3. Суб'єкти суміжних прав

Міжнародним правом, зокрема Римською конвенцією про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, на сьогоднішній день до суб'єктів суміжних прав відносять виконавців, виробників фонограм та організації мовлення.

Окремі країни, в тому числі й Україна, розширюють коло суб'єктів суміжних прав у національному законодавстві.

Відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України, статей 36 та 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами суміжних прав, як і суб'єктами авторського права, можуть бути фізичні та юридичні особи, які поділено на дві групи: первинні суб'єкти, які безпосередньо створюють об'єкти права, та похідні суб'єкти, які набувають майнових прав на відповідний об'єкт відповідно до договору чи закону.

Первинними суб'єктами суміжних прав є:

1. виконавець;

2. виробник фонограми;

3. виробник відеограми;

4. організація мовлення.

До похідних суб'єктів суміжних прав відносять будь-яких осіб, які набули прав відповідно до договору або закону, зокрема:

1. спадкоємці виконавців та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання;

2. спадкоємці, правонаступники виробників фонограм, відеограм та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

3. правонаступники організацій мовлення та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо їх програм (передач).

При визначенні термінів «виконавець» та «виробник фонограми» у Законі України «Про авторське право і суміжні права» враховано відповідні норми міжнародного права.

Так, виконавець - це актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виконавцем може бути тільки фізична особа - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Виробником фонограми може бути як фізична, так і юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або будь-яких інших звуків. Тобто особа, яка задумала цей проект і втілила його в життя (орендувала чи створила студію, уклала договори з авторами і виконавцями на запис виконання, фінансувала цей проект або уклала відповідні договори зі спонсорами чи кредиторами, здійснила інші необхідні дії).

До виробника фонограм законодавство не пред'являє вимогу здійснення спеціалізованої діяльності в галузі звукозапису або визнання фірмою звукозапису. Відправним моментом є сама діяльність, тому будь-яка організація, що здійснює першу фіксацію звуків, буде охоронятися як виробник фонограм, наприклад, організація теле- чи радіомовлення. На практиці організації, що займаються звукозаписом, не можуть не спеціалізуватися в цій галузі, інакше не можна забезпечити відповідної якості фонограм.

Фізична особа для того, щоб стати суб'єктом суміжних прав на фонограму, не обов'язково повинна бути зареєстрована як підприємець без утворення юридичної особи.

Виробником відеограми може бути фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

До виробника відеограм, як і до виробника фонограм, законодавство не пред'являє вимогу здійснення спеціалізованої діяльності у вказаній галузі, тому будь-яка організація чи фізична особа, що здійснила перший відеозапис виконання або інших рухомих зображень, буде охоронятися як виробник відеограм. На сьогоднішній день практика правозастосування норм законодавства, які регулюють виробництво відеограм, ще не розвинута та широко не застосовується.

Поняття організація мовлення не визначено у міжнародному праві. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (стаття 1) до організацій мовлення відносить організації ефірного або кабельного мовлення.

При цьому організація ефірного мовлення визначається як телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі з використанням супутників).

Організація кабельного мовлення - це телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).

Організація та технічне здійснення теле- та радіомовлення є складною та дорого коштує. Крім цей, такий вид підприємницької діяльності вимагає отримання спеціального державного дозволу (ліцензії). Тому організації мовлення - це, як правило, юридичні особи, які володіють відповідними потужними ресурсами для його здійснення.

Відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація - це юридична особа (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо), зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телепередачі та програми.