[КУНДЕРА, Мілан]

КУНДЕРА, Мілан

(нар. 1929)

КУНДЕРА, Мілан (Kundera, Milan — нар. 01.04.1929, Брно) — чеський письменник.

Кундера народився у колишній Чехословаччині у сім'ї відомого піаніста і музикознавця Людвіка Кундери. З дитинства навчався гри на фортепіано у свого батька, пізніше також вивчав музичну композицію. Замолоду підробляв чорноробом і грав джаз. У 1948 р. Кундера закінчив гімназію у Брно, після чого відправився у Прагу вступати у Карлів університет. Провчившись два семестри на філософському факультеті за спеціальністю «літературознавство й естетика», перевівся на факультет кіно і телебачення празької Академії красних мистецтв, де вивчав спочатку режисуру, а потім — сценаристку. Закінчивши Академію у 1952 p., почав там викладати світову літературу, спочатку на посаді асистента, а з 1964 р. — доцента.

Оскільки у ранньому віці Кундері довелося пережити нацистську окупацію, у ньому доволі рано проявилася політична свідомість. Природною реакцією був вступ Кундера у 1948 р. у комуністичну партію, тому що після перемоги над фашизмом багато хто уявляв комуністів рятівниками. Проте у 1950 p. Кундеру виключили з партії за «антипартійну діяльність» і «помилкові погляди». У 1956 p., після початку «відлиги», його поновили у партії, але в 1970 р. знову виключили за участь у «празькій весні» 1968 р.

У 40-х pp. Кундера перекладав чеською мовою вірші В. Маяковського та Г. Аполлінера, а в 1946 р. він опублікував власну поетичну добірку у журналі «Mlade archy». Рання поезія Кундери відповідала духові часу і була схвалена офіційною критикою Водночас у поетичній збірці «Людина — неосяжний сад» («Clovek zahrada sira», 1953) він намагався полемізувати зі спрощеним тлумаченням людської особистості й протистояти офіційній естетиці. Найвідоміший із його поетичних циклів, «Останній травень» («Posledni maj», 1955), уславлює героїзм письменника-комуніста Ю. Фучіка (1903-1943).

Межовим моментом у творчості Кундери можна вважати поетичну збірку «Монологи» («Monology», 1957; переробл. у 1964 і в 1965 pp.), у якій проявилася зацікавленість автора людською психологією. Збірка мала підзаголовок «Книга про кохання» і була присвячена стосункам поміж чоловіком і жінкою, зі всіма їхніми складнощами, що не відповідало комуністичній ідилії. Через те «Монологи «були піддані критиці, а їхній автор звинувачений у «цинізмі».

У 1960 p. Кундера опублікував теоретичну працю «Мистецтво роману», у якій на матеріалі творчості В. Ванчури, провідного прозаїка чеського авангарду 20—30-х pp., досліджував можливість епіки у сьогоденні та проблеми техніки письма. З кінця 50-х pp. він поступово знаходив адекватну форму для вираження свого світогляду у драматургії та прозі. П'єса «Власники ключів» («Majitele klicu»; вперше поставлена у 1962 p.), у якій письменник, використавши військову тематику, протиставив образи обивателів і героїчних людей, спричинила значний резонанс як на батьківщині Кундери, так і за кордоном.

Велику роль у культурному житті того часу відіграла публіцистика Кундери, як, приміром, роздум «Про суперечки спадкоємні» (1955), за допомогою якого він залучився до дискусії про духовну орієнтацію сучасної чеської літератури. У культурологічно-політичному виступі на IV з'їзді Союзу чеських письменників у 1967 р. він зауважив, що чеській культурі, яке тривалий час була ізольована від світу спочатку німецькою окупацією, а потім сталінізмом, загрожує втрата історичної пам'яті. У цьому виступі містилася також різка критика будь-яких проявів цензури.

У 1969 p. Кундеру звільнили з роботи, і всі його публікації були викреслені зі списків книг, виданих у Чехословаччині. Його позбавили права працювати та друкувати свої твори, п'єси не ставилися. Оскільки твори Кундери виходили друком на Заході, він міг жити на гонорари, хоча більша частина грошей діставалася державі. У 1974 р. письменник отримав запрошення університету міста Ренн у Франції, і тільки наступного року йому дозволили виїхати разом із дружиною Вірою Грабанковою. Через чотири роки, після виходу друкдруком «Книги сміху та забуття» («Kniha smichu a zapomneni») чехословацький уряд позбавив його громадянства, а в 1981 р. він отримав французьке громадянство. Пропрацювавши чотири роки у Ренні, Кундера перебрався у Париж, де викладав у Вищій школі суспільних наук.

Сам Кундера поділяє свою творчість на два етапи: період незрілості (від цієї частини своєї творчості дистанціюється і забороняє друкувати твори цього періоду) і на період своїх найкращих творів. Письменник стверджує, що вперше «знайшов себе», коли писав оповідання «Я сумний Бог» (1958), яке згодом включив у перший із трьох зошитів «Смішних любовів» («Smesm lasky», 1963, 1965, 1968). Характерна риса «Смішних любовів» — анекдотичність, жартівливість. Як зізнавався автор, він розпочав писати для власного задоволення. Перше загальне видання всіх трьох зошитів, куди входило 8 оповідань, вийшло друком у Празі в 1970 р. Пізніше автор переробив збірку, надавши їй нової форми та композиційної єдності, і включив у нього тільки 7 оповідань. Тематика «Смішних любовів» зосереджена на містифікації, забавлянні з коханням і парадоксах донжуанства нашого часу. Кожне із оповідань має свою оповідну структуру, модель і тему, які автор розвинув згодом у своїх романах.

Свій перший роман «Жарт» («Zert») Кундера розпочав писати ще у 1962 p., а віддав його у видавництво у грудні 1965 р. За словами автора, у видавництві сумнівалися, що пощастить видрукувати книгу, оскільки вона надто вже суперечила офіційній ідеології того часу. Проте Кундера захистив роман від урядових цензорів, і книга нарешті вийшла друком у 1967 р. без змін. Використовуючи гротескову історію про людське життя, знівечене через звичайний жарт, і про безуспішну помсту героя, автор змальовує зміни, що відбувалися у чеському суспільстві із середини 50-х, і приводить свого героя до відчуття відчуженості від світу. Авторові дозволили переписати роман у вигляді сценарію для фільму, який він сам і зняв. 10:50:48

У романі «Життя — не тут» («Zivot je jinde», закінчений у 1969 чи 1970 p.; вперше вийшов друком у Парижі франц. мовою у 1973 p.) K. змалював історію юного поета Яромила, котрий віддав свій художній талант і юнацьке шанолюбство служінню комуністичній ідеології. Саме із цієї причини він далекий від самокритики і тверезого погляду на суспільну обстановку, врешті-решт, він безцеремонно втручається у долі інших людей, приносячи їм нещастя: за виказом Яромила заарештовують його кохану та її брата. Закомплексованість і викривленість героя письменник намагається пояснити не лише ненормальними суспільними умовами, а й деспотизмом його матері (цей мотив повторюватиметься і в наступних романах Кундери), розладом у сучасному світі правди та краси. Роман закінчується трагіфарсом: Яромил, котрий мріяв героїчно загинути, помирає в обіймах матері від запалення легень. Сама назва роману є цитатою. Цією фразою, взятою із А. Рембо, А. Бретон у 1924 р. закінчив «Маніфест сюрреалізму». Той самий лозунг можна було побачити у Парижі в 1968 р. під час студентських заворушень.

«Прощальний вальс» («Valcik na roxloucenou», вперше вийшов друком франц. мовою у Парижі в 1976 р.) — останній роман, написаний у Празі. На перший погляд він видається просто комедією, у якій змальовані колізії між кількома любовними парами у чеському курортному містечку. Хоча насправді ця книга сповнена печалі та відчаю, спричиненими безвихідністю ситуації, у яку потрапила батьківщина автора.

«Книга сміху та забуття» була написана у перші роки еміграції, і вперше вийшла друком французькою мовою у Парижі у 1979 р. Як і в деяких інших творах Кундери, композиція тексту інспірована музичною композицією. У романі немає викінченого сюжету, окремі епізоди є різними варіаціями на загальну тему: герої борються із забуттям і доходять думки, що минуле не можна покращити.

Мотиви еміграції та побутової ідилії Кундера розвинув у романі «Нестерпна легкість буття» («Nesnesitelna lehkost byti», закінчений у 1972, вперше вийшов друком франц. мовою у 1984 p.), герої якого після серпневих подій 1968 р. виїжджають у Швейцарію, але потім повертаються у Чехословаччину. У романі багато філософських роздумів, заснованих переважно на тлумаченні легкості та важкості у дусі давньогрецького філософа Парменіда й ідеї Фр. Ніцше про одвічне повернення. У 1988 р. американський режисер Ф. Кауфман зняв за цим романом однойменний фільм, який, щоправда, сам Кундера вважав невдалим.

Роман «Нестерпна легкість буття» невеликий за об'ємом, але винятково насичений за проблематикою: екзистенційною, політичною, естетичною, філософською. Основну сюжетну лінію утворює історія кохання талановитого празького хірурга Томаша, улюбленця та любителя жінок, і офіціантки із провінції Терези. Тереза закохалася в Томаша раз і назавжди, але й для нього ця зустріч виявилася не звичайним перебіжним захопленням, а незнайомою для нього до того часу духовною прив'язаністю. Проте, одружившись із Терезою, він не відмовляється від «романів» з іншими, змушуючи її глибоко страждати. Після серпня вони їдуть у Цюріх, але коли Тереза, будучи не в змозі змиритися зі зрадами чоловіка, повертається у Прагу, Томаш їде за нею. Вдома на нього чекає типова доля чеського інтелігента, котрий не бажає пристосовуватися до режиму. Томаша змушують підписатися під зреченням його опублікованої ще до серпня статті, у якій містилася критика комунізму, а коли він на це не згоджується, переводять із клініки у звичайну лікарню, потім він втрачає і це місце, три роки займається миттям вікон, згодом за наполяганням Терези вони їдуть у село, не знаходять щастя й обоє гинуть у автомобільній катастрофі.

У романі відсутні розлогі описи. Автор лаконічно інформує читача про вчинки, емоції, думки героїв, іноді про їхні сни, але ця інформація супроводжується роздумами Кундери про створені ним образи, про характер зображуваного часу, про поетику цього роману, про закономірності людського життя. У «Нестерпній легкості буття» відтворюються суперечки та незгоди в емігрантському середовищі, з певним скепсисом зображені дисиденти, наївне і показне, як він гадав, бунтування лівих інтелектуалів на Заході. Разом із коханкою Томаша художницею Сабіною автор бачить у «кітчі» своєрідне естетичне підґрунтя перемоги тоталітаризму, витоки планетарної кризи взагалі. Кундера неодноразово підкреслює: «Людське життя збувається лише раз, і через те ми ніколи не зможемо визначити, яке з наших рішень було правильним, а яке — хибним. У даній ситуації ми могли вирішити лише один-єдиний раз, і нам не дано ніякого другого, третього, четвертого життя, щоби мати можливість зіставити прийняті рішення». Єдність, неповторність життя створює його легкість, але саме в цій гаданій легкості — його справжній трагізм, його нестерпність.

Останнім романом, написаним чеською мовою, став роман «Безсмертя» («Nesmrtelnost», дописаний у 1988, вперше виданий франц. мовою у 1990 p.). У ньому Кундера постійно підкреслює фіктивність усього, що відбувається. Його загалом цікавлять загальні питання буття та характерні риси європейської культури. У книзі рефлексійність до такої міри домінує над сюжетною лінією, що її можна вважати певним синтезом роману й есе.

Ключем до глибшого розуміння творчості Кундери може бути збірка із семи есе «Мистецтво роману» («L'art du roman», 1986). Ця збірка не має нічого спільного з ранньою однойменною теоретичною працею, крім назви. Тут автор розмірковує про власну творчу манеру, особливо акцентує увагу на донедавна недооцінюваній традиції центральноєвропейського роману та захоплюється модернізмом «кафківської» традиції. Подальші есе склали збірку «Зраджені заповіти» («Les testaments trahis», 1993). Роздуми про можливості роману, а також опубліковані в журналах есе про політичне та культурне протиставлення «Заходу» та «Сходу» та про концепцію Центральної Європи зробили Кундеру популярним публіцистом ще у 80-х pp. Він також публікувався у чеських, французьких, і навіть в ісландських і мексиканських періодичних виданнях.

Кундера неодноразово підкреслював, що надихається творами європейської літератури періоду Відродження та Просвітництва, особливо романами Дж. Боккаччо, Ф. Рабле, Л. Стерна та Д. Дідро. Свою п'єсу «Жак і його пан» («Jacques et son тайте», 1981), присвячену Дідро і яка є варіацією на тему роману самого Дідро «Жак-фаталіст», Кундера написав у роки радянської окупації. Вперше п'єса була опублікована у Парижі в авторському перекладі.

У 90-х pp. Кундера розпочав писати свої романи французькою мовою. «Неспішність» («

У 90-х pp. Кундера розпочав писати свої романи французькою мовою. «Неспішність» («La lenteur», 1995) і «Справжність» («L'identite», 1997) є швидше певними резюме, у яких натяк на більш конкретну історію лише ілюструє абстрактні роздуми, есе чергуються із сюжетною лінією, і у світ роману проникають більш чи менш приховані алюзії на традиції роману минулих століть.

Останній на даний час роман «Невідання» («Lgnorance», 2003) був уперше опублікований за побажанням автора іспанською мовою. Теми роману — еміграція, самотність, пам'ять, забуття, ностальгія, байдужість.

Коупленд

Знаковість цього твору визначається, перш за все, його зверненням до однієї з найбільш актуальних проблем постіндустріального суспільства – проблеми протиборства поколінь. Новаторство Коупленда у виборі такої традиційної для світової літератури теми полягає в тому, що конфлікт генерацій простежується ним на прикладі маргінальної субкультури, яка виникла всередині американського середнього класу і в результаті відчуження його молодих представників від суспільства в цілому і від його традиційних цінностей – сім’ї, особистості, класу. Новаторська тематика роману вимагала нового підходу до вибору художньої форми оповіді, здатної зацікавити його безпосередню аудиторію – “акселеровану” молодь 1980 – 1990-х рр. Такою формою Д.Коупленд обирає унікальний симбіоз текстуальних можливостей електронного гіпертексту і традиційного друкованого твору, розширюючи семантичне поле останнього різними затекстовими елементами. Нарешті, ще однією істотною різницею “Покоління Х”, як знакового твору свого часу, стало створення Д.Коуплендом специфічної мови генерації іксерів, властивого тільки їм жаргону, в якому виявився їх світогляд і бачення навколишньої реальності.

У цілому роман “Покоління Х” є винятково цікавим для дослідження соціальних, культурних і психологічних проблем сучасного суспільства. Специфіка художньо-структурної організації оповіді, композиційного оформлення точок зору, системи образів і символів дозволяють вважати роман “Покоління Х” Д.Коупленда унікальним твором постмодерністської епохи, яка минає, побудованим за принципом художнього гіпертексту.

У висновках підводяться підсумки здійсненої наукової розвідки. Вивчення практично недослідженого феномену Д.Коупленда у сучасному літературному процесі Північної Америки переконує в тому, що його творчість стала безперечним продуктом культурно-історичної епохи межі ХХ-ХХІ ст. Проникність різних видів мистецтва і колажність різноманітних художніх форм, властивих постмодерністській літературі, дозволили Д.Коупленду виявити всі грані таланту і письменника і художника-дизайнера.

Як яскравий зразок сучасного літературного процесу, роман “Покоління Х” був створений у часовому і ціннісно-естетичному контексті постмодернізму, який наклав відбиток на специфіку творчого методу англоканадського письменника. Апеляція Д.Коупленда до зміненого статусу масової культури і розмаїття найновіших технологічних форм її функціонування і поширення обумовлює такі значущі поетологічні характеристики його творів, як відносно незв’язний сюжет, відкритий і невизначений фінал, експлуатація символіки масової культури, авторський коментар на полях роману, створення особливого арго зображуваної субкультури, схильність до поколіннєвої, молодіжної тематики тощо. Намагаючись осмислити суть і наслідки експансії постіндустріального суспільства на особистість, письменник звертається до оригінальних оповідних форм і створює насичену інноваціями й експериментами прозу. Творчість Д.Коупленда є яскравим прикладом впливу масової культури і наднових інформаційних технологій на літературу, що спричинило кардинальний перегляд фундаментальних меж у відношеннях між друкованим і комп’ютерним словом. Такий перехідний культурологічний контекст дає можливість письменникам, подібним до Д.Коупленда, створювати оригінальні твори як у межах, так і на рубежах відкритого літературного простору, в якому стало можливим злиття і взаємодія естетичних принципів художнього тексту постмодерністського зразка і його гіпертекстового оформлення.

Додаток являє собою частину дослідження, що виходить за межі позначеної в дисертації теми, але дозволяє осмислити подальшу перспективу художніх пошуків Д.Коупленда, втілених у його наступних романах. У них помітно певне повторення естетичних принципів і наративних стратегій, які засновувались на симбіозі художнього і нехудожнього тексту, вербальних і візуальних елементів, і одночасно помітне повернення до традиційних форм лінійної оповіді, не ускладненої перетином наративних планів.

G. Hypertext: The Convergence of Contemporary Critical Theory and Technology. The J.Hopkins Univ.Press, Baltimore+London, 1997. – 353 p. Aarseth E.J. Cybertext: Perspective on Ergodic Literature. The J.Hopkins Univ.Press, Baltimore+London, 1997 – 203 p. . Дослідники активно обговорюють її теоретичні основи та передумови виникнення, в той час як традиційна друкована література широко експериментує з нелінійними принципами електронних гіпертекстів Http: // www.culturalstudies.be/closereadingnewmedia/.

Яскравою репрезентацією пошуку художниками слова нових форм і творчих моделей є твори сучасного англоканадського письменника Д.Коупленда. Його перший роман “Generation X: Tales for an Accelerated Culture” (1991) Coupland Douglas. Generation X: Tales for an Accelerated Culture. – N.Y.St.Martin Press, 1991. – 183 p. одержав світове визнання і став одним із культових молодіжних романів кінця ХХ ст. Проза письменника є своєрідним відображенням літературно-художніх і соціокультурних тенденцій, характерних для літератури кін.ХХ – поч.ХХІ ст. Ця особливість творчості Д.Коупленда обумовила вибір методологічної стратегії запропонованої наукової розвідки, суть якої – аналіз художніх текстів Д.Коупленда і, перш за все, роману “Покоління Х” як історико-культурного феномену. Така методологія успішно апробується у сучасному літературознавстві Гагаев А., Гагаев П. Художественный текст как культурно-исторический феномен. Теория и практика прочтения. М.: Флинта: Наука, 2002. – 184 c., зокрема в українському, де художній текст розглядається як феномен соціо-історичної реальності й аналізується з історико-культурної точки зору як компонент сучасного соціокультурного контексту Бондар-Терещенко І. Текст 1990-х: герої та персонажі. – Тернопіль, 2003.- 208 c. . Вивчення соціально орієнтованої прози Д.Коупленда у такому ракурсі вважаємо найбільш продуктивним, оскільки в ній порушені актуальні для західного суспільства 1990-х рр. соціокультурні проблеми: роль середнього класу і взаємовідносини поколінь у “прискореному” постіндустріальному суспільстві, проблеми самореалізації та самовизначення особистості в умовах повсюдної агресії ЗМІ й масової культури споживання, загострене відчуття індивідом багатьох суперечностей епохи кінця ХХ ст. і т.ін.

Звернена до масового читача творчість письменника втілила “постмодерністські настрої” цього часу, що виявилися у відсутності суворо загаданих параметрів сюжету й у відносній незв’язності тексту його першого роману. Текст-коментар на полях, що являє собою міні-словник деяких понять масової культури 90-х рр. ХХ ст., є засобом відображення т.зв. “принципу ключових слів”, який пов’язує лексичний склад мови з особливостями етносоціології та психології окремо взятої культури Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов // Язык. Семиотика. Культура. – М.: Языки славянской культуры, 2001. – С.7-63.. “Позатекстові” елементи (вставки-слогани, малюнки-комікси, соціологічне зведення “Цифри”) стали невід’ємними атрибутами роману, які акумулювали у собі досвід співіснуючої з ним культури. Ці структурні елементи утворюють “вертикальний контекст” роману і відтворюють його “екстралінгвістичний” параметр Бабенко Л.Г. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика. – М.: Наука, 2003. – 496 c., який сприяє розширенню структурно-смислового аналізу його естетичної цілості, допомагає точніше осмислити суть втілених у ньому філософських, культурних і загальнолюдських концепцій.

У контексті літератури Північної Америки Д.Коупленда оцінюють як американського письменника, який створює “канадський літературний експорт”. Належність Д.Коупленда до сучасної американської літератури була офіційно зафіксована введенням роману “Покоління Х” до Нортонівської антології американської літератури постмодернізму Postmodern American Fiction: A Norton Anthology. – Chicago, 1997. – 700 p., у якій тоді письменника-початківця помістили в один ряд з плеядою відомих американських постмодерністів (У.

Берроуз, Н.Мейлер, К.Воннегут, Дж.Барт, Т.Моррісон та ін.). Але, незважаючи на гучну славу письменника і широкий резонанс його творчості, феномен Д.Коупленда не звернув на себе належної уваги ні зарубіжних, ні українських літературознавців. Це дослідження є першою спробою концептуального вивчення особливостей оповідної манери цього сучасного автора, яка поєднує в собі ознаки постмодерністського наративу (іронія, гра зі знаками, символами і текстами, творче переосмислення літературних традицій і архетипів) та елементи гіпертексту (компонування тексту-коментаря у вигляді блоків і глос, схожих на елементи електронних гіпертекстів). Дослідження творчості Д.Коупленда у контексті літературно-естетичних надбань ХХ ст. дозволяє визначити роль і значення цього письменника у формуванні сучасної літератури не лише США і Канади, а й за межами північноамериканського континенту.

Актуальність вибору теми дослідження обумовлена такими факторами:

-

недостатнім вивченням творчості Д.Коупленда у зарубіжному і пострадянському літературознавстві, відсутністю досліджень із цієї теми в українському літературознавстві;

-

необхідністю розширити і систематизувати основні характеристики сучасного літературного процесу у зв’язку з творчістю американських і англоканадських письменників, виявити художні тенденції та їх модифікації у творчості досліджуваного письменника, що обумовили виняткову популярність його творів;

-

прагненням виявити основні ознаки оповідної манери Д.Коупленда у зв’язку з помітною тенденцією синтезування словесної творчості та новітніх комп’ютерних технологій у сучасному культурному просторі;

-

прагненням з’ясувати механізм взаємодії традиційного / “класичного” і новаторського, а також елітарного і масового у прозі Д.Коупленда, що є однією з основних проблем сучасного літературознавства;

-

загостреною увагою сучасних письменників (як українських, так і зарубіжних) до молодіжної тематики, впливу молодіжної літератури кінця ХХ ст. на образ сучасної літератури. До таких належать твори І.Уелша, М.Гейла, Л.Дереша, Т.Прохаська, С.Жадана, Ю.Андруховича та ін.

Актуальність проблематики і відсутність спеціальних досліджень, присвячених прозі Д.Коупленда, зумовили вибір теми реферованої дисертації.

Зв’язок з науковими програмами, планами і темами. Дослідження проводилось на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету у рамках комплексної науково-дослідної теми “Функціонування літератури у культурному контексті епохи”.

Об’єкт дослідження: романи Д.Коупленда, написані з 1991 по 1995 роки: “Generation X: Tales for an Accelerated Culture” (1991), “Shampoo Planet” (1992), “Life after God” (1994), “Microserfs” (1995).

Предмет дослідження: специфіка прози Д.Коупленда у контексті художніх тенденцій і відкриттів у північноамериканській і європейській літературі кінця ХХ ст.

Мета дослідження: дати аналіз поетологічних ознак феномену роману “Покоління Х”, а також наступних романів Д.Коупленда у контексті соціокультурних процесів і художніх відкриттів другої половини ХХ ст. на тлі історико-літературного процесу у США та Європі кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає постановку і вирішення таких завдань:

-

дати літературно-критичний огляд творчості Д.Коупленда, включаючи біографічний контекст, який визначив напрямки художнього пошуку письменника;

-

дати аналіз сучасних літературознавчих оцінок (як вітчизняних, так і зарубіжних) творчості письменника;

-

уточнити особливості літературного процесу другої половини ХХ ст., а саме двох останніх десятиліть, визначити його ключові тенденції та ознаки, які знаходять своє відображення у творах Д.Коупленда;

-

з’ясувати механізм співвідношення традицій і новаторства у творчості Д.Коупленда на тлі очевидних змін в оповідних традиціях і стратегіях літератури кінця ХХ ст.;

-

визначити роль художніх новацій творчості Д.Коупленда у сучасному літературному процесі і перспективи їх подальшого розвитку;

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що вперше зроблена спроба здійснити

Коупленда; акцентуються ознаки гіпертекстової літератури, значно поширеної у західній культурі кінця ХХ ст. Дослідження творів письменника представлено на широкому зіставному тлі, яке включає літературу США і Європи, позначену впливом нових тенденцій, котрі попри всю типологічність все ж мають свою національну своєрідність. Актуальність і новизна обраної теми обумовили методику дослідження.

Методологічною основою цього дослідження є як історико-зіставний, так і культурологічний методи, які своєю сукупністю утворюють основу для комплексного аналізу художньої прози Д.Коупленда. Такий методологічний підхід дозволив дослідити роман “Покоління Х” як один із яскравих феноменів не стільки літератури, скільки культури, що відтворив зміни у суспільній свідомості західного світу та США, викликаних процесом зміни поколінь. Комплексний підхід у вивченні своєрідності художньої манери Д.Коупленда відповідає характерові розвитку науково-критичної інтерпретації літератури нашого часу, який демонструє тяжіння до інтеграції різних дослідницьких методів у межах окремої науково-критичної праці.

Практичне значення роботи обумовлене тим, що вона відкриває шлях до подальшого вивчення творчості Д.Коупленда і тих нових тенденцій, які продовжують і сьогодні знаходити особливі форми свого втілення не лише в літературі, але й в інших культурних сферах. Матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні сучасної літератури США у контексті світової, а також деяких аспектів гіпертекстуального дискурсу в літературі. Матеріали дисертації можуть застосовуватись у спецкурсах і лекційних курсах з історії зарубіжної літератури, на семінарах і практичних заняттях з проблем сучасного літературного процесу. Дисертація є особистим внеском здобувача у розгляд проблеми, що досліджувалася. Авторка використовувала власні ідеї та концепції стосовно структурно-композиційного та жанрово-стильового новаторства Д.Коупленда.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладені у публікаціях 4 статей і 1 тез. Результати дослідження були представлені у доповідях на таких всеукраїнських і міжнародних конференціях: всеукраїнська наукова філологічна конференція “Проблеми сучасної літератури і лінгвістики” (Черкаси, 2000); міжнародна наукова конференція “Література у контексті культури” (Дніпропетровськ, 2001); міжнародна наукова конференція “Функціонування літератури у культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, 2003); всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених “Актуальні проблеми філології” (Дніпропетровськ, 2003); Шрейдерівські читання (Дніпропетровськ, 2000, 2001, 2002, 2004), на підсумкових наукових конференціях Дніпропетровського національного університету (2000 – 2004).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (169 позицій) і додатку. Загальний обсяг дисертації – 218 сторінок, із них – 193 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, наукову новизну, методологічну основу, практичне значення роботи, схарактеризовано творчість Д.Коупленда та його роман “Покоління Х”, стан їх дослідження у зарубіжному і вітчизняному літературознавстві.

Перший розділ “Творчість Д.Коупленда у контексті сучасного літературного процесу” присвячено аналізу творчої особистості автора, оцінці його творчості у зарубіжному й українському літературознавстві, а також виявленню основних характеристик соціокультурного контексту, які вплинули на формування творчого методу Д.Коупленда.

Д.Коупленд, скульптор за фахом, відомий у сфері графіки й дизайну Д.Коупленд удостоєний двох національних канадських нагород за успіхи у промисловому дизайні, і до цього часу бере участь у виставках, у тому числі й за кордоном [Coupland’s File Http: // members.lycos.fr./coupland/coupls.html] , почав свою письменницьку діяльність як журналіст. Він одержує завдання від знаного у Нью-Йорку видавництва St.Martin Press написати “щось на зразок” довідника Яппі (Yuppie Guidebook) Yuppie – a term coined for young, urban pro

An upwardly mobile group of people, who are the target of extensive advertising / Ellmore R.T. Mass Media Dictionary. Lincolnwood, Illinois, 1992. – P.665. , з якого і виник роман “Покоління Х”. З інтервалом приблизно у півтора-два роки Д.Коупленд пише нові, різнопланові романи – “Планета Шампуня” (1992), “Життя після Бога” (1994), “Раби Майкрософта” (1995), “Знімки від мерця” (1996), “Дівчина в комі” (1998) та ін., які викликають ще більший інтерес до нього критиків і читацької аудиторії. Після приголомшливого успіху “Покоління Х” багато критиків (C.Burnham, W.Blythe) почали зараховувати Д.Коупленда до описаного ним покоління і стали називати “оракулом” (spokeperson) свого покоління.

Однак, зважаючи на весь інтерес до особистості й творчості Д.Коупленда та широкий діапазон суджень про суть цього феномену серед літературних критиків, ми не помітили серйозного узагальнювального літературознавчого дослідження творчості письменника. Нерідко у захоплених рецензіях Д.Коупленда називають “Селінджером” і “Керуаком” наших днів, а його “Покоління Х” “футурошоком” і “маніфестом війни поколінь” (A.Pugsley, M.Wright, M.Brockington, J.Saynor та ін.). Новаторство письменника у використанні унікальних оповідних форм і нових жанрових визначень також було високо оцінено критиками (B.Handy, C.Burnham, C.Кузнецов), які відзначають “ідеологічну”, “демографічну”, “репортажну” і навіть “лексикографічну” орієнтацію роману. Майже миттєвою реакцією на порушену в романі соціальну проблему стала книга американських публіцистів Н.Хоуві та Б.Стросса “13-е покоління” Howe N., Strauss B. The 13th Gen: abort, retry, ignore, fail? – N.Y.: Vintage Books, 1993. – 229 p., що являє собою широке соціологічне й культурологічне дослідження, присвячене проблемам, з якими довелося зіткнутись у кінці ХХ ст. поколінню Х, або 13-му поколінню Америки. Автори книги називають Д.Коупленда “першим біографом покоління Х”, завдяки якому Америка змогла побачити ціле покоління людей, які жили до цього непомітним життям. З іншого боку, є літературознавці, які звинувачують автора в перебільшено негативному і нереалістичному зображенні молоді (T.Shone, J.Bloom, M.Brett), у безсюжетності й невизначеності оповідної стратегії (M.Brett, С.Сілакова) і навіть у використанні антифеміністських кліше (C.McGuire). Особливу увагу у роботі звернено на обговорення полеміки навколо творчості Д.Коупленда у канадській критиці, відомі представники якої (G.P.Lainsbury, B.Fawcett, M.Brendan) поєднують появу “Покоління Х” із процесом оновлення канадської літератури, а в особі її автора бачать “провідного літературного маяка” нового покоління письменників Fawcett B. Malaise of the Mall-raised // Books in Canada, Vol.21, # 27. - 1992. – P.44..

Особлива ситуація склалася в оцінці творчості Д.Коупленда і, зокрема, його першого роману “Покоління Х” в українському та російському літературознавстві. Роман “Покоління Х” російською мовою у перекладі В.Ярцева вперше з’явився у журналі “Иностранная литература” лише у 1998 р., куди ввійшли також кілька коротких рецензій і посилань на творчість Д.Коупленда (І.Кормільцев, С.Кузнецов, С.Силакова). Український читач поки що не має можливості ознайомитися з романами цього автора українською мовою. Відсутні також літературознавчі праці про Д.Коупленда. Ці фактори визначили особливу актуальність здійсненої спроби заповнити лакуну у вивченні яскравого феномену творчості письменника.

Без аналізу найважливіших трансформацій у структурі соціального і гуманітарного знань, які сприяли ініціації процесу пошуку нових художніх форм і тенденцій у культурно-мисленнєвому просторі кінця ХХ ст., зрозуміти суть творчості Д.Коупленда важко. У культурологічному аспекті цей час вартий уваги, на думку багатьох учених (Я.Засурський, Д.Затонський, Т.Денисова та ін.), завдяки домінуванню в ньому постмодернізму і мультикультуралізму, а також трансформації соціального статусу масової культури. Постмодерністська чуттєвість як особлива мисленнєва настанова, що значно вплинула на “манеру письма” більшості письменників, стала виявлятися у порушенні кордонів і співвіднесеностей у жанр

Postmodern Sophistications. Chicago & London, 1992. – 216 p. - P.5. . Як сучасний письменник, який з першим же романом одержав репутацію Zeitgeist, “носія духу часу”, Д.Коупленд відображає у своїй творчості основні зрушення у соціальному й інтелектуальному житті своїх сучасників. Постмодерністська чуттєвість знаходить своє втілення у відчутті дисгармонії з навколишнім світом, постійному очікуванні катастрофи і близького кінця світу, а також у прагненні нейтралізувати експансію нових технологій і заповнити породжуваний ними духовний та емоціональний дефіцит. Під впливом парадигми постмодерністського дискурсу, з його “радикальним плюралізмом”, “множинністю” у художній свідомості й мультикультуралістській моделі осмислення реальності, лейтмотивами творчості Д.Коупленда стають формування оновленої канадської самосвідомості та процес ідентифікації й самоідентифікації особистості, який, поряд з виділенням і маргіналізацією окремих субкультур, служить виявленню культурного самовизначення. У прозі Д.Коупленда, особливо його романі “Покоління Х”, виявляються ознаки літературної “техніки” постмодернізму як структуруючого літературного принципу. Це симбіоз художньої і нехудожньої оповіді, креативний підхід до традиції та гра з літературними архетипами у вигляді “римейка”, а також широке використання різних текстових планів, залучення документального матеріалу, маргінальний колаж авторського коментаря, лозунгів, графіки, фотографії тощо.

Пошук нових комунікативних культурних кодів кінця ХХ ст. відбувається під прискореним впливом масової культури, у контексті якої творчість Д.Коупленда займає справді унікальне місце. Безумовний успіх першого роману Д.Коупленда у масової читацької аудиторії і набутий ним статус культового роману є свідченням того, що роман “Покоління Х” мав певні атрибути твору масової культури. З іншого боку, в американському суспільстві масового споживання відбувається поступове руйнування бар’єру між елітарною та масовою літературою, і для обох стає спільним новий тип героя, який відповідає узагальненому образу героя-сучасника Д.Коупленда – освіченого, чуйного, емоційного, інколи цинічного, глибоко стурбованого становищем сучасного світу і своїм місцем у ньому. Очевидний також інтертекстуальний зв’язок творчості автора з літературою США періоду контркультури (Дж.Селінджер, Дж.Керуак, Дос Пасос), багато образів і тем якої ним трансформуються, збагачуються новими значеннями, сутністю, уміщуються у формальні рамки сучасних йому жанрових різновидів (кіберпанк, гіпертекст) і поєднуються з візуальними образами і символами із мас-медіа. Одержаний у результаті унікальний художній конструкт відобразив більшість ознак і образів культури другої половини ХХ ст. і за всіма законами масової літератури залишив свій “слід” в інших паралельних літературах.

Ще однією визначальною рисою культурологічного контексту, в якому відбувалось формування творчого методу Д.Коупленда, є змінені взаємини між різними галузями соціально-гуманітарного знання, які набули форми пізнавальних “поворотів”. З цих поворотів найбільш значущими для літератури і літературної критики стали “наратологічний”, “когнітивний”, і “візуальний” Зверева Г.И. Роль познавательных “поворотов” 2-й пол. ХХ в. в современных российских исследованиях культуры // Выбор метода: изучение культуры в России 1990-х гг. – М.: РГГУ, 2001. – С.12-13. . Вплив першого, пов’язаного з пошуком нових оповідних стратегій, з акцентом на семантику їх форми, виявився у “наративному” характері прози Д.Коупленда, особливо роману “Покоління Х”, де процес нарації, виконуваний по черзі героями, організує основну оповідь і здійснює функцію внесення додаткових значень в описаний автором соціальний конфлікт. “Візуальний” поворот, який акцентує технообраз, поєднаний з інтерактивністю, віртуальним простором і стільниковим способом поширення інформації, також простежується у творчості Д.Коупленда. Як професійний дизайнер, автор цілком використовує естетичні можливості поєднання вербальних і візуальних образів.

Найбільш показовий у цьому плані і дебютний роман автора “Покоління Х”, характерний багатофункціональним залученням графічних фрагментів, і пізніші твори автора, “Книга Лари” Coupland, D., & K.Ward. Lara’s Book and Tomb Raider Phenomenon. – N.Y., 1998. – 200 p. і “Місто із скла” Coupland, D. City of Glass: Douglas Coupland’s Vancouver. – Vancouver, 2003. – 152 p., що являють собою колаж тексту і різних візуальних образів (фотографій, малюнків, схем тощо). Нарешті, концепція гіпертекстуальності, що стала маніфестацією “когнітивного” повороту у сучасному гуманітарному знанні, стала основою структури і композиції досліджуваного роману. Відзначається використання автором гіпертекстового принципу відкритості й нелінійності, при якому особливі авторські прийоми (різнорівневі текстові плани, маргінальні глоси, малюнки тощо) створюють ефект інтерактивності, що суттєво трансформує роль читача тексту.

Короткий огляд соціокультурної ситуації межі ХХ-ХХІ ст. дозволяє зробити висновок про те, що саме постмодернізм у всіх його виявах став тією системою координат, у якій народжувались твори Д.Коупленда. У контексті гіпертекстуального дискурсу, поєднаного з літературною теорією і художньою практикою постмодернізму, а також у зв’язку з мультикультурною спрямованістю літературного процесу Північної Америки, Д.Коупленд зміг створити такі текстові форми, які синтезують найяскравіші явища цієї культури і віддзеркалюють її найактуальніші проблеми через призму світогляду молодого покоління.

Другий розділ “Роман Д.Коупленда “Покоління Х”: на перехресті літературних тенденцій і відкриттів” присвячено аналізу творчої перебудови у романі “Покоління Х” літературних традицій попередніх етапів літератури США і впливу власних художніх відкриттів Д.Коупленда на сучасну літературу.

Столикий соціокультурний контекст життя середнього класу Америки 1980-90-х рр., зображений у романі “Покоління Х”, з усією повнотою і виразністю передав найяскравіші художні тенденції, накопичені американською літературою протягом більшої частини ХХ ст.

У романі “Покоління Х”, як і в наступних творах Д.Коупленда, відчутна традиція нонконформістської американської літератури і літератури бітництва, з якою Д.Коупленда споріднює загострений інтерес до місця покоління у суспільстві, до його долі у переборенні назрілих суспільних конфліктів. Наявність паралелей у системі героїв та їх ставлення до сучасного їм суспільства дає підставу вважати роман Д.Коупленда своєрідним літературним римейком найвідомішого нонконформістського твору Дж.Селінджера “Над прірвою у житі” (1951).

Літературно-художня течія бітництва, що позначила аутсайдерство як соціальну позицію індивіда у суспільстві, є ще однією історико-культурною точкою перетину з творчістю Д.Коупленда. Вплив бітництва і нонконформізму очевидний передусім у створенні автором “поколіннєвих” творів, у художньому відтворенні соціально-демографічного зрізу суспільства. При цьому роман “Покоління Х” втілює певний результат всього того, що було розроблено у творчості письменників-бітників і нонконформістів. У своєму особливому баченні проблем молоді 80-90-х рр. ХХ ст. Д.Коупленд зіставляється у дослідженні з таким письменником контркультури “розбитого покоління”, як Дж.Керуак. Канадець, як і Д.Коупленд, за походженням, він першим сформулював духовні орієнтири молоді “середини століття”, а його книга “На дорозі” (1957) стала маніфестом прози бітників. Знаменним є звертання Селінджера, Керуака і Коупленда до мотиву й образу дороги, що стала однією з центральних метафор літератури ХХ ст. і символізує безкінечну і часто безглузду втечу від уявного добробуту суспільства і цивілізації. Роман Дж.Керуака “На дорозі” та “Покоління Х” Д.Коупленда поєднує тенденція до руйнування канонів літературної форми, до змішування жанрових характеристик. Новели-мініатюри у творі Дж.Керуака поєднані з автобіографічними фрагментами і ліричними замальовками. Композиція роману Д.Коупленда являє собою аналогічне поєднання різножанрових текстових пластів, у яких унікальним способом відображена конкретна історична і соціокультурна реальність.

Аналіз специфічної, “колажної” форми “Покоління Х” обумовив його зіставлення з творчістю ще одного яскравого прозаїка “втраченого покоління”, Джона (Родриго) Дос Пасоса, чиї стилістичні новації (літературне конструювання, кінематографічний прийом монтажу художнього й нехудожнього матеріалу, симбіоз документалістики і попкультури) багато в чому схожі з естетичними принципами, постульованими у творчості Д.Коупленда.

Іншим пластом інтертекстового перетину творчості Д.Коупленда із сучасним йому культурним контекстом є “технокультура”, що позначила тенденцію злиття процесу словотворчості та комп’ютерної технології. Її найяскравішою маніфестацією стала гіпертекстова література, з якою асоціюється кардинальний відхід від єдиного, лінійного наративу друкованої сторінки Coover R. Hyperfiction: Novels for the Computer // New York Times Book Review, June 21, 1992. – P.8 - 10.. Зіставлення композиційної структури художнього тексту “Покоління Х” Д.Коупленда із взірцем гіпертекстової літератури, романом Майкла Джойса “Полудень: оповідання” (Michael Joyce “Afternoon: a story”, 1990) Joyce, Michael. Afternoon: a story. CD-ROM edition. Watertown, MA: Eastgate Systems Inc. сприяє більш точному осмисленню структурної типології “Покоління Х” у плані використання гіпертекстових аналогій. Незважаючи на певну умовність порівняння комп’ютеризованого гіпертексту “Полудня” з текстом “Покоління Х”, наявного у традиційному друкованому медіумі, вважаємо, що і в романі Д.Коупленда завдяки нелінійному розташуванню маргінальних текстових “лексій” та їх відносної незалежності від основного сюжету присутні певні, властиві гіпертексту “безрамковість” і варіативність прочитання, яка залежить від читача.

Синтез словесної творчості та нових технологій міжкультурного спілкування у друкованому тексті, здійснений Д.Коуплендом у “Поколінні Х”, став причиною для звертання у цьому дослідженні до інших нелінійних моделей словесно-образної друкованої творчості, найбільш значущі з яких представлені художніми новаціями М.Павича. Порівняння “Хозарського словника” з “Поколінням Х” виявляє багато спільного у творчій манері обох письменників: іронічний синтез минулого і нинішнього, масового і самобутнього; сплав старих і нових естетичних цінностей, експериментування з формою роману; ескейпістська спрямованість особистості героїв, їх настанова на маргінальність, а також створення авторами фантазійних словесних конструктів і неологізмів на тлі особливого контексту роману.

Ще одним феноменом технокультури, який відбиває синтез літературної творчості, технологічного прогресу і соціальних трансформацій у постіндустріальному суспільстві, так своєрідно втіленим у творчій манері Д.Коупленда, є література у жанрі “кіберпанк”. Ідея злиття людини та інформаційних технологій, “переходу” першого з реальності у віртуальність дозволила цьому жанру стати майже революційним у науковій фантастиці і суттєво вплинути на інші форми і жанри сучасної літератури. У дослідженні наводимо коротке зіставлення структурно-художніх особливостей “Покоління Х” зі знаковою книгою цього жанру “Нейромант” (1984) У.Гібсона. Як і “Покоління Х”, “Нейромант” за сім років до нього став культовим романом, а його автор здобув собі славу “пророка кіберери”. Характерно, що під цим оглядом до обох письменників часто застосовується згаданий термін Zeitgeist. Серед найбільш важливих рис, що об’єднують творчий метод письменників, у дисертації відзначається створення ними особливого лексикону зображуваних молодіжних субкультур, що стало підтвердженням формування у сучасній англійській мові особливого newspaek’у Newspaek and Doublethink Homepage. – http: // , найпотужнішим транслятором якого виступають американські ЗМІ. У контексті роману “Покоління Х” специфічне арго “іксерів” стає універсально-типологічною характеристикою постмодерністських текстів, присвячених опису маргінальних соціумів. Іншою схожою рисою порівнюваних культових романів є ретельна деталізація “внутрішнього простору” (inner space) існування героїв.

Звертає на себе увагу не тільки схожість творчих прийомів створення обома письменниками візуальної картини середовища життя маргіналів, але й самих об’єктів, що населяють це середовище. Цілком ясно, що обидва автори були одностайні у своєму намірі висвітлити деіндивідуалізацію особистості у постіндустріальному суспільстві і крайню просторову обмеженість ніші існування маргінальних структур. Нарешті, створений У.Гібсоном образ кіберпростору є алегорією соціального і культурного терору інформаційних технологій, який переживають герої обох письменників. І У.Гібсон, і Д.Коупленд намагаються відбити неминучу в таких умовах трансгресію своїх сучасників, їх прагнення переступити за рамки людського і трансформувати себе у щось інше, демонструючи читачеві неможливість сучасної людини уникнути тоталітарного впливу цивілізаційних “втрат” сучасного нам культурного простору. Обидва письменники, як бачимо, прагнуть зламати міметичні стереотипи сприйняття дійсності і знайти ширшу, “глобальнішу” реальність.

Творчий контекст постмодернізму, який асоціюється з незвичайним плюралізмом концепцій і творчих моделей, різноманітністю письменницьких медіумів і глибинною трансформацією самої природи наративу, взаємовідносин автора, читача і тексту, став живодайним середовищем для формування творчості Д.Коупленда, якому судилося стати помітним і вагомим його компонентом.

Другий розділ дисертації закінчується вивченням резонансу, який справила творчість автора у сучасній літературі й оглядом творів у світовій літературі, які можна вважати особливою формою відгуку на найзнаменніший твір англоканадського автора. До таких, передусім, належать молодіжний роман британського журналіста М.Гейла “Незабаром тридцять” (Mike Gayle “Turning Thirty”, 2000) та два своєрідні римейки “Покоління Х”, які з’явилися у східноєвропейському літературному просторі. Це роман “Generation П” (1999) культової фігури російського постмодернізму В.Пелевіна та роман молодого українського письменника Л.Дереша “Культ” (2001). Якщо Коупленда й Пелевіна зближує їх схильність до експериментування з формою, звертання до популярних оповідних жанрів і принципова маргінальність як основна особливість поетики, то Л.Дереш такий же уважний, як і Коупленд, до аналізу різних молодіжних субкультур. У цілому ж, саме “поколіннєва” проблематика у поєднанні зі сміливим експериментуванням у сфері “маргінальної словесності” забезпечили цим творам статус культових у відповідному їм часовому й національному літературному континуумі.

Третій розділ “Роман Д.Коупленда “Покоління Х”: проблематизація жанрових, стильових і структурно-композиційних особливостей” присвячена аналізу специфіки сюжетної організації роману, створення конфліктної колізії героїв, функціонального навантаження багаторівневої композиції й гіпертекстових особливостей побудови наративу. Особливу увагу приділено поетологічним домінантам твору – смислотвірним категоріям суміжності і темпоральності, а також композиційному оформленню різних ракурсів оповіді.

Головні герої (Енді Палмер, Клер Бакстер, Дегмар Белінгхаузен), переситившись беззмістовним існуванням у сучасному урбанізованому постіндустріальному суспільстві з його скаженим темпом життя і споживацькою ментальністю, відмовляються від не надто повної надій кар’єри й основних благ культури споживання і їдуть на периферію цивілізації, у випалену каліфорнійську пустелю. Схожа світоглядна орієнтація об’єднує їх у “покоління Х”, яке зневірене у сьогоденні, нічого не очікує від майбутнього і ностальгійно ідеалізує минуле. Основу сюжетної лінії роману складають історії, які розповіли герої як про своє власне життя, так і про ними самими вигадане.

Назва роману “Generation X: Tales for аn Accelerated Culture” являє собою один з основних його рамкових елементів, де автором вперше вводиться неологізм “покоління Х”, який наголошує не необхідності осмислення певної соціокультурної проблеми. Лінгвістичне позначення “Х” допускає широкий спектр семантичних тлумачень, у якому домінуючим є розгляд знака “Х” як атрибутивного символу сучасного “прискореного” соціуму, де індивідуальна свідо

Присутнє у назві роману розшифрування адресата і жанру твору ("tales for an accelerated culture”) підтверджує тезу про реалізацію художнього твору в естетичному спілкуванні автора й читача через властиві художньому тексту “адресованість” й діалогічність. Мотив звертання до конкретного адресата стає характерною складовою новаторського в жанровому і стильовому відношенні роману “Покоління Х”, що створює певну настанову на сприйняття цього твору як опосередкованого у літературній формі культурного феномену, призначеного, насамперед, увазі представників покоління Х. Використана у назві метафора “прискорена культура” символізує глибинну диференціацію різних поколіннєвих груп, яка розколює суспільство не тільки за традиційною лінією різниці поколінь (generation gap), але й у межах однієї генерації.

Конфлікт поколінь (протистояння іксерів старшим поколінням бейбі-бумерів (baby-boomers) і яппі (yuppie)) складає основу конфліктної колізії досліджуваного роману. Відповідно до типового драматизму конфлікту модерністського художнього тексту роз’єднання героїв “Покоління Х” із навколишнім світом набуває також форми роз’єднання людини самої з собою. Цим пояснюється послаблення дії, посилення внутрішньої рефлексії, “багатолінійність сюжету при його безподійності” Бройтман С.Н. Историческая поэтика. М.: РГГУ, 2001. – 320с. - С.338-338.. Мінісоціум провінційного містечка Палм-Спрингс, у якому перебувають герої Д.Коупленда, став місцем народження особливого типу ескейпістського світосприйняття, характерного для молоді кінця 80-х початку 90-х, яке виражає зміну соціальної парадигми американського суспільства. Не в змозі змінити чужий їм світ, герої, рятуючись від впливу тоталітарних структур суспільства і влади, створюють свій власний ізольований світ. У вільний від безперспективної МакРоботи (McJob) час, вони розповідають один одному фантастичні історії-притчі, що віддзеркалюють їх бачення сучасного світу. Отже, особистісне, індивідуальне страждання стає спільним для героїв і створює новий тип єдності – єдності спільного пошуку і становлення представників покоління Х.

Типологічний у своїй суті конфлікт героїв зводиться до нереалізованої можливості, конфлікту між тим, що є, і бажаним. Всі вони зазнають “кризи третього десятка” (mid-twenties breakdown), що Дег трактує як крах соціально-класової свідомості, сексуального життя і віри в майбутнє (“a failure of class and of sex and the future”). Діалектика індивідуального й загального полягає в тому, що ці слова Дега однаково стосуються всіх героїв, бо світ їх розколовся на цих критичних лініях, але значення і роль аспектів життєвої кризи для кожного з героїв суто індивідуальна. Крах віри у майбутнє найбільше торкнувся Дега, який страждає страхом ядерної катастрофи і безуспішної боротьби з цим страхом. У кризі середини молодості, яку переживає Клер, найболючіша тріщина проходить у сфері особистісних, любовних стосунків; її конфлікт складається з конфлікту зовнішнього – з навколишнім цинічним, черствим світом, де немає місця її романтичному ідеалу, і внутрішнього – з самою собою за відданість цьому ідеалу. Третя критична лінія, крах класових і соціальних ідеалів, найбільше актуалізується у становленні Ендрю, який поступово усвідомлює, що суть трагедії його і його сім’ї у їх належності до середнього класу, який поступився своїми життєвими цінностями у погоні за щоденним комфортом і спокоєм.

У зображенні конфлікту роману суттєву роль відіграє його поетологічний хронотоп, головними смислотвірними домінантами якого є суміжність як хронологічна і просторова категорія (межа століть, географічна і соціальна периферія), а також виражена темпоральність. “Суміжність” існування героїв “Покоління Х” виразила властиву кінцю ХХ ст. настанову на маргінальний модус мислення і світовідчуття, при якій моральний протест і неприйняття навколишнього світу набувають форми духовного ізгойства і “нового трайбалізму” або прагнення до створення маргінальних субкультур, типу утвореного героями у пустелі Палм-Спрингс ізольованого соціуму.

У свою чергу, темпоральність твору характеризується вільною маніпуляцією часом, який набуває форми психологічного художнього часу і трансформується відповідно до емоційної настроєності описуваної ситуації. Обраний героями характерний спосіб протистояння неконтрольованому плину часу – це всеохопна ностальгія за минулим і нав’язлива ідея апокаліпсису.

Базовими елементами сюжетної архітектоніки роману стали епізоди, де герої розповідають історії-притчі (tales). “Розповідання” є головною дією і основним смислом буття героїв, а також єдино можливим для них способом самовираження і самопізнання. Притчі, які розповідають по черзі головні герої твору, виступають у романі як самостійні структурні компоненти оповіді. Вони несуть певне смислове і художнє навантаження і являють собою незалежні відгалуження сюжету, що розглядається нами як множинний. В аспекті основного сюжету роман “Покоління Х” побудований за характерною для постмодернізму переосмисленою тричастинною циклічною схемою (ситуація – становлення – відкритий фінал), відображений у формальній структурі твору, яка складається з трьох частин. У модальному плані початкова ситуація розглядається в дисертації як переосмислений традиційний мотив утрати, тому що те, що привело героїв у пустелю Палм-Спрингс і звело їх разом, це певна втрата – втрата можливого кар’єрного зростання, втрата сім’ї, віри в майбутнє і способу життя, властивого їм раніше. Основна оповідь ведеться у теперішньому часі, тобто сюжет розвивається у синхронній експозиції, що надає початковій ситуації ймовірнісно-множинного характеру. Ця полівалентність ускладнюється наявністю трьох типів реальності, або перспективи, які закріплені за різними текстовими рівнями. По-перше, це нехудожня реальність, представлена авторським планом затекстового фактовикладу – маргінальними глосами і останнім розділом-епілогом “Цифри”, функцією якого є прив’язка роману до сучасності і реального світу, відмінного від фантастичного, вигаданого в оповіданнях “іксерів”. По-друге, це художня реальність другого плану – основна оповідь від особи Ендрю постає як реальна історія. І, нарешті, третя художня реальність другого плану – реальність оповідань, які розповідають герої. Ця перспектива, і собі, має різний ступінь реальності – від спогадів про ніби реальні події (розповіді героїв про себе, свої сім’ї, колишнє життя тощо) до абсолютно фантастичних вигадок, що відбивають їх внутрішній світ (“історія багатої дівчинки Лінди” або “історія Техлахомська”) Coupland Douglas. Generation X: Tales for an Accelerated Culture. – N.Y., 1991. – 183 p.. Отже, вже на рівні початкової ситуації видно, що сюжет як фактор організації літературно-художнього твору в цьому романі унікальним способом поєднує в собі як лінійну (реальні, хронологічно викладені події), так і нелінійну модель, яка може не передбачати сюжетності як такої (звідси закиди Д.Коупленду щодо безсюжетності його творів).

Другий етап розгортання сюжетного циклу, пов’язаний зі становленням, може бути співвіднесений з переосмисленим традиційним мотивом пошуку, в якому відбувається типова постмодерністська зміна співвідношення внутрішньої і зовнішньої дії, у зв’язку з чим важливість останньої втрачається. Реальних подій у житті героїв мало, і найважливішими з них є чергові розповіді. Зовнішня безподійність другої частини приховує глибокі внутрішні процеси становлення героїв, що наближає їх до колізії і розв’язки.

Третя, остання частина роману, яку розглядаємо як відкритий фінал, відтворює події, що відбуваються напередодні Різдва і Нового року, і виконує одну з найважливіших структурнотвірних функцій у романі. На фінальному етапі сюжетного розвитку “Покоління Х” відбувається посилення подійної динаміки, яка веде кожного з героїв до критичної межі їх становлення. Як і в наступних творах Д.Коупленда, фінал є досить оптимістичним, адже герої визначили кожен для себе, чим вони будуть займатися далі у житті.

Фантастичність їх планів допускає й іншу інтерпретацію фіналу – герої знову в дорозі, знову в пошуку іншої пустелі, іншої ілюзії, ще однієї “казки для прискореного покоління”.

З огляду на композицію роман “Покоління Х” складається з кількох наративних пластів, які викладені з різних ракурсів і виступають як композиційно-відокремлені точки зору: точка зору автора і точки зору суб’єктів авторського плану – оповідача Ендрю та інших оповідачів – Клер, Дега, Елвіси, Тобіаса. Композиційно точка зору автора відокремлена (але не ізольована) від основної оповіді і простежується на маргінальному рівні тексту – в епіграфах, епілозі, затекстових елементах, слоганах, авторських афоризмах і коментарях-поясненнях неологізмів, які використовуються для висловлення ставлення автора до основних соціокультурних ознак життя постіндустріального суспільства. Багато з цих неологізмів, які використано і в мові героїв, являють собою приклади міжтекстової двомовності, максимальної концентрації різних точок зору (автора й оповідача) шляхом прив’язки їх до одного й того ж слова. Такий синтез точок зору маргінальних глос і оповіді має умовний характер, оскільки вони розпорошені у різних текстових пластах і, як в електронному гіпертексті, дають читачеві свободу вибору послідовності їх прочитання.

Коментарі-глоси на полях роману є прямою ілюстрацією того, що автор може займати троїсту позицію: він унікальним способом існує як у тексті, так і поза ним. Поєднуючи позицію автора і виступаючи при цьому з позицій оповідача і одночасно дійової особи, письменнику вдається виступати ще й коментатором, перебуваючи при цьому на грані так званої межі тексту. Межа тексту має у творі високий ступінь проникності, що сприяє прагненню автора цілком реалізувати “гру на межі” як деконструктивістський прийом і тим самим привнести у процес прочитання роману багато спонтанних смисловиявлень пропонованого тексту.

На відміну від маргінально розташованої точки зору автора, точка зору основного оповідача Ендрю Палмера репрезентує основну сюжетну лінію роману з її численними внутрішньотекстовими відгалуженнями у вигляді історій-притч, або “казок на ніч” (bedtime stories), які розповідає він сам або інші герої, які виявляють у них свої відокремлені точки зору. Ідеологічно ці точки зору схожі у їх критично-песимістичному відношенні до навколишнього світу, але відрізняються в індивідуальному вираженні цього відношення як фразеологічно, так і на рівні стереотипів поведінки, створюючи тим самим поліфонію світоглядів.

Компонентний аналіз “Покоління Х” розкриває оригінальний зразок злиття канонів постмодерністської модальності з гіпертекстовими принципами структурного оформлення художнього тексту. На структурному рівні гіпертекстова аналогія простежується у широкому використанні маргінальних текстів (епіграфи, епілог, лексії / глоси, слогани, малюнки тощо), які можуть виступати “екстралінгвістичними” елементами структурної організації роману. Інтертекстовість роману, тобто наявність у ньому кількох текстових планів – основної оповіді, вплетених у неї мікрооповідей, і маргінальних текстів, є ключовою жанровою характеристикою роману Д.Коупленда як варіанту гіпертексту. Прочитання роману, незважаючи на наявні в ньому умовності лінійного друкованого тексту (наприклад, посторінкова нумерація), може здійснюватися більше ніж в одному, обумовленому нумерацією, порядку. Наприклад, ознайомлення з маргінальними глосами, що являють собою понятійно-семантичний контекст роману, може відбуватися у процесі основної оповіді або ізольовано від неї – до, після і навіть без її прочитання. Отже, роман є принципово незамкненою системою: глоси на полях часто не мають прямого стосунку до тексту, а просто збігаються з ним у місці і часі, а основна оповідь сама являє собою інтертекстову єдність, багато з текстових рівнів якої (історії-притчі) прямо не стосуються розвитку основної сюжетної лінії.

Роман “Покоління Х” справді є одним із найвизначніших артефактів північноамериканської культури ХХ ст.

Знаковість цього твору визначається, перш за все, його зверненням до однієї з найбільш актуальних проблем постіндустріального суспільства – проблеми протиборства поколінь. Новаторство Коупленда у виборі такої традиційної для світової літератури теми полягає в тому, що конфлікт генерацій простежується ним на прикладі маргінальної субкультури, яка виникла всередині американського середнього класу і в результаті відчуження його молодих представників від суспільства в цілому і від його традиційних цінностей – сім’ї, особистості, класу. Новаторська тематика роману вимагала нового підходу до вибору художньої форми оповіді, здатної зацікавити його безпосередню аудиторію – “акселеровану” молодь 1980 – 1990-х рр. Такою формою Д.Коупленд обирає унікальний симбіоз текстуальних можливостей електронного гіпертексту і традиційного друкованого твору, розширюючи семантичне поле останнього різними затекстовими елементами. Нарешті, ще однією істотною різницею “Покоління Х”, як знакового твору свого часу, стало створення Д.Коуплендом специфічної мови генерації іксерів, властивого тільки їм жаргону, в якому виявився їх світогляд і бачення навколишньої реальності.

У цілому роман “Покоління Х” є винятково цікавим для дослідження соціальних, культурних і психологічних проблем сучасного суспільства. Специфіка художньо-структурної організації оповіді, композиційного оформлення точок зору, системи образів і символів дозволяють вважати роман “Покоління Х” Д.Коупленда унікальним твором постмодерністської епохи, яка минає, побудованим за принципом художнього гіпертексту.

У висновках підводяться підсумки здійсненої наукової розвідки. Вивчення практично недослідженого феномену Д.Коупленда у сучасному літературному процесі Північної Америки переконує в тому, що його творчість стала безперечним продуктом культурно-історичної епохи межі ХХ-ХХІ ст. Проникність різних видів мистецтва і колажність різноманітних художніх форм, властивих постмодерністській літературі, дозволили Д.Коупленду виявити всі грані таланту і письменника і художника-дизайнера.

Як яскравий зразок сучасного літературного процесу, роман “Покоління Х” був створений у часовому і ціннісно-естетичному контексті постмодернізму, який наклав відбиток на специфіку творчого методу англоканадського письменника. Апеляція Д.Коупленда до зміненого статусу масової культури і розмаїття найновіших технологічних форм її функціонування і поширення обумовлює такі значущі поетологічні характеристики його творів, як відносно незв’язний сюжет, відкритий і невизначений фінал, експлуатація символіки масової культури, авторський коментар на полях роману, створення особливого арго зображуваної субкультури, схильність до поколіннєвої, молодіжної тематики тощо. Намагаючись осмислити суть і наслідки експансії постіндустріального суспільства на особистість, письменник звертається до оригінальних оповідних форм і створює насичену інноваціями й експериментами прозу. Творчість Д.Коупленда є яскравим прикладом впливу масової культури і наднових інформаційних технологій на літературу, що спричинило кардинальний перегляд фундаментальних меж у відношеннях між друкованим і комп’ютерним словом. Такий перехідний культурологічний контекст дає можливість письменникам, подібним до Д.Коупленда, створювати оригінальні твори як у межах, так і на рубежах відкритого літературного простору, в якому стало можливим злиття і взаємодія естетичних принципів художнього тексту постмодерністського зразка і його гіпертекстового оформлення.

Додаток являє собою частину дослідження, що виходить за межі позначеної в дисертації теми, але дозволяє осмислити подальшу перспективу художніх пошуків Д.Коупленда, втілених у його наступних романах. У них помітно певне повторення естетичних принципів і наративних стратегій, які засновувались на симбіозі художнього і нехудожнього тексту, вербальних і візуальних елементів, і одночасно помітне повернення до традиційних форм лінійної оповіді, не ускладненої перетином наративних планів.