Цікаві факти

Хоча англійська економіка не знала «процвітання» у 1920-ті рр., як аме­риканська, у ній відбулась докорінна модернізація, яка змінила життя анг­лійців і дозволила Англії витримати випробування Другої світової війни.

Запровадження золотого стандарту, хоча і погіршило експортні можливо­сті традиційних галузей економіки (металургійної, суднобудівної, гірничої), все ж таки позитивно вплинуло на нові види промисловості, засновані на новітніх технологіях (автомобільна, авіаційна, електротехнічна, хімічна). Завдяки величезному науковому потенціалу в Англії розроблялася і запро­ваджувалася величезна кількість нових технологій. Зміни в структурі еко­номіки привели й до змін географії промислових центрів країни. Так, якщо раніше основні промислові центри були розміщені на півночі, то тепер вони починають переміщуватися на сільськогосподарський південь. Розвиток но­вих галузей виробництва викликав зростання споживання електроенергії. Із 1920 до 1939 року кількість споживачів зросла із 730 тис. до 9 млн. Розвиток електроенергетики сприяв підйому в суміжних галузях. Швидко нарощува­лося виробництво штучних тканин і гуми.

Звичними стають такі побутові речі, як електрочайники, електронагрівачі, електропраски, пральні машини, пилососи, радіо тощо. Легкові автомобілі теж перестали вважатися предметом розкоші. У 1935 р. ціна автомобіля складала третину річного заробітку викладача. Споживачами цих товарів стають значні прошарки англійського суспільства, особливо високооплачувані робітники но­вих галузей промисловості, які поступово перетворюються на робітничу еліту.

Зростання доходів і, відповідно, споживання вело до покращення життя тих, хто мав роботу, незважаючи на періодичні економічні кризи. Як писав один з ро­бітників: «Харчування стало більш різноманітним. Свіжі фрукти можна купити протягом року. Молоко поставлялося регулярно... число п'яниць зменшилося... У 1880-х рр. можна було часто зустріти босих жінок і дітей. Сьогодні їх уже не видно. Платки зникли, їх замінили капелюшки... Дівчата, що раніше чепури­лися лише на свята, тепер завжди кокетливо вдягнені, турбуються про зачіски й нігті... Але витрати на пиво, сигарети та інші дрібниці зросли...»

Зростання виробництва з використанням технологій масового виробни­цтва привело до об'єднання фірм і утворення великих трестів. Так, якщо в 1914 р. було 200 великих компаній, то в 1939 р. лише 20 (Імперіал Хімікал, Індастріал, «Остін», «Морріс», «Воксхолл», «Форд»).

2.Франція в 1920-х роках. «Уряд національного порозуміння»*

1. Наслідки Першої світової війни

11 листопада 1918 р. залпом артилерійського солюту у Парижі відзначили переможне завершення війни. Перемога над Німеччиною перетворили Францію на провідну державу Європи. Її війська не мали рівних на континенті. Але перемога далась Франції дорогою ціною. 10 північно-східних депортаментів країни було спустошено, загинули 1,3 млн французів, 2,8 млн було поранено, з яких 600 тис. стали каліками. Декілька міліонів французів стали жертвою епідемії грипа («іспанка»), яка вразила Європу у 1918-1919 р. У результаті навіть після приєднання Ельзасу і Лотарингії населення країни було меншим на 1 млн, ніж до війни. Франція втратила чверть національного багатства.

Війна завдала значних збитків економіці країни, особливо фінансам. Було зруйновано близько 10 тис підприємств, потоплено половину торгівельного флота. Воєнні витрати склали 200 млрд. франків. Франція заборгувала 60 млрд. франків (з них 40 млрд. США). Значних втрат зазнали зарубіжні капіталовкладення, особливо у країнах Східної Європи та Росії. Загальні збитки від війни склали 134 млрд. франків.

Удар завданий економіці війною, переведення економіки з воєнних рейок на мирні спричинило кризу, яка у 1921 р. досягла найнищої точки: промислове виробництво складало 55% від рівня 1913 р., а сільськогосподарське – 77%. Згортання воєнного виробництва призвело до скорочення робочих місць, заробітної плати, що не могло не викликати розгортання масового робітничого руху. Значну роль у цьому процесі відіграв і загальний революційний рух у Європі після війни. Головними вимогами робітників були підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, ліквідація обмежень воєнного часу.

У 1919-1920 рр. страйковий рух досяг свого максимального розмаху: страйкувало майже 1 млн осіб на рік Підприємці пішли на поступки: заробітну плату було підвищено на 20-25%. Особливістю страйкового руху цього періоду стало поєднання економічних і політичних вимог. Страйкуючі висували гасла солідарності з радянською Росією.

Уряд, що його з 1917 р. очолював Жорж Клемансо, прийняв два важливі закони, що деякою мірою розрядили напруженість. У країні було встановлено 8-годинний робочий день, а профспілки отримали право на укладення колективного договору.

Страйковий рух налаштував проти робітників селянство, становище яких покращилося в результаті значного підвищення цін на сільгоспродукти, та дрібних власників, які були налякані більшовизмом. Це дало змогу уряду вгамувати страйки незначними поступками.

Але вирішальну роль у послабленні соціальних виступів відіграла хвиля патріотизму, яка охопила Францію після Комп’єнського перемир’я.

14 липня 1919 р. відбувся військовий парад, а 1920 р. день перемир’я було оголошено святковим днем. Того дня під Тріумфальною аркою на Єлисейських полях було запалено Вічний вогонь над могилою Невідомого солдата. Уряд оголосив, що бере на себе піклування про фронтовиків.

Використавши патріотичне піднесення, уряд зумів перенести невдоволення людей в стан очікування ними кращих часів і сподівань, коли всі проблеми буде вирішено за рахунок "бошів", тобто Німеччини. Інвалідам було призначено великі пенсії, що мала оплачувати Німеччина, надавалися значні кридити, для відбудови, в рахунок майбутніх платежів Німеччини.

Головними завдання зовнішньої політики Клемансо було закріпити здобуту перемогу і придушити більшовизм в Росії. Франція прийняла активну участь в інтервенції проти радянської Росії, але на весні 1919 р. змушена була вивести свої війська через повстання у військах і на флоті, які не бажали воювати. Відмовившись від інтервенції, уряд Клемансо заявив, що має намір оточити більшовизм «кільцем з колючого дроту, щоб завадити йому ринутися на цивілізовану Європу». Така політика мала значний відбиток на рішення Паризької мирної конференції, особливо на розподілі кордонів у Східній Європі.