Черевний тиф, паратифи а, в

Це гострі інфекційні хвороби, що характеризуються бактеріємією, загальною інтоксикацією, збільшенням печінки і селезінки та ураженнями лімфатичної тканини тонкої кишки з утворенням виразок.

Актуальність. Питома частка цих захворювань у загальній структурі інфекційних хвороб відносно низька, однак соціально-економічні збитки від черевного тифу у зв’язку з тривалим перебігом і тяжкими ускладненнями (кишкова кровотеча, перфорація кишок) та можливим хронічним носійством збудника великі. Летальність від черевного тифу досягає 0,1-1 %. Зараз через легший і, часто, нетиповий перебіг збільшується кількість помилок у діагностиці тифів.

Етіологія. Збудники черевного тифу – Salmonella typhi, паратифів А й В – Salmonella paratyphi A et B. Вони мають форму паличок, рухливі завдяки наявності джгутиків. Бактерії грамнегативні, добре ростуть на живильних середовищах, що містять жовч. Мають О-антиген (соматичний), Н-антиген (джгутиковий), Vi-антиген (антиген вірулентності), різні фаготипи. Фаготипування збудників допомагає у встановленні епідеміологічних зв’язків (виявлення джерела і шляхів передачі інфекції) між окремими захворюваннями та ідентифікації культур.

Ці бактерії відносно стійкі до факторів довкілля, однак, як правило, в зовнішніх об’єктах не накопичуються. Виняток становлять молоко, м’ясний фарш, бульйон, вінегрет, у яких можливе розмноження збудників. У ґрунті зберігаються протягом 1-9 міс., у воді – до 4 тижнів, у фекаліях – близько року. Salmonella paratyphi B стійкіша за збудників черевного тифу і паратифу А. Вони витримують низькі температури, у разі нагрівання швидко гинуть. Під дією хлораміну, фенолу, сулеми у звичайних концентраціях гинуть через декілька хвилин.

Джерело збудника. При черевному тифі і паратифах джерелом збудника є людина, при паратифі В допускають зараження також від тварин і домашніх птахів. Хворі виділяють збудників у довкілля з калом і сечею. Бактеріовиділення починається в кінці інкубаційного періоду, різко посилюється в розпал хвороби і зменшується в період видужання; іноді переходить у тривале бактеріоносійство (частіше при паратифах).

Найбільшу епідеміологічну небезпеку мають хронічні бактеріоносії, позаяк їх у багато разів більше, ніж хворих. Вони виділяють збудників роками, а хворі – протягом кількох тижнів. Носії перебувають у звичайних побутових умовах, спілкуються з різними людьми, а хворі ізольовані. Найчастіше хронічними носіями стають особи середнього і старшого віку, що мають 2-гу групу крові, хронічне запалення жовчних і сечових шляхів. Більшість заражень відбувається саме від здорових бактеріоносіїв.

Найчастіше такі особи виділяють сальмонел з випорожненнями, рідше – із сечею. Останнє особливо небезпечне, оскільки сечовипускання здійснюється частіше, ніж дефекація, і в невідведених для цього місцях. Найбільшу небезпеку становлять носії, котрі працюють у системі водопостачання, харчової промисловості, громадського харчування, в дитячих закладах.

Механізм і шляхи передачі. Основний механізм передачі  фекально-оральний, який здійснюється водним, харчовим і побутовим шляхами; механічними переносниками, що забруднюють харчові продукти, можуть бути мухи і таргани.

Найважливішим фактором передачі є вода. Забруднення води каналів, рік, озер здійснюється через попадання до неї неочищених стічних господарсько-фекальних вод. Це може бути пов’язано зі зливами, скиданням у водойми побутових нечистот, їх просочуванням у підземні води, аваріями на центральних водогонах тощо. Саме з водним фактором пов’язані епідемічні спалахи у містах.

Небезпечним фактором передачі є молоко, забруднене при доїнні, переробці та реалізації. Наявність бактеріоносія на молокопереробному заводі чи в торгівельній мережі (при реалізації розливних молокопродуктів), порушення режиму пастеризації – найчастіші причини «молочних» спалахів цих хвороб. В числі інших харчових продуктів, які можуть забруднюватися сальмонелами, є холодні закуски, заливні страви, креми, морозиво, сирі овочеві салати.

Побутовий шлях найчастіше реалізується у сімейних осередках при недотриманні правил особистої гігієни.

Прояви епідемічного процесу. Для черевного тифу та паратифів властива літньо-осіння сезонність. Як і в більшості кишкових інфекцій, це пов’язано з активізацією шляхів передачі інфекції у цю пору, сприятливими умовами для зберігання і розмноження збудників у довкіллі, зниженням опірності макроорганізму (вплив сонячного випромінювання, підлужування шлункового вмісту через вживання великої кількості клітковини).

При водних спалахах хворіють частіше дорослі. Захворюваність має масовий характер, у містах часто пов’язана з однією мережею водопостачання. При молочних епідеміях, як правило, хворіють діти раннього віку, перебіг хвороби при цьому тяжчий, захворюваність зв’язана з однією молочною фермою (молокозаводом чи магазином). З побутовим зараженням пов’язані спорадичні випадки хвороби.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Враховують взятих на облік і щойно виявлених хворих й хронічних бактеріоносіїв. При оцінці факторів передачі беруть до уваги санітарний стан населеного пункту, систему водопостачання, каналізації та знешкодження нечистот, вживання харчових продуктів, особливо молока. У випадку групових захворювань здійснюють картографування захворюваності на території, відображають місце водойми, схему водопроводу і каналізації, уточнюють факти аварій у водопровідній і каналізаційній системах, обстежують можливі місця бактерійного забруднення води, молока чи інших продуктів, здійснюють їх бактеріологічне обстеження. Крім цього, обстежують людей (копрокультура), виявляють осіб з Vi-антитілами (реакція Vi-гемаглютинації), проводять фаготипування збудників, виділених від ймовірного джерела та інших осіб. Якщо фактором зараження було молоко, то виділені культури сальмонел належатимуть до одного фаготипу, при водних спалахах – до багатьох.

Протиепідемічні заходи. Вплив на джерело збудника передбачає:

обстеження на тифо-паратифи усіх хворих з гарячкою, яка триває 5 днів і більше (одноразове дослідження на гемокультуру, а при збереженні гарячки понад 10 днів ставлять реакцію аглютинації Відаля або РНГА); обстеження всіх, хто влаштовується на роботу на харчові та прирівнювані до них підприємства, з метою активного виявлення бактеріоносіїв; обов’язкову госпіталізацію виявлених хворих і носіїв в інфекційний стаціонар; розмежування контактних осіб і спостереження за ними протягом 25 днів з обов’язковою термометрією, опитуванням і оглядом, однократним дослідженням калу на копрокультуру, дослідженням крові на Vi-антитіла; виписування реконвалесцентів лише після клінічного одужання і триразового бактеріологічного дослідження калу й сечі, здійсненого з 5-денним інтервалом, і жовчі через 10 днів після зникнення клінічних проявів, якщо результати негативні; 3-місячне диспансерне спостереження за перехворілими, а також 2-річний облік у санепідемстанції з кількаразовим лабораторним обстеженням (виявлення можливого носійства серед перехворілих).

Для розриву механізму передачі в епідемічному осередку використовується

поточна і заключна дезінфекція.

Здійснюють комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на благоустрій джерел водопостачання, ретельне очищення населених пунктів, посилення санітарного нагляду за громадським харчуванням і в місцях загального користування (вокзали, аеропорти, школи, турбази тощо), підвищення санітарної культури населення.

З цією метою приводять до належного санітарно-технічного стану водопроводи та колодязі, хлорують воду; ліквідують можливі джерела її забруднення (туалети без гідроізоляції, помийні ями тощо); очищають стоки, своєчасно знезаражують нечистоти, дезінфікують громадські туалети; знищують мух і тарганів; забезпечують належний контроль за збиранням, переробкою і реалізацією молока, молокопродуктів, м’ясних і овочевих виробів; приводять до належного санітарного стану місця громадського харчування; періодично обстежують декретованих осіб на предмет виявлення бактеріоносіїв; здійснюють їх суворий облік, хронічних носіїв не допускають до роботи на харчових підприємствах, у дитячих закладах, водопровідних спорудах тощо. Велике значення має санітарно-просвітня робота серед населення (миття рук, овочів, фруктів і т. ін.).

Специфічна профілактика. З метою специфічної профілактики на неблагополучних територіях (за епідеміологічними показаннями) використовують хімічну сорбовану черевнотифозну моновакцину, для щеплення дітей – спиртову вакцину, збагачену Vi-антигеном.