Тема 3. Особливості господарського розвитку

ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ ПЕРІОДУ ФОРМУВАННЯ

СВІТОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ (VІІІ ст. до н.е. – V ст.)

21. Телести–окремі власники землі в Стародавній Греції. Землі були і в руках окремих держателів. Головна частина землі територіальної общини також ділилася на наділи з приблизно однаковою прибутковістю.

22. “Cередземноморська тріада” - землеробство нового полікультурного типу, що стало основою сільського господарства; зорієнтована на одночасне вирощування трьох культур – злакових: ячмінь, виноград і маслин.

23. Фети- (грец. thetes), в древніх Афінах з реформи Солона четверта (після пентакосіомедімнов, вершників, зевгитов), нижча цензовая група цивільного населення. У неї входили громадяни з річним доходом із землі менше 200 медимнов (1 медимн "від 41 до 52 л зерна): дрібні землевласники, орендарі, наймити, поденники, міська біднота. Від податків Ф. були звільнені. В армії служили легкоозброєними воїнами, матросами , веслярами, несли нестройових службу. Мали правом участі у народних зборах і суді присяжних.

24. Поліс - місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями. Поліс у його класичній формі виник в процесі боротьби з залишками первісного ладу, розвитку товарно-грошових відносин, відокремлення ремесла і торгівлі від землеробства, загострення соціальної боротьби всередині громади.

За марксистською концепцією, економічним базисом полісу була антична форма земельної власності, яка виступала в двоїстій формі — як власність громадська і як власність приватна, причому остання зазвичай обумовлена першою[1]. Від самого початку полісне господарство базувалося на вільній праці власників-громадян і переселенців (метеків, періеків), що не мали громадянських прав. У класичну добу поширення набуло використання праці рабів (насамперед в приватних господарствах громадян) і, принаймні спорадично, вільних найманих робітників.

Криза полісу припадає в Греції, яка пережила період найвищого розквіту полісу в 5 столітті до н. е., на початок 4 століття до н. е., в Римі, де полісні відносини досягли найбільшого розвитку в 5-3 століття до н. е., на 3-1 століття до н. е. Проте поліс у дещо відозміненому вигляді залишався базовою політичною структурою і в елліністичних монархіях, і у Римській імперії - аж до V ст.

25. Фільварок - (пол. folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у 14-19 століття багатогалузеве господарство, засноване на праці кріпосних селян і орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках застосовувалася дармова праця, пізніше — наймана.

26. Автаркія - політика економічної та господарчої відокремленості певної країни або групи країн, що звільняє дану державу від ввезення найважливіших предметів споживання, створення замкнутого самодостатнього господарства. Вже у Фукідіда автаркія означає політичну й економічну незалежність однієї держави від інших. Опис «замкнутої торгової держави» — закритої, економічно самодостатньої і ізольованої від решти світу, дав Фіхте.

Автаркія проявляється в максимальному обмеженні імпорту, стимулюванні експорту товарів і капіталу, захопленні чужих територій, багатих на сировину. Автаркічні погляди зустрічалися у меркантилістів; найбільшого поширення отримали в період загальної економічної кризи початку XX ст. В період Другої світової війни правлячі кола Німеччини, Італії, Японії використовували автаркію як засіб у боротьбі за переділ світу. Тоталітарні режими використовували політику задля мілітаризації економіки. Нацистська доктрина автаркії була викладена Герінгом (промова 17 грудня 1936 на засіданні Прусського ландтаґу в Берліні) і знайшла відображення в чотирирічному плані, що був затверджений німецьким керівництвом 1936 року. Політика автаркії була засуджена на Нюрнберзькому процесі як політика підготовки до війни.

Політика автаркії є економічною політикою держав, які готуються до війни, і характеризується консервацією економіки, її відокремленням від економіки континентальної та «замиканням» її саму на себе.

Повна автаркія неможлива навіть для великих і багатих ресурсами країн, тому, як правило, в літературі говорять про «автаркічні тенденції» в економічній політиці (Північної Кореї, Албанії). Історичний досвід показав, що такі тенденції завдають непоправної шкоди економіці країни, відкидаючи її назад в області науково-технічного прогресу, економічної ефективності суспільного виробництва і рівня добробуту народу. Рівень автаркії вимірюють за допомогою різних коефіцієнтів, зокрема, відношення зовнішньоторговельного обігу до валового внутрішнього продукту країни, частки імпорту найважливіших ресурсів у їх загальному споживанні тощо.

27. Ілоти - (грец. εἱλώτης) — у стародавній Спарті землероби, які знаходилися на проміжному положенні між кріпаками та рабами.

В Лаконії походили від місцевого Ахейського населення, в Мессенії — від підкорених мессенців (дорійців). За іншою версією ілоти представляли собою відмінні від греків племена, що жили в Лаконії до приходу Гераклідів (близько XI ст. до н. е.).

За версією Павсанія слово ілоти означало «взяті в полон» і спочатку відносилося тільки до підкорених жителів міста Гелоса — ахейців.

Ілоти вважалися власністю рабовласницької держави. Були прикріплені до земельних ділянок окремих сімей правлячої верстви — спартіатів. Ілоти повинні були надавати своїм панам фіксовану частину врожаю, і спартіат не мав права вимагати від них більше. Оскільки ілоти своїм числом набагато перевершували спартіатів, ті намагалися тримати їх у покорі за допомогою терору, як морального, так і фізичного. Одним з знарядь фізичного терору були кріптії.

Щоб мати формально законне виправдання вбивств ілотів, ефори щорічно оголошували ілотам війну.

З моральної сторони, спартанці намагалися вселити ілотам комплекс неповноцінності і з цією метою забороняли їм мати зброю, співати військові пісні, і навпаки — змушували співати непристойні пісні; заставляли напиватися, щоб показати молоді, як огидно пияцтво; носити шапки з собачого хутра і т. і. На думку Плутарха жорстоке поводження з ілотами увійшло в норму після сильного землетрусу 464 р. до н. е., коли ілоти, скориставшись тимчасовою слабкістю спартанців, підняли бунт в Лаконії.

В епоху греко-перських воєн ілоти використовувалися спартанцями як легкоозброєні воїни. За словами Геродота в битві при Платеях на кожного спартанського гопліта приходилось по 7 ілотів.

Про внутрішні суспільні взаємовідносини між спартанцями та ілотами відомо дуже мало. У популярній літературі часто ілотів спрощено називають рабами, наслідуючи авторам римської епохи, але давньогрецькі автори V-IV ст. до н. е. поділяли суспільний статус ілотів та рабів. Аристотель повідомляє, що спартанці запозичили свої закони з Криту і проводить аналогію між ілотами Спарти та кріпаками-землеробами на Криті.

28. Сесахфія- боргова реформа, яка означає пряме втручання у відносини власності.Признавалися недійсними всі процентні борги. Таксамо стали вважатися незаконними захоплення селянської землі під виглядомзастави і скинулися заставні стовпи, що стояли на селянських ділянках. Всіті, хто потрапив у боргову кабалу були звільнені й одержали свої ділянки.

29. Фіаси–у Стародавній Греціїоб’єднання купців– оптовиків з метою захисту власних інтересів. Функціями фіасів були:взаємне страхування, надання торгових позик, обмін інформацією і захистінтересів перед державою.

30. Триби- (лат. tribus) — таксономічна категорія, що займає проміжне положення між підродиною і родом. у Стародавньому Римі у 8 - 6 ст. до н. е. три племені, які становили римську патриціанську громаду; з 6 ст. до н. е. до 30-х рр. 1 ст. н. е. - адміністративно-територіальні округи.

31. Оренда - наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. ін. на договірних засадах.

Оренда земельної ділянки — засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років.

Суборенда — угода про передачу орендарем орендованого ним об’єкта в оренду третій особі.

32. Класичне рабство - на рубежі III - II вв. до н.е. в соціально економічному житті Рима сталися глибокі зміни. Патріархальна система рабства до того часу розвинулася в так зване класичне рабство, тобто рабовласницький спосіб виробництва досяг найбільшої зрілості, а римське суспільство загалом набуло рабовласницького характеру.

У IV III вв. до н.е. перехід від патріархального до класичного рабства на території Італії стався в грецьких містах колоніях Південної Італії і Сицилії. Пануючим розвинене рабство стало в більшості областей Апеннінського півострова тільки у II в. до н.е. Оформлення класичного рабства в Італії мало всесвітньо історичне значення, так як пізнє це рабство в його італійско-римській формі розповсюдилося по всьому Середземномор'ю і зіграло важливу роль в історичних долях його народів, що населяли. Однак сам по собі перехід до класичного рабства знаменував не зміну однієї історичної формації іншої, а лише трансформацію двох стадій розвитку однієї і тієї ж рабовласницької античної формації. Перехід до класичного рабства був глибоким соціально економічним і культурним переворотом в суспільстві, виробництві, образі життя.Класичне рабство в Римі було закономірним результатом зростання виробництва і соціальної боротьби всередині самого римського суспільства. Війни лише прискорювали цей процес. Основними особливостями класичного рабства були наступні.

На відміну від патріархальній системі при класичному рабстві виробництво направлено на створення додаткової вартості. У рабовласницькому господарстві (маєтку або ремісничій майстерні) організується товарне виробництво, яке коливає устої натурально господарських відносин. Раніше ізольовані господарства встановлює більш або менш тісні зв'язки з ринком.

33. Муніципія - у часи Римської республіки так називалися залежні від Риму міста Лаціо і пізніше Італії. Жителі цих міст отримували такі самі обов'язки як і римські громадяни (лат. muneracapere), а міста часткове самоуправління чи префекта призначеного Римом. З часів Другої латинської війни (338 р. до н. е.) всі громадяни Municipiacumsuffragio мали всі права римських громадян. Першою Муніціпією цього роду вважають місто Тускул. Довший час громадяни Municipiumsuffragi мали дещо менші права як римські громадяни — вони мусили служити в армії, платити податки, але не мали права голосу при виборах та не були занесені у Триби.

У часи імперії права муніціпій отримували також і міста поза Італією. З 212 року всі міста імперії отримали ранг муніціпії.

34. Патриція - (лат. patricius, від pater — батько, тобто «нащадок батьків») -У Стародавньому Римі спочатку до патриціїв відносили усе корінне населення, що входило до родової общини і становило римський народ (лат. PopulusRomanusQuiritium), яке протистояло плебеям. Після виділення з роду вельможних патріархальних сімей до патриціїв почала відноситися тільки родова аристократія, предки якої колись становили царський сенат. Належність до родової аристократії можна було отримати тільки за правом народження, а також шляхом всиновлення або нагородження. Це право втрачалося після смерті або через обмеження в правах.

З кінця VI ст. до н. е. патриції перетворилися на пануючий клас — стан Римської республіки. Економічною основою їх могутності було виключне право на використання суспільної землі (agerpublicus).

Після включення плебеїв до складу римського народу і зрівнянні їх у правах з патриціями (поч. ІІІ ст. до н. е.), верхівка патриціїв, або патриціата, і плебса, об'єднавшись, утворили нобілітет.

В епоху ранньої Імперії виник новий патриціат, який склав привілейовану частину сенаторського стану. До нього входили висунуті імператором уродженці Італії та провінцій. На цей час старі патриціанськи роди вимерли, і стан поповнився за рахунок неофітів, «аристократії по письму», яким імператор дав патриціанський титул як нагороду за службу (цей процес почав ще Юлій Цезар.

В епоху пізньої Імперії уроджених патриціїв майже не залишилося, а титулом патриція нагороджував виключно імператор. Цей титул був одним з найвищих звань у державі, але вже не був пов'язаний з певною посадою.

35. Плебс - незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом».

Безземельні плебеї займалися в основному ремеслом і дрібною торгівлею. Деякі з них були дуже багатими людьми. Але і бідні, і багаті плебеї перед патриціями були однаково безправні. Тому спочатку не маючи жодних прав, плебеї згодом добилися права обирати плебейських трибунів, які мали право накладати вето на рішення патриціанських магістратів. Спочатку їх рішення були законом лише серед плебеїв, але протягом довгої боротьби права патриціїв і плебеїв були зрівняні.

У 494 році до н. е. плебеї почали вперше боротьбу за їхні права, що привело до першого виходу плебеїв з Рима (Secessioplebis). У 449 році плебеї другий раз покидають Рим і під цим тиском плебеїв комісією з 10 чоловік (decemvirilegibusscribundis) були укладені закони та записані на 12 мідних дошках і виставлені на огляд на центральній площі Риму. Варто зауважити, що в них був прописаний закон, що забороняє шлюби між плебеями і патриціями, але він проіснував менше року, і близько 445 до н. е. завдяки зусиллям народного трибуна ГаяКанулея був скасований (LexCanuleia).

На початку III століття до н. е. багаті патриціанська і плебейська верхівки злилися в один стан — нобілітет і в 287 році до н. е. був прийнятий закон — LexHortensia, про те, що рішення плебейських зборів (плебісцитів) є обов'язковими для всіх громадян незалежно від походження. З цього часу патриції і плебеї перестали бути різними класами-станами. Заможні громадяни утворили стан вершників, а бідні становили плебс — вільні ремісники, селяни і дрібні торговці. Пізніше у середньовічній Європі так зазвичай називали міську голоту.

36. Колон - (лат. colonus, coloni) — напівзалежний селянин в Римській імперії в період занепаду (ІІІ- IV ст. н.е). За своїм юридичним статусом колон наближався до раба, проте наявність власного господарства, орендна плата з частки урожаю зближували колона з феодально-залежним селянином. У IV—V ст. колони — це вже групи залежного сільського населення, різного за походженням, юридичним і соціальним статусом. До IV ст. колони були в основному вільними, але відповідно до указу Костянтина I Великого навіки прикріплялися до землі.

37. Античне рабство - рабство, яке було характерне для суспільств з розвинутими товарно-грошовими відносинами, відрізняється більшою ступінню експлуатації раба (праця якого орієнтована на задоволення невизначених потреб ринку) і більшим юридичним закріпленням експропріації особи раба.

38. Колонізація - 1. Заселення вільної території на окраїнах власної країни. 2. Заснування поселень у залежній країні. 3. Перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного й політичного поневолення її іншою країною.

39. Міняли-трапезити - дослівно означає “людина за столом”. У Афінах IV ст. до н. е. було не менше 26 трапезитів. А по всій Греції трапези були у 33 містах. Перевірка монет була досить складною справою й вимагала високої кваліфікації. Потрібно було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачити можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату – аллаге, а якщо міняли не брали її, то одержували почесті.

Нагромадивши кошти, трапезити вважали недоцільним тримати їх у храмі, а давали кредити спочатку за свій рахунок, а потім і за рахунок інших клієнтів. Відсутність бюрократичних заборон також відіграла певну позитивну роль.

Перша письмова згадка про трапези відноситься приблизно до 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, а колишні міняйли перетворилися на банкірів.

Кредитуванням у Стародавній Греції займалися і до виникнення трапез. Це робили храми. Збереження грошей - вкладів і запасів – гарантувалося. Для цього існувала певна система. Територія храмів і дороги до них були священними й охоронялися. Храми були захищені поселеннями союзів грецьких племен – амфіктіоніями. Особливо відомими були святилища в Елліді, Дельфах, Коринфі, на острові Делос.

40. Багатство - чиста вартість цінностей, якими володіє нація чи особа у певний проміжок часу.Достаток та надлишок цінних ресурсів або матеріальної власності. Більш точніше це чиста вартість матеріальних і фінансових засобів (усі активи мінус пасиви), якими володіє нація, особа чи фірма у певний проміжок часу.

41. “Домострой” – книга про господарство Ксенофонта, поради для раціонального ведення домашнього господарства.автор трактату “Домострой” –один із перших в історії економічної думки звернувся до проблем поділу праці в суспільстві. Ксенофонт обґрунтував досить нове для тогочасу твердження, що “найбільш проста робота” може виконуватисябільш продуктивно, що ступінь поділу праці зумовлений, як правило,розмірами ринку. Отже, Ксенофонт вказував на взаємозв’язок між поділом праці та ринком.Одним із перших Ксенофонт вдався до осмислення двох сторінбудь-якого товару, виражених в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Будучи прихильникомнатурально-господарської концепції, тобто засуджуючи обіг грошейяк торговельного і лихварського капіталу, він визнавав необхідністьіснування і корисності грошей, вказуючи на притаманні їм функціїобігу та засобу нагромадження. Він пропонував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок війни, для розширення натурального господарства.

42. Поділ праці - об'єктивний процес розчленування окремих видів праці, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі.

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища.По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами — в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники.

43. “Економіка”(за Арістотелем)- це природна господарська діяльністьземлеробів, ремісників і дрібних торговців, пов’язана з виробництвомжиттєво необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Вонавключається в обмін, але тільки в межах, необхідних для задоволеннявласних потреб, і межі цієї діяльності також природні – це розумнеособисте споживання людиною.

44. “Хрематистика” - (від «хрема» — майно, володіння) — «наука» про господарювання, гонитва за грошима, в основі якої лежить непродуктивна діяльність, з метою задоволення потреб та отримання прибутку. Термін введений Аристотелем як суміжний до терміна «економіка».Арістотель ділив науку про багатство на економіку і хрематистику. Економіка — наука про задоволення потреб людей (виробництво для задоволення насущних потреб, дрібна торгівля), де гроші використовуються тільки в своєму основному на думку Арістотеля сенсі — в якості засобу обміну, а хрематистика — діяльність (наприклад, лихварство, велика торгівля), де накопичення, одержання грошей, є самоціллю, і гроші виступають як багатство, втрачаючи свою якість засобу обміну. До хрематистикиАрістотель ставився негативно.

45. Еквівалентність обміну–поняттявведене в науковий обіг меркантилістами; досягається за рахунок рівності вартості товарів, що обмінюються, за світовими цінами. Оцінювання товарів необхідне для здійснення еквівалентного обміну, нарахування мита, податків і зборів; здійснення митного обліку, визначення страхових сум, нарахування штрафів, оцінювання обсягу претензій, нарахування та виплати штрафних санкцій; забезпечення кредитних зобов'язань на випадок застави товарів та ін. В разі заниження ціни товарів митні служби мають право коригувати ціну на основі аналізу цін товарів-аналогів на світовому та національному рівнях.

46. Пропорційність обміну – процес, який передбачає обмін товарів в певній пропорції. Наприклад, якщо при бартерному обміні (обміні без посередництва грошей) одна одиниця деякого товару обмінюється на чотири одиниці інакшого товару, то між ними, таким чином, встановлюється певна пропорція. Таке співвідношення, в якому один товар обмінюється на інший, називається міновою вартістю.

47. Споживча вартість - це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару.

48. Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожен окремий товар можна обміняти на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільне те, що вони є втіленням суспільної праці, затраченої на їх виробництво, яка й робить їх кількісно зіставлювальними, отже, формує їхню вартість. Крім того, вони мають суспільну споживчу вартість. На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість відображає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини. Тому у вартості втілено не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

49. “Природний” характер устрою держави – це національна й адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами: між центральними й місцевими органами державного самоврядування.