Семінар № 2.

Тема «Фізіологія праці».

План семінару.

1. Дайте визначення науки ергономіки, характеристику складових культури виробництва та охорони праці.

2. Мета та порядок проведення атестації робочих місць.

3. Гігієна праці. Класифікація умов праці.

4. Фізична і розумова праця.

5. Ергономічні вимоги до розміщення робочих місць.

6. Фізичні фактори, що впливають на офісного працівника.

7. Профорієнтація і профвідбір.

8. Фактори естетичного впливу на працездатність людини.

Література : В.М.Лапін. Основи охорони праці. Стор. 76 – 91

Культура (від лат. cultura — розвиток, освіта) — сукупність матеріальних і духовних цінностей цивілізації.

Культура виробництва — це специфічна сфера діяльності люди­ни, яка включає цілий комплекс заходів

Особливе значення у вирішенні питань культури виробництва та охорони праці має наукова дисципліна — ергономіка.

Ергономіка* (від гр. — робота і — закон ) — нау­ка, що вивчає фізіологічні можливості людини в процесі її трудової діяльності з метою створення оптимальних умов праці (ефективнос­ті, безпеки та комфорту). • Термін «ергономіка» ще 1857 року запропонував польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалася після 1999-го.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значними ускладненнями тех­нічних засобів та умов їх функціонування, суттєвими змінами трудо­вої діяльності людини.

Складові культури виробництва та охорони праці

Технічний рівень виробництва	механізація, автоматизація, комп'ютеризація технологічних процесів; упровадження прогресивних технологій; упровадження технічної естетики
Наукова організація праці	сучасна організація праці в умовах ринку; створення оптимальних санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці; організація режиму праці та відпочинку
Особиста культура працівника	рівень загальноосвітньої і фахової кваліфікації; духовне, фізичне виховання, сумлінне ставлення до праці, самостійний пошук нових форм і методів праці; уміння створювати гармонійний психологічний клімату колективі

Основним об'єктом досліджень ергономіки є система «людина — техніка — виробниче середовище». Підсистемою «людина — техніка — виробниче середовище» розуміють систему, яка включає людину (опе­ратора) і сукупність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється трудова діяльність (табл. 2.7).

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дає змогу одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його вдосконалення, основна мета якого забезпечити

сумісність «людини — техніки — виробничого середовища».

Зверніть увагу! Проблемами взаємодії людини та машини займається також наука інженерна психологія, що з'явилася як розділ психології та ергономіки.

Предметом ергономіки є:

Ергономіка займається вивченням

характеристики людини, техніки, виробничого сере­довища, які проявляються в умовах їх взаємозв'язку; методів урахування цих факторів при модернізації та створенні нової техніки і технологій; проблем доцільного розподілу функцій між людиною та технікою; оптимізації системи «людина — техніка — виробниче середовище» (ЛТС) з урахуванням можливостей і особливостей працівника, специфіки експлуатації технічних систем

Інженерна психологія займається такими проблемами:

• вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи «людина — техніка — середовище»;

• аналіз функцій людини в системі «людина — техніка — середовище», вивчення структури та класифікації діяльності оператора;

• вивчення процесів переробки інформації людиною (оператором);

• розробленням принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі «людина — техніка — сере­довище».

Ергономічні вимоги до організації робочих місць

Робоче місце — це зона простору, що оснащена необхідним устаткуванням, де відбувається трудова діяльність одного працівника чи групи працівників. Раціональне планування робочого місця має забезпечувати найкраще розміщення знарядь і предметів праці, сприяє усуненню загального дискомфорту, зменшенню втомлюва­ності працівника, підвищенню його продуктивності праці. Площа ро­бочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності підчас виконання роботи. Важливо мати та­кож можливість змінити робочу позу, тобто положення корпуса, рук, ніг. Проте слід виключати або мінімізувати всі фізіологічно непри­родні і незручні положення тіла.

Зверніть увагу! Проведені дослідження показують, що при ра­ціональній організації робочих місць продуктивність праці зрос­тає на 15-25%.

Основні ергономічні вимоги до проектування робочого місця в сис­темі «людина — техніка — виробниче середовище» такі (рис. 2.3):

• гігієнічні вимоги визначають умови життєдіяльності і працездатності людини в процесі взаємодії з технікою і середовищем, показниками є рівень освітлення, температура, вологість, шум, вібрація, токсичність, загазованість тощо;

• антропометричні вимоги визначають відповідність конструкцій техніки антропометричним характеристикам людини (зріст, розміри тіла та окремих рухових ланок). Показниками є раціональна робоча поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові рухи;

• фізіологічні та психофізіологічні вимоги визначають відповідність техніки і середовища можливостям працівника щодо сприймання, переробки інформації, прийняття і реа­лізації рішень.

Загальні ергономічні вимоги встановлено ГОСТом 12.2.049-80 «Обладнання виробниче. Загальні виробничі вимоги».

Організація робочого місця передбачає:

• правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;

• вибір ергономічне обґрунтованого робочого положення, виробничих меблів з урахуванням антропометричних характеристик людини;

• раціональне компонування обладнання на робочих місцях;

• урахування характеру та особливостей трудової діяльності.

Загальні принципи організації робочого місця:

• на робочому місці не повинно бути нічого зайвого; усі необхідні для роботи предмети повинні бути поряд із працівником, але не заважати йому;

• ті предмети, котрими користуються частіше, розташовуються ближче, ніж ті предмети, якими користуються рідше;

• предмети, котрі беруть лівою рукою, повинні бути зліва, а ті предмети, які беруть правою рукою, — справа;

• якщо використовують обидві руки, то місце розташування пристосувань вибирається з урахуванням зручності захоплювання його двома руками;

• робоче місце не повинно бути захаращене заготовками і готовими деталями;

• організація робочого місця повинна забезпечувати необхідну оглядовість.

Статичні напруження працівника в процесі праці пов'язані з підтриманням у нерухомому стані предметів і знарядь праці, а також підтриманням робочої пози.

Робоча поза — це основне положення працівника в просторі: зручна робоча поза має забезпечувати стійкість положення корпуса, ніг, рук, голови працівника під час роботи, мінімальні затрати енергії та максимальну результативність праці.

Найпоширенішими у процесі праці є поза сидячи і стоячи. При проектуванні робочого місця потрібно враховувати, що при виконан­ні роботи з фізичним навантаженням бажана поза «стояча», а при малих зусиллях — «сидяча».

Робоча поза стоячи призводить до більшого стомлення, ніж сидячи. На одну й ту саму роботу вона вимагає на 10% більше енергії, призводить до підвищення артеріального і венозного тиску крові, розширення вен на ногах, пошкодження ступень, викривлення хребта.

Підчас роботи сидячи нижня частина корпуса розслаблена, а ос­новне статичне навантаження припадає на м'язи шиї, спини, таза, сте­гон. Неправильна поза сидячи може викликати застій крові в ногах, а за великого обсягу роботи для пальців рук — запалення суглобів.

Організація робочого місця користувача комп'ютера повинна забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх вза­ємного розташування ергономічним вимогам ГОСТ 12.2.032-78 «ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования» (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Робоче місце і робоча поза користувача комп'ютера

1 — кут екрана; 2 — кут огляду (зору); 3 — відстань огляду; 4 — висо­та екрана; 5 — висота клавіатури; 6 — висота столу; 7 — відстань колін від столу; 8 — підставка для ніг; 9 — підставка для документів; 10 — положен­ня рук; 11 — кут ліктів; 12 - спинка крісла; 13 — підлокітник; 14 — опора для попереку; 15 — кут колін; 16 — кут спинки крісла; 17 — висота сидіння.

При виконанні практичних завдань щодо використання робочої пози потрібно: зменшувати величину статичних напружень; розподі­ляти статичні напруження; передбачати можливість змін пози підчас роботи.

Мікроклімат виробничого приміщення

Відповідно до ДСанНіП 3.3.2-007-98 у виробничих приміщен­нях та на робочих місцях операторів ЕОМ мають забезпечуватися оп­тимальні значення параметрів мікроклімату: температури, відносної вологості й рухливості повітря (ГОСТ 12-1.005-88, СН 4088-86).

Для забезпечення нормованих значень мікроклімату приміщення для роботи з комп'ютером мають бути обладнані системами опалення, кондиціювання повітря або припливно-витяжною вентиляцією.

Таблиця 3.1