Висновки

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XX століття. Творчість його міцно ввійшла в історію української літератури, хоч повністю його поетичний доробок уже ніколи не стане надбанням рідного народу: не менш шестисот віршів В. Стуса було конфісковано й знищено в страшні роки його табірних страждань. Проте й та частина, якій пощастило побачити світ, дійти до читача, засвідчила його могутнє обдарування, глибокий розум, безмежну любов до рідного краю, незламну могутність духу.

Метою нашого дослідження став аналіз біблійних мотивів у поезії Василя Стуса. Згідно цій меті ми вирішували завдання роботи.

Згідно першому завданню ми проаналізували творчий доробок поета. Ми визначили, що, як вважає більшість дослідників творчості В.Стуса, це – самобутній поет – на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до самовідданості поетичного слова і водночас до використання глибинних традиційних джерел української літератури поряд з поетичною мовою ХХ століття.

Поступово у своїй творчості Василь Стус змінює погляди на своє майбутнє; у нього виникає потреба осмислити, визначити і образно виразити своє, як на митця, як на художника, призначення і роль у цій, драматичній ситуації. У його творчості все частіше зустрічається думка про жертовність своєї, як художника, долі, про якусь свою фатальну приреченість, якій він повинен підкоритися і вже далі нести хрест, уготований долею і місією мученика.

Надалі ми простежили використання біблійних мотивів в українській літературі та зазначили, що вплив біблійних книг на літературні твори українського письменства був надзвичайно плідний і дуже значний. Теми, ідеї, образи її розробляли кожен по-своєму українські письменники - від Вишенського до сучасних авторів. В монографії В. Антофійчука "Євангельські образи в українській літературі 20 ст." автор здійснює спробу розглянути закономірність і своєрідність використання ідей та образів Нового Завіту українською літературою, проаналізувати контекст засвоєння євангельського сюжетно-образного матеріалу.

Сучасна дослідниця проблеми "Біблія і українська поезія" І. Бетко зазначає, що досконале знання Біблії "допомагало краще побачити і зрозуміти конкретно-історичне, національне в усьому його драматизмі". Вона також підкреслює, що період кінця ХІХ — початку ХХ ст. в освоєнні Біблії українською культурою був особливо інтенсивним, позначеним "яскравим індивідуально-творчим забарвленням".

На підставі аналізу цілого корпусу текстів ("В Різдвяну ніч" Н.Королеви, "На полі крові" Л. Українки, "Ціна крові" С. Черкасенка, "Юда" О. Кобилянської, "Сад Гетсиманський" І. Багряного "Смерть Юди" Р. Іваничука) автор детально аналізує модель біблійського героя, образ якого найчастіше використовується в українській літературі.

Кандидат філологічних наук С. Кальченко розкриває таємницю появи поем "Каїн", "Ваал", "Христос", написаних письменником радянської України Володимиром Сосюрою.

Також в українській літературі широко використовували біблійські сюжети та євангельські притчі Т. Шевченко ("Притча про блудного сина"), І. Франко ("Мій Ізмарагд"), В. Яворівський ("Оглянься з осені"), Є. Гуцало ("Позичений чоловік"), Б. Олійник ("Сім").

Третім завданням нашого дослідження стало завдання проаналізувати особливості використання біблійних мотивів у творчості Василя Стуса. Аналіз показав, що подібно мученикам і сподвижникам "страсті" епохи Се­редньовіччя, ліричний герой В. Стуса прагне покинути земне життя.

Поет-філософ осмислює смерть в контексті християнської свідомості — це не просто край життєвого шляху, за яким — вічність, небуття, а кульмінація земного відрізку життя, який знаменує перехід до буття вічного; тому проблема смерті для Василя Стуса являє надзвичайної важливості акт вирішення кардинального питання людського буття.

У творчості Василя Стуса активно експлуатується міфологема страшного суду. Так, у вірші “ Трени М.Чернишевського” в текст вірша поет вводить біблійну міфологему кари з метою увиразнення драматизму зображуваного. Частим явищем у ліриці поета є символічно забарвлені топоніми з Біблії.

І останнім завданням роботи стало завдання висвітлити особливості зображення образу Бога у поезії Василя Стуса. Ми визначили, що в більшості віршів поет намагається смиренно прийняти Господню волю, намагається покоритися невідворотному. Але він також сперечається з Богом та вдається до сарказму і навіть до сатири.

Бог у творчості Василя Стуса далекий від канонічної церковної атрибутики. Це категорія філософсько-етична, втілення висоти й потуги духу. Складно переплітаються в нього різні духовні площини.

Таким чином, проведене дослідження дало змогу визнати, що для поетичного слова Василя Стуса Біблія в категоріальному відношенні є психологічною, філософською, морально-етичною й естетичною основою.