2.2.Умови та фактори демократизації суспільства

Процеси суспільно-політичного розвитку в багатьох країнах, а особливо у пострадянських пов’язані із процесами демократизації суспільних відносин. Авраам Лінкольн зазначав, що демократія – це правління народу, обране народом для народу. Значить без політичної участі та активності зі сторони громадян важко уявити сучасну демократію. Це говорить про те, що для процесу демократизації необхідні певні умови та фактори. Цій тематиці присвячено не мало досліджень. Антоніна Колодій у власній роботі «Основи демократії» [34], пропонує наступні передумови демократії: економічні; соціокультурні; зовнішні; внутрішні; об’єктивні; суб’єктивні. Необхідно розглянути їх більш детально, щоб зрозуміти суть цих чинників. На думку сучасних дослідників між демократією та соціально економічним розвитком існує суттєва взаємозалежність. Чим вищий рівень соціально-економічного розвитку, тим більш сприятливі умовидля розвитку демократії.

Зокрема, А. Пшеворський та інші відзначають, що між соціально-економічним розвитком і демократією існує безпосередній зв’язок. Якщо демократія серед бідних країн і країн з доходом нижче середнього в якийсь моментстає ймовірною оскільки «переходи до демократії є довільними перемінними стосовно рівня розвитку» [41, с. 216], то потім ця імовірність може значно знизитися, якщо не буде підтримана усталеним економічним розвитком.Хоча, деякі спостерігачі вважають, що ефективність економічного розвитку в країнах Південно-Східної Азії(Південній Кореї, Тайвані, Сінгапурі, Індонезії, Малайзії, Китаї й ін.) стала можливою саме завдяки авторитарному характеру політичних систем цих країн. Авторитарний політичний режим створив сприятливе середовище для довгострокових інвестицій, забезпечив високу частку накопичення у ВНП і сприяв розвитку високотехнологічнихгалузей [32]. Економічні успіхи були настільки вражаючими, що Південно-Східну Азію стали сприймати як головний економічний центр початку XXI століття. Дослідження статистичних даних країн з різними політичними режимами показує, що низький рівень економічного розвитку дійсно є несприятливим чинником для демократизації,однак, він не робить її неможливою [41, с. 223-226].Така тенденція в азіатських країнах, із скептичної точки зору, може тлумачитись як таrа, що направлена на збереження авторитарного режиму, тому ці країни намагаються цивільними засобами задовольняти потреби населення. І тут певним чином можна погодитись, тому що саме ринок, конкуренція та плюралізм детермінують процеси людської активності, обмін думками, пошук партнерів, укладання контрактів, тощо.

Можна зробити висновок, що демократія для свого розвитку потребує певних економічних умов(вільного ринку, підприємництва громадян, розвинутого інституту приватної власності і т.п.), аленими обмежуватися не може, оскільки сам лише економічний розвиток не є гарантією демократії.

Визначаючись із соціокультурними факторами багато дослідників роблять акцент саме на тих цінностях, що існують в середовищі громадянського суспільства. І тут виникає певне логічне коло, тому що і демократію одночасно визначають як чинник, що є найвагомішим для розвитку громадянського суспільства. Але все одно це не заважає використовувати основні положення громадянського суспільства як передумови демократизації. Принципи свободи, відповідальності – цінність як для першого, так і для другого.

На думку Р. Даля, вихідною точкою демократизації є: 1) наявність національної єдності, що є засадничою умовою переходу до демократії; 2) для демократії не потрібно будь-якого мінімального рівня економічного розвитку і соціальної диференціації; 3) поява на політичному горизонті такої політичної еліти, яка здатна привести до демократії; 4) намагання нових політичних сил позбавитися серйозних і стійких конфліктів й суперечностей та виробити ефективні механізми їх вирішення; 5) наявність багатоманітності в національній єдності та свідома інституціоналізація механізмів демократії; 6) свідомий перехід до демократії верхівки політичного керівництва; 7) прийняття демократичних рішень може розглядатися як акт свідомого відкрито вираженого консенсусу; 8) коли є молоде покоління лідерів, яке розуміє демократію широко і намагається прийти до влади; 9) віра в нові демократичні механізми і їх використання при вирішенні деяких суспільних проблем, конкурентні принципи рекрутування політичних еліт; 10) поява нових ефективних партійних організацій, пов’язаних з електоральними масами і населенням в цілому; 11) потрібно виробити свідомий вибір демократичних процедур, щоб політики і електорат звикнули до нових правил гри; 12) наявність національної інтелігенції (еліти), здатної виробити шлях національної єдності [16]. Фактори демократизації, перераховані дослідником, свідчать, по-перше, про вагомість культурної та духовної складової процесу демократизації, тобто наголошують увагу на тих цінностях та нормах групової поведінки, що відповідатимуть процесу становлення демократії в суспільстві, а по-друге, можна побачити, що майже кожен пункт містить у собі підтекст, пов’язаний із політичною активністю громадян. Фактор національної єдності, творення могутньої політичної еліти, віра електоральних мас у демократичні цінності та свідомий вибір – все це не можливо без громадської політичної активності, яка, в свою чергу, також змусить політичну верхівку адаптувати власні переконання, настанови та поведінку під суспільні та ситуативно-часові запити.

Описання внутрішніх та зовнішніх факторів говорить про звичайний опис тих умов, в яких відбувається процес зародження та розвитку демократії, а саме – позиції на міжнародній арені, міжнародна економіка, статус країни в міжнародних організаціях тощо. Міжнародне партнерство, співробітництво та положення також багато в чому впливають на внутрішню політику і одночасно з нею корелюють, не залишаючи без уваги питання розвитку демократичних тенденцій. Внутрішніми факторами тут виступають політичний режим, форма правління, менталітет, рівень розвитку політичної та громадянської культури, електоральна активність і т.д.

Зосередимо в більшій мірі увагу на внутрішніх умовах, необхідних для формування демократичного ладу в країні, базуючись на міжнародному досвіді, тому що саме вони є такими, що в більші мірі пов’язані із формування громадської активності, ніж міжнародна політична участь того чи іншого громадянина. Вони пов’язані з формуванням розвинутих параметрів зрілої демократичності суспільних відносин, свободи особистості, соборності, соціальної солідарності, владної зрілості і самодостатності, державної або правової захищеності, а процес створення та функціонування цих факторів є надто складним, багатоаспектним і довготривалим. Він має базуватися на усвідомленому виробленні принципово нового політичного мислення, нових норм поведінки і взаємодії громадян, спільнот на засадах їх потягу до активізації своєї діяльності, вирішення проблем життєдіяльності. Сприяння розвитку громадянського суспільства передбачає налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, що повинна базуватися на партнерстві, взаємозацікавленості всіх сторін. При цьому становлення демократичної держави потребує забезпечення реального народовладдя, створення дієвого і ефективного механізму участі різних соціальних груп у державному управлінні, регулювання суспільних відносин за кращими зразками і досвідом сталої демократії [28, с. 87]. Отже, оцінюючи міжнародний досвід, можна зазначити, що перелік внутрішніх факторів і умов розвитку демократії є дуже широким, але основною ідеєю тут є реалізація принципу громадянських прав і свобод, соціальної та політичної рівності, економічну рівність та умови для її розвитку створити набагато складніше. Також таку закономірність підтверджує відомий сучасний філософ – Ф. Фукуяма [54], він вважає, що «демократичний перехід відбувається при рівні 10 тисяч доларів ВНП на душу населення», а така можливість на сьогодні випадає не кожній країні. Фактор економічної нерівності певним чином можливо компенсувати за рахунок політичної рівності, про яку йшла мова раніше.

Значить, необхідно визначити політичні фактори демократичного розвитку. Зосередимо увагу на таких [54]:

– закон, якийобмежуєурядовіможливостіприймати не тірішення;

– механізмидемократичноїпідзвітності, якіналаштовані на те, щоб уряди відображалибажання й інтереси людей.

Таким чином, виходить, щонеобхідно створювати у державі такі механізми та інститути, котрі б перешкоджализловживаннявладою зісторонидержави, уряду та правлячих партій зокрема. Захист від свавілля влади та її безвідповідальності, обмеження уповноважень та їх направленість на реалізацію потреб громади – ось основі фактори розвитку процесу демократизації політичного характеру.

Об’єктивні та суб’єктивні фактори свідчать про наявність умов, які важко змінити та про ті які піддаються змінам. Наприклад, неможливо змінити історію країни та її сьогодення або її геополітичне положення, але можливо змінити своє ставлення до цього сьогодення. Тобто, не чекати втілення державних ініціатив, а зосередитись на власному розвитку та загальносуспільному, і тут вагомим фактором виступає загальносуспільна активність.

Таким чином, підводячи загальний висновок стосовно головних факторів і умов розвитку демократії, було визначено наступне. Розвитку демократії сприяє велика кількість чинників, які можна групувати і класифікувати за різними критеріями. Проте все одно, демократію неможливо побудувати без поваги до громадянських прав та свобод, без взаємоповаги між державою та суспільством, без бажання мас активно брати участь в політичному процесі та співіснувати у межах громадянського суспільства і правової держави. Бажання та потяг до демократичних тенденцій коріниться не в фінансовій спроможності й міжнародному статусі країни, воно знаходиться саме у суспільній свідомості. Знайшовши правильний підхід до активізації у суспільстві тих процесів, що описував Р. Даль, можна зробити якісний крок уперед прямуючи до демократії. Не можна також виключати фактор економічного потенціалу держави та особистості окремо, але важливо його не абсолютизувати та не робити першочерговим. Лише вдалий симбіоз економічних, соціальних, культурних, політичних та інших факторів зможе привести до появи демократичних тенденцій.