- •6.Віруси грипу: антигенні властивості. Проблеми в одержанні вакцин.
- •4.І 7.Структура бактериальной клетки как прокариотического организма. Функции клеточных структур.
- •8.Антигени,їх характеристика. Антигенна будова бактеріальної клітини та її практичне значення. Аутоантигени.
- •9.Шигели дизентерії, властивості. Загальна характеристика захворювання, принципи діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •10.Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •11.Вплив фізичних,хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Механізм дії на мікробну клітину різних груп хімічних речовин. Поняття асептики, антисептики. Методи дезкнфекції, стерилізації.
- •12.Коринебактерії дифтерії:морфологія,культуральні властивості, токсшюутворення, їх значення для діагностики.
- •13.Вірус поліомієліту: біологічні властивості, захворювання, препарати для діагностики, лікування, профілактики.
- •14.Анаероби та методи їх культивування.
- •15.Ешерихії, їх основні властивості. Роль в мікробіоценозі кишковика.Патогенні кишкові палички і захворювання що вони викликають. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •16.Вірус сказу, біологічні властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •17.Ферменти бактерій і роль для кдатіти,основні групи. Принципи біохімічної ідентифікації мікроорганізмів.
- •18.Гонококи, їх властивості. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностиків, лікування та профілактики.
- •19.Вірус кору, таксономія. Загальна характеристика ахворювання. Фармакологічні препарати для діагностики та профілактики.
- •20.Мікобактерії туберкульозу. Загальна характеристика захворювання, діагностики.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •21.Герпесвіруси, біологічні властивості, значення у патології людини.
- •22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.
- •23.Умовно-патогенні мікроорганізми, біологічні властивості,етіологічна роль у розвитку госпітальних інфекцій.
- •24.Пікорнавіруси, біологічні властивості,основні представники. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •25.Чисті культури мікроорганізмів. Методи виділення чистих культур аеробних бактерій та принципи їх ідентифікації.
- •27.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція віруснейтралізації, механізм.Принципи використання, діагностична цінність.
- •28.Реакції аглютинації,компоненти реакції.Значення для організму і діагностики.
- •29.Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення у патології людини.
- •30.Вірус епідемічного паротиту. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •31.Механізм імунної відповіді. Імунологічна пам'ять та ревакцинація.
- •32.Збудник сибірки, його характеристика. Загальна характеристика захворювання та його діагностика. Фармакологічні препарати для діагностики, лкування та профілактики.
- •33.Антигенна мінливість вірусу грипу, значення в одержанні вакцинних препаратів.
- •34.Вчення про інфекцію. Роль мікроорганiзмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці вимірювання, способи визначення. Фактори патогенності бактерій.
- •35.Збудник чуми, його властивостi. Загальна характеристика захворювання. Фармакологiчнi препарати для дiагностики, лiкування та профiлактики.
- •Шляхи зараження
- •Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу
- •37.Хіміотерапевтичні препарати.Їсторія їх створення. Хіміотерапевтичний індекс. Меха нізм антибактеріальної дії сульфаніламідів.
- •38.Стрептококи - їх роль в етіології ревматизму. Препарат о-етрептолізин, його призначення.
- •39.Використання клітинних культур в вірусології та їх класифікація. Середовища для їх культивування.
- •40.Антитіла (імуноглобуліни), їх будова. Класи імуноглобулінів, їх функції.
- •41.Сальмонели – збудники харчових токсикоінфекцій. Їх види, властивості, принципи діагностики. Препарати для діагностики.
- •42.Віруси – збудники гострих респіраторних інфекцій. Принципи їх діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики. Інтерферони та їх індуктори.
- •43.Вимоги щодо мiкробiологiчної чистоти лiкiв. Мікробна контамінація різних лікарських форм та її наслідки, попередження.
- •45.Реакція звязування комплементу, її практичне використання. Комплемент, його властивості.
- •46.Антибіотики, історія відкриття,класифікація, одиниці вимірювання, механізм дії, принципи застосування.
- •47.Коринебактерії дифтерії:їх класифікація.Дифтерійний токсин, анатоксин, сироватка, принципи одержання, призначення.
- •48.Реакція вірусної гемагглютинації та гемадсорбції.Механізм, практичне значення, застосування, діагностична цінність.
- •49.Генетика мікроорганізмів. Організація генетичного матеріалу у бактерій. Генотип і фенотип. Види мінливості. Дисоціація у бактерій, значення у фармацевтичній справі.
- •50.Клостридії правця: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •51.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання вимоги до них.
- •52.Аутоантитіла, їх роль у виникненні аутоімунних процесів Аутоімунні захворювання, принципи їх лікування.
- •53.Стафілококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення, класифішція. Проблема антистафілококової боротьби в лікарняних та фармацевтичних закладах.
- •54.Вірус гепатиту: біологічні властивості. Механізм зараження. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •55.Iмунні сироватки. Класифікація. Принципи одержання, контроль, практичне використання.
- •56.Збудник лептострозу: морфологія, методи діагностики. Єпідеміологія та клінічні прояви захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •57.Морфологія і структура бактеріофагу. Препарати бактеріофагів для діагностики, лікування, профілактики інфекцій.
- •Практичне застосування бактеріофагів
- •Лікування бактеріофагами
- •58.Алергія, механізми, типи. Розпізнавання та фармацевтична профілактика.
- •59.Сальмонели черевного тифу, властивості, антигенна структура. Загальна характеристика захворювання. Препарати ранньої та пізньої діагностики.
- •60.Види взаємодії вірусів та клітин. Принципи дії противірусних препаратів.
- •61.Хімічний склад бактеріальної клітини. Роль речовин, що входять до складу клітин. Живлення мікроорганізмів in vivo та IV vitro.
- •62.Мікоплазми, їх основні властивості. Патологія мікоплазмової природи. Препарати для діагностики.
- •63.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція гальмування гемаглютинації, її механізм, умови постановки, принципи застосування, діагностична цінність.
- •64.Механізм дії лікарської стійкості мікроорганізмів. Методи визначення чутливості бактерій до антибіотиків. Побічна дія антибіотиків на макроорганізм.
- •65.Збудник туляремії, його характеристика. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагноетики;лікування та профілактики.
- •66.Основні властивості вірусів людини та їх використання для діагностики,лікування, профілактики вірусних інфекцій.
- •67.Принципи систематики і класифікації мікроорганізмів. Вид у бактерій як номенклатурна одиниця. Поняття «штам», «серовар».
- •68.Менінгококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •69.Принципи класифікації вірусів. Місце вірусів у системі живого.
- •70.Визначення поняття «імунітет». Види протиіифекційиого імунітету. Препарати для його формування.
- •71.Збудник сифілісу: морфологія, культуральні властивості. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики, постановки рск.
- •Діагностика
- •72.Вірус краснухи; його морфологія та резистентність. Патогенез, клініка, лабораторна діагностика краснухи, препарати для профілактики.
- •73.Неспецифічні фактории природної резистенції макроорганізму, шляхи їх стимуляції.
- •74.Хламідії: біологічні властивості, спричинювана ними патологія. Фармакологічні засоби для лікування.
- •75.Спадкова мінливість. Мутації у мікроорганізмів, їх значення в медикаментозній терапії захворювань.
- •76.Мікрофлора готових ліків і лікарської рослинної сировини. Джерела мікробного забруднення ліків.Мікробіологічшїй контроль готових ліків.
- •77.Бруцели, їх властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •79.Методи мікроскопії для вивчення мікрорганізмів. Фарби, що застосовуються для виготовлення мікробіологічних препаратів.
- •Основні види барвників, що застосовуються в мікробіологічній практиці:
- •Особливості різних видів мікроскопії
- •80.Реакція з міченими антитілами та антигенами у вірусологи. Реакція імунофлюоресценції (ріф), реактиви.
- •81.Нормальна мікрофлора організму людини, її роль у фізіологічних процесах. Поняття про дисбактеріоз та засоби для його корекції.
- •Лікування
- •Дисбактеріоз: лікування
- •Культуральні властивості
- •Антигенна будова
- •Токсиноутворення
- •83.Вірус імунодифіциту людини (віл). Властивості. Симптоматика сніДу та принципи лікування.
- •Лікування
- •84.Серопрофілактика і серотерапія інфекційних захворювань. Антитоксичні сироватки: отримання, очищення, титрування, застосування.
- •85.Клостридії газової гангрени, правця, ботулізму - основні властивості. Загальна характеристика захворювання. Моно - і полівалентні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •86.Вірус імунодефіциту людини (віл). Методи лабораторної діагностики,Перспективи отримання препаратів для специфічної профілактики і терапії.
- •Лікування
- •87.Тінкторіальні властивості мікробів; Методи фарбування бактерій та їх окремих структур. Особливості структури клітинної стінки грампозитивних і грамнегативних бактерій.
- •88.Стрептококи, біологічні властивості, роль стрептококів у патології людини. Лабораторна діагностика, фармакологічні препарати для лікування і профілактики. Стрептококи
- •89.Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.
- •Фарбування за Грамом
- •Особливості різних бактерій при фарбуванні
- •Стафілококи
- •Стрептококи
- •Ентеробактерії
- •Ешерихії
- •Ешеріхія колі
- •Структурні особливості бактерій
- •Будова бактерільної клітини
- •Фарбування стрептококів
- •Фарбування стафілококів
- •Фарбування пневмококів
- •Гранулоцити
- •Стрептококи
- •Практичні навички
22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.
Імунна система - лімфоїдна тканина яка взаємодіє з іншими системами і робить специфічний контроль сталості внутрішнього середовища і гомеостазу. Розрізняють: 1. центральні органи - тимус, сумка в птахів, у людини кістковий мозок.2. периферичні органи- Пеєрові бляшки, лімфатичні вузли,селезінка, мигдалини і к.к. крові.
Функції вилочкової залози: продукція класу імунних клітин-Т-лімфоцитами, синтез гормонів,що впливають на дозрівання імунних клітин,фактора росту і речовин подібних до інсуліну й кальцитоніну
Іммунокомпетентні клітини - імуноцити: Т-лімфоцити (55-60%):
1. Т-кіллери - лімфоцити які руйнують чужорідні клітки (пухлини, трансплантанти) без участі антитіл і комплемнета.
2. Т-хелпери – взаємодіють з В-лімфоцитами, стимулюють їхню проліферацію і трансформацію в плазматичні клітки які утворять антитіла.
3. Т-супресори гнітять проліферацію В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Сприяють розвитку імунологічної толерантності.
4. Т-ефектори - клітки які відповідають за клітинні реакції імунітету. Відторгненню трансплантанта, протипухлинний противірусний імунітет.
5. Т-ампіліфери - клітини підсилювачі ф-ції Т-ефекторів і ін.
6. Т-лімфоцити пам'яті - зберігають інформацію про антиген і передають її іншим кліткам.
В-лімфоцити (25-30%)- дозрівають у кістковому мозку людини. Виділяють: 1. В1-Т незалежні беруть участь в утворенні антитіл без взаємодії з Т-лимфоцитами. 2. В2-Т залежні перетворюються в плазматичні клітки за допомогою Т-хелперов. 3. В3-киллеры - руйнують клітки-мішені без комплементу але за допомогою антитіл. 4. В4-супресоры - гнітять проліферацію Т-лимфоцитов. 5. В5-лімфоцити пам'яті.
Макрофаги - фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів.
Імунітет - це спосіб захисту організму від генетично чужорідних речовин - антигенів екзогенного і ендогенного походження, спрямований на підтримку і збереження гомеостазу, структурної та функціональної цілісності організму, біологічної (антигенної) індивідуальності кожного організму і виду в цілому.
Розрізняють декілька основних видів імунітету.
Природжений, йди видовий, імунітет, він же спадковий, генетичний, конституційний - це вироблена в процесі філогенезу генетично закріплена, що передається у спадок несприйнятливість даного виду і його індивідів до якогось антигену (або мікроорганізму), обумовлена біологічними особливостями самого організму, властивостями даного антигену, а також особливостями їх взаємодії.
Прикладом може служити несприйнятливість людини до деяких збудників, в тому числі до особливо небезпечних для сільськогосподарських тварин (чума великої рогатої худоби, хвороба Ньюкасла, що вражає птахів, віспа коней і ін.), Нечутливість людини до бактеріофагів, що вражає клітини бактерій. До генетичному імунітету можна також віднести відсутність взаємних імунних реакцій на тканинні антигени у однояйцевих близнюків; розрізняють чутливість до одних і тих же антигенів у різних ліній тварин, т. е. тварин з різним генотипом.
Видовий імунітет може бути абсолютним і відносним. Наприклад, нечутливі до правцевого токсину жаби можуть реагувати на його введення, якщо підвищити температуру їх тіла. Білі миші, не чутливі до будь-якого антигену, набувають здатність реагувати на нього, якщо впливати на них иммунодепрессантами або видалити у них центральний орган імунітету - тимус.
Набутий імунітет - це несприйнятливість до антигену чутливого до нього організму людини, тварин та ін., Що купується в процесі онтогенезу в результаті природної зустрічі з цим антигеном організму, наприклад, при вакцинації.
Прикладом природного набутого імунітету у людини може служити несприйнятливість до інфекції, що виникає після перенесеного захворювання, так званий постінфекційний імунітет (наприклад, після черевного тифу, дифтерії та інших інфекцій), а також «проіммуніція», т. Е. Придбання несприйнятливості до ряду мікроорганізмів, що мешкають в навколишньому середовищі і в організмі людини і поступово впливають на імунну систему своїми антигенами.
На відміну від набутого імунітету в результаті перенесеного інфекційного захворювання або «прихованої» імунізації, на практиці широко використовують навмисну імунізацію антигенами для створення до них несприйнятливості організму. З цією метою застосовують вакцинацію, а також введення специфічних імуноглобулінів, сироваткових препаратів або імунокомпетентних клітин. Придбаний при цьому імунітет називають поствакцинальним, і служить він для захисту від збудників інфекційних хвороб, а також інших чужорідних антигенів.
Набутий імунітет може бути активним і пасивним. Активний імунітет обумовлений активною реакцією, активним залученням до процесу імунної системи при зустрічі з даним антигеном (наприклад, поствакцинальний, постінфекційний імунітет), а пасивний імунітет формується за рахунок введення в організм вже готових іммунореагентов, здатних забезпечити захист від антигену. До таких іммунореагентам отно¬сятся антитіла, т. Е. Специфічні імуноглобуліни й імунні сироватки, а також імунні лімфоцити. Імуноглобуліни широко використовують для пасивної імунізації, а також для специфічного лікування при багатьох інфекціях (дифтерія, ботулізм, сказ, кір та ін.). Пасивний імунітет у новонароджених дітей створюється імуноглобулінами при плацентарної внутрішньоутробної передачі антитіл від матері до дитини ііграет істотну роль у захисті від багатьох дитячих інфекцій в перші місяці життя дитини.
Оскільки у формуванні імунітету беруть участь клітини імунної системи і гуморальніфактори, прийнято активний імунітет диференціювати в залежності від того, який з компонентів імунних реакцій відіграє провідну роль у формуванні захисту від антигену. У зв'язку з цим розрізняють клітинний, гуморальний, клітинно-гуморальний і гуморально-клітинний імунітет.
Прикладом клітинного імунітету може служити протипухлинний, а також трансплантаційний імунітет, коли провідну роль в імунітеті відіграють цитотоксичні Т-лімфоцити-кілери; імунітет при токсінеміческіх інфекціях (правець, ботулізм, дифтерія) обумовлений в основному антитілами(антитоксинами); при туберкульозі провідну роль відіграють імунокомпетентні клітини (лімфоцити, фагоцити) за участю специфічних антитіл; при деяких вірусних інфекціях (натуральна віспа, кір тощо.) роль в захисті грають специфічні антитіла, а також клітини імунної системи.
У інфекційної і неінфекційної патології і імунології для уточнення характеру імунітету в залежності від природи і властивостей антигену користуються також такою термінологією: антитоксичний, противірусний, протигрибковий, протибактеріальний, протипротозойний, трансплантаційний, протипухлинний і інші види імунітету.
Нарешті, імунний стан, т. Е. Активний імунітет, може підтримуватися, зберігатися або за відсутності, або тільки в присутності антигену в організмі. У першому випадку антиген грає роль пускового чинника, а імунітет називають стерильним. У другому випадку імунітет трактують як нестерильний. Прикладом стерильного імунітету є поствакцинальний імунітет при введенні убитих вакцин, а нестерільного- імунітет при туберкульозі, який зберігається тільки в присутності в організмі мікобактерій туберкульозу.
Імунітет (резистентність до антигену) може бути системним, т. Е. На генералізований, і місцевим, при якому спостерігається більш виражена резистентність окремих органів і тканин, наприклад слизових верхніх дихальних шляхів (тому іноді його називають мукозальной).
Структура імунної системи. Імунна система представлена лімфоїдною тканиною. Це спеціалізована, анатомічно відособлена тканину, розкидана по всьому організму у вигляді різних лімфоїдних утворень. До лімфоїдної тканини відносяться вилочкова, або зобної, заліза, кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли (групові лімфатичні фолікули, або Пейєрових бляшки, мигдалини, пахвові, пахові і інші лімфатичні освіти, розкидані по всьому організму), а також циркулюючі в крові лімфоцити. Лімфоїдна тканина складається з ретикулярних клітин, складових остов тканини, і лімфоцитів, що знаходяться між цими клітинами. Основними функціональними клітинами імунної системи є лімфоцити, що підрозділяються на Т- і В-лімфоцити і їх субпопуляції. Загальна кількість лімфоцитів в людському організмі досягає 1012, а загальна маса лімфоїдної тканини становить приблизно 1-2% від маси тіла.
Лімфоїдні органи ділять на центральні (первинні) і периферичні (вторинні).
Функції імунної системи. Імунна система виконує функцію специфічної зашиті від антигенів, що представляє собою лімфоїдну тканину, здатну комплексом клітинних і гуморальних реакцій, здійснюваних за допомогою набору іммунореагентов, нейтралізувати, знешкодити, видалити, зруйнувати генетично чужорідний антиген, який потрапив в організм ззовні або що утворився в самому організмі.
Специфічна функція імунної системи в знешкодженні антигенів доповнюється комплексом механізмів і реакцій неспецифічного характеру, спрямованих на забезпечення резистентності організму до дії будь-яких чужорідних речовин, у тому числі і антигенів.
Кооперація імунокомпетентних клітин. Імунна реакція організму може мати різний характер, але завжди починається з захоплення антигену макрофагами крові і тканин або ж зі зв'язування з стромою лімфоїдних органів. Нерідко антиген адсорбується також на клітинах паренхіматозних органів. У макрофагах він може повністю руйнуватися, але чаші піддається лише часткової деградації. Зокрема, більшість антигенів в лізосомах фагоцитів в печення години піддається обмеженою денатурації і протеолизу. Решта від них пептиди (як правило, два-три залишку амінокислот) комплексируются з експресувати на зовнішній мембрані макрофагів молекулами МНС.
Макрофаги і всі інші допоміжні клітини, що несуть на зовнішній мембрані антигени, називаються антигенпрезентуючими, саме завдяки їм Т- і В-лімфоцити, виконуючи функцію презентації, дозволяють швидко розпізнавати антиген.
Імунна відповідь у вигляді антителообразования відбувається при розпізнаванні В-клітинами антигену, який індукує їх проліферацію і диференціацію в плазмоціт. Прямий вплив на В-клітину без участі Т-клітин можуть надати тільки тімуснезавісімих антигени. У цьому випадку В-клітини кооперуються з Т-хелперами і макрофагами. Кооперація на тімусза-вісім антиген починається з його презентації на макрофаге Т-хелперів. У механізмі цього розпізнавання ключову роль мають молекули МНС, так як рецептори Т-хелперів розпізнають номінальний антиген як комплекс в цілому або ж як модифіковані номінальним антигеном молекули МНС, що придбали чужорідність. Розпізнавши антиген, Т-хелпери секретують γ-інтерферон, який активує макрофаги і сприяє знищенню захоплених ними мікроорганізмів. Хелперно ефект на В-клітини проявляється проліферацією і диференціацією їх в плазмоцити. У розпізнаванні антигену при клітинному характер імунної відповіді, крім Т-хелперів, беруть участь також Т-кілери, які виявляють антиген на тих антігенпрезентірующіх клітинах, де він комплексируется з молекулами МНС. Більш того, Т-кілери, що зумовлюють цитоліз, здатні розпізнавати не тільки трансформований, а й нативний антиген. Купуючи здатність викликати цитолиз, Т-кілери зв'язуються з комплексом антиген + молекули МНС класу 1 на клітинах-мішенях; привертають до місця зіткнення з ними цитоплазматические гранули; ушкоджують мембрани мішеней після екзоцитозу їх вмісту.
В результаті продукують Т-кілерами лімфотоксин викликають загибель всіх трансформованих клітин організму, причому особливо чутливі до нього клітини, заражені вірусом. При цьому поряд з лімфотоксин активовані Т-кілери синтезують інтерферон, який перешкоджає проникненню вірусів в навколишні клітини і індукує в клітинах освіту рецепторів лімфотоксин, тим самим підвищуючи їх чутливість до литическому дії Т-кілерів.
Співпраця в розпізнаванні і елімінації антигенів, Т-хелпери і Т-кілери не тільки активують один одного і своїх попередників, але і макрофагів. Ті ж, у свою чергу, стимулюють активність різних субпопуляцій лімфоцитів.
Регуляція клітинного імунної відповіді, як і гуморального, здійснюється Т-супрессорами, які впливають на проліферацію цитотоксичних і антігенпрезентірующіх клітин.
Цитокіни. Всі процеси кооперативних взаємодій імунокомпетентних клітин, незалежно від характеру імунної відповіді, обумовлюються особливими речовинами з медіаторнимі властивостями, які секретуються Т-хелперами, Т-кілерами, мононуклеарними фагоцитами і деякими іншими клітинами, які беруть участь в реалізації клітинного імунітету. Всі їх різноманіття прийнято називати цитокінами. За структурою цитокіни є протеїнами, а за ефектом дії - медіаторами. Виробляються вони при імунних реакціях і мають підсилює і адитивну дію; швидко синтезуючи, цитокіни витрачаються в короткі терміни. При згасанні імунної реакції синтез цитокінів припиняється.
Імунокомпетентні клітини - клітини, здатні специфічно розпізнавати антиген і відповідати на нього імунної реакцією. Такими клітинами є Т-і В-лімфоцити (тімусзавісімие і кістковомозкові лімфоцити), які під впливом чужорідних агентів диференціюються в сенсибілізований лімфоцит і плазматическую клітку.
Т-лімфоцити - це складна за складом група клітин, яка походить від полипотентной стовбурової клітини кісткового мозку, а дозріває і диференціюється в тимусі з попередників. Т-лімфоцити поділяються на дві субпопуляції: іммунорегулятори і ефектори. Завдання регуляції імунної відповіді виконують Т-хелпери. Ефекторну функціяй здійснюють Т-кілери і природні кілери. У орагнізма Т-лімфоцити забезпечують клітинні форми імунної відповіді, визначають силу і тривалість імунної реакції.
B-лімфоцити - переважно ефекторні імунокомпетентні клітини. Зрілі В-лімфоцити і їх нащадки - плазматичні клітини є антітелопродуцентов. Їх основними продуктами є імуноглобуліни. В-лімфоцити беруть участь у формуванні гуморального імунітету, В-клітинної імунологічної пам'яті і гіперчутливості негайного типу.
Макрофаги - клітини сполучної тканини, здатні до активного захоплення і перетравлювання бактерій, залишків клітин та інших чужорідних для організму частинок. Основна функція макрофагів зводиться до боротьби з тими бактеріями, вірусами і найпростішими, які можуть існувати всередині клітини-господаря, за допомогою потужних бактерицидних механізмів. Роль макрофагів в імунітеті виключно важлива - вони забезпечують фагоцитоз, переробку і представлення антигену T-клітинам.