39. Правовий режим земель оздоровчого призначення

До земель оздоровчого призначення відносяться земельні ділянки, що мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування, а також курорти. Україна має різноманітні види медичних природних лікувальних ресурсів, що дозволяють здійснювати ефективне лікування в санаторно-лікувальних установах і зміцнювати здоров’я людей. До них відносяться: ♦ лікувальні мінеральні води; ♦ озокерит, солі та інші корисні копалини; ♦ ропа лиманів і озер; ♦ лікувальний клімат; ♦ акваторії морів та озер, річок, призначених для відпочинку та лікувально-оздоровчої мети; ♦ пляжі водних об’єктів; ♦ ліси, лісопарки, інші зелені насадження, що виконують оздоровчі та санітарно-гігієнічні функції. Щоб бути визнаною оздоровчою місцевістю, земельна ділянка повинна володіти одним чи декількома унікальними природними лікувальними ресурсами, бути придатною для організації лікування і профілактики захворювань, а також для відпочинку населення. На її території повинна бути необхідна кількість запасів мінеральних вод та інших лікувальних ресурсів. Площа її повинна бути придатною для курортного будівництва, задовольняти екологічним і санітарно-епідеміологічним правилам, встановленим для особливо охоронних територій лікувально-оздоровчого призначення. Ця земельна ділянка повинна мати джерела господарсько-питного і технічного водопостачання, надійні системи енергозабезпечення. На місцевостях, визнаних лікувально-оздоровчими, у майбутньому створюються курорти. Курортом являється особливо охоронна лікувально-оздоровча місцевість, що володіє природними лікувальними ресурсами і необхідними для експлуатації будівлями, спорудами, включаючи об’єкти інфраструктури. Територія визнається лікувально-оздоровчою місцевістю чи курортом регіонального значення Кабінетом Міністрів України за погодженням з органами місцевого самоврядування. Діючим законодавством України земельні ділянки лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів визнані особливо охоронними природними територіями. На цих землях забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на природні лікувальні фактори цих земель. 3 метою охорони природних лікувальних факторів земель оздоровчого призначення встановлюються округи санітарної охорони. У межах цих округів забороняється передавати земельні ділянки у власність і надавати їх у користування, у тому числі в оренду, тим підприємствам, установам, організаціям і громадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природних лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення. Режим округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих місцевостей встановлюється Кабінетом Міністрів України. У складі округа виділяється до трьох зон. Для земель кожної із зон передбачений особливий охоронний режим. Режим першої зони установлюється для територій, де знаходяться джерела мінеральних вод та інших корисних копалин, що використовуються з лікувальною метою. На території першої зони забороняється проживання та здійснення всіх видів господарської діяльності, за винятком робіт, пов’язаних з використанням природних ресурсів з ліку-вально-оздоровчою метою за умови застосування екологічно безпечних та раціональних технологій. Режим другої зони встановлюється для території, з якої виникає стік поверхневих та ґрунтових вод до місця знаходження мінеральних озер, лиманів, пляжів, неглибокого залягання мінеральних вод, для природних парків та інших земельних насаджень, для територій, зайнятих будівлями і спорудами санаторно-курортних установ і призначених для санаторно-курортного будівництва. На території другої зони забороняється розміщення об’єктів і споруд, не пов’язаних безпосередньо із створенням і розвитком сфери курортного лікування та відпочинку, а також проведення робіт, що забруднюють навколишнє середовище і призводять до виснаження природних ресурсів. Серед заборонених такі види робіт, як будівництво промислових об’єктів, тваринницьких комплексів, ферм; створення водосховищ; використання ядохімікатів, мінеральних добрив; викид стічних і дренажних вод у водні об’єкти; вирубка земельних насаджень тощо. Режим третьої зони встановлюється для ближніх областей живлення і ділянок розвантаження мінеральних вод, водозбірних майданів, джерел інших корисних копалин, віднесених до категорії лікувальних. На території третьої зони вводяться обмеження на розміщення промислових і сільськогосподарських об’єктів і споруд, а також на проведення господарської діяльності, що сприяє забрудненню навколишнього середовища, природних лікувальних ресурсів і їх джерел. Допускаються лише ті види робіт, які не викликають негативного впливу на природні лікувальні ресурси і санітарний стан лікувально-оздоровчих місцевостей. Власники земель та землекористувачі, що перебувають на лікувально-оздоровчих місцевостях, зобов’язані дотримуватися встановленого в округах санітарної охорони режиму і виконувати передбачені санітарно-оздоровчі заходи. Розвиток і забудова земель в межах округів санітарної охорони здійснюється в суворій відповідності з генеральним планом курорту. 40.ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ - — одна з категорій земель зем. фонду України. Згідно із Земельним кодексом України (гл. 11) 3. л. ф. визначаються землі, вкриті лісом, а також землі, не вкриті лісом, але надані для потреб ліс. г-ва. Правовий режим 3. л. ф. визначається ЗК України та Лісовим кодексом України. Відповідно до цих актів 3. л. ф. поділяються на лісові і нелісові зем. ділянки. До лісових відносять землі: вкриті ліс. (деревною та чагарниковою) рослинністю; не вкриті ліс. рослинністю, які підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо); зайняті ліс. шляхами, просіками, протипож. розривами. До нелісових належать землі: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням ліс. г-ва, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосп. угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб ліс. г-ва); зайняті болотами і водоймами в межах зем. ділянок ліс. фонду, наданих для потреб ліс. г-ва. Віднесення зем. ділянок до складу 3. л. ф., визначення їх меж провадиться у порядку, встановленому зем. зак-вом. Режим використання, відтворення і охорони 3. л. ф. та категорії лісокористувачів визначені нормами вказаних кодексів України. Використання 3. л. ф. юрид. та фіз. особами здійснюється на основі права пост, чи тимчас. землекористування. Режим їх використання залежить від виду лісокористування: ведення ліс. г-ва, експлуатація ліс. ресурсів та властивостей лісів, побічні види лісокористування (мисл. г-во, культур.-оздоровчі, рекреац., спорт., турист., н.-д. цілі тощо). Держ. контроль за дотриманням режиму 3. л. ф. здійснюють органи М-ва охорони навкол. природ, середовища та ядер, безпеки України, Держ. к-ту лісового г-ва України, місц. ради та держ. адміністрації. Згідно з ЛК України до компетенції ВР України входить розпорядження лісовим фондом. ВР АР Крим, обл., районні, селищні та сільс. ради на своїх територіях здійснюють у встановленому порядку надання 3. л. ф. у користування та припиняють право користування ними.

41.Землі водного фонду є самостійною категорією земель Укра­їни. їх правовий режим встановлено гл. 12 ЗК, главами 1 та 18 Водного кодексу (ВК) України, а також іншими актами зе­мельного і водного законодавства. Згідно зі ст. 58 ЗК і ст. 4 ВК до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єкта­ми, болотами, а також островами, крім земель, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, не зайнятими лісами; землі під гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами, каналами і смугами відведення для них, береговими смугами водних шляхів. Як видно з наведеного визначення, землі водного фонду підрозділяються на 2 частини: безпосередньо покриті водою (водопокриті) і прилеглі до водойм, (призначені для використання й охорони вод).

До водопокритих належать землі, зайняті внутрішніми морями і територіальним морем, озерами, водосховищами, ріками, ка­налами й іншими водними об'єктами. Землі, що прилягають до водних об'єктів, використовуються для охорони поверхневих вод від забруднення, засмічення, збереження їх водності, будів­ництва й експлуатації споруд, які забезпечують задоволення питних, господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, курортних і інших потреб населення, а також сільськогоспо­дарських, промислових, енергетичних, природоохоронних, тран­спортних, рибогосподарських та інших державних і суспільних потреб.

Незважаючи на те, що землі водного фонду складаються з 2 частин, вони мають певну єдність, оскільки їх основним при­значенням є раціональне використання і належна охорона вод. З цього випливає і специфічний правовий режим зазначеної категорії земель, що знаходиться в безпосередній залежності від правового режиму вод і визначається переважно нормами ВК. Так, гл. 18 ВК визначає порядок користування землями водного фонду і встановлює спеціальний режим регульованої (водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведен­ня, зони санітарної охорони) та обмеженої (прибережні захисні смуги уздовж річок, морів, морських заток, лиманів навколо водойм і на островах) господарської діяльності.

Правовий режим земель водного фонду тісно пов'язаний з характером експлуатації самих водних об'єктів, як правило, комплексним і багатоцільовим. Так, у правовому режимі водо-покритих земель переважає спрямованість до їх комплексного використання. Тому основна частина земель цієї категорії (водопокриті землі, берегові смуги водних шляхів, смуги відведення) використовуються невизначеним колом суб'єктів і для різних цілей (зрошення, перевезення вантажів, лов риби, водопоста­чання тощо).

Характерною рисою правового режиму земель водного фонду є встановлення на окремих земельних ділянках зон і смуг з особливим режимом використання й охорони. Це передбачено як у земельному, так і водному законодавстві. У ЗК і ВК виді­лено водоохоронні зони (ст. 87 ВК); прибережні захисні смуги (ст. 60 ЗК і ст. 88 ВК); смуги відведення (ст. 63 ЗК і ст. 91 ВК); берегові смуги водних шляхів (ст. 64 ЗК і ст. 92 ВК); зони санітарної охорони (ст. 93 ВК).

Особливій охороні відповідно до водного законодавства підлягають водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних (ст. 104 ВК). З метою їх охорони на землях водного фонду передбачається встановлення округів санітарної охорони курортів.

Специфічною особливістю земель цієї категорії є те, що законодавець обмежує розмір земельних ділянок, переданих у приватну власність (ч. 2 ст. 59 ЗК), а також обмежує коло постійних землекористувачів, як за формами власності, так і за цілями використання цих земель (ч. З ст. 59 ЗК).

42.Землі лісового фонду — одна з категорій земель України (п. «е»ст. 19 ЗК).

До земель лісового фонду належать лісові й нелісові землі. Лісові землі це: а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю і б) не вкриті рослинністю, які підлягають залі-сенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лі-совими шляхами, просіками, протипожежними розривами.

Нелісові землі це: а) зайняті спорудами, пов'язаними з ве-денням лісового господарства, трасами ліній електропере-дач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багато-річні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лі-сового господарства); в) зайняті болотами і водоймами у ме¬жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Такий поділ земель лісового фонду на лісові й нелісові зу-мовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефек-тивного їх використання, відтворення, підвищення продук¬тивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощу¬вання природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них від-несено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рос-линністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель.

Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в обслуговуванні різних цілей лісового господарства — будівниц¬тво шляхів, просік, трас ліній електропередач, сіножатей, пасо¬вищ, вони можуть бути зайняті болотами та водоймами тощо.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться у порядку, встановле¬ному статтями 6—17 ЗК України та статтями 11—16 і 93 Лісо¬вого кодексу України. Переведення лісових земель до інших ка¬тегорій відбувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя згідно зі ст. 42 Лісового кодексу.

 

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах входу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ч. 2 ст. 55 ЗК).

Від імені держави землями лісового фонду, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді Ав¬тономної Республіки Крим, місцевим органам влади та самов¬рядування, а також центральному та місцевим органам вико¬навчої влади у порядку, передбаченому статтями 6— 17 ЗК Ук¬раїни та статтями 11—16, 29 і ЗО Лісового кодексу України.

Порядок управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів і земель лісового фон¬ду, а також компетенцію державних органів у цій галузі вик¬ладено у статтях 29—32 Лісового кодексу України.

43. Органи державного управління земельним фондом та їх функції Зміст державного управління земельним фондом полягає у забезпеченні раціонального використання і ефективної охо­рони земель на основі проведення організаційно правових та адміністративно-управлінських заходів у поєднанні з стиму­люючими заходами економічного характеру. Загальне державне управління здійснюється державними органами загальної та спеціальної компетенції і має терито­ріальний характер. Воно розповсюджується на всі землі в межах території України, незалежно від категорії земель і суб'єктів, які ними володіють. Відповідно до ст. 13 - 17 Земельного кодексу України, державне уп­равління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України із земельних ресурсів, Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни та інші спеціально уповноважені державні орга­ни відповідно до їх компетенції. Здійснюючи діяльність щодо управління земельним фондом в межах повноважень, наданих законом, органи загального державного управління покладають виконання деяких функцій на органи державного управління спеціальної компетенції — Державний комітет України із земельних ресурсів, Держав­ний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерсво охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я та ін. Центральним органом виконавчої влади спеціальної ком­петенції, який здійснює функції управління земельними ре­сурсами всього земельного фонду країни незалежно від відом­чої підпорядкованості суб'єктів земельного права, є Держав­ний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем Ук­раїни). Відповідно до положення про Державний комітет Ук­раїни по земельних ресурсах на Держкомзем покладено функції щодо реалізації державної політики в галузі земель­них відносин, сприяння структурній перебудові економіки, формування системи заходів щодо забезпечення економіч­ної самостійності України. Головними завданнями Держкомзему України є: — координація проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація проведення робіт, пов'язаних з роздержав­ленням земель, сприяння паюванню земель у колективних сільськогосподарських підприємствах, розвитку селянських (фермерських) господарств тощо. Управління земельними ресурсами в межах районів, міст, селищ і сільських населених пунктів здійснюють органи місце­вого самоврядування — місцеві Ради. До відання місцевих Рад у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, визначеному законодавством; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно законодавства; 4) ведення земельно-кадастрової документації, тощо. Діяльність по управлінню земельним фондом розкриваєть­ся через його функції. Види і зміст функцій управління зе­мельним фондом визначаються законодавством. Основні функції державного управління земельним фон­дом включають: ведення державного земельного кадастру і обліку земель; планування використання і охорони земель; надання та виїмка земель; здійснення землеустрою; прове­дення державного контролю за використанням і охороною земель; вирішення земельних спорів.

44.Завдання державного контролю за використанням і охороною земель полягають у забезпеченні додержання всіма державними та громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель. Органи, які здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною земель встановлюється законодавством України.

Стаття 95. Моніторинг земель Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Структура, зміст і порядок здійснення моніторингу земель встановлюються Кабінетом Міністрів України.

45. Державний земельний кадастр

Державний земельний кадастр являє собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі і землекористувачів.Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні. Ведення державного земельного кадастру — одна з функцій державного управління у сфері землекористування та охорони земель. Державний земельний кадастр складається з відповідних складових, кожна з яких має визначене законодавством цільове призначення. Кадастрове зонування земель — це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Кадастрові зйомки— це комплекс робіт, що виконуються для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Вони включають: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками і землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання земель; виготовлення кадастрового плану. Бонітування ґрунтів відповідно до ст. 198 ЗК становить порівняльну оцінку якості ґрунтів за їх основними природними властивостями. Економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земельних ділянок різного цільового призначення. Вона визначається в умовних кадастрових гектарах або грошовому виразі. Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при зміні суб'єктів права власності на земельні ділянки, ціноутворенні, визначенні ставок земельного податку тощо. Вона визначається на рентній основі.. Державна реєстрація земельних ділянок є складовою автоматизованої системи державного земельного кадастру та необхідним елементом виникнення суб'єктивного права власності та права постійного користування на земельну ділянку. Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом України, обласними головними управліннями, Київським та Севастопольським міськими головними управліннями, міськими (міст обласного та районного значення) управліннями (відділами), районними відділами земельних ресурсів, які є територіальними органами Держкомзему України.

46. Землеустрій Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами — територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог. Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

47.Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність( осудність,дієздатність) суб"єкта і наявність законодавства.В Земельному кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу юридична відповідальність наступає у випадках: укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними; самлвільного зайняття земельних ділянок; псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об"єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель; порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов"язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків; невжиття заходів щодо боротьби з бур"янами та шкідниками сільскогосподарських культур; неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень; приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов"язаної з забрудненням землі;

порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок; перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу; невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту; самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю. Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

48.Кримінальна відповідальність- це вид юридичної відповідальності, яка встановлена кримінальним законодавством як негативна оцінка і кара, як особливий вид державного примусу, який має публічний характер, застосовується тільки судом від імені держави, у формі вироку до особи, яка винна у скоєнні злочину. Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом відповідальності за земельні правопорушення і носить каральний характер.

Діячий Кримінальний кодекс України до числа суспільно небезпечних правопорушень в області земельного правопорядку відносить такі злочини: порушення правил, встановлених з метою боротьби з хворобами і шкідниками рослин, що спричинило тяжкі наслідки(ст.158), самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво(ст.199).В Кримінальному кодексі лише 2 статті регулює земельні відносини.в наш час існує тенденція до декриміналізації окремих складів злочинів і віднесення їх до числа адміністративних проступків.

49.Адміністративна відповідальність- це такий вид юридичної відповідальності, яка настає за адміністративні правопорушення, пердбачені Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими нормативними актами. За адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі види адміністративних стягнень: офіційне попередження, яке фіксується установленим способом або виноситься в письмовій формі; штраф-грошове стягнення, яке накладається на порушників за адміністративне правопорушення ; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об"єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який належав власнику і став знаряддям вчинення або безпросереднім об"єктом адміністративного правопорушення-полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави; позбавлення спеціального права; виправні роботи( на строк до 2 міс.за місцем постійної роботи особи і з відрахуванням 20% заробітку в доход держави); адміністративний арешт- до 15 діб у виняткових випадках за окремі види правопорушень. Кодексом України про адміністративні правопорушення органам Державного комітету України по земельних ресурсах надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 53, 53-2, 55, 56 вказаного Кодексу. За порушення санітарних правил охорони земель справи розглядають органи державного санітарного нагляду.

Оформлення документів (вказівок і протоколів) при виявленні порушень земельного законодавства проводиться спеціалістами центрального апарату Держкомзему та його органів на місцях, на яких згідно з посадою покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і які є державними інспекторами по використанню та охороні земель. При виявлення земельних ділянок, які використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, що призводять до зниження родючості грунтів та забруднення, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до статті 29 Земельного кодексу України виносить вказівку з встановленням місячного терміну для усунення порушень, про що складається відповідний документ. У випадку неусунення порушень у вказаний термін службова особа складає протокол про порушення земельного законодавства При виявлення інших порушень, які вказані в статті 115 (укладенні угод, зазначених у статті 114 Земельного Кодексу; самовільне зайняттіяземельних ділянок; псуваннія сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель) Земельного кодексу України протокол може бути складений і без попередження.

Протокол про порушення земельного законодавства складається у трьох примірниках, з яких перший примірник в триденний термін передається службовій особі, уповноваженій розглядати справи про правопорушення земельного законодавства, другий примірник вручається порушнику земельного законодавства, третій примірник залишається у службової особи, яка склала протокол. Справи про порушення земельного законодавства розглядають відповідно посадові особи органів Держкомзему в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення від особи, яка склала протокол. Розглянувши справу про порушення земельного законодавства, службова особа, керуючись статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення , виносить одну із постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про закриття справи.

50.В випадках порушення майнових прав власників землі, землеволодільців, землекористувачів і орендарів земельних ділянок або завдання їм шкоди застосовується цивільно-правова відповідальність. Цивільно-правова відповідальність- це ті негативні для заподіювача шкоди і боржника майнові наслідки, які встановлені законом або договором на випадок невиконання абсолютного обов"язку, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов"язання. Завданням цивільно-правової відповідальності є відновлення порушених цивільних прав суб"єктів, відновлення майнового стану, відшкодування збитків, зміцнення господарсько-договірної дисципліни, а також задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. Підставами цивільно-правової відповідальності є факт цивільного правопорушення, деліктоздатність особи- здатність нести юридичну відповідальність, наявність діючого цивільного законодавства про цю відповідальність.Основною підставою цивільно-правової відповідальності є факт правопорушення: наявність майнової шкоди в результаті правопорушення; протиправність цивільно-правової діяльності або поведінки боржника; наявність вини боржника за вчинення шкоди; причинний зв"язок між протиправними діями і шкодою, як об"єктивна підстава цивільно-правової відповідальності.Законом передбачаються різні види цивільно-правової відповідальності.Так. залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, остання поділяється на договірну та позадоговірну.Довгий час розглядалась тільки позадоговірна відповідальність , яка передбачала відшкодування шкоди в натурі або повне відшкодування збитків за порушення абсолютного права власників землі, землеволодільців та землекористувачів.Але з розвитком такого правового інституту як оренда землі, все більш уваги приділяється договірній відповідальності.Закон України"Про аренду" від 6 жовтня 1996р. в ст.31 передбачає відповідальність за невиконання зобов"язань по договору аренди землі і порушення земельного законодавства сторонами договору. За невтконання зобов"язань по договору аренди земельної ділянки, в тому числі за зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність у відповідності з законом або договором.Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, які не були обумовлені в даному договорі аренди, але які суттєво перешкоджають обумовленому договором використанню земельної ділянки.В випадку виявлення таких недоліків орендар має право: вимагати зменшення орендної плати або відшкодування затрат на усунення цих недоліків; утримати певну суму понесених затрат на усунення недоліків з орендної плати,повідомивши про це орендодавця зазделегідь, вимагати дострокового розірвання договору аренди землі. Орендодавець звільняється від відповідальності за наслідки, які виникли в результаті недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про ці недоліки було вказано в договорі оренди. Орендар несе відповідальність за невиконання умов договору, за несвоєчасне внесення орендної плати. а також за порушення земельного законодавства.При цьому в договорі оренди можуть передбачатись й інші зобов"язання орендаря, а також майнова відповідальність за їх невиконання при умові, що вони не суперечать дійсному законодавству.

Наряду з договірною відповідальністю в земельному праві застосовується позадоговірна відповідальність, причому питома вага її значно більша. Так, ст.88 Земельного кодексу вказує, що збитки, заподіяні вилученням(викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеження прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність цільовим для використання за цільовим призначенням в результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, які зазнали збитків.