РОЗДІЛ 5. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТА СТАНДАРТИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

ПЛАН

5.1. Соціальні нормативи як відправна точка політики соціального розвитку.

5.2. Державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

5. 3. Етапи, принципи, цілі та завдання соціальної стандартизації.

5.4. Базовий державний соціальний стандарт і його застосування.

5. 5. Система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні.

5.6. Основні та додаткові види державних соціальних гарантій

5.7. Проблеми та перспективи соціальної стандартизації в практиці державного управління.

• Резюме

• Терміни і поняття

• Питання для перевірки знань

• Тест до теми розділу

• Література для поглибленого вивчення

Вивчивши матеріал цього підрозділу студент ЗНАТИМЕ:

1. сутність і складові соціальних нормативів та їх роль у забезпеченні політики соціального управління та соціального розвитку;

2. базовий державний мінімальний соціальний стандарт і його роль у політиці соціального захисту населення;

3. систему державних соціальних стандартів і нормативів в Україні;

4. основні та додаткові види державних соціальних гарантій;

5. завдання соціальної стандартизації в аспекті реалізації соціальної політики;

6. напрями діяльності Міністерства соціальної політики України як суб’єкта реалізації соціально – політичних завдань,

А також УМІТИМЕ:

1. характеризувати соціальні нормативи та соціальні стандарти;

2. аналізувати соціальні нормативи у взаємозвязку з динамікою соціально-економічних змін;

3. розраховувати прожитковий мінімум для окремих категорій та груп населення.

5.1. Соціальні нормативи як відправна точка політики соціального розвитку

Приступаючи до розгляду цієї теми слід згадати таке ключове поняття як “соціальні нормативи”, а потім уже знайомитись з їх специфікою та роллю. Адже управління соціально-політичними процесами, яке здійснюється через соціальне планування, неможливе без певних орієнтирів, критеріїв, кількісних та якісних значень — показників, які можна порівнювати в статиці та динаміці.

Соціальні нормативи — це науково обґрунтовані характеристики оптимального стану соціального процесу (або однієї з його сторін), отримані на основі аналізу та оцінки об'єктивних закономірностей соціального розвитку. Конкретно-історичний характер соціальних нормативів полягає в тому, що вони відображають потреби і можливості суспільного розвитку на заданому етапі та відповідно можуть (і повинні) змінюватися в перспективі. У своїй основі вони мають чітку кількісну та якісну визначеність, яка є величиною, що характеризує ідеальну (бажану) ціль розвитку запланованого соціального процесу (явища).

Соціальні нормативи як регламентовані значення соціальних показників виражають систему типових вимог соціальних суб'єктів до соціальних об'єктів з метою забезпечення відтворення та розвитку суспільства як цілого і вирішення його соціальних проблем.

Соціальні нормативи покликані відображати й закріплювати найбільш оптимальний вплив на людину не тільки умов її праці, але і усіх умов її життєдіяльності.

Соціальні нормативи пов'язані з процесами соціального управління та використовуються в розробці основ соціальної політики спрямованої на соціальний розвиток суспільства. Соціальні нормативи поділяються на три найважливі групи:

I група – нормативи, що мають “природничо–наукове” обґрунтування та є найбільш об'єктивними (норми харчування, одягу, медикаментів, витрат на комунальні послуги). Ці норми покладено в основу мінімального споживчого бюджету людини, згідно із Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет», ухваленим 3 липня 1991 року.

Цей бюджет включає:

1 – продукти харчування;

2 – одяг, білизна, взуття;

3 – предмети санітарії, гігієни, ліки та медикаменти;

4 – меблі, посуд, культтовари та інші предмети культурно-побутового призначення;

5 – витрати на житло та комунальні послуги;

6 – витрати на культурно-освітні заходи;

7 – витрати на побутові послуги (транспорт, зв'язок);

8 – витрати на перебування дітей у дошкільних закладах;

9 – витрати населення на ведення особистого підсобного господарства (у межах, що забезпечують задоволення особистих потреб).

Склад мінімального споживчого бюджету (кошика) має затверджуватись урядом і час від часу переглядатися з урахуванням економічного стану та стандартів споживання.

Сюди можна включити й гранично допустимі норми забруднення довкілля (мінімальні, максимальні).

II група – це нормативні показники з визначення рівня допомоги в разі нестандартних ситуацій (на поховання, травматизм, у разі втрати годувальника, нормативи допомог багатодітним сім'ям тощо). Ця група нормативів залежить від рівня розвитку економіки.

III група – це нормативи, що важко нормувати, але можна планувати і вони включають:

1 – нормативи рівня здоров'я;

2 – нормативи рівня життя;

3 – нормативи тривалості життя;

4 – нормативи рівня травматизму (виробничого і побутового).

Зазначені групи соціальних нормативів важливі для поступального розвитку суспільства і забезпеченні соціальної спрямованості в управлінні ринковими трансформаціями. Широке застосування науково обґрунтованих соціальних нормативів необхідне як для планування розвитку соціальної сфери, соціального захисту, так створення нової техніки й технології, а також проектування, будівництва та реконструкції підприємств і виробництв, поліпшення організації й умов праці, а також для здійснення заходів, пов'язаних з охороною довкілля. Соціальні нормативи мають забезпечувати найбільш сприятливі умови для життєдіяльності людини, виходячи з установки, що розглядає людину насамперед не як засіб виробництва, а як його ціль.

Існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій і нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація їх на практиці.

Особливо актуальною ця проблема є в Україні, де держава все ще намагається подолати важелі командно-адміністративної економіки, не здатна через об'єктивні причини виконувати свої соціальні зобов'язання перед народом. Незважаючи на те, що так званий мінімальний споживчий бюджет було запроваджено як державний соціальний стандарт ще 1991 році, процес формування та створення цілісної, взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій нормативів активізувався лише 1999 році з ухваленням Закону України ”Про прожитковий мінімум”, а кінцевою ланкою тут став Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року, про який йтиметься далі.