4. Встановлення консульських відносин і заснування консульств. Консульські функції

Консульська діяльність, як і дипломатична діяльність країн, має давню історію. Консульська діяльність здійснюється перш за все з метою захисту економічного суверенітету країни, а також для захисту інтересів фізичних й юридичних осіб акредитуючої держави за кордоном.

На сьогодні за межами України функціонує 68 консульських установ, зокрема, 55 консульських підрозділів дипломатичних представництв України, 7 генконсульств, 1 відділення у Берліні, 1 консульство і 1 консульське агентство. Окрім того за кордоном діє 19 консульських установ, які очолюються почесними консулами України.

Завданням консульських установ України згідно Консульському статуту України є:

- захист за кордоном прав і інтересів України, юридичних осіб і громадян України;

- сприяння розвитку дружніх стосунків України з іншими країнами, розширенням економічних, торгових, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв’язків та туризму;

- сприяння вихідцям з України і їх спадкоємцям на підтримку контактів з Україною.

Правовою базою діяльності консульських установ України є: Консульський статут України, законодавство України, міжнародні договори України, міжнародні звичаї.

У відповідності зі ст. 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. встановлення консульських зносин між країнами здійснюється за взаємною згодою. Розрив дипломатичних стосунків не веде за собою автоматичне припинення консульських зносин.

Країни, які не підтримують поміж собою дипломатичних стосунків, можуть встановлювати консульські зносини. Цей вид стосунків є складовою признання нової держави de facto.

Главою консульської установи є консул. Статус глави консульської установи відрізняється від статусу глави дипломатичного представництва перш за все тим, що консул не здійснює представницьких функцій своєї країни у країни перебування.

Держава у своїй практиці використовує призначення як штатних так не штатних (почесних) консулів.

Консульська установа (консульство) – це постійний державний орган зовнішніх зносин, які формується в другій країні на підставі угоди з цією країною для виконання консульських функцій в певному консульському окрузі.

У міжнародній практиці розрізняють 4 види консульських установ:

1). генеральне консульство; 2). консульство; 3). віце-консульство;

4). консульське агентство.

Ці установи очолюють, відповідно, генконсул, консул, віце-консул, консульський агент. Консул і віце-консул можуть входити й до складу тільки генконсульства як звичайні посадові особи.

Згідно Консульського статуту України до поняття „консульська установа”, окрім 4-х вищеназваних класів консульських установ, входять консульське управління МЗС України, консульські відділення дипломатичних представництв України, генеральні відділення дипломатичних представництв України.

Місцезнаходження консульської установи та його клас визначаються за згодою з країною перебування. Консульське представництво направляючої країни, яких може бути декілька в країні перебування, на відміну від дипломатичного представництва акредитуючої країни, діють не на всій території країни перебування, а в межах визначеного консульського округу.

Якщо на території країни перебування є тільки одно дипломатичне представництво і відсутні окремі консульські установи, то територією консульського округу буде всі країна перебування. Консульські округи консульських установ різних країн не співпадають поміж собою.

Сукупність глав консульських установ різних країн, що знаходяться у конкретному пункті (порт, місто) країни перебування, представляють собою консульський корпус у вузькому розумінні цього слова.

На чолі консульського корпусу стоїть старшина, який є старшим по рангу і по часу отримання консульської екзекватури.

Окремі консули при призначенні на посаду отримує письмові повноваження – консульський патент. Країна, що представляє направляє консульський патент за звичай дипломатичним шляхом уряду країни, на території якого глава консульської установи буду виконувати свої функції. Консул приступає до виконання свої повноважень тільки після отримання згоди (екзекватури) країни перебування (не путати з агреманом у дипломатичному праві). Екзекватура оформляється у формі запису на консульському патенті або у вигляді окремого документу. Країна, яка відмовляє у видачі екзекватури, не зобов’язана повідомляти причини своєї відмови.

Основні функції консульських установ визначені у ст. 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. До них відносяться:

- захист у країні перебування інтересів своєї країни, її громадян та юридичних осіб у межах, які допускаються міжнародним правом;

- сприяння розвитку торгових, економічних, культурних і наукових зв’язків поміж країнами;

- виконання адміністративних та нотаріальних функцій;

- вияснення всіма законними засобами умов і подій в економічному, культурному та науковому житті країни перебування, повідомлення про них уряду акредитуючої країни та надання інформації зацікавленим особам;

- надання допомоги і сприяння фізичним та юридичним особам акредитуючої країни, в тому числі й правової;

- надання допомоги морським (річковим) судам та літакам і їх екіпажам тощо.

Консульські установи мають обмеженну територіальну сферу діяльності. На відміну від дипломатичного представництва, вони мають право на пряму спілкуватися тільки з місцевою владою консульського округу. Потрібно зауважити, що в процесі виконання своїх функцій консульські установи повинні керуватися нормами як міжнародного, так й національного права.

Питання про підпорядкованість консульських установ вирішується національним законодавством країн. У більшості країн консульські установи підпорядковані МЗС, а також дипломатичному представництву своєї країни у країні перебування.

До найбільш розповсюджених видів діяльності консульських установ відносяться: - видача віз; - видача та продовження термінів дії паспортів; - реєстрація громадян своєї країни, що постійно проживають на території консульського округу; - реєстрація цивільного стану; - легалізація і нотаріальне засвідчення документів тощо. За виконання вказаних дій консульства збирають консульські збори у валюті країни перебування.

Які є відмінності поміж консульськими та дипломатичними представництвами ?

По-переше, посольства виконують переважно політичні функції, а консульства діють в основному в економічній та соціальній сферах міждержавних стосунків;

По-друге, дипломатичне представництво з прийняттям Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. (ч.2 ст.3) має право здійснювати й консульські функції, консульська установа, як правило, не має право здійснювати функції дипломатичного представництва;

По-третє, розірвання дипломатичних стосунків поміж країнами за звичай веде за собою припинення діяльності дипломатичного представництва, але консульські стосунки між країнами зберігаються;

По-четверте, закриття консульської установи з будь-якій причини (зниження економічної активності; зменшення кількості громадян акредитуючої країни , що проживають у певному регіоні країни перебування) не тягне за собою припинення дип. стосунків між країнами;

По-п’яте, акредитуюча країна може після повідомлення відповідних країн доручити консульству, сформованому у певній країні, виконувати консульські функції в третій країн, якщо не буде заперечувати відповідна країна. Тобто дипломатичне право дає можливість і в цьому випадку здійснювати кумулятивну дипломатичну місію;

По-шосте, за попередньою згодою країни перебування і на підставі угоди поміж країною, що представляється та якоюсь третьою країною консульство, засноване у першій країні, може виконувати консульські функції від імені третьої країни (виконання консульських функцій від імені третьої країни).

У відповідності з МП консульські установи припиняють свою діяльність у наступних випадках:

- закритті консульської установи; - вихід території, на якій розташований консульський округ, з під суверенітету країни перебування; - війна між країнами, які раніше встановили консульські стосунки.

У відповідності з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р. персонал консульських установ поділяється на три категорії:

- консульські посадові особи, що перебувають на консульській службі і виконують консульські функції;

- консульські службовці, які виконують адміністративно-технічну роботу;

- обслуговуючий персонал.

Консульські посадові особи повинні бути, за звичай, громадянами країни, що представляє.