9. Виробничо-організаційна структура підприємства: сутність, підрозділи, фактори впливу.

Підрозділи і працівники підприємства, що виконують визначену функцію керування, утворять функціональну підсистему керування. Розрізняють технічну, економічну, виробничу, зовнішніх господарських зв'язків і соціальну підсистеми керування.

Функції керування діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарата керування й окремих працівників, що при цьому вони вступають у економічні, організаційні, соціальні, психологічні відносини один з одним.

Різноманіття функціональних зв'язків і можливих способів їхнього розподілу між підрозділами і працівниками визначає розмаїтість можливих видів організаційних структур керування. Усі ці види зводяться в основному до чотирьох типів організаційних структур:лінійний,функціональний,лінійно-функціональний (змішаний),матричний.

Лінійний: використовується в системах керування виробничими ділянками, відділами, цехами. Не розрахований на керування великим підприємством, тому що не містить у собі наукові і проектні організації, розгалужену систему зв'язків з постачальниками і споживачами.

Функціональний: характерні його риси - поглиблення функціонального поділу управлінської праці, відокремлення функцій і спеціалізація підрозділів керування. Практично не використовується, тому що порушується принцип єдності керування, знижується відповідальність виконавців.

Змішана структура найбільш застосовувана. При ній функціональні підрозділи діють на правах штабу при лінійних керівниках, допомагаючи їм у вирішенні окремих управлінських задач.

Матричний тип організаційних структур керування будується шляхом сполучення традиційної лінійно-функціональної системи зі створенням тематичних проблемних груп фахівців.

Чіткий ієрархічний поділ праці і спеціалізація підрозділів апарата керування є основними напрямками розвитку організаційних структур.

На виробничу структуру промислового підприємства впливає низка виробничо-технічних і організаційних факторів.

1. Характер продукції, що випускається, і методи її виготовлення.

2. Характер виробничого процесу.

3. Масштаби виробництва.

4. Спеціалізація і кооперування підприємства.

5. Ступінь охоплення стадій життєвого циклу виробів.

6. Місцерозташування підприємства.

7. Керованість об'єктами виробничої структури.

10.

Організаційна структура являє собою внутрішньосистемний порядок, форму організаційних відносин і елементів. Вона створюється суб'єктом управління для оптимізації зв'язків і відносин.

Організаційна структура завжди формальна і закріплена правовими нормами. В них відображаються всі її основні характеристики й елементи, а саме:поділ (спеціалізація) праці за посадами (директор, начальник цеху, майстер);групування посад за підрозділами (відділ, бюро); склад посад і підрозділів (інженер-конструктор, економіст);компетенція та ієрархія посад (директор, головний інженер, головний конструктор, конструктор та ін.);порядок зв'язків між посадами, підрозділами.

Оскільки мета організаційної структури полягає в забезпеченні реалізації визначених для організації завдань, то й проектування структури має ґрунтуватися на стратегічних планах організації, тобто за принципом: стратегія визначає структуру. Це означає, що структура організації має бути такою, щоб забезпечувати реалізацію її стратегії. Оскільки з перебігом часу стратегії змінюються, то не виключені й відповідні зміни в організаційних структурах. В остаточному підсумку організаційну структуру слід оцінювати за її можливостями у справі досягнення мети, яка стоїть перед організацією.

Досконалість менеджменту організації забезпечується його умінням дотримуватися деяких набутих теорією та практикою принципів побудови структур управління для умов кожної окремої організаційної ситуації.

Такими принципами є наступні :

1. Принцип єдності мети передбачає наявність чітко сформульованої мети або кількох цілей організації.

2. Принцип первинності функцій і вторинності структури передбачає , що побудова організації повинна базуватися на виявленні складу та змісту функцій управління.

3. Принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управління передбачає , що коло функціональних повноважень підрозділу має бути чітко зорієнтоване на досягнення його конкретної мети.

4. Простота організаційної структури забезпечується тим , щоб кількість ланок і рівнів управління повинні бути мінімальними , щоб легше персоналові розуміти та ефективніше працювати , тим простішим є процес переміщення інформації як по вертикалі , так і по вертикалі.

5. Принцип єдності розпорядництва передбачає , що працівник повинен отримувати накази лише від одного начальника.

6. Визначення оптимальної норми керованості передбачає , що кількість підлеглих , підпорядкованих одному керівникові повинна бути обґрунтованою.

7. Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління зумовлюється рядом чинників : розміри компанії , масштаби проектів , однорідність робіт ,філософія керівників та підлеглих , сфери діяльності тощо.

8. Принципи зворотнього зв'язку забезпечує можливість відслідковування функціонування системи та його коригування.

На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:- розмір фірми;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.