3. Правова природа міжнародних організацій. Їх компетенція, повноваження і функції

Принцип суверенної рівності країн є керівним у побудові МО. Його прояв характеризується наступними рисами: - договірна основа МО; - добровільність членства; - в основному рекомендаційний характер рішень організації; - її міждержавний характер; - збереження суверенності і рівноправності країн як в середині організації, так і поза її межами.

Проблема співвідношення державного суверенітету та загальних цілей і інтересів організації знаходить своє вирішення в її установчому акті.

В сучасних умовах широко визнаються наступні положення:

• країни, створюючи МО, наділяють їх певною право- та дієздатністю, визнаючи за ними здатність мати право і обов’язки, приймати участь у створенні та застосуванні норм МП, стояти на сторожі дотримання норм МП. Цим визнанням країни створюють новий суб’єкт міжнародного права, який поряд з ними здійснює правотворчі, правозастосовчі та правоохоронні функції у сфері міжнародного співробітництва.

Здатність МО здійснювати юридично дійсні дії від свого імені передбачає наявність у них відносно обособленої правової волі. Така воля якісно відрізняється від кожної індивідуальної країн-членів. Індивідуальні вольові акти членів організації не піддаються ні злиттю, ні простому додаванню. Вони узгоджуються. І ця узгоджена воля МО носить міждержавний характер. Саме це вольове обособлення МО лежить в основі їх міжнародної правосуб’єктності і визнаної за ними здатності робити волевиявлення, приймати на себе права та обов’язки по МП.

Джерелом цієї відносно обособленої волі, її правовою основою є установчий акт. Що це означає? Це означає, що ні самі МО, ні їх органи не можуть здійснити дії, які виходять за рамки установчого акту.

Але безумовно, наділення МО правами та зобов’язаннями не означає, що їх можна прирівняти до країн – основних суб’єктів МП. Об’єм їх правосуб’єктності значно менший і носить цільовий та функціональний характер.

МО наділяються договірною правоздатністю, тобто вони вправі заключати різноманітні угоди в рамках своєї компетенції. Згідно ст. 6 Віденської конвенції про право договорів поміж країнами та МО або між МО, “правоздатність МО заключати договори регулюється правилами цієї організації”.

МО володіють здатністю приймати участь у дипломатичних зносинах. При них акредитуються представництва країн, вони самі мають представництва в країнах та обмінюються представництвами поміж собою. Наприклад, в Києві є інформаційний центр НАТО та інші представництва МО.

МО та їх посадові особи користуються привілеями й імунітетами (наприклад, Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р., Конвенція про правовий статус, привілеї та імунітети МО, які діють в певних галузях співробітництва, 1980 р. та ін.).

Як суб’єкти МП МО несуть відповідальність за правопорушення та нанесення збитку своєю діяльністю та можуть виступати з претензіями про відповідальність.

МО наділяються також правом набирати персонал на контрактній основі. Він не є представником країн. Ці особи є міжнародними посадовими особами. Вони підпорядковуються виключно МО і діють від її імені та в її інтересах.

Кожна МО володіє фінансовими коштами, які складаються, у своїй більшості, із внесків країн-членів та витрачаються виключно у загальних інтересах організації.

МО діють також зі всіма правами юридичної особи, що притаманні внутрішньому праву країн. Так, ст. 39 Статуту МОП встановлює, що МОП має всі права юридичної особи, зокрема право заключати договори, право придбавати рухоме та нерухоме майно та розпоряджатися ним, право порушувати судові справи.

Такі ж права представлені ООН та її органам, програмам і фондам.

МО наділяються зафіксованими в установчому акті певними к о м п е т е н ц і я м и. На думку більшості юристів компетенції МО – це об’єкт або сфера її предметної діяльності.

В цілому зміст поняття компетенція МО виглядає так: “до компетенції МО включається як круг проблем, якими вона повинна займатися, та й представлені їй для цього повноваження.

Що стосується ф у н к ц і й МО, то під ними потрібно розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності по виконанню покладених на неї завдань (наприклад, регулятивні, контрольні, оперативні та інші функції). При цьому організація має право здійснювати свої функції лише в межах закріпленої за нею компетенції.

Компетенція МО, так само як і її правосуб’єктність, мають договірну основу та обмежена договірними рамками.

Членство в МО є невід’ємним правом країни, що витікає з її суверенітету. Розрізняють дві категорії членів у МО – повноправні члени і члени з обмеженими правами. Повноправними членами в таких організаціях можуть бути тільки країни. Ця категорія, в свою чергу, поділяється на первинних та членів, що приєдналися.