4. Україна у період Директорії унр

У серпні 1918 р., коли Гетьманський режим переживав глибоку кризу, у Києві було створено Український національний союз. Головою УНС було обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, до порозуміння з гетьманською владою, опозиційна ж наполягала на повстанні.

На середину жовтня 1918 р. переважає вплив опозиційних Гетьманові сил. 14 листопада Скоропадський опублікував грамоту про федерацію України з не більшовицькою Росією, Був призначений новий уряд проросійської орієнтації без представників УНС. Почалось формування офіцерських загонів.

13 – 14 листопада 1918 року утворюється Директорія, як тимчасовий орган для координації повстання з ініціативи УНС.

До складу Директорії входили представники різних політичних напрямів:

Від українських соціал-демократів були В. Винниченко (голова Директорії), С Петлюра, А. Макаренко;

від українських есерів — Ф. Швець,

від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський.

13 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. УНР було офіційно відновлено.

14 грудня частини Директорії вступили до Києва, було відновлено УНР. Диктатура Директорії призвела до кризи влади.

10 лютого 1919 р. В. Винниченко подав у відставку. С Петлюра став одноосібним носієм верховної влади в державі. Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування. Внутрішня політика Директорії:

• прагнення утвердити в Україні національний варіант радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму;

• проголошення акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 p.;

• законодавча влада передавалася Трудовому Конгресу, який населення обирало без участі "поміщиків і капіталістів";

• обіцянка скасувати закони гетьманщини, відновити 8-годинний робочий день, робітничий контроль.

Аграрна політика Директорії передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Землі площею до 15 десятин не конфісковувались. Не підлягали конфіскації землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також іноземців. Старий державний апарат було зруйновано, а обіцяна "трудова влада" не встановлена. Фактична влада на місцях залишалась в отаманів.

Директорія зуміла за короткий час розширити міжнародні зв'язки України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Однак їй не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких у значній мірі залежала доля України, тобто країнами Антанти, Польщею та радянською Росією.

Ситуація ще більше ускладнилась через висадку в листопаді 1918 р. на півдні України військ Антанти, в основному французьких. Своє пряме завдання — взяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Проте вони підтримували в Україні великодержавну російську білогвардійську контрреволюцію й стали причиною дальшого поглиблення розколу всередині Директорії. 2-га війна радянської Росії проти УНР - грудень 1918 р. і початок 1919 p..

З січня 1919 р. війська Директорії залишили Харків, який став столицею радянської України. Протягом трьох наступних тижнів було розгромлено Лівобережне угруповання армій УНР. Військові дії перекинулись на Правобережжя.

5 лютого більшовики ввійшли у Київ. Із захопленням 19 березня 1919 р. Жмеринки Український фронт розпався на дві частини: Південно-Західний та Північно-Західний. Провівши в армії реформу, позбувшись напівпартизанщини, Петлюрі вдається дещо стабілізувати становище на фронті й закріпитися на початку червня 1919 р. на лінії Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець — Подільський. Харківська група радянських військ, просуваючись на південь, вже в березні захопила Херсон, Миколаїв, Бердянськ, Маріуполь.

З квітня починається евакуація французів з Одеси. 4 квітня підрозділи кримського напрямку під командуванням П. Дибенка увірвалися в Крим. 29 квітня більшовики ввійшли до Севастополя. Таким чином, весною 1919 р. над територією України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський контроль. Причини поразки національно-демократичних сил: — Директорія не змогла створити життєздатний і стабільний політичний режим; — в результаті її перетворень ослабла соціальна опора Директорії; --- широкі маси українського населення, особливо селянство, не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення й зміцнення власної держави; - відсутність єдності національно-демократичних сил; - вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.