Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Загальна біологі(нова).doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
617.98 Кб
Скачать

Пластиди.

Пластиди – двомембранні органели клітин рослин і деяких тварин (рослинних джгутикових).

Розрізняють три типи пластид:

  • хлоропласти;

  • хромопласти;

  • лейкопласти.

Пластиди різних типів мають спільне походження: всі вони виникають із первинних пластид ( пропластид) твірної тканини. Пластиди одного типу можуть перетворюватись на пластиди іншого типу (виключення хромопласти).

Хлоропласти – пластиди, забарвлені в зелений колір завдяки пігменту хлорофілу.

Як, правило хлоропласти мають видовжену форму; їх кількість в клітинах коливається від 30-50 до 1 000.

Будова: між зовнішньою та внутрішньою мембранами хлоропластів є між мембранний простір завширшки 20-30 нм. внутрішня мембрана утворює складчасті вгини всередину матрикс: ламели та тилакоїди.

Ламели мають вигляд мембранних плоских видовжених складок, тоді як тилакоїдисплощених мембранних вакуолей або мембранних мішечків.

Ламели можуть утворювати сітку із взаємозв’язаних розгалужених канальців або розташовуватись паралельно одна одній не з’єднуючись. Між ламелами розміщені тилакоїди, зібрані разом у купки по 50 і більше, що нагадують стопки монет. Таку купку називають граною. Кількість гран у хлоропласті досягає 60 (іноді до 150), вони часто зв’язані між собою за допомогою ламел.

У тилакоїдах знаходяться основні фотосинтетичні пігменти – хлорофіли, допоміжні каротиноїди та всі ферменти потрібні для здійснення різноманітних біохімічних процесів фотосинтезу. Мембрани тилакоїдів здатні вловлювати світло та спрямовувати його на хлорофіл. У матриксі хлоропластів містяться молекули циклічної ДНК, іРНК, тРНК, 70 –S рибосоми – тобто свій білок – синтезуючий апарат, що забезпечує їм автономність. Також у матриксі хлоропластів відкладаються зерна крохмалю.

Функції:

  • основна функція – здійснення фотосинтезу;

  • за участі ферменту АТФ - синтетази, розташованого на зовнішній поверхні мембран тилакоїдів, відбувається синтез АТФ;

  • також в хлоропластах відбувається синтез деяких ліпідів, білки мембрани тилакоїдів і ферменти, що каталізують реакції фотосинтезу.

Розмножуються хлоропласти поділом.

Лейкопласти – безбарвні пластиди різноманітної форми. Внутрішня мембрана впинаючись в матрикс, може утворювати нечисленні тилакоїди. Від хлоропластів вони відрізняються відсутністю розвиненої ламелярної системи.

У матриксі лейкопластів містяться молекули циклічної ДНК, іРНК, тРНК, 70 –S рибосоми – тобто свій білок – синтезуючий апарат, що забезпечують синтез і гідроліз запасних речовин клітини (крохмалю, білків). Деякі лейкопласти повністю заповнені зернами крохмалю.

Функція:

  • синтез і гідроліз запасних речовин клітини (крохмалю, білків);

  • накопичення запасних речовин.

Хромопласти – пластиди забарвлені в різні кольори – жовтий, червоний тощо. Вони надають певного кольору пелюсткам, плодам, листкам. Забарвлення хромопластів зумовлюють різні пігменти (здебільшого, каротиноїди), які можуть накопичуватись в різній кількості. Внутрішня тилакоїдно – ламелярна система відсутня.

Хромопласти є кінцевим етапом розвитку пластид: на інші типи вони не перетворюються.

Хроматофори – двомембранні органели клітин водоростей і деяких тваринних джгутикових (наприклад, євглени зеленої), які містять фото синтезуючі пігменти.

Ядро.

Ядро є неодмінною частиною будь – якої еукаріотичної клітини. Лише деякі клітини втрачають своє ядро під час свого розвитку (наприклад, еритроцити та тромбоцити більшості ссавців, ситоподібні трубки рослин). Здебільшого клітина має лише одне ядро, але бувають і виключення - наприклад, посмуговані м’язові волокна, інфузорії, форамініфери, деякі водорості, гриби тощо. Ядра бувають різні за формою та розмірами.

Кожному типові клітин властиве постійне співвідношення між об’ємами ядра та цитоплазми (ядерно – цитоплазматичне співвідношення), тобто ядро певного розміру може забезпечувати спадковою інформацією відповідний об’єм цитоплазми.

Будова ядра: ядро складається із поверхневого апарату та внутрішнього середовища (ядерного матриксу).

Поверхневий апарат складається з двох мембран зовнішньої та внутрішньої. Між цими мембранами є щілина завширшки від 20 до 60 нм, але в певних місцях зовнішня мембрана з’єднується з внутрішньою навколо отворів – ядерних пор прикритих особливими тільцями. У більшості клітин під час поділу ядерна оболонка зникає, а в період між поділами – утворюється знову.

Внутрішнє середовище ядра – ядерний матрикс - складається з ядерного соку (каріоплазми), ядерець, рибонуклеопротеїдних комплексів і ниток хроматину.

Каріоплазма – внутрішній вміст ядра, в який занурені ядерця, хроматин і різноманітні гранули. За будовою і властивостями каріоплазма нагадує цитоплазму. В ній є білкові фібрили, що формують внутрішній скелет ядра, котрий сполучає ядерця, нитки хроматину, ядерні пори тощо.

Ядерця розміщені у каріоплазмі більшості клітин еукаріот. Їхня кількість може бути різною – від одного до багатьох.

Будова: ядерце, це щільна структура, яка містить рибонуклеопротеїдні фібрили, внутрішньоядерцевий хроматин та гранули –

попередники субодиниць рибосом: 30-Sта 50-S.

Ядерця формуються на певних ділянках окремих хромосом (вторинних перетяжках).

Під час клітинного поділу ядерця зникають, а наприкінці цього процесу утворюються знову.

Каріотип – набір хромосом ядра характерний для певного виду еукаріотичних організмів.

Особливості каріотипу особин залежать від: кількості, розмірів та форми хромосом.

Стабільність каріотипу забезпечує існування виду.

Розміщення молекули ДНК в ядрі забезпечується за рахунок її багаторазового згортання – компактизації. Це відбувається за завдяки взаємодії ДНК з білками. Оскільки ДНК є сильною кислотою, вона зв’язується з основними білками. В еукаріотичних організмах ці білки називаються гістонами. Вони майже однакові у більшості еукаріот, що свідчить про їхню еволюційну давність і надзвичайну важливість.

Молекули гістонів створюють серцевину, на яку намотується подвійна спіраль ДНК, скорочуючись приблизно вп’ятеро. Утворюється ніби ниточка з намистинками – нуклеосомами. Нуклеосоми взаємодіють з іншими білками, утворюючи спіраль вищого рівня.

Тому третиною структурою ДНК можна вважати нитки щільної речовини – хроматину (дезоксирибонуклеопротеїдні комплекси), у вигляді якого існують хромосоми у період між клітинними поділами ( «інтерфазні хромосоми»). Ділянки хроматину не є однорідними, а власне:

спаралізовані ділянки хроматину – гетерохроматин, чергуються з деспіралізованими ділянками – еухроматину.

Нитки хроматину безпосередньо перед поділом ядра закручуються в більш компактні структури, які є товстішими і більш відособлені одна від одної.

Таким чином в ядрі формуються хромосоми.

Отже, четвертинною структурою ДНК можна вважати хромосоми – останній рівень структурної організації ДНК. У цей час нитки ДНК у комплексі з білками упаковані найкомпактніше і їх добре видно у світловий мікроскоп.

Отже, хромосоми, являють собою нуклеопротеїдні комплекси(основу яких складає дволанцюгова молекула ДНК) найвищої структурної організації, що є носіями спадкової інформації. У вигляді хромосом спадковий матеріал клітини існує під час її поділу. Крім ДНК і ядерних білків до складу хромосоми входять РНК і ферменти, потрібні для їх подвоєння чи синтезу і. РНК.

Хромосоми – це ядерні органели в яких розміщені гени.

Кожна хромосома складається з двох хроматид. Коли клітина ділиться, хроматиди розходяться до дочірніх клітин, завдяки чому останні одержують однакову спадкову інформацію від материнської клітини.

Хроматиди з’єднані одна з одною в точці, яку називають центромерою - пластинчастий утвір у вигляді диска , що розташований в зоні первинної перетяжки, і яка може міститися в будь –якому місці по довжині хромосоми. Первинна перетяжка поділяє хромосоми на плечі. Якщо перетяжка розташована посередині, і плечі мають однакові розміри, то хромосоми називають рівноплечовими, якщо плечі істотно відмінні – нерівноплечовими. Деякі хромосоми мають ще й вторинні перетяжки (зони ядерцевого організатора), де знаходяться гени, що відповідають за утворення ядерець.

Кожна клітина організму містить визначене число хромосом, характерне для даного виду. Набір хромосом характерний для виду називають – каріотип.

Число хромосом у різних видів різне. Наприклад, у плодової мушки всього 8 хромосом, а маленького метелика Лісандра -380, у кішок – 38, у собак – 78, людини -46, шимпанзе – 48 тощо. Одиниці спадковості – гени – розташовані вздовж хромосоми лінійно. У людини число різних генів приблизно 100 000.

Хромосомний набір ядра буває: гаплоїдним, диплоїдним та поліплоїдним.

1. У галоїдному наборі всі хромосоми відрізняються між собою (умовно позначають 1n), тобто гаплоїдним називають такий набір хромосом в якому кожен вид хромосом представлений лише однією хромосомою.

2. В диплоїдному наборі (2n) кожна хромосома має собі пару, подібну за розмірами, формою та генетичною інформацією. Хромосоми, що належать до однієї пари, називають гомологічними, а до різних - негомологічними.

Гомологічні хромосоми – це хромосоми однієї пари, які подібні за формою, розмірами та генетичною інформацією.

Виняток становлять лише статеві хромосоми, які можуть відрізнятись за будовою у різних статей. Статевими називаються хромосоми, співвідношення яких визначає стать організму. Якщо статеві хромосоми відрізняються то їх називають гетерохромосомами, наприклад Х та У. Хромосоми одинакові для жіночої і чоловічої статі називають аутосомами.

Наявність двох наборів хромосом дає певні переваги:

- зростає генетична мінливість, оскільки кожен індивід несе ознаки обох батьків;

- у випадку неповноцінності певного гена в одній з двох хромосом, ген, що міститься в гомологічній хромосомі, може компенсувати цей дефект.

3. Деякі організми, в тому числі багато рослин, містять по три і більше наборів хромосом; такі організми називаються поліплоїдним.

Функції ядра.