. З березня зрікся престолу і Михайло.

Представники Тимчасового комітету Думи і Виконкому Петроградської ради сформували Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим.

Проте внутрішня і зовнішня політика першого коаліційного уряду викликала новий вибух незадоволення. Воно досягло значного розмаху в червні 1917 р. у зв'язку з підготовкою нового наступу на фронті. Уряд думав, що успіх наступу стабілізує внутрішнє становище в країні. Але все закінчилося панічним відступом російських військ.

Події на фронті збігалися з подіями в столиці. Із складу уряду вийшли міністри-кадети в знак незгоди з визнанням крайової влади в Україні — Генерального секретаріату Центральної Ради.

Провал наступу на фронті і загроза кадетів розвалити коаліцію викликали нову загальнополітичну кризу. В Петрограді 3—4 липня відбулися масові демонстрації робітників і солдатів, сутички між демонстрантами і вірними уряду військовими частинами

Розвиток політичної ситуації "працював" на ліворадикальні сили. Невдоволення внутрішньою політикою урядів і продовженням війни викликало страйковий рух, селянські бунти, посилювався національ­но-визвольний рух. Розвалювався фронт, дезертирство набуло масо­вого характеру, країна стояла напередодні нової кризи.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. відбувся більшовицький переворот. На II з'їзді Рад робочих солдатських та селянських депутатів більшовики і їх прибічники прийняли ряд декретів, зокрема, Декрет про мир закликав воюючі країни укласти демократичний мир без анексій і контрибуцій, проголошував відмову від таємної дипломатії і договорів, підписаних царським і Тимчасовим урядами.

Наприкінці 1917 р. розпочалися мирні переговори між радянським урядом Росії та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, що після тривалих дискусій і ультиматумів завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського миру. Німецькі війська захопили важливі території Прибалтики, Білорусі, Польщі. На користь Туреччини на Кавказі відходили Карс, Ардаган, Батумі. Ще раніше, 9 лютого, Українська Центральна Рада підписала договір з Центральними державами, згідно з якими німецькі й австрійські війська вступали на територію України.

У травні 1918 р. в Бухаресті між Румунією і Четверним союзом було підписано мирний договір та економічну угоду, що закріпляли права німецьких монополій на експлуатацію природних багатств Румунії.

Внаслідок цього кількість німецьких військ на Західному фронті значно зросла порівняно з чисельністю союзних армій. Проте становище країн німецького блоку було безнадійним: населення голодувало, продуктивність праці впала, бракувало важливих видів сировини. Обтяжені війною маси виступали проти продовження війни.

Економічне становище Англії, Франції та Італії також було не легким, але не критичним. Зі США та колоній вони одержували зброю, сировину та продовольство. Вони значно перевершували країни німецького блоку військовою технікою.

Поспішаючи розгромити англо-французькі війська до введення в дію значних американських сил, німецьке командування протягом березня — червня 1918 р. здійснило чотири наступи, зокрема досягло р. Марни. Проте вони не досягли головної мети — розгрому військ Антанти. Під час наступів танули останні людські резерви німецького командування, було підірвано фізичний і моральний стан німецьких солдат.

У липні—вересні 1918 р. французькі війська здійснили проти німців ряд контрнаступів, (особливо виділяється розгром німецьких військ під Амьєном 8 серпня, коли за день втратили 12 дивізій, «чорний день німецької армії») звільнили значну територію, яку ті загарбали. Наприкінці вересня союзні війська розгорнули загальний наступ на всьому фронті, полонили чимало німецьких солдатів і офіцерів, захопили 2 тис. гармат і 13 тис. кулеметів. Це прискорило революціонізування німецьких солдат. Після вересневих поразок німецьких військ Австро-Угорщина офіційно повідомила про намір терміново укласти мир.

Антанта намагалася остаточно розгромити своїх противників і продиктувати їм власні умови миру.

15 вересня союзні армії розпочали наступ в Македонії і розгромили болгарську армію. Болгарія капітулювала, прийнявши всі умови Антанти: демобілізацію армії, термінову евакуацію з усіх захоплених територій — Сербії, Греції, Румунії та ін.

Розгром Болгарії був першим серйозним провалом у коаліції Центральних держав.

Постала загроза вторгнення військ Антанти в Австро-Угорщину, а потім завдання удару і Німеччині.

Союзні війська прорвали німецький фронт і у Фландрії.

4 Наприкінці вересня 1918 р. у Німеччині було сформовано новий уряд на чолі з принцом Максом Баденським. На думку німецької верхівки, новий уряд повинен був стримати революцію в країні, зберегти монархію і досягти вигідних умов майбутнього перемир'я.

У жовтні новий уряд відправив американському президенту Вудро Вільсону ноту з проханням укласти перемир'я і заявив про згоду Німеччини на мирні умови Антанти. Аналогічне звернення до Вільсона надійшли від Австро-Угорщини. Вільсон вимагав повернення Франції Ельзасу і Лотарингії, звільнення всіх окупованих німцями територій у Франції, Бельгії, Росії і на Балканах, передачі Італії австро-угорських територій — Трієста і Трієнтино, розчленування Австро-Угорщини, припинення підводної війни, зречення Вільгельма II.

У жовтні країни Антанти завдали поразки Туреччині, розгромивши її війська в Сирії і Палестині. Туреччина підписала перемир'я на умовах цілковитої капітуляції, які їй продиктувала Англія: піти з Аравії, Месопотамії, Сирії, відкрити для військових кораблів вільний доступ у Чорне море, демобілізувати армію, віддати союзникам військово-морський флот та ін.

Після наступу італійських військ на австрійському фронті 28 жовтня командування австро-угорської армії запросило перемир'я, а 3 листопада підписало угоду про капітуляцію. Після капітуляції всіх союзників становище Німеччини стало цілком безнадійним, хоча німецький уряд усіляко намагався уникнути остаточного розгрому і розпаду армії.

Перша світова війна супроводжувалася не лише перемогами і поразками на фронтах, колосальними людськими жертвами і матеріальними втратами, а й загостренням соціальних суперечностей у воюючих країнах. Це було характерно і для Німеччини.

Тяжке економічне становище, утома населення країни від війни, падіння життєвого рівня поступово поглиблювали антивоєнні та революційні настрої. За період війни податки зросли в 5 разів, робочий день тривав 12— 14 годин. Погіршувалося становище не тільки робітників і селян. Дрібна буржуазія була обурена масовим закриттям малих підприємств і майстерень, системою державного регулювання економіки, монопольним контролем за розподілом військових замовлень.

Дві революції в Росії справили безпосередній вплив на німецький народ. Посилення революційних настроїв, усвідомлення антинародного характеру війни, братання на російсько-німецькому фронті спонукали німецьких солдат і матросів виступати проти війни і тих сил, які її розв'язали.

9 листопада розпочався загальний страйк солдатів і робітників у Берліні, що переріс у повстання. Повсталі захопили важливі стратегічні пункти столиці. Кайзер Вільгельм II втік, монархія була повалена. Праві лідери соціал-демократії і центристи, які мали перевагу у керівництві більшості рад, проголосили "вільну німецьку республіку" і сформували уряд.

Дуже близькі події відбувалися і в Австро – Угорщині. З початком Першої світової війни австро-угорський уряд поступово перейшов до встановлення абсолютистського режиму. Були закриті рейхсрат (парламент), ландтаги окремих земель, призупинені конституційні гарантії, розпущені слов'янські політичні партії, заборонено користування чеською мовою в державних закладах, закрито більшість національних газет. Масово інсценувалися політичні процеси у звинуваченні в "русофільстві".

Терор і посилення національного гноблення викликав опір. Чеські та південнослов'янські солдати здавалися в полон російським і сербським військам.

Австро-угорські правлячі кола намагалися не лише зберегти імперію, а й після війни значно розширити її за рахунок анексії значних територій Росії, Італії Румунії, Сербії, Албанії.

Це були авантюристичні плани. Національно-визвольний і революційний рух в умовах поразок Центральних держав на фронтах зростав.

Восени 1918 р. австро-угорська монархія в результаті революційної та національної боротьби внаслідок поразок на фронтах почала розпадатися.

У жовтні розпочався політичний страйк у Празі, який охопив практично всю Чехію. Чеська Національна рада проголосила незалежність Чехословаччини.

Восени Національна рада сербів, хорватів і словенців у Загребі взяла у свої руки владу в південнослов'янських землях і висловилася за об'єднання з Сербією. У Львові було започатковано Українську національну раду, яка пізніше проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки. Закарпатські українці висловилися за входження до Чехословаччини.

Повсталі мешканці Будапешта захопили всі центральні урядові установи і стратегічні пункти угорської столиці та оголосили загальний страйк. Влада перейшла до місцевих органів. Від Австрії відокремились польські землі, частина земель відійшла до Румунії і Югославії.

Так Габсбурзька імперія розпалася. Австро-угорський монарх Карл І зрікся престолу і 12 листопада Національні збори проголосили Австрію республікою.

Навесні 1918 р. здавалося, що перевага на боці Німеччини та її союзників. У березні Антанта мала на Західному фронті 181 дивізію, а Німеччина — 193. Приблизно рівним було технічне оснащення армій воюючих сторін. Проте це не відображало дійсного становища. Ще до Брестського миру відбувалося братання німецьких і російських солдат. В армії і на флоті Центральних держав почалися відкриті виступи проти війни. На кораблях і у військових частинах обирались революційні комітети.

Позиції Німеччини і її союзників постійно послаблювалися. Із вступом у війну США її величезні ресурси використовувались для потреб армії Антанти. Якщо на січень 1917 р. англійська армія нараховувала 1,5 млн. чоловік, то на кінець року — до 5 млн. Разом з тим США постійно збільшували свій контингент військ у Європі.

У 1918 р. армії-союзників, посилені американськими військами-і значною кількістю бойової техніки, перейшли в наступ. Розпалася коаліція центральноєвропейських держав. Австрія звертається до союзників з пропозицією про мир. Нищівний удар коаліції центральних держав було завдано на Балканах. Турецька армія остаточно була розгромлена в Сирії та Палестині. Туреччина підписала перемир'я на умовах капітуляції. Доля Туреччини спіткала й іншого союзника Німеччини — Австро-Угорщину. Італія розпочала наступ проти австро-угорської армії. Угорські, чеські, південнослов'янські, українські і румунські солдати відмовилися виступати на передові позиції. У листопаді було підписано угоду про капітуляцію.

Капітуляція союзників зробила становище союзників Німеччини абсолютно безнадійним. Разом з тим у таборі Антанти виявилися серйозні суперечності з питання умов перемир'я з Німеччиною. Франція добивалася знищення військової і економічної могутності Німеччини. Англія і США не хотіли посилення Франції в Європі та були зацікавлені в Німеччині як противазі Франції та оплоті боротьби проти більшовицької Росії. Суперечності між союзниками доходили до того, що США погрожували підписанням сепаратного миру.

Врешті-решт союзники дійшли згоди і 5 листопада передали Німеччині умови перемир'я, за якими остання повинна була очистити всі території, захоплені нею у Франції, Бельгії, Люксембурзі, вивести свої війська із Австро-Угорщини, Румунії, Туреччини і з африканських володінь. Німеччина повинна була передати союзникам значну частину зброї, військової техніки.

11 листопада 1918 р. у Комп'єнському лісі (Франція) між Німеччиною, з одного боку, і США, Англією, Францією та іншими державами — з іншого, було підписано перемир'я. В 11 годин пролунав перший залп артилерійського салюту в 101 постріл, який сповіщав про закінчення Першої світової війни.

Завершилася Перша світова війна, що на той час здавалася людству найстрашнішою. Проте вона не поклала кінець всім війнам.

У Першій світовій війні брали участь 36 країн світу з населенням до 2 млрд. чоловік. В армії воюючих країн було мобілізовано 73 млн. чоловік.

Перша світова війна мала виключний руйнівний характер, особливо на європейському театрі дій. Вона перевершила всі попередні війни за чисельністю людських жертв і матеріальних витрат. Якщо за все XVII ст. кількість загиблих у європейських війнах становила 950 тис, за XVIII ст. — 1563 тис, у період наполеонівських війн (1801 —1815 рр.) — 687 тис, а з 1815 до 1914 р. — 630 тис. чоловік, то в Першій світовій війні — понад 10 млн. чоловік. Тобто за роки війни загинуло у два рази більше людей, ніж за всі попередні війни протягом 300 років.

У роки, війни німецькі війська вперше застосували хімічну зброю проти супротивника: хлор і гірчичний газ (іприт).

За роки війни Росія втратила загиблими і померлими від ран 2025 тис, Німеччина — 2027 тис, Франція — 1596 тис, Австро-Угорщина — 1100 тис, Англія — 940 тис. Значних людських втрат зазнали Сербія та Чорногорія, Італія, Румунія, Туреччина, Болгарія. Під час війни знизилася народжуваність і зросла смертність, що спричинено також наслідками війни, падінням рівня життя.

Війна спустошила багато країн Європи: було знищено чимало матеріальних і культурних цінностей, що створювалися людством протягом століть. Тисячі фабрик і заводів, шахт, копалень, міст і сіл перетворені в руїни. Промислове і сільськогосподарське виробництво в окремих країнах Європи скоротилося на 20—50 %, що призвело до масового недоїдання, голоду.

Проте для деяких країн війна мала протилежні наслідки. Президент США Вудро Вільсон уже влітку 1916 р. заявив, що США стали настільки багатою країною (за рахунок військових постачань), що можуть "фінансувати значною мірою весь світ". США не лише ліквідували свій борг, а й одержали на 10 млрд. доларів боргових зобов'язань Антанти.

Загальний наслідок війни був не в збагаченні США, а в неймовірних жертвах і матеріальних втратах, масових голодуваннях, радикалізації крайніх поглядів і масових виступах трудящих. Війна призвела до ряду революційних катастроф.