Сырная Гистология

t.me/rapeture

**Особливості будови пілоричної частини шлунка, характеристика ямок, залоз, м’язової оболонки.

Особливість рельєфу слизової оболонки шлунка полягає у наявності складок і ямок.

Складки утворюються у порожньому органі за рахунок слизової оболонки та підслизового прошарку і, як правило, мають поздовжню орієнтацію; при заповненні органа вони розправляються, при цьому об'єм шлунка збільшується.

Ямки утворюються внаслідок вростання поверхневого епітелію у власну плас тинку слизової оболонки. Шлункові ямки найглибші у пілоричній частині, найменші - у кардіальній частині і мають середній розмір у дні та тілі шлунка

Пілоричні залози утворені мукоцитами, які нагадують шийкові мукоцити власних залоз шлунка; крім слизу, вони продукують лізоцим - фермент бактерицидноъ дії. Кінцеві відділи пілоричних залоз звивисті, розгалужені; секрет залоз виводиться у глибокі шлункові ямки

М'язова оболонка шлунка побудована з трьох шарів гладких міоцитів: внутрішнього - циркулярного, середнього - косо-поздовжнього та зовнішнього - поздовжнього.

Зовнішній шар найкраще розвинений у кардіальній частині шлунка, внутрішній - у пілорична частині, де з нього формується пілоричний сфінктер Між середнім та зовнішнім шарами гладких міоцитів локалізується ауербахівське міжм'язове нервове сплетення.

***Гістофізіологія шлункового травлення. Значення пілоричного сфінктера в дозованому надходженні хімуса в дванадцятипалу кишку.

Шлункові залози і поверхневі мукоцити слизової оболонки протягом дня продукують близько 2-3 л шлункового соку. Його складниками є вода, соляна кислота, внутрішній антианемічний фактор Касла, що їх виділяють парієтальні екзокриноцити; продуковані головними клітинами пепсиноген, ренін та шлункова ліпаза; шийкові мукоцити долучають до складу шлункового соку розчинний муцин. Поверхня слизової оболонки вкрита видимим слизом, який продукують поверхневі мукоцити. Внаслідок перистальтичних скорочень м'язової оболонки шлунка харчові грудочки перемішуються зі шлунковим соком: так утворюється хімус

У порожньому шлунку пілоричний сфінктер відкритий; при перистальтичних скороченнях м'язової оболонки він скорочується, і надходження хімусу до дванадцятипалої кишки блокується. Хвилі перистальтичних скорочень генеруються ритмічно з частотою приблизно три скорочення на хвилину: пейсмейкерні клітини (водії ритму) локалізуються в інтерстиційній сполучній тканині м'язової оболонки.

Взаємодією мейснерівського та ауербахівського нервових сплетень і під впливом гормону греліну у шлунку підтримується сталий тиск, а також досягається скоординованість перистальтичних скорочень з короткочасним

t.me/rapeture

розслабленням пілоричного сфінктера, внаслідок чого невеликі порції хімусу переходять із шлунка до дванадцятипалої кишки. Рецептори останньої у відповідь на надходження хімусу обумовлюють рефлекторне закриття пілоричного сфінктера і посилення скорочень пілоричної частини шлунка, спрямоване на посилене перемішування харчової маси з травними ферментами

Швидкість перенесення хімусу до дванадцятипалої кишки підвищується при розтягненні шлунка, а також під впливом гастрину - гормону, який посилює перистальтику пілоричної ділянки і сприяє розслабленню гастродуоденального сфінктера. Чинниками, котрі сповільнюють шлунковокишковий пасаж (перехід), є: перерозтягнення дванадцятипалої кишки; надмір жирів, білків або вуглеводів; підвищена осмолярність або кислотність хімусу.

37. Спеціальна гістологія. Травна система. * Морфо-функціональна характеристика середнього відділу травної трубки. Оболонки, їх тканинний склад та функціональне значення. Особливості будови стінки шлунку, анатомічні відділи, тканинний склад оболонок, функції.

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Шлунок (лат. gaster) - порожнистий мішкоподібний орган травної системи, розташований між стравоходом і тонкою кишкою

Має чотири анатомічні відділи:

•Кардіальний відділ; • Дно; • Тіло; • Пілоричний відділ.

Функції шлунка:

- Механічна обробка і просування їжі; - Хімічна обробка їжі шлунковим соком, який містить ферменти пепсин, хімозин, ліпазу і соляну кислоту; - Секреція антианемічного фактора, яка сприяє всмоктуванню із їжі вітаміну В12; - Всмоктування води, солі, цукру та ін.; - Екскреція продуктів обміну;

Епітелій шлунка – одношаровий призматичний залозистий. Усі його клітини виділяють слизовий секрет, який захищає слизову від перетравлення шлунковим соком.

Стінка шлунка, подібно до інших сегментів травного каналу, включає слизову оболонку з підслизовим прошарком, м'язову та серозну оболонки.

t.me/rapeture

Слизова оболонка:

•Має залози, що продукують шлунковий сік

•Головні компоненти шлункового соку – пепсин та соляна кислота; також містить гастриксин, ліпазу, внутрішній фактор Касла

Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою сполучною тканиною. В ній залягають залози шлунка (прості трубчаті розгалужені)

Підслизова із слизовою формують три елементи рельєфу:

• Складки • Поля • Ямки М’язова оболонка має три шари:

• Внутрішній косий • Середній циркулярний • Зовнішній поздовжній Шлунок повністю вкритий очеревиною, тому його зовнішня оболонка –

серозна

**Слизова оболонка шлунку: рельєф, тканинний склад, особливості будови слизової оболонки в різних відділах.

Слизова оболонка шлунка - вкрита одношаровим стовпчастим епітелієм, клітини якого виробляють слизовий секрет і тому отримали назву поверхневих мукоцитів. Другим важливим продуктом секреторної діяльності цих клітин є іони бікарбонату. У фізіологічних умовах поверхня слизової оболонки шлунка вкрита захисним бар'єром, який містить густий слиз та іони бікарбонату, що забезпечують локальну нейтралізацію кислих компонентів шлункового соку і захист слизової оболонки від самоперетравлювання.

Поверхневі мукоцити в апікальній частині містять секреторні гранули слизу. Латеральні плазматичні мембрани суміжних поверхневих мукоцитів сполучені замикальними і адгезивними контактами, які роблять епітеліальну пластинку слизової непроникною для шлункового вмісту.

Під епітелієм розміщена власна пластинка слизової оболонки, у якій містяться залози. Останні відповідно до локалізації отримали назву кардіальних, власних або пілоричних залоз. Найскладнішу будову мають власні залози, які розміщені в дні та тілі шлунка. Це прості трубчасті слабо розгалужені залози, у яких розрізняють перешийок, шийку та головну частину. До їхнього складу входить п'ять типів клітин, а саме: шийкові екзокриноцити (мукоцити), стовбурові клітини, парієтальні екзокриноцити, головні екзокриноцити та шлункові ендокриноцити

Кардіальні залози шлунка представлені переважно кардіальними екзокриноцитами, які продукують слизовий секрет, а також невеликою кількістю ендокриноцитів та парієтальних клітин; головні екзокриноцити тут відсутні. Порівняно з власними залозами шлунка кінцеві секреторні відділи кардіальних залоз коротші і мають більш звивисту форму

t.me/rapeture

Пілоричні залози утворені мукоцитами, які нагадують шийкові мукоцити власних залоз шлунка; крім слизу, вони продукують лізоцим - фермент бактерицидно дії. Кінцеві відділи пілоричних залоз звивисті, розгалужені; секрет залоз виводиться у глибокі шлункові ямки

М'язова пластинка слизової оболонки шлунка побудована з трьох шарів гладких міоцитів: внутрішнього - циркулярного, зовнішнього - поздовжнього; третій середній шар - непостійний, гладкі міоцити у ньому маюті циркулярну орієнтацію. Підслизовий прошарок пред ставлений щільною неоформленою сполучною тканиною з добре розвиненими кров'яним та лімфатичним руслом Тут також розміщене мейснерівське нервове сплетення

***Джерела і хід ембріонального розвитку шлунку. Покривний ямковий епітелій: будова, функції, особливості регенерації. Слизово-двокарбонатний бар'єр: механізми виникнення, регулятори.

Отделы и органы пищеварительной системы в эмбриогенезе развиваются из всех 3 зародышевых листков: эктодермы (эпителий ротовой и анальной ямок или бухт), энтодермы (эпителий первичной кишки или кишечной трубки) и мезодермы (собственная пластинка слизистой, подслизистая основа, мышечная, соединительнотканная и серозная оболочки).

Вконце 3-ей недели внутриутробного развития из энтодермы образуется трубка – первичная кишка, замкнутая на переднем и заднем концах

Впервичной кишке выделяют глоточную и туловищную кишку. Границей между ними является выпячивание – закладка органов дыхания. В туловищной кишке в свою очередь выделяют три части: переднюю, среднюю

изаднюю. Из различных отделов первичной кишки формируются следующие образования:

Из передней кишки –пищевод и желудок

38.Спеціальна гістологія. Травна система. *Морфофункціональна характеристика відділів травної трубки. Органи середнього відділу. Шлунок – загальний план будови. Особливості тканинного складу оболонок шлунку.

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну

обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2) середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

t.me/rapeture

(3) задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки

Шлунок (лат. gaster) - порожнистий мішкоподібний орган травної системи, розташований між стравоходом і тонкою кишкою

Шлунок розміщений у лівій верхній частині черевної порожнини Анатомічно у складі шлунка розрізняють увігнуту малу кривину та опуклу

велику кривину. При загальному огляді у складі шлунка можна виявити чотири ділянки

(1) кардіальну частину - найближчу до стравоходу ділянку; (2) дно - куполоподібну ділянку по лівий бік від стравоходу, яка часто заповнена газами; (3) тіло - найбільшу частину, що відповідальна за утворення хімусу; (4) пілоричну частину - найвужчу ділянку, яка містить сфінктер, що забезпечує переривчастий спосіб надходження хімусу до дванадцятипалої кишки.

Стінка шлунка, подібно до інших сегментів травного каналу, включає слизову оболонку з підслизовим прошарком, м'язову та серозну оболонки.

Слизова оболонка шлунка - вкрита одношаровим стовпчастим епітелієм, клітини якого виробляють слизовий секрет і тому отримали назву поверхневих мукоцитів.

М'язова пластинка слизової оболонки шлунка побудована з трьох шарів гладких міоцитів: внутрішнього - циркулярного, зовнішнього - поздовжнього; третій середній шар - непостійний, гладкі міоцити у ньому мають циркулярну орієнтацію. Підслизовий прошарок пред ставлений щільною неоформленою сполучною тканиною з добре розвиненими кров'яним та лімфатичним руслом Тут також розміщене мейснерівське нервове сплетення.

М'язова оболонка шлунка побудована з трьох шарів гладких міоцитів: внутрішнього - циркулярного, середнього - косо-поздовжнього та зовнішнього - поздовжнього.

Зовнішній шар найкраще розвинений у кардіальній частині шлунка, внутрішній - у пілорична частині, де з нього формується пілоричний сфінктер Між середнім та зовнішнім шарами гладких міоцитів локалізується ауербахівське міжм'язове нервове сплетення.

** Залози шлунка, локалізація, види, будова. Власні залози шлунка: частини, клітинний склад, роль різних видів клітин в продукції шлункового соку. Головні та парієтальні екзокриноцити: будова, функції, регулятори секреторної активності.

Під епітелієм розміщена власна пластинка слизової оболонки, у якій містяться залози. Останні відповідно до локалізації отримали назву кардіальних, власних або пілоричних залоз. Найскладнішу будову мають власні залози, які розміщені в дні та тілі шлунка. Це прості трубчасті слабо розгалужені залози, у яких розрізняють перешийок, шийку та головну частину. До їхнього складу входить п'ять типів клітин, а саме: шийкові екзокриноцити

t.me/rapeture

(мукоцити), стовбурові клітини, парієтальні екзокриноцити, головні екзокриноцити та шлункові ендокриноцити

Кардіальні залози шлунка представлені переважно кардіальними екзокриноцитами, які продукують слизовий секрет, а також невеликою кількістю ендокриноцитів та парієтальних клітин; головні екзокриноцити тут відсутні. Порівняно з власними залозами шлунка кінцеві секреторні відділи кардіальних залоз коротші і мають більш звивисту форму

Пілоричні залози утворені мукоцитами, які нагадують шийкові мукоцити власних залоз шлунка; крім слизу, вони продукують лізоцим - фермент бактерицидно дії. Кінцеві відділи пілоричних залоз звивисті, розгалужені; секрет залоз виводиться у глибокі шлункові ямки

Парієтальні екзокриноцити локалізуються головним чином у верхній половині власних залоз, і лише поодинокі клітини - біля основи залоз. продуктами їхньої синтетичної діяльності є соляна кислота (НСІ) та внутрішній (антианемічний) фактор Касла, необхідний для засвоєння вітаміну В12

Головні екзокриноцити складають переважну більшість клітинних елементів глибокої частини залози. В апікальній частині містять секреторні гранули, до складу яких входять профермент пепсиноген (неактивна форма пепсину), а також ферменти хімозин (ренін) і ліпаза. Пепсиноген під впливом соляної кислоти шлункового соку перетворюється на активну форму ферменту - пепсин, що каталізує гідроліз білків з утворенням пептидів

***Гістофізіологія шлунка: склад шлункового соку, функція поверхневих мукоцитів, утворення хімусу, циклічність надходження хімусу в дванадцятипалу кишку, особливості іннервації шлунка.

Шлункові залози і поверхневі мукоцити слизової оболонки протягом дня продукують близько 2-3 л шлункового соку. Його складниками є вода, соляна кислота, внутрішній антианемічний фактор Касла, що їх виділяють парієтальні екзокриноцити; продуковані головними клітинами пепсиноген, ренін та шлункова ліпаза; шийкові мукоцити долучають до складу шлункового соку розчинний муцин. Поверхня слизової оболонки вкрита видимим слизом, який продукують поверхневі мукоцити. Внаслідок перистальтичних скорочень м'язової оболонки шлунка харчові грудочки перемішуються зі шлунковим соком: так утворюється хімус

У порожньому шлунку пілоричний сфінктер відкритий; при перистальтичних скороченнях м'язової оболонки він скорочується, і надходження хімусу до дванадцятипалої кишки блокується. Хвилі перистальтичних скорочень генеруються ритмічно з частотою приблизно три скорочення на хвилину: пейсмейкерні клітини (водії ритму) локалізуються в інтерстиційній сполучній тканині м'язової оболонки.

Взаємодією мейснерівського та ауербахівського нервових сплетень і під впливом гормону греліну у шлунку підтримується сталий тиск, а також

t.me/rapeture

досягається скоординованість перистальтичних скорочень з короткочасним розслабленням пілоричного сфінктера, внаслідок чого невеликі порції хімусу переходять із шлунка до дванадцятипалої кишки. Рецептори останньої у відповідь на надходження хімусу обумовлюють рефлекторне закриття пілоричного сфінктера і посилення скорочень пілоричної частини шлунка, спрямоване на посилене перемішування харчової маси з травними ферментами

Швидкість перенесення хімусу до дванадцятипалої кишки підвищується при розтягненні шлунка, а також під впливом гастрину - гормону, який посилює перистальтику пілоричної ділянки і сприяє розслабленню гастродуоденального сфінктера. Чинниками, котрі сповільнюють шлунковокишковий пасаж (перехід), є: перерозтягнення дванадцятипалої кишки; надмір жирів, білків або вуглеводів; підвищена осмолярність або кислотність хімусу.

39. Спеціальна гістологія. Травна система. *Загальний план будови травної трубки: відділи, оболонки. Органи середнього відділу травної трубки. Тонкий кишечник, особливості будови слизової оболонки. Покривний епітелій тонкого кишечника: клітинний склад епітелію ворсинок і крипт, види ентероцитів, їх функціональне значення.

З огляду на функціональні особливості, у складі травного каналу розрізняють:

(1) передній відділ - забезпечує подрібнення та зволоження, початкову хімічну обробку їжі; включає ротову порожнину, глотку, стравохід;

(2)середній відділ - до його функцій належать: хімічна обробка їжі і всмоктування поживних речовин та води; включає шлунок і більшу частину кишечника;

(3)задній відділ - забезпечує виведення неперетравлених частинок їжі; до нього належить термінальна частина прямої кишки.

Тонка кишка (пат. intestinum tenue) - найдовший відділ шлунковокишкового тракту, розміщений між шлунком і товстою кишкою (рис. 20.1). Довжина тонкої кишки у людини коливається від 4 до 7 м; У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишку

Має чотири оболонки:

•Слизова;

•Підслизова;

•М’язова;

•Серозна

Епітелій - одношаровий призматичний облямований М’язова оболонка утворена гладенькою м’ язовою тканиною та формує 2

шари

t.me/rapeture

Зовнішня оболонка – серозна Всмоктуванню поживних речовин сприяє збільшення поверхні за

рахунок особливостей рельєфу слизової оболонки Слизова із підслизовою оболонками формують циркулярні складки

Рельєф слизової представлений ворсинками і складками

Циркулярні складки - утворені в усіх прошарках СлизОболонк

Кишкові ворсинки - пальцевидні випинання слизової оболонки, утворені власною пластинкою і покриті епітелієм. В центрі ворсинки проходить лімфатичний капіляр, оточений мережею кровоних капілярів

Кишкові крипти (залози) - поглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки

Клітинний склад кишкового епітелію: (крипти)

•Клітини Панета

•Стовбурові клітини

•Проміжні клітини, що розмножуються

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

Клітинний склад ворсинки:

•Келихоподібні клітини

•Ендокринні клітини

•Ентероцити

**Електронно-мікроскопічна будова стовпчастих та келихоподібних клітин, М-клітин, клітин Панета. Ендокринні клітини тонкої кишки: типи, локалізація, структура, мішені гормонів.

Екзокриноцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета) розташовані групами біля дна крипт. Це клітини призматичної форми, в апікальній частині яких містяться великі ацидофільні секреторні гранули. Специфічна роль клітин Панета полягає у секреції лізоциму, дефензинів. фактора некрозу пухлин альфа, які запобігають розмноженню в кишці патогенів та захищають організм від інфекцій

Келихоподібні екзокриноцити складають близько 10% від усіх клітинних елементів епітеліального вистелення тонкої кишки. Це одноклітинні залози, що продукують слизовий секрет. Вони локалізуються поодинці серед ентероцитів ворсинок і крипт. Після виділення секрету келихоподібні клітини звужуються, а потім знову починають накопичувати слизові гранули.

t.me/rapeture

Мікроскладчасті М-клітини локалізуються у складі епітеліального вистелення тонкої кишки поблизу від лімфоїдних вузликів. М-клітини отримали назву зв'язку з наявністю на їхній апікальній поверхні мікроскладок, за допомогою яких ці клітини здатні захоплювати макромолекули з просвіту кишки і передавати їх у лімфоцити і дендритним клітинам, котрі розміщені в особливих базальних інвагінаціях М-клітин.

Кишкові ендокриноцити належать до дифузної нейроендокринної системи організму. Як і келихоподібні клітини, вони розкидані поодинці серед ентероцитів. Зустрічаються в епітелії крипт у невеликій кількості

Стовбурові клітини слугують джерелом фізіологічної регенерації епітелію крипт і ворсинок. Розміщені головним чином в епітелії нижньої частини крипт.

***Кишкові стовбурові клітини: локалізація, маркери. Механізм регенерації епітелію тонкого кишечника, терміни повної заміни епітелію ворсинок.

Стовбурові клітини слугують джерелом фізіологічної регенерації епітелію крипт і ворсинок. Розміщені головним чином в епітелії нижньої частини крипт.

Вони вузькі, призматичні, зі слабо розвиненими органелами, ядро локалізується у базальній частині клітини

Після поділу клітини переміщуються в напрямі до верхівки ворсинок із середньою швидкістю 5-10 мкм/год, дифереціюючись при цьому в ентероцити, келихоподібні екзокриноцити та М-клітини. Інший напрям міграції новоутворених клітин - до дна крипт, де вони диференціюються у клітини Панета

«Відпрацьовані» епіте-ліоцити злущуються з верхівки ворсинок у просвіт кишки, де відбувається їх перетравлення.

Повна заміна епітеліоцитів ворсинок за рахунок новоутворених клітин здійснюється протягом 48 год

40. Спеціальна гістологія. Травна система. *Великі травні залози, їх роль в травленні та обміні речовин. Підшлункова залоза: загальна морфо-функціональна характеристика екзо- і ендокринних частин, зв'язок з травним трактом.

Печень и поджелудочная железа – крупнейшие пищеварительные железы, которые расположены за пределами пищеварительной трубки, но выделяют свой секрет в двенадцатиперстную кишку.

Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, що належить до середнього відділу травної системи та забезпечує секрецію ферментів травного панкреатичного соку та гормонів

Частини підшлункової залози:

• Екзокринна – секреція ферментів;

t.me/rapeture

Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус

• Ендокринна – секреція гормонів.

Представлена панкреатичними острівцями, insulae pancreaticae, відноситься до ендокринних залоз.

Структурно-функціональна одиниця – острівець Лангерганса

Функції підшлункової залози

•Травна: секретує травні ферменти, які беруть участь у перетравлюванні білків (трипсин, хімотрипсин), жирів (ліпаза) і вуглеводів (амілаза) - екзокринна частина

•Ендокринна: виробляє кілька гормонів, які беруть участь в обміні речовин і регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту - ендокринна частина

Підшлункова залоза:

•Складна ацинарна залоза;

•Виділяє серозний секрет.

•Зовні залоза покрита сполучнотканинною капсулою, від якої відходять септи, які ділять залозу на часточки.

•Сполучна тканина утворює строму залози

•Паренхіма утворена епітеліальною тканиною, яка формує ацинуси, вивідні протоки та острівці Лангерганса

**Екзокринна частина підшлункової залози: структурно-функціональна одиниця екзокринної частини. Особливості будови екзокриноцитів. Центроацинозні клітини.

Представлена панкреатичними ацинусами і розгалуженою мережею вивідних проток, які відкриваються в просвіт дванадцятипалої кишки, куди виділяється панкреатичний сік.

Структурно-функціональна одиниця – панкреатичний ацинус

Ацинус включає:

•Секреторні клітини – сероцити (ациноцити, панкреатоцити)

•Центроацинарні клітини (забезпечують регенерацію)

Від ацинуса починається вставна вивідна протока