9. Розпорядження майновими правами на обєкти авторського права

Закон України «Про авторське право і суміжні права», статті 31­34, виділяє в самостійну групу три види авторських договорів:

1. авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав,

2. авторський договір про передачу права на використання твору

3. авторський договір замовлення.

Договір про передачу права на використання твору

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору про передачу права на використання твору. Такий вид договору є найбільш поширеним на практиці.

Такі договори поділяють на:

1. договори про передачу виключних прав на використання твору

2. договори про передачу невиключних прав на використання твору.

За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому, за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.

У разі укладення договору про передачу виключних прав користувач наділяється суб'єктивним правом захищати одержані за договором майнові авторські права - забороняти решті осіб, включаючи і самого автора, використання твору визначеним (визначеними) у договорі способом (способами), а в разі порушення прав застосовувати передбачені законодавством способи захисту.

Виключний характер переданих прав повинен бути недвозначно визначено у договорі. Закон встановлює важливу презумпцію: права, передані за авторським договором, вважаються невиключними, якщо в договорі не передбачене інше. В договорі права передані у використання мають бути чітко названі виключними. Та в деяких випадках для з'ясування характеру переданих прав доводиться вдаватися до аналізу окремих положень договору. За наявності будь-яких сумнівів передані права вважаються невиключними.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому, за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Договір про передачу (відчуження) майнових авторських прав

Як свідчить практика, основним предметом авторських договорів між автором чи іншими суб'єктом авторського права є передача іншій особі права на використання творів. Такі договори є найбільш використовуваними. Але в сучасних умовах все частіше предметом авторських договорів стає передача (відчуження) майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, іншій особі. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права, подарувати їх, обміняти на інші права тощо у порядку, визначеному статтею 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Відповідно до авторського договору про передачу (відчуження) майнових авторських прав автор чи інша особа, яка має авторське право, за певних умов можуть відмовитися від своїх майнових авторських прав, передавши їх у власність іншої особи повністю або частково. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені, а ті, що не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Цей договір є безстроковим, але може бути чинним лише в межах строку дії авторського права. Наприклад, автор передав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20 років. Отже, у набувача майнових прав автора вони зберігають чинність до смерті автора і 70 років після його смерті.

Договір може бути укладено на оплатній чи безоплатній основі.

Договір замовлення

Частиною 6 статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено можливість укладення авторського договору замовлення. Відповідно до умов цього договору автор зобов'язується створити у майбутньому твір і передати його замовникові.

Авторський договір замовлення є досить розповсюдженим видом авторських договорів, відповідно до яких створюють літературні, музичні та художні твори.

На відміну від договору щодо готового твору на момент укладення договору замовлення твір не існує в об'єктивній формі. Тому сторони договору можуть наперед планувати певний зміст, направленість, об'єм твору, який замовляється, в залежності від своїх потреб і фінансових можливостей, в тому числі й можливості щодо доведення твору до публіки та отримання відповідних доходів від його використання.

Ініціатива його укладення, як правило, виходить від замовника. Особливістю договору замовлення є те, що автор зобов'язується створити твір у певні строки і не випускати його у світ. Право на використання твору певними способами переходить до замовника з моменту створення твору. Ті права, які не передбачено у договорі, до замовника не переходять.

Автору твору замовником може бути виплачена обумовлена в договорі авансова сума авторської винагороди. У тому разі, якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов договору, він повинен відшкодувати замовникові збитки, в тому числі й упущену вигоду.

Під час підписання договору замовлення сторони мають чітко визначити умови стосовно змісту твору, що є важливою умовою прийняття його в майбутньому замовником.

У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 1 січня 2004 року, виділено окрему група договорів, які регулюють відносини, пов'язані з розпоряджанням майновими правами інтелектуальної власності. Цьому питанню присвячено окрему главу 75 Книги V «Зобов'язальне право», статті 1107-1114.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, у тому числі авторськими правами на твір, здійснюють на підставі таких договорів:

1. ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2. ліцензійного договору;

3. договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4. договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5. іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності

Відповідно до ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензії можуть бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключну ліцензію видають лише одному ліцензіату. Вона виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одиничну ліцензію видають також лише одному ліцензіату. Вона виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері іншим особам.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Ліцензійний договір

Відповідно до ліцензійного договору одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін, з урахуванням вимог законодавства.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладено субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. При цьому відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У Ліцензійному договорі має бути визначено вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надають за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надають права тощо), розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити до договору.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права, які на момент укладення договору не були чинними. Вважається, що за ліцензійним договором надають невиключну ліцензію, якщо інше не встановлено в ліцензійному договорі. Права на використання та способи, які не визначено у ліцензійному договорі, вважають такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, дія ліцензії поширюється на територію України.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагороду визначено у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлено максимальний тираж твору.

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням Цивільного кодексу України, є нікчемними. Ліцензійний договір укладають на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь- який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлено за домовленістю сторін.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

34