43.Розкрийте причини,фактори та механізми формування правопорушень,їх взаємообумовленість

Кримінальна психологія вивчає психічні закономірності, пов'язані з формуванням злочинної установки, утворенням злочинного умислу, підготовкою та вчиненням злочину, а також створенням злочинного стереотипу поведінки.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.Виділяють такі етапи механізму злочинної поведінки: 1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. На першому етапі злочину формуються його психологічні причини — спонукальні засади (мотиви). Причиною мотиву звичайно виступає привід — об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину; це може бути образа, сварка, насильство тощо.. Мотив також може виникнути без зовнішніх приводів, більш того — спровокуватись потерпілим (наприклад, при хуліганстві). На другому етапі розвитку злочинної поведінки — цілепокладанні — різноманітні спонуки і почуття особистості оформляються у свідомості суб'єкта у вигляді ідеальних прагнень до певної мети.. Психологічний зміст злочину може бути розгорнутим чи скороченим, тривати у часі та просторі або ж бути швидкоплинним. На поведінку у момент здійснення злочину вирішальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочинець нерідко змінює план дій, час, місце та ін., відкладає злочин, відмовляється від його продовження чи планує інший. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним — злочин, що складається із двох дій, що привели до одного чи кількох наслідків, чи низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямованих до єдиної мети.

Причини злочинної поведінки Для кримінології стало аксіомою твердження, що причиною злочинної поведінки є складна взаємодія внутрішніх, об'єктивних умов та внутрішніх суб'єктивних факторів, тобто оточення та особистості. Тим самим оточення та особистість отримують рівну кримінологічну оцінку, а поведінка являє лише наслідок цієї взаємодії.

Правопорушення — це винна дія або бездіяльність особи, яка порушує встановлені норми права, завдає шкоди й спричиняє юридичну відповідальність. Причини злочинної поведінки слід розглядати в комплексі, враховуючи і біологічні фактори індивіда, його індивідуально-психологічні особливості, соціально надбані ним якості та зовнішні обставини, в яких формується особистість та реалізується її життєдіяльність.

Правопорушення - соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння, яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність. Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Ознаки: протиправність – порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах; наявність вини – внутрішнє негативне ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства; свідомо-вольовий характер - в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, здійснюється ними свідомо і добровільно. Елементи: суб’єкт (правовпорушник), об’єкт (порушене матеріальне чи нематеріальне благо), суб’єкт і об’єкт сторона. Суб'єктивна сторона - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Вина у формі умислу чи необережності. Об'єктивна сторона - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння, результат і причинно-наслідковий зв'язок між діянням і результатом. Об'єктивні причини правопорушень - суперечності в соціальних і економічних відносинах - низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін. Суб'єктивні причини - соціальні позиції особистості, система цінностей та інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани. Механізм - складна динамічна система, що визначає зміст правопорушення, а саме особа правопорушника, самооцінка, предмет посягання, спосіб вчинення, результат, обстановка, поведінка і дії осіб, що виявилися випадковими учасниками правопорушення.

Ряд ознак, що характеризують правопорушення як дію, що суперечить нормам права: - Суспільна небезпека (шкідливість) - Протиправність - Винність -Діяння - Предбаченість юридичної відповідальності.

44.Надайте психологічну характеристику особистості потерпілого.

Психологічна характеристика потерпілого. Психологія потерпілого вивчає фактори формування його особистості, поведінку до скоєння злочину, а також розробляє практичні рекомендації, які стосуються допиту потерпілого. Слід зазначити, що чим значніша роль поведінки потерпілого в акті злочину, тим менш інтенсивна антисоціальна орієнтація особистості злочинця. Потерпілий - це одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду справи в суді, якщо мова йдеться про злочин проти особистості. Його поведінка, яка стосується об’єктивних ознак складу злочину, може впливати на провину звинувачуваного, а іноді (необхідний захист) і виключати її. Від структури особистості потерпілого і від його поведінки, яка і є її функцією, залежить здійснення злочинних намірів, активний захист від злочинних посягань, захист суспільних інтересів.

Психологічне дослідження особистості потерпілого можна розглядати в 2-х аспектах.1) „статична сфера” - це вік, стать, національність, службове становище; ряд цих ознак потрібно з’ясувати за безпосередньою вимогою закону, причому деякі з них можуть прямо впливати на кваліфікацію злочину (наприклад, вік при статевих злочинах). 2) „ динамічна сфера” - тобто поведінка потерпілого в період, який безпосередньо передував події злочину та під час злочину, і зв’язок цієї поведінки з поведінкою злочинця (наприклад, втеча від потерпілого).

До спеціальних методів дослідження особистості і поведінки потерпілого відноситься аналіз слідчої і судової статистики, слідчої і судової практики, вивчення матеріалів судово-психологічні дослідження конфліктних ситуацій. Поведінка потерпілого в момент скоєння злочину залежить від:1) впливу зовнішнього середовища, в даному випадку, злочинного нападу або іншого впливу;2) індивідуальних особливостей особистості, які забезпечують різну гаму реакцій на зовнішній злочинний вплив (від втрати свідомості до самооборони або активного нападу на злочинця). Ці особливості особистості характеризуються типом вищої нервової діяльності потерпілого, рисами його характеру. Життєвий досвід має велике значення в поведінці потерпілого у справах про статеві злочини, злочинах на транспорті, в сфері порушення правил техніки безпеки. На поведінку потерпілого має суттєвий вплив правосвідомість: знання закону, своїх прав дає додаткові можливості при відображенні злочинного нападу, створює переконаність в правильності дій, які перешкоджають злочинному посяганню. При вивченні злочину на рівні індивідуальної злочинної поведінки потерпілий представляє інтерес в тій мірі, в якій його поведінка вписується в подію злочину і несе у собі заряд криміногенності. Таку властивість має негативно оцінювана суспільством, причинно пов’язана із злочином, поведінка потерпілого.

Позитивна поведінка потерпілого полягає у захисті третьої особи від нападу,у требуванні припинення порушення або присіканні правопорушення.

Психологія потерпілого вивчає фактори формування його особистості, поведінку до скоєння злочину, розробляє практичні рекомендації, які стосуються допиту потерпілого. Психологія потерпілого пов'язана з кримінальним правом, кримінологією, кримінальним процесом, психологією особистості. Поведінка потерпілого в момент скоєння злочину залежить від: впливу зовнішнього середовища, в даному випадку, злочинного нападу; індивідуальних особливостей особистості, які забезпечують різну гаму реакцій на зовнішній злочинний вплив. Види поведінки потерпілого: негативна, що провокує злочин або створює для нього об’єктивно сприяючу ситуацію; позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов’язку тощо; нейтральна - не сприяла вчиненню злочину. Конфліктна поведінка - потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки). У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.