3. Економічні та соціальні наслідки інфляції

Наслідки інфляції складні й різноманітні. Найбільші її темпи сприяють зростанню цін і норми прибутку, тобто пожвавленню ділової активності. Однак з поглибленням інфляція перетворюється на серйозну соціально-економічну проблему та спричи­нює такі наслідки, як:

• знецінювання нагромаджень, які зберігаються у вигляді грошей, банківських внесків або цінних паперів;

• зменшення рівня поточного споживання навіть в умовах індексації доходів, яка ніколи не буває 100%-ю;

• гальмування НТП внаслідок нестабільності цін і невизначеності доходів у май­бутньому;

• зниження регулювальної функції цін — ціна перестає бути орієнтиром для руху ресурсів і продуктів (інфляція дезорієнтує підприємців і споживачів щодо напря­му капіталовкладень);

• зниження темпів економічного розвитку, переорієнтація на спекулятивну діяльність;

• зниження стимулів до праці через знецінювання додаткових доходів;

• поглиблення соціальної нерівності — багаті прошарки населення не змінюють свою структуру споживання, тому що мають чималі доходи та нагромадження, а збіднілі верстви переключаються на більш дешеві товари;

• скорочення реальних доходів — якщо номінальний дохід зростає повільніше, ніж інфляція, то реальний дохід знижується;

• втрати отримувачів фіксованих доходів (за умов відсутності індексації) — дер­жавних службовців, пенсіонерів, студентів, людей, які живуть на соціальну допо­могу, та ін.;

• програш кредиторів, які позичили гроші в минулому позичальникам — якщо в договорі не передбачено інфляцію, то сума кредиту повертається знеціненими грошима;

• висока вірогідність банкрутства економічних суб'єктів (підприємств, банків та ін.);

• соціальні конфлікти — страйки, масові невдоволення;

• психологічні наслідки (самогубства, наркоманія, крадіжки та ін.).

Водночас інфляція у певному сенсі вигідна деяким господарським суб'єктам:

• державі, яка має виключне право друку грошей і може в період інфляції покрити дефіцит бюджету звичайною грошовою емісією;

• комерційним банкам, тому що в період інфляції підвищується швидкість обер­тання грошей, оскільки люди прагнуть швидше витрачати гроші;

• монополіям та олігополіям, які самі сприяють підвищенню цін;

• отримувачам нефіксованих доходів, особливо якщо їхні номінальні доходи випе­реджають щораз більший рівень цін;

• дебіторам (позичальникам), які повернуть борг знеціненими грошима.

4. Заходи антиінфляційної політики у розвинених країнах і в перехідній економіці

Повністю ліквідувати інфляцію в сучасній економіці неможливо, тому що немож­ливо викоренити її причини — монополізм економіки, структурні кризи, ВПК, війни, дефіцит бюджету та ін. Тому держава веде боротьбу не з причинами інфляції, а з її наслідками. Переслідується мета зробити інфляцію керованою, а її темп — по­мірним. Для цього розробляють комплекс спеціальних державних заходів, які на­зиваються антиінфляційною політикою.

Антиінфляційна політика — це способи державного регулювання інфляції, спря­мовані на її підтримання на помірному рівні та зменшення негативних наслідків для економіки та суспільства.

У світовій практиці існує певний набір більш-менш ефективних методів боротьби з інфляцією:

• державний контроль над цінами (їх заморожування або встановлення граничних цін);

• нуліфікація ~ вилучення з обігу знецінених у тисячі разів грошей та їх заміна іншими

• індексація доходів — підвищення заробітної плати відповідно до темпів зрос­тання інфляції;

• контроль грошової маси центральним банком; / обмеження монополій у підвищенні цін;

• обмеження попиту за допомогою податкової політики, встановлення неприваб­ливої відсоткової ставки за кредити, скорочення державних витрат.

Дж.М.Кейнс розробив особливу грошово-кредитну політику, яка скорочує темпи інфляції та сприяє активізації виробництва. Інструменти грошово-кредитної політики:

• облікова ставка відсотка — ставка центрального банку, за якою він надає кредити іншим банкам;

• резерви комерційних банків (норма резервування, яка призначається централь­ним банком);

• державні облігації.

Якщо в країні інфляція, уряд вдається до політики "дорогих грошей":

• підвищується облікова відсоткова ставка;

• підвищується норма резервів комерційних банків;

• держава продає населенню облігації (ОДВП).

Ці заходи зменшують грошову масу в економіці та скорочують темпи інфляції. Якщо в країні ставиться за мету стимулювання виробництва та ділової активності, тоді здійснюється політика "дешевих грошей":

• зменшується облікова відсоткова ставка;

• зменшується норма резервів комерційних банків;

• держава купує у населення облігації (ОДВП).

Ці заходи сприяють збільшенню грошової маси та стимулюванню сукупного попиту й інвестицій.

Водночас треба відзначити, що більшість з таких заходів є малоефективними, ос­кільки в результаті призводять до ще більшої інфляції або ж до втрати стимулів до ви­робництва (як у випадку із заходами з обмеження попиту).

Особливий комплекс антиінфляційних заходів було вироблено у країнах з пере­хідною економікою, утому числі і в Україні. Інфляція в них зумовлювалася специфіч­ними причинами:

• спадщиною планової економіки, якій була властива прихована інфляція та товар­ний дефіцит;

• особливостями перехідного періоду та неефективністю реформ (уповільнені про­цеси приватизації, невдала грошова політика НБУ, відсутність зростання продук­тивності праці за щораз вищої заробітної плати та ін.).

На початку 90-х pp. XX ст. економіка України була надто деформована: 72% загаль­ного обсягу ВВП становили добувна й обробна промисловість, ВПК, важке машинобу­дування, і тільки на 28% припадало виготовлення предметів споживання. Економіці був властивий гострий товарний дефіцит, невдоволений платоспроможний попит, низька ефективність виробництва та якості товарів. 1992 р. після реформи лібералізації ціни стрімко зросли та перейшли у неконтрольовану гіперінфляцію, яка поглиблювалася надмірною емісією грошей НБУ. Це призвело до розвалу економіки, зростання дефі­циту бюджету, зубожіння населення.

Для подолання розриву в доходах населення держава здійснювала індексацію, проте це ще більше посилило інфляцію. її поглибленню сприяли також підвищення цін на енергоносії, що імпортувалися з Росії, яка перейшла на світові ціни, а також інфляція очікувань.

Наслідком знецінення національної валюти стала доларизація української еконо­міки. До 1996 р. жодні заходи антиінфляції не допомагали, і лише із запровадженням гривні темпи інфляції почали скорочуватися, проте дотепер не припинилися.

Все різноманіття антиінфляційних інструментів в умовах перехідної економіки можна поділити на дві групи:

• стратегічні — спрямовані на перспективу:

• постійне обмеження грошової маси;

• послаблення інфляційних очікувань, психологічний перелом;

• зменшення бюджетного дефіциту (зменшення витрат держави);

• противага припливу іноземної валюти;

• тактичні — спрямовані на отримання швидких результатів:

• стимулювання виробництва за допомогою податків, державної допомоги;

• приватизація державної власності;

• сприяння імпорту для покриття власного товарного дефіциту;

• підвищення відсотка за банківськими внесками та державними облігаціями для стимулювання накопичень і скорочення поточного споживання.

Контрольні запитання

1. Що треба розуміти під інфляцією?

2. Яке підвищення цін не слід вважати інфляцією?

3. Які існують показники виміру інфляції?

4. Назвіть види інфляції залежно від її темпів. Яка інфляція є найнебезпечнішою?

5. Чому нормальна та помірна інфляція вважається певною мірою позитивним явищем? Для якого періоду це правильно?

6. Чому прихована інфляція проявляється у товарному дефіциті?

7. Чому гіперінфляція призводить до глибокого спаду виробництва?

8. Як впливає гіперінфляція на тривалість укладення господарських угод?

9. Як пояснити виникнення гіперінфляції в Україні на початку 90-х років XX ст.?

10. Що означають інфляційні очікування?

11. Покажіть на графіку, як виникає інфляція попиту і пропозиції.

12. Які чинники можуть спричинити інфляцію попиту?

13. Напишіть рівняння Фішера.

14. Назвіть негативні наслідки інфляції.

15. Назвіть інструменти грошово-кредитної політики.

16. Чому інфляція вважається "невикоріненою хворобою" XX ст.?

17. Поясніть тезу про те, що люди самі спричиняють інфляцію.

18. Яким суб'єктам може бути вигідна інфляція?

19. Чому легалізація приватної власності на землю розглядалася як антиінфляційний захід у макроекономічній політиці України 1992—1993 років?

20. Що таке індексація доходів? Чи є цей засіб ефективним у боротьбі з інфляцією?

1