- •6.Віруси грипу: антигенні властивості. Проблеми в одержанні вакцин.
- •4.І 7.Структура бактериальной клетки как прокариотического организма. Функции клеточных структур.
- •8.Антигени,їх характеристика. Антигенна будова бактеріальної клітини та її практичне значення. Аутоантигени.
- •9.Шигели дизентерії, властивості. Загальна характеристика захворювання, принципи діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •10.Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •11.Вплив фізичних,хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Механізм дії на мікробну клітину різних груп хімічних речовин. Поняття асептики, антисептики. Методи дезкнфекції, стерилізації.
- •12.Коринебактерії дифтерії:морфологія,культуральні властивості, токсшюутворення, їх значення для діагностики.
- •13.Вірус поліомієліту: біологічні властивості, захворювання, препарати для діагностики, лікування, профілактики.
- •14.Анаероби та методи їх культивування.
- •15.Ешерихії, їх основні властивості. Роль в мікробіоценозі кишковика.Патогенні кишкові палички і захворювання що вони викликають. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •16.Вірус сказу, біологічні властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •17.Ферменти бактерій і роль для кдатіти,основні групи. Принципи біохімічної ідентифікації мікроорганізмів.
- •18.Гонококи, їх властивості. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностиків, лікування та профілактики.
- •19.Вірус кору, таксономія. Загальна характеристика ахворювання. Фармакологічні препарати для діагностики та профілактики.
- •20.Мікобактерії туберкульозу. Загальна характеристика захворювання, діагностики.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •21.Герпесвіруси, біологічні властивості, значення у патології людини.
- •22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.
- •23.Умовно-патогенні мікроорганізми, біологічні властивості,етіологічна роль у розвитку госпітальних інфекцій.
- •24.Пікорнавіруси, біологічні властивості,основні представники. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •25.Чисті культури мікроорганізмів. Методи виділення чистих культур аеробних бактерій та принципи їх ідентифікації.
- •27.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція віруснейтралізації, механізм.Принципи використання, діагностична цінність.
- •28.Реакції аглютинації,компоненти реакції.Значення для організму і діагностики.
- •29.Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення у патології людини.
- •30.Вірус епідемічного паротиту. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •31.Механізм імунної відповіді. Імунологічна пам'ять та ревакцинація.
- •32.Збудник сибірки, його характеристика. Загальна характеристика захворювання та його діагностика. Фармакологічні препарати для діагностики, лкування та профілактики.
- •33.Антигенна мінливість вірусу грипу, значення в одержанні вакцинних препаратів.
- •34.Вчення про інфекцію. Роль мікроорганiзмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці вимірювання, способи визначення. Фактори патогенності бактерій.
- •35.Збудник чуми, його властивостi. Загальна характеристика захворювання. Фармакологiчнi препарати для дiагностики, лiкування та профiлактики.
- •Шляхи зараження
- •Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу
- •37.Хіміотерапевтичні препарати.Їсторія їх створення. Хіміотерапевтичний індекс. Меха нізм антибактеріальної дії сульфаніламідів.
- •38.Стрептококи - їх роль в етіології ревматизму. Препарат о-етрептолізин, його призначення.
- •39.Використання клітинних культур в вірусології та їх класифікація. Середовища для їх культивування.
- •40.Антитіла (імуноглобуліни), їх будова. Класи імуноглобулінів, їх функції.
- •41.Сальмонели – збудники харчових токсикоінфекцій. Їх види, властивості, принципи діагностики. Препарати для діагностики.
- •42.Віруси – збудники гострих респіраторних інфекцій. Принципи їх діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики. Інтерферони та їх індуктори.
- •43.Вимоги щодо мiкробiологiчної чистоти лiкiв. Мікробна контамінація різних лікарських форм та її наслідки, попередження.
- •45.Реакція звязування комплементу, її практичне використання. Комплемент, його властивості.
- •46.Антибіотики, історія відкриття,класифікація, одиниці вимірювання, механізм дії, принципи застосування.
- •47.Коринебактерії дифтерії:їх класифікація.Дифтерійний токсин, анатоксин, сироватка, принципи одержання, призначення.
- •48.Реакція вірусної гемагглютинації та гемадсорбції.Механізм, практичне значення, застосування, діагностична цінність.
- •49.Генетика мікроорганізмів. Організація генетичного матеріалу у бактерій. Генотип і фенотип. Види мінливості. Дисоціація у бактерій, значення у фармацевтичній справі.
- •50.Клостридії правця: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •51.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання вимоги до них.
- •52.Аутоантитіла, їх роль у виникненні аутоімунних процесів Аутоімунні захворювання, принципи їх лікування.
- •53.Стафілококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення, класифішція. Проблема антистафілококової боротьби в лікарняних та фармацевтичних закладах.
- •54.Вірус гепатиту: біологічні властивості. Механізм зараження. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •55.Iмунні сироватки. Класифікація. Принципи одержання, контроль, практичне використання.
- •56.Збудник лептострозу: морфологія, методи діагностики. Єпідеміологія та клінічні прояви захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •57.Морфологія і структура бактеріофагу. Препарати бактеріофагів для діагностики, лікування, профілактики інфекцій.
- •Практичне застосування бактеріофагів
- •Лікування бактеріофагами
- •58.Алергія, механізми, типи. Розпізнавання та фармацевтична профілактика.
- •59.Сальмонели черевного тифу, властивості, антигенна структура. Загальна характеристика захворювання. Препарати ранньої та пізньої діагностики.
- •60.Види взаємодії вірусів та клітин. Принципи дії противірусних препаратів.
- •61.Хімічний склад бактеріальної клітини. Роль речовин, що входять до складу клітин. Живлення мікроорганізмів in vivo та IV vitro.
- •62.Мікоплазми, їх основні властивості. Патологія мікоплазмової природи. Препарати для діагностики.
- •63.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція гальмування гемаглютинації, її механізм, умови постановки, принципи застосування, діагностична цінність.
- •64.Механізм дії лікарської стійкості мікроорганізмів. Методи визначення чутливості бактерій до антибіотиків. Побічна дія антибіотиків на макроорганізм.
- •65.Збудник туляремії, його характеристика. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагноетики;лікування та профілактики.
- •66.Основні властивості вірусів людини та їх використання для діагностики,лікування, профілактики вірусних інфекцій.
- •67.Принципи систематики і класифікації мікроорганізмів. Вид у бактерій як номенклатурна одиниця. Поняття «штам», «серовар».
- •68.Менінгококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •69.Принципи класифікації вірусів. Місце вірусів у системі живого.
- •70.Визначення поняття «імунітет». Види протиіифекційиого імунітету. Препарати для його формування.
- •71.Збудник сифілісу: морфологія, культуральні властивості. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики, постановки рск.
- •Діагностика
- •72.Вірус краснухи; його морфологія та резистентність. Патогенез, клініка, лабораторна діагностика краснухи, препарати для профілактики.
- •73.Неспецифічні фактории природної резистенції макроорганізму, шляхи їх стимуляції.
- •74.Хламідії: біологічні властивості, спричинювана ними патологія. Фармакологічні засоби для лікування.
- •75.Спадкова мінливість. Мутації у мікроорганізмів, їх значення в медикаментозній терапії захворювань.
- •76.Мікрофлора готових ліків і лікарської рослинної сировини. Джерела мікробного забруднення ліків.Мікробіологічшїй контроль готових ліків.
- •77.Бруцели, їх властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •79.Методи мікроскопії для вивчення мікрорганізмів. Фарби, що застосовуються для виготовлення мікробіологічних препаратів.
- •Основні види барвників, що застосовуються в мікробіологічній практиці:
- •Особливості різних видів мікроскопії
- •80.Реакція з міченими антитілами та антигенами у вірусологи. Реакція імунофлюоресценції (ріф), реактиви.
- •81.Нормальна мікрофлора організму людини, її роль у фізіологічних процесах. Поняття про дисбактеріоз та засоби для його корекції.
- •Лікування
- •Дисбактеріоз: лікування
- •Культуральні властивості
- •Антигенна будова
- •Токсиноутворення
- •83.Вірус імунодифіциту людини (віл). Властивості. Симптоматика сніДу та принципи лікування.
- •Лікування
- •84.Серопрофілактика і серотерапія інфекційних захворювань. Антитоксичні сироватки: отримання, очищення, титрування, застосування.
- •85.Клостридії газової гангрени, правця, ботулізму - основні властивості. Загальна характеристика захворювання. Моно - і полівалентні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •86.Вірус імунодефіциту людини (віл). Методи лабораторної діагностики,Перспективи отримання препаратів для специфічної профілактики і терапії.
- •Лікування
- •87.Тінкторіальні властивості мікробів; Методи фарбування бактерій та їх окремих структур. Особливості структури клітинної стінки грампозитивних і грамнегативних бактерій.
- •88.Стрептококи, біологічні властивості, роль стрептококів у патології людини. Лабораторна діагностика, фармакологічні препарати для лікування і профілактики. Стрептококи
- •89.Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.
- •Фарбування за Грамом
- •Особливості різних бактерій при фарбуванні
- •Стафілококи
- •Стрептококи
- •Ентеробактерії
- •Ешерихії
- •Ешеріхія колі
- •Структурні особливості бактерій
- •Будова бактерільної клітини
- •Фарбування стрептококів
- •Фарбування стафілококів
- •Фарбування пневмококів
- •Гранулоцити
- •Стрептококи
- •Практичні навички
24.Пікорнавіруси, біологічні властивості,основні представники. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики,лікування та профілактики.
Пікорнавіруси (від ісп. pico — мала величина і RNA, скорочене від англ. ribonucleic acid — рибонуклеїнова кислота(РНК)) — родина одноланцюгових, позбавлених суперкапсидної оболонки РНК-вірусів.
Родина складається з 9 родів: Enterovirus, Rhinovirus, Hepatovirus, Aphthovirus, Parechovirus, Erbovirus, Kobuvirus, Teschovirus. Представники 5 родів - Enterovirus, Rhinovirus, Hepatovirus, Parechovirus, Kobuvirus - викликають захворювання у людини.
Розмножуються в цитоплазмі клітин бактерій, рослин, тварин і людини. Найдрібніші з відомих вірусів (діаметром до 30 нм). Серед пікорнавірусів найкраще вивчені ентеровіруси, що мешкають в кишечнику людини і тварин. Багато з них, наприклад вірус поліомієліту, можуть пригнічувати центральну нервову систему. До пікорнавірусів відносяться також вірус ящура, мишачого енцефаліту, риновіруси (викликають катар верхніх дихальних шляхів у людини і тварин), вірус жовтої мозаїки турнепсу та інші.
Поліомієліт (від дав.-гр. πολιός — сірий та дав.-гр. µυελός — спинний мозок) — дитячий спинномозковий параліч, гостре вірусне захворювання, яке зумовлене ураженням сірої речовини спинного мозку поліовірусом та характеризується переважною патологією центральної нервової системи
збудник поліомієліту (poliovirus hominis) відноситься до групи пікорнавірусів родини ентеровірусів (кишкових вірусів) та існує у вигляді 3 незалежних типів (I, II і III). Розміри вірусу — 8—12 нм, містить РНК. Стійкий у зовнішньому середовищі (у воді зберігається до 100 діб, у випорожненнях — до 6 міс), добре переносить замороження, висушення. Не руйнується травним соком та антибіотиками. Культивується на клітковинних культурах, характерна цитопатогенна дія. Гине при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекуючих засобів.
Діагностика
Ідентифікація збудника поліомієліту має особливе значення, оскільки численні ентеровіруси й герпесвіруси здатні викликати схожі наслідки. Матеріали для досліджень — кров іспинномозкова рідина.
Виділення збудника поліомієліту проводять в первинних культурах тканини (ембріони) або культурах клітин HeLa, Нер-2, СОЦ та ін. Ідентифікацію поліовірусів здійснюють за цитопатичним ефектом і в РН з типовою аптчсивороткою.
Вірусоспецифічні AT щодо поліомієліту визначають у сироватці та СМР; виявлення високих титрів IgM вказує на наявність інфекції.
Головну роль у профілактиці поліомієліту відіграє вакцинація. Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солкаі Себіна. Крім вакцинації, ВООЗ в 1988 році дала такі рекомендації з профілактики:
• Домогтися широкого охоплення вакцинацією немовлят, для того щоб скоротити кількість сприйнятливих до поліомієліту дітей;
• Заснувати два загальнонаціональні дні для імунізації дітей молодше 5 років;
• Організувати кампанії з імунізації вдома;
• Організувати систему нагляду за епідеміологією поліомієліту в різних країнах.
профілактика
За критеріями ВООЗ для вакцинасоційованого поліомієліту характерно:
• початок захворювання не раніше 4-х і не пізніше 30-х діб після вакцинації пероральною живою вакциною;
• для тих, що контактували з вакцинованим — початок захворювання до 60-х діб;
• розвиток асиметричних, переважно проксимальних млявих парезів та / або паралічів без порушення чутливості з ранніми атрофіями в перші 3 доби хвороби;
• стійкі залишкові явища через 2 місяці;
• відсутність прогредієнтності захворювання;
• антигенна подібність виділеного вірусу з вакцинним; чотириразове наростання титру антитіл. Ступінь ризику оцінена комітетом ВООЗ для реципієнтів вакцини в показниках 0, 087-2, 288, для тих, що контактували з вакцинованими — 0, 135-0, 645 на 1 млн щеплених. За висновком спеціального комітету ВООЗ з поліомієліту, вакцина Себіна є найбезпечнішою з усіх застосовуваних у даний час.
Встановлено, що у пацієнтів з вакцинасоційованим поліомієлітом зазвичай виявляють імунодефіцитні стани. Виділення вакцинного штаму вірусу у них відбувається довгостроково, більше півроку, тоді як у здорових осіб цей процес триває до 2-3 місяців.
При підозрі на вакцинасоційовані випадки гострого поліомієліту обов'язково слід проводити диферент.
Ехо віруси
ECHO-віруси (enteric cytopathogenic human orphan viruses - кишкові цитопатична «сирітські» віруси людини) - група дрібних містять РНК вірусів, що відносяться до сімейства пікорнавірусів.
ехо-вірус розвивається непропорційно у чоловіків і дітей. Інфекція протягом перших двох тижнів після народження може викликати руйнацію і потенційно смертельне захворювання. У цій популяції, смерть зазвичай є результатом переважної печінкової недостатності або міокардиту, а не інфекції центральної нервової системи. Старші діти та дорослі мають кращий прогноз. Міокардит є найчастішим ускладненням у дорослих. Ехо-вірус, як і інші Коксакі Ентеровіруси А і Б, як правило, призводить до м'якого, неспецифічного захворювання з низькою температурою. Ехо-вірус може також виробити висип, який розповсюджується від лиця до шиї, верхніх кінцівок і грудної клітки. Лабораторна діагностика здійснюється з із введенням сироваткових антитіл до Ехо-вірусу.
Вірус поліомієліту. АГ будова. Є 3 серотипи поліовірусів. До поліовірусів типу І відносяться штами, які патогенні для людини і мавпи; типу ІІ – штами, які визивають захв у людини, мавпи і гризунів; типу ІІІ – патогенні тільки для людини і мавп, імунологічно відрізн від перших 2 типів. Він добре культивується на клітинах нирок людини й мавп, фібробластах, HeLa, викликаючи цитопатичну дію. Відомо три типи поліовірусу (І, ІІ, ІІІ). Резистентність їх у зовнішньому середов. досить велика. У каналізаційних водах і фекаліях при 0 °С вони виживають протягом місяця, при 55 °С гинуть ч/з 30 хв. Кип’ятіння знищує їх майже миттєво. Проте вони чутливі до дії формаліну, хлораміну й інших дезинфектантів. Джерелом інф в природі є хворі люди й вірусоносії. Зараж. відбувається фекально-оральним, рідше повітряно-краплинним способом. Збудник передається ч/з забруднеунy воду, харчові продукти. Його можуть переносити мухи. Вірус розмножується в ротовій порожнині, глотці, кишечнику, проникає в лімфатичні утвори цих органів. Звідси він поступає в кров (вірусемія) і ЦНС.
Інкубаційний період триває 7-14 днів. Найчастіше хворіють діти до 7 років. Розрізняють абортивну, непаралітичну й паралітичну форми захв.. Після перенесеної хв. виникає стійкий типоспецифічний імунітет, зумовлений секреторним IgA, місцевою резистентністю слизової оболонки кишечника.
Лаб. діагн - виділення та ідентифікації вірусів із випорожнень, змивів з носоглотки, крові. Застосовують методи прямої імунофлуоресценції та електронної мікроскопії. Серодіагностика - РЗК, реакції нейтралізації ЦПД за методом парних сироваток. Останнім часом впроваджують метод ІФА й моноклональних антитіл.
Для специфічної профіл. використ вбиту вакцину Солка і живу вакцину Сейбіна. Жива вакцина має ряд переваг перед вбитою. Вона забезпечує як загальний, так і місцевий імунітет кишечника. Вакцину вводять ч/з рот, що значно полегшує її використання. Для пасивної імунізації застосовують Ig.