53. Досягнення і втрати української культури 30р хХст.

Отже, у XIX - на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбу¬валося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.Освіта.В освіті з одного боку ліквідована частина неписемного населення(1939р), у 1939 запроваджено загальну обов’язкову початкову освіту ,у 1933 відновлено діяльність Харківського,Одеського,Дніпропетровського університетів. Але не було вчителів та шкільних приміщень.Наука.Плідно працюють Академія наук,видатні вчені Курчатов, Ланду,Патон.Відкриття світового значення:кібернетична теорія плазми(Ландау),метод електрозварювання матеріалів(Платон).дослідження в галузі ракетної техніки(Кондратюк);штучне розщеплення атома літія(учені

54. Українська православна церква 1917-1921. Після еміграції уряду УНР за межі території України питання зміни статусу Київської митрополії набуло іншого виміру. Позитивне вирішення цього питання Для державного центру УНР в екзилі автокефалія національної Церкви була кроком до міжнародного визнання,вона стала б духовним і політичним центром консолідації еміграції, активним чинником збереження національної ідентичності. А керівництво РПЦ досягало подвійної мети. По-перше, отримало б можливість усунути питання зміни статусу Київської митрополії за межі православного поля дискусії. Підміна проблеми природного розмежування різних націй та вирішення їх самостійного духовного розвитку у рамках національних Церков проблемою порушення устоїв віровчення частиною однієї нації, об'єднаної єдиною Церквою гарантувала збереження Київської митрополії в юрисдикції Москви. По-друге, відстояло б, таким чином, свій

статус лідера й арбітра міжцерковних конфліктів у православному світі в умовах нових політичних реалій. В р. р. 1917-1919 в Україні на всіх повітових і губерніальних Церковних Соборах і на військових з'їздах виявилася одностайна воля українського народу, спрямована за автокефальний устрій Української Церкви.

5 травня 1920 р. Всеукраїнська Православна Церковна Рада в Києві на своїх Великих зборах керуючись Духом Святим і волею всього народу, урочисто й одноголосно ухвалила Автокефалію Української Православної Церкви. В жовтні м-ці 1921 р. Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор у Києві, в предковічній святині України - Храмі Св. Софії, ухвалив, що: ,,Українська Православна Церква, як Автокефальна, є вільним членом Всесвітньої Соборної Православної Церкви і лишається в непорушному братерському єднанні зі всіма Православними Церквами".

сіб літературну дискусію було силоміць пригашено.

55.Українізація 20-х років, як соціокультурний процес.Українізаці- політика ВКП(б),здійснювана в Україні, що була проголошена у квітні 1923р на XII з’їзді партії з метою укорінення компартіїно-радянських структур влади в Україні.Завдання українізації:1)упровадження української мови в роботу державних органів; 2)поповнення партії, державного апарату та господарських апаратів місцевими кадрами; 3)переведення на українську мову викладання в школах, вищих навчальних закладах. Українська національна інтелігенція сприйняла українізацію з піднесенням. Діяльність інтелігенції вплинула на зростання національної свідомості укр. населення. Активними повідниками українізації були наркоми освіти-Г.Гринько,О.Шумський,М.Скрипник. Українізація не обмежувалася лише мовою, а охоплювала культурний процес у цілому, сприяла опануванню української кадрами всіх ділянок економічного й культурного життя країни. Українська література, мистецтво, театр (1931 на всіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських), кіно, зазнали нечуваного ні до, ні після в українській історії розвитку. Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках. Проте українізацію її організатори не вважали самоціллю. Цей процес підпорядковувався "надзавданню" більшовицької партії - перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму. У 1933 р. починається відхід від українізації, активних її учасників репресують, і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму