Сырная Гистология

t.me/rapeture

Гіпофізозалежними елементами ендокринної системи є

•щитовидна залоза,

•кіркова речовина наднирників,

•ендокриноцити статевих залоз

З неендокринних клітин гіпофіз здійснює вплив на:

•лактоцити молочної залози, • меланоцити, • адипоцити, • хондроцити, • сперматогонії яєчка

Нейросекреторні клітини ядер середнього гіпоталамуса виробляють дві групи гормонів — ліберини і статини, які впливають на клітини передньої частки гіпофіза:

•Ліберини стимулюють, а статини пригнічують продукцію їхніх гормонів (фізіологічні антагоністи).

•Ліберини і статини об'єднують під спільною назвою рилізинг-факторів

***Гіпоталамо-аденогіпофізарна судинна система, її роль в транспорті гормонів та регуляції синтезу гормонів аденоцитами.

Аденогіпофіз пов'язаний з гіпоталамусом портальною (ворітною) судинною системою

Приносні гіпофізарні артерії розпадаються в медіальному підвищенні гіпоталамуса на первинну капілярну сітку, у яку через аксовазальні синапси надходять гормони (ліберини і статини) з нейросекреторних клітин середнього гіпоталамуса

Капіляри цього первинного сплетення зливаються у портальні вени, які йдуть вздовж гіпофізарної ніжки до аденогіпофіза, де розпадаються на вторинну капілярну сітку. В останній кров віддає ендокриноцитам гіпофіза відповідні ліберини або статини і насичується гіпофізарними гормонами

40. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Функціональне значення, структурні елементи, класифікація. Наднирники: локалізація, загальний план будови, функції.

Ендокринна система представлена сукупністю органів та окремих клітин, які здатні продукувати і виділяти в кров, тканинну рідину та лімфу гормони.

Различают центральные эндокринные органы (гипоталамус, гипофиз и эпифиз – части головного мозга), периферические эндокринные органы (щитовидная железа, паращитовидные железы и надпочечники), железы со смешанной функцией (поджелудочная, половые железы и плацента) и одиночные гормонпродуцирующие клетки, разбросанные по всему организму, – диффузная часть эндокринной системы

t.me/rapeture

Надниркові залози (лат. glandulae suprarenalis) – парні органи, розташовані на верхньому полюсі нирки, в заочеревинному просторі на рівні XII грудного та 1-го поперекового хребців. Надниркові залози мають сплощену трикутну форму. Наднирники - паренхіматозні орган, у складі яких розрізняють кіркову та мозкову речовиву

Паренхіма кіркової речовини утворена спеціалізованим залозистим епітелієм, який формує тяжі, орієнтовані у різних напрямах. Спільна назва клітин кіркової сечовини наднирників - адреноКортикоцити, або стероїдпродукуючі клітини.

Мозкова речовина наднирників містить спеціалізовані клітини нейрального походження - хромафіноцити. Строма наднирників представлена капсулою (щільна неоформлена волокниста сполучна тканина) і тонкими прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини з судинами і нервами. Капіляри надниркових залоз вистелені фенестрованим ендотелієм.

Функції наднирників обумовлені продукцією гормонів: (1) кірковою речовиною - кортикостероїдів (мінералокортикоїди, глюкокортикоїди, андрогени); (2) мозковою речовиною - катехоламінів (адреналін, норадреналін). Діяльність надниркових залоз спрямована на адаптацію до зовнішніх подразнень та реалізацію стрес-реакції організму

**Кора наднирників. Архітектоніка паренхіми, зони, будова та види ендокриноцитів. Гормони, їх мішені і біологічні ефекти.

Кіркова речовина містить три зони:

• поверхневу клубочкову, • серединну пучкову і • глибоку сітчасту Співвідношення ширини цих зон відповідно 1:9:3

Клітини клубочкової зони - утворюють округлі скупчення – клубочки Ендокриноцити цієї зони продукують мінералокортикостероїдний

гормон альдостерон, який регулює вміст натрію в організмі

Клітини пучкової зони

•розміщені паралельними рядами — «пучками».

•Ендокриноцити пучкової зони синтезують глюкокортикостероїдні гормони (кортизон, гідро-кортизон, кортикостерон), які регулюють обмін вуглеводів, білків, ліпідів, стимулюють енергетичний обмін, пригнічують запальні процеси в організмі

t.me/rapeture

Клітини сітчастої зони

•формують розгалужені пучки, які нагадують сітку

•Ендокриноцити сітчастої зони синтезують статеві стероїди — андрогенстероїдний гормон (чоловічий статевий гормон, який подібний до тестостерону сім'яників), у меншій мірі — жіночі статеві гормони естрогени і прогестерон

***Гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальна система: принципи регуляції аденогіпофізотропної дії гіпоталамуса, біологічна роль гормонів гіпофіза, відносно кори наднирників.

Регуляція діяльності клітин пучкової та сітчастої зон забезпечується адренокортикотропіном (АКТГ ) гіпофіза.

Синтез і секреція мінералокортикоїдів клітинами клубочкоиої зони не залежать від гіпофіза і регулюються переважно ренінангіотензиновою системою

За фізіологічних умов контроль продукції стероїдів у гіпоталамо- гіпофізарно-адренокортикальній осі здійснюється на основі прямих та зворотних зв'язків

Зокрема, підвищення рівня кортикостероїдів у крові в умовах стресу викликає активацію хеморецепторів гіпоталамуса і за принципом негативного зворотного зв'язку обмежує продукцію кортикотропін-рилізингфактора та АКТГ, що визначає нормалізацію продукції глюкокортикоїдів у пучковій зоні наднирників

41. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. * Загальна морфологічна характеристика ендокринних залоз, відміність від екзокриних залоз, васкуляризація. Надниркові залози: розташування, загальний план будови. Мозкова речовина надниркових залоз: будова, клітинний склад, гормони, їх дія.

До продуцентів гормонів належать:

(1)ендокринні залози (залози внутрішньої секреції) - органи, що спеціалізовані на виділенні біологічно активних речовин (гормонів) у кров і тканинну рідину;

(2)органи, що поєднують ендокринну та неендокринні функції - острівці підшлункової залози, тимус, нирки, гонади, інші органи, які включають поодинокі клітини дифузної нейроендокринної системи

Всі ендокринні залози мають паренхіматозний тип будови. Строма утворена сполучною тканиною, що формує капсулу та внутрішній каркас органа. Для ендокринна залоз характерне багате кровопостачання. Стінка кап лярів у складі ендокринних залоз вистелена фенестрованим ендотелієм, що полегшує транспорт гормоне у кров. Паренхіму ендокринних залоз

t.me/rapeture

утворюють секреторно активні клітини: ними можуть бути спеціалізований (залозистий) епітелій або спеціалізовані нервові клітини

Ключовою відмінністю ендокринних залоз від екзокринних є відсутність вивідних проток. При цьому епітелій в різних ендокринних залозах має унікальну архітектоніку і може утворювати: (1) фолікули (у щитоподібній залозі); (2) тяжі (у кірковій речовині наднирників; (3) трабекули (в аденогіпофізі та прищитоподібних залозах); (4) острівці (у підшлунковій залозі)

Ключову роль у роботі ендокринної системи відіграє ієрархічна організація - коли центральні органи регулюють секреторну активність периферичних ендокринних залоз, які, у свою чергу, контролюють функцію внутрішніх органів

Надниркові залози (лат. glandulae suprarenalis) – парні органи, розташовані на верхньому полюсі нирки, в заочеревинному просторі на рівні XII грудного та 1-го поперекового хребців. Надниркові залози мають сплощену трикутну форму. Наднирники - паренхіматозні орган, у складі яких розрізняють кіркову та мозкову речовиву

Паренхіма мозкової речовини наднирників утворена групами хромафіноцитів - клітин, що мають нейральне походження. Це клітини округлої або полігональної форми, з базофільною цитоплазмою, в якій, окрім гранулярної ендоплазматичної сітки і комплексу Гольджі, визначаються численні гранули, що забарвлюються солями срібла та хромуя. Серед хромафіноцитів наднирника розрізняють світлі та темні клітини.

Світлі клітини - епінефроцити - продукують адреналін; продуктом діяльності темних клітин - норепінефроцитів - є норадреналін. Адреналін і норадреналін об'єднують під спільною назвою катехоламінів. Хромафіноцити також продукують енкефаліни і хромограніни. Окрім хромафіноцитів, у складі мозкової речовини наднирника присутні також симпатичні гангліонарні нейрони, які регулюють секреторну активність клітин кіркової речовини і викликають вазоконстрикцію

Катехоламіни є гормонами стресу і забезпечують: (1) регуляцію метаболізму вуглеводів (гліколіз); (2) стимулювання ліполізу; (3) скорочення гладких міоцитів судинної стінки; (4) збільшення частоти і сили серцевих скорочень; (5) розслаблення гладких міоцитів органів травної системи - пригнічення перистальтики кишечника, регуляцію діяльності сфінктерів; (6) розслаблення гладких міоцитів бронхів

**Структурні і функціональні зв'язки між кірковою і мозковою речовиною: напрям руху крові, симпатична регуляція секреторної активності клітин кіркової речовини, вплив глюкокортикоїдів на синтез гормонів мозкової речовини.

t.me/rapeture

До особливостей кровоплину у наднирниках відносять: напрям руху крові - іззовні всередину, а саме: через кіркову речовину до мозкової; у кірковій речовині містяться капіляри фенестрованого типу; в мозковій речовині знаходяться широкі венозні синуси. Нижня надниркова артерія дає початок медулярній артерії, яка проходить транзитом через кіркову речовину й ізольовано кровопостачає тільки мозкову речовину. Утворена при цьому капілярна сітка згодом переходить у мозкові венозні синуси

Функція хромафінних клітин стимулюється прегангліонарними волокнами симпатичної нервової системи, утворюючи єдину симпатоадреналову систему, а також глюкокортикоїдами. Глюкокортикоїди, які синтезуються клітинами пучкової зони кори наднирників, із кровоплином досягають мозкової речовини, де викликають трансформацію норадреналіну в адреналін

За фізіологічних умов контроль продукції стероїдів у гіпоталамо- гіпофізарно-адренокортикальній осі здійснюється на основі прямих та зворотних зв'язків

Зокрема, підвищення рівня кортикостероїдів у крові в умовах стресу викликає активацію хеморецепторів гіпоталамуса і за принципом негативного зворотного зв'язку обмежує продукцію кортикотропін-рилізингфактора та АКТГ, що визначає нормалізацію продукції глюкокортикоїдів у пучковій зоні наднирників

*** Ембріональні джерела та хід розвитку надниркових залоз. Походження клітин мозкової речовини.

Кіркова і мозкова речовина надниркових залоз мають різне ембріональне походження. Закладка надниркових залоз відбувається на п'ятому тижні ембріогенезу. Джерелом розвитку паренхіми служить целомічний епітелій, який має мезодермальне походження. Мозкова речовина наднирників розвивається з парааортальних нервових гангліїв, утворених клітинами нервового гребеня, які активно мігрують до місць закладки надниркових залоз.

42. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Загальний план будови периферичних ендокринних залоз, характеристика строми та паренхіми. Щитоподібна залоза Загальний план будови, гормони, їх мішені і біологічні ефекти.

Загальні риси будови периферійних ендокринних залоз:

1.Вивідні протоки відсутні

2.Мікроциркуляторне русло добре розвинене

3.Клітини ендокринних органів утворюють характерні скупчення у вигляді: Часток, часточок відмежованих сполучною тканиною, фолікулів (пухирців) або трабекул (перекладок)

t.me/rapeture

Периферійні ендокринні залози:

• Щитоподібна залоза • Прищитоподібні залози • Наднирники (кіркова та мозкова речовина)

Щитоподібна залоза (лат. glandula thyroidea) - непарний ендокринний орган. Локалізується на передній поверхні шиї, на рівні 2-6 хрящових кілець трахеї, нижче від щитоподібного хряща гортані. Залоза поділена на дві частки, що з'єднані перешийком. На задній поверхні правої та лівої часток щитоподібної залози залягають прищитоподібні залози (по дві з кожного боку).

Щитоподібна залоза має паренхіматозний тип будови Зовні вкрита капсулою, від якої вглиб органа вростают; прошарки сполучної тканини, що поділяють паренхім , на часточки та несуть судини і нерви. Паренхіма утве рена спеціалізованою епітеліальною тканиною. Епітелій щитоподібної залози формує фолікули та міжфолікулярні острівці

Гормони ЩЗ:

Йодовані (виробляються тироцитами):

•Трийодтиронін (Т3) • Тетрайодтиронін (Т4, тироксин) Не йодовані (виробляються С-клітинами):

•Кальцитонін

Впливаючи на швидкість використання кисню і загальний рівень метаболічних процесів у клітині, тироксин регулює – прискорює - основний обмін організму (катаболізм білків, жирів і вуглеводів).

Т3 і Т4:

•Активують метаболічні процеси через симуляцію синтезу РНК

•Роз’єднують окислення та фосфорилювання

•Посилюють окисні процеси

•Впливають на метаболізм, підвищують температуру тіла, артеріальний тиск та частоту серцевих скорочень, збудливість нервової системи.

Кальцитонін зменшує рівень кальцію в крові шляхом депонування його у кістковій тканині

** Структурнофункціональна одиниця щитоподібної залози.Фолікули: будова, клітинний склад, особливості секреторного циклу, його регуляція.

t.me/rapeture

Фолікул є структурно-функціональною одиницею щитоподібної залози. Це структура кулястої форми, заповнена колоїдом. За фізико-хімічними ха рактеристиками колоїд - в'язка рідина, до складу якого входять молекули гормоновмісного білка тироглобуліну. При використанні рутинних гістологічних барвників колоїд має оксифільне забарвлення. Стінка тироїдного фолікула утворена одношаровим кубоїдним епітелієм Клітини, що утворюють стінку фолікула, мають назву тироцитів Т, або фолікулярних клітин.

Тироцити Т - найчисленніші клітини щитоподібної залози. Розташовуються одним шаром на базальній мембрані. Висота фолікулярних клітин залежить від їхньої функціональної активності - підвищується при гіперфункції та знижується при гіпофункції

Тироцити Т продукують тироїдні гормони - тироксин (Т4) та трийодтиронін (Т3). Секреторний цикл цих клітин незвичайний і включає фазу синтезу гормоновмісного білка ти ро глобул і ну, який накопичується у просвіті фолікула (у складі колоїду), і фазу резорбціїтироглобуліну з вивільненням гормонів та їх секрецією у кров

Тироцити С (кальцитоніноцити, парафолікулярні клітини) - крупні клітини кулястої або овальної форми, що розташовані переважно у складі міжфолікулярних острівців чи поодинці назовні від фолікулів, не контактуючи з колоїдом

***Перебудова фолікулів в зв'язку з різною функціональною активністю: морфологія фолікулів при гіперта гіпофункції щитоподібної залози.

Фолікул є структурно-функціональною одиницею щитоподібної залози. Це структура кулястої форми, заповнена колоїдом. За фізико-хімічними ха рактеристиками колоїд - в'язка рідина, до складу якого входять молекули гормоновмісного білка тироглобуліну. При використанні рутинних гістологічних барвників колоїд має оксифільне забарвлення. Стінка тироїдного фолікула утворена одношаровим кубоїдним епітелієм Клітини, що утворюють стінку фолікула, мають назву тироцитів Т, або фолікулярних клітин.

Тироцити Т - найчисленніші клітини щитоподібної залози. Розташовуються одним шаром на базальній мембрані. Висота фолікулярних клітин залежить від їхньої функціональної активності - підвищується при гіперфункції та знижується при гіпофункції

43. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Особливості будови ендокринних залоз, значення для організму. Щитоподібна залоза - загальний план будови, структурна організація паренхіми.

Всі ендокринні залози мають паренхіматозний тип будови. Строма утворена сполучною тканиною, що формує капсулу та внутрішній каркас органа. Для ендокринна залоз характерне багате кровопостачання. Стінка кап лярів у складі ендокринних залоз вистелена фенестрованим ендотелієм,

t.me/rapeture

що полегшує транспорт гормоне у кров. Паренхіму ендокринних залоз утворюють секреторно активні клітини: ними можуть бути спеціалізований (залозистий) епітелій або спеціалізовані нервові клітини

Ключовою відмінністю ендокринних залоз від екзокринних є відсутність вивідних проток. При цьому епітелій в різних ендокринних залозах має унікальну архітектоніку і може утворювати: (1) фолікули (у щитоподібній залозі); (2) тяжі (у кірковій речовині наднирників; (3) трабекули (в аденогіпофізі та прищитоподібних залозах); (4) острівці (у підшлунковій залозі)

Щитоподібна залоза (лат. glandula thyroidea) - непарний ендокринний орган. Локалізується на передній поверхні шиї, на рівні 2-6 хрящових кілець трахеї, нижче від щитоподібного хряща гортані. Залоза поділена на дві частки, що з'єднані перешийком. На задній поверхні правої та лівої часток щитоподібної залози залягають прищитоподібні залози (по дві з кожного боку).

Щитоподібна залоза має паренхіматозний тип будови Зовні вкрита капсулою, від якої вглиб органа вростают; прошарки сполучної тканини, що поділяють паренхім , на часточки та несуть судини і нерви. Паренхіма утве рена спеціалізованою епітеліальною тканиною. Епітелій щитоподібної залози формує фолікули та міжфолікулярні острівці

** Парафолікулярні клітини (С-клітини): локалізація, будова, регуляція секреції.

Тироцити С (кальцитоніноцити, парафолікулярні клітини) - крупні клітини кулястої або овальної форми, що розташовані переважно у складі міжфолікулярних острівців чи поодинці назовні від фолікулів, не контактуючи

зколоїдом

Уних розрізняють велике кулясте ядро і світлу цитоплазму

В цитоплазмі тироцитів, окрім розвинутого синтетичного апарату - гранулярної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі - визначаються численні секреторні гранули. У складі гранул накопичуються гормони кальцитонін, а також соматостатин та серотонін

Секреція кальцитоніну регулюється парагіпофізарним шляхом - тобто без участі аденогіпофіза, а залежить від рівня кальцію у плазмі крові та стимуляції з боку вегетативної нервової системи. Основний біологічний ефект кальцитоніну полягає у зниженні рівня кальцію і фосфору у крові. Це пов'язано з регуляцією активності клітин кісткової тканини - остеобластів і остеокластів: кальцитонін гальмує резорбцію кістки остеокластами, зменшуючи цим концентрацію іонів Са2+ у крові.

t.me/rapeture

***Джерела ембріонального розвитку щитопобідної залози. Походження парафолікулярних клітин.

Джерелами розвитку щитоподібної залози слугують глоткова ентодерма, клітини нервового гребеня та мезенхіма. Закладка щитоподібної залози відбувається на четвертому тижні ембріогенезу шляхом утворення виросту вентральної стінки (ендодерми) глоткової кишки між першою та другою парами глоткових кишень. Зачаток щитоподібної залози росте донизу, формуючи епітеліальний тяж з потовщенням на кінці. Похідними клітин ендодерми є фолікулярні клітини (тироцити Т) щитог; дібної залози. Починаючи від третього місяця ембріо'-г незу з тироцитів формуються фолікули, між якими розростається і диференціюється мезенхіма

У закладці щитоподібної залози беруть участь ультимобранхіальні тільця, які утворюються з матер алу четвертої глоткової кишені. З ультимобранхіальних тілець до зачатка щитоподібної залози мігрують клітини нервового гребеня. Вони дають початок (тироцитам С).

44. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Загальна морфологія ендокринних залоз, значення для організму. Прищитоподібні залози, розташування, характеристика строми і паренхіми.

Всі ендокринні залози мають паренхіматозний тип будови. Строма утворена сполучною тканиною, що формує капсулу та внутрішній каркас органа. Для ендокринна залоз характерне багате кровопостачання. Стінка кап лярів у складі ендокринних залоз вистелена фенестрованим ендотелієм, що полегшує транспорт гормоне у кров. Паренхіму ендокринних залоз утворюють секреторно активні клітини: ними можуть бути спеціалізований (залозистий) епітелій або спеціалізовані нервові клітини

Ключовою відмінністю ендокринних залоз від екзокринних є відсутність вивідних проток. При цьому епітелій в різних ендокринних залозах має унікальну архітектоніку і може утворювати: (1) фолікули (у щитоподібній залозі); (2) тяжі (у кірковій речовині наднирників; (3) трабекули (в аденогіпофізі та прищитоподібних залозах); (4) острівці (у підшлунковій залозі)

Прищитоподібні залози (лат. glanduloeparathyroideae) - це чотири невеличкі ендокринні залози, розташовані на задній поверхні щитоподібної залози попарно біля її верхніх та нижніх полюсів, обмежені капсулою.

Прищитоподібні залози мають паренхіматозний тип будови. Строма представлена капсулою і прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. У стромі багато адипоцитів, кількість яких з віком збільшується. Паренхіма утворена епітелієм, що формує численні розгалужені трабекули. У складі останніх розрізняють головні та оксифільні паратироцити

t.me/rapeture

**Принципи регуляції обміну кальцію: гормони щитоподібної і прищитоподібних залоз, вітамін D. Механізми реалізації біологічного ефекту гормонів.

Щитоподібна залоза виробляє Тироцити С (кальцитоніноцити, парафолікулярні клітини) - крупні клітини кулястої або овальної форми, що розташовані переважно у складі міжфолікулярних острівців чи поодинці назовні від фолікулів, не контактуючи з колоїдом. Секреція кальцитоніну регулюється парагіпофізарним шляхом - тобто без участі аденогіпофіза, а залежить від рівня кальцію у плазмі крові та стимуляції з боку вегетативної нервової системи. Основний біологічний ефект кальцитоніну полягає у зниженні рівня кальцію і фосфору у крові.

Кальцитонін гальмує резорбцію кістки остеокластами, зменшуючи цим концентрацію іонів Са2+ у крові.

Фізіологічне значення прищитоподібних залоз полягає у секреції паратироїдного гормону (паратгормону), що є антагоністом кальцитоніну. Обидва вищеозначені гормони спільно з вітаміном D беруть участь у регуляції рівня кальцію і фосфору в організмі

Біологічний ефект паратгормону полягає у підвищені рівня іонів Са2+ в крові. Він реалізується наступними шляхами: (1) демінералізацією кісток внаслідок активації остеокластів; (2) стимуляцією всмоктування кальцію в кишечнику; (3) збільшенням реабсорсбції іонів кальцію в нирках і виведенням фосфатів нирками

***Дифузна ендокринна система. Нейроендокринні клітини APUD-системи, локалізація, гормони та їх дії.

Окрім суто ендокринних залоз, гормонпродукуючою функцією володіє низка клітинних елементів, дифузно розсіяних у складі органів, які поєднують ендокринні та неендокринні функції. Ці клітини утворюють дифузну нейроендокринну систему. До останньої, зокрема, належать апудоцити (клітини APUD-системи) трубчастих органів шлунково-кишкового тракту та дихальних шляхів (клітини Кульчицького), клітини Лейдіга яєчок, секреторні кардіоміоцити передсердь, ендокриноцити тимуса, юкстагломерулярного апарату нирок, панкреатичних острівців Ланґерганса, фолікулярні клітини та лютеоцити яєчників, ендокриноцити плаценти.

45. Спеціальна гістологія. Ендокринна система. *Класифікація структурних компонентів ендокринної системи. Дифузна нейроендокрина система.