5.2. Смакова рецепція

Смакові органи побудовані Із смакових чашечок (бруньки) в епітелії сосочків, у яких містяться рецепторні клітини по 40 — 60 штук разом з опорними і базальними клітинами. Смакова чашечка відкривається порою в навколишнє середовище. У людини смакові чашечки (кілька тисяч) розміщені на поверхні язика. Залози між сосочками секретують спеціальну рідину, яка промиває смакові чашечки.

Смак гіркого відчувається основою язика, а інші смакові подразники діють на бічні поверхні язика та його верхівку. Найбільшу чутливість язик має до гіркого, найменшу — до солодкого і солоного. Біологічна роль смакових відчуттів полягає у контролі їстівних якостей їжі, а також у прямому впливі на процес травлення. Смакові відчуття рефлекторно пов'язані з секрецією травних залоз і зумовлюють не тільки інтенсивність секреції, а й її якість — залежно від смакових компонентів їжі. З віком здатність розрізняти смак погіршується. Кофеїн і нікотин також знижують смакову чутливість.

Смакові сенсорні клітини є вторинночутливими рецепторами і, на відміну від нюхових рецепторів, є епітеліальними клітинами, які дуже швидко замінюються новими (період їхнього життя близько 10 діб).

Механізми смакової рецепції. Смакові сенсорні епітеліоцити подразнюються молекулами смакової речовини, лише розчиненими у слині. У відповідь на подразнення вони генерують РП, що за допомогою медіатору викликає утворення у нервовому волокні ГП, а потім і ПД, який через аферентні шляхи прямує до центральної нервової системи для обробки смакових сигналів.

Центр смаку знаходиться в зацентральній звивині кори головного мозку.

6. Соматовісцеральна сенсорна система.

Поняття "соматовісцеральна сенсорна система" об'єднує соматичну (тактильну, температурну, больову, пропріоцептивну) і вісцеральну (інтероцептивну) сенсорні системи. Спільним для всіх цих систем є те, що рецептори, які забезпечують цю чутливість, не створюють окремих органів чуття, а розміщені по всій поверхні і всередині тіла. Є три види рецепції: больова (ноцицептивна) рецепція, терморецепція і механорецещія, або тактильна чутливість, яка реагує на різні види механічних подразнень (дотик, тиск, вібрація тощо).

Механорецепція. У шкірі й підшкірній клітковині знаходяться спеціалізовані нервові закінчення, чутливі до дотику, тиску, а також до механічних коливань у діапазоні 6 — 2000 Гц. У шкірі з волосяним покривом (90% усієї поверхні) основним типом рецепторів вважають дотикові (тактильні) рецептори у вигляді вільних нервових закінчень уздовж дрібних судин чи волосяного фолікула. Ці рецептори забезпечують високу дотикову чутливість. У решті шкірного покриву (10%) — у дермі пальців кінцівок, на долонях, підошвах, губах, язиці, статевих органах і сосках грудей розміщені дотикові нервові тільця — рецептори тиску й вібрації.

Терморецепція. Температурні рецептори шкіри відіграють важливу роль у процесах пристосування організму до перепадів температури зовнішнього середовища. Вони викликають переважно виникнення місцевих судинорухових реакцій у шкірі, зумовлюють сприймання температури середовища і створення температурного відчуття. Участь у регуляції температури тіла беруть лише холодові рецептори, які в разі тривалого і значного охолодження шкіри можуть через терморегуляторний центр посилювати процеси теплотворення в організмі.

За температурним діапазоном терморецептори поділяються на холодові й теплові. Холодові рецептори розміщені у поверхневих шарах шкіри і їх значно більше, ніж теплових, розміщених глибше. Крім шкіри терморецептори розміщені також у внутрішніх органах; вони сприймають температуру "ядра" тіла.

Інформація від терморецепторів шкіри і внутрішніх органів про температуру поверхні тіла чи його ядра надходить до гіпоталамуса, де розміщений центр терморегуляції, і до соматосенсорної зони кори великого мозку, де формуються температурні відчуття.

Больова рецепція. Біль сигналізує організму про небезпеку ушкодження, руйнування і вмикає ланцюг захисних реакцій, що є елементами програми больової поведінки. У больовій сенсорній системі немає адаптації.

За низкою ознак біль поділяють на соматичний і вісцеральний. Коли соматичний біль виникає на поверхні шкіри, його називають поверхневим, а якщо від м'язів, кісток, суглобів — глибоким. Прикладом глибокого соматичного болю є головний біль. Вісцеральний біль викликається імпульсацією від больових рецепторів у внутрішніх органах.

Больові рецептори (ноцицептори) морфологічно є первинночутливими вільними нервовими закінченнями. Збудження від больових рецепторів прямує до проміжного мозку, де локалізований центр болю (у таламусі).

Біль — це єдине відчуття, яке формується за межами кори великого мозку. Для зменшення або усунення больових відчуттів у клініці застосовують різні знеболювальні засоби. Вони блокують виникнення і проведення больового сигналу через аферентні шляхи, взаємодіючи з йонними каналами мембрани ноцицепторів і зменшуючи їхню проникність для Иа⁺, що викликає гіперполяризацію мембрани.

Пропріорецепція. Пропріорецептори — це механорецептори опорно-рухової системи організму, які надсилають до ЦНС інформацію про скорочення чи розтягання м'язів, а також про положення різних частин тіла одна відносно одної.

Інтероцепція — це здатність організму сприймати і обробляти сигнали від внутрішніх органів і внутрішнього середовища, що є основою його регуляторних процесів. Інтероцептори — групи рецепторів у внутрішніх органах, тканинах, судинному руслі. Вони поділяються на механорецептори (барорецептори дуги аорти, рецептори розтягання легень, сечового міхура), хеморецептори (сонних клубочків, бронхів, тканин); терморецептори (печінки та інших внутрішніх органів); больові рецептори (шлунка, серця тощо).