Griniv-Регіональні цільові програми

Процес стратегічного прогнозування охоплює розроблення прогнозних документів у сфері стратегічного управління.

Прогнозування може бути частковим або узагальнюючим. До першого належать:

-прогнози наслідків соціально-економічних чи екологічних подій;

-виробничі прогнози;

-науково-технічні (інноваційні) прогнози;

-прогнози щодо платіжного балансу держави тощо.

-До узагальнюючих прогнозів належать прогнози стосовно збалансованості економічної, соціальної та економічної

діяльності.

Водночас узагальнюючі прогнози охоплюють велику територію дослідження або секторальну площину національної економіки. Найбільш узагальненим є „Державний прогноз соціальноекономічного розвитку України‖, який за своєю сутністю є довготерміновим прогнозом (на 10-15 років) і включає аналіз, оцінку і прогнозні індикатори та пропорції розвитку національної економіки на довгу перспективу. Такий прогноз є орієнтиром для реалізації того чи іншого сценарію розвитку в середньостроковому періоді (5 років) та на короткотермінову перспективу (2-3 роки).

Процес економічного прогнозування в державі мусить базуватись на аналізі таких компонентів:

1.Ресурсів (економічні, соціальні, матеріальні, природні, фінансові);

2.Соціально-економічної та екологічної ситуації;

3.Економічної державної політики;

4.Механізмів організаційної системи управління;

5.Нормативно-правового забезпечення;

6.Фінансового забезпечення.

Векономічному прогнозуванні використовують такі методи

(рис. 3.1):

55

Економічне прогнозування

Інтуїтивні		Математичні		Методи		Методи
методи		методи		соціологічних		моделювання
				досліджень		економічних,
						соціальних та
						екологічних

Рис. 3.1. Методи економічного прогнозування

Державне регулювання НЕ передбачає складання планів соціально-економічного та екологічно збалансованого розвитку. Особливе місце в системі планування займає індикативне (рекомендаційне) планування.

Сутність цього планування полягає в тому, що уряд опосередковано впливає на розвиток НЕ.

Якими є механізми опосередкованого впливу уряду на суб’єкти господарювання?

1.Це, перш за все методи координації діяльності суб’єктів господарювання;

2.Методи інформування суб’єктів господарювання про

перспективні наміри уряду.

Сучасна система стратегічного прогнозування в Україні не є сформованою. Однак, можна стверджувати, що її головні риси визначають особливості сучасної системи управління, економічні умови та політична ситуація в країні.

Законодавчим підґрунтям формування системи стратегічного прогнозування соціального та економічного розвитку України та її регіонів є Положення статті 143 Конституції України, Закони України „Про місцеві державні адміністрації‖ та „Про місцеве самоврядування в Україні‖, в яких наголошується на необхідності розробки програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території, а також Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України‖.

Головною ланкою діючої системи прогнозування є короткострокові прогнози. В управлінській практиці також

56

використовують середньострокові прогнози, які здійснюються у процесі розробки урядових програм. Причому, часовий горизонт середньострокових прогнозів до цього часу носить в значній мірі формальний характер і в реальній управлінській діяльності не використовується у змістовному плані.

Діюча в Україні система прогнозування має ряд суттєвих недоліків. Вона, по-перше, не охоплює основні елементи економічної структури, які відносяться до реального сектора економіки; по-друге, хоча в Україні і розроблена Національна стратегія, проте вона не є законодавчо визнаною; по-третє, не забезпечує узгодженості макроекономічного, регіонального та галузевого аспектів прогнозування. Така ситуація вимагає формування раціональної та ієрархічно узгодженої системи прогнозних документів та чіткого визначення порядку та методології розробки регіональних прогнозів.

Досвід технології здійснення регіональних прогнозів засвідчує, що систему прогнозних робіт започаткували міжгалузеві балансові моделі у регіональному розрізі, які використовували три види узагальнених даних: міжгалузеві потоки товарів та послуг, кінцеве споживання і міжрегіональні потоки. В подальшому, у сфері регіонального прогнозування широке розповсюдження отримали економетричні моделі, які мають більші можливості для аналізу і прогнозування регіонального розвитку. У світовій практиці найпоширенішими методичними підходами до розробки регіональних прогнозів є ті, що враховують ідентичність регіональних і національних прогнозів; базуються на отриманні економетричних співвідношень, які характеризують важливі взаємодії в економіці; передбачають якомога ширше охоплення підсистем регіональної економіки.

Прогнози і плани розвитку регіонів охоплюють усі сфери діяльності суб’єктів різних форм власності на конкретній території (в області, місті, районі) як у єдиному народногосподарському комплексі. Вони розробляються економічними підрозділами державних адміністрацій спільно з науково-дослідними установами за методикою Міністерства економіки. їх проекти розглядаються місцевою владою, а після затвердження територіальними органами направляються Міністерству економіки і використовуються для управління виробничо-господарською діяльністю регіону.

57

До складу прогнозу і плану розвитку регіону входять Концепція розвитку регіону, довго- і середньостроковий прогнози та індикативний план соціально-економічного розвитку регіону. Структура прогнозу і плану соціально-економічного розвитку регіону включає економічну кон’юнктуру, економічну політику, розвиток галузей та соціальної сфери, цілі та пріоритети соціальноекономічного розвитку, а також економічні, правові та адміністративні підойми їх досягнення. Прогнози і плани розвитку регіонів використовуються як засіб управління їх соціальноекономічним розвитком, а також є складовими довго- і середньострокових прогнозів та індикативних планів соціальноекономічного розвитку країни.

Тому:

-оцінка переваг ї загроз у розвитку регіону повинна здійснюватись при забезпеченні умови рівномасштабності оцінюваних процесів та їх співвимірності;

-ефективність реалізації стратегічних рішень у багатьох випадках залежить від взаємопов’язаності пріоритетних сфер діяльності, оптимальної кількості стратегічних цілей,

організаційно-економічного механізму впровадження стратегії. Юридичні суб’єкти ринкової економіки (інституціональні одиниці) різних форм власності самостійно розробляють довго- і середньострокові прогнози та щорічні бізнес-плани. Довго- і середньострокові прогнози розробляються не тільки підприємствами, але й за їх замовленням - науковими установами, консультативними

організаціями та окремими розробниками.

Основні завдання довго- і середньострокових прогнозів та стратегій діяльності господарських одиниць – визначити перспективи щодо попиту на товари та послуги, а також можливості збуту продукції; збалансувати передбачувані запити щодо продукції з наявними потужностями і технологіями; виробити заходи щодо можливих реконструкції та технічного переозброєння; забезпечити виробництво матеріально-технічними і фінансовими ресурсами; визначити інвестиційні ресурси та їх джерела, соціальне становище трудового колективу, заробітну плату, продуктивність праці та робочі місця; вирішити соціальні завдання.

Розробки стратегій визначають місію регіону, виділяють оптимальну кількість стратегічних цілей, використовують SWOTаналіз для оцінки соціально-економічного стану регіонів. У якості

58

визначальних орієнтирів при виборі стратегічних цілей слугують природно-ресурсний, виробничий, інфраструктурний та трудовий потенціал регіонів. Відмінними у розроблених стратегіях є методичні підходи до визначення стратегічних цілей розвитку регіонів. Автори стратегій застосовують проблемний, функціональний та галузевий підходи. До основних недоліків розробки регіональних стратегій можна віднести: недостатні обґрунтованість вибору стратегічних цілей; відсутність індикаторів їх досягнення і конкретних механізмів реалізації стратегій, в т.ч. щодо проведення моніторингу.

Визначення стратегічних пріоритетів розвитку регіону доцільно здійснювати з урахуванням: світових орієнтирів прогресивних змін у розвитку економіки; сучасних пріоритетів стратегічної моделі розвитку України; основних імперативів нової парадигми регіональної політики; конкурентних переваг та особливостей регіону.

Реалізація державних та регіональних цільових програм поєднує в собі як організаційний, так і ресурсний аспект регіональних стратегій. Дослідження типології цільових регіональних програм (табл.3.1), визначення їх пріоритетів та рівня фінансової забезпеченості заходів дозволило зробити висновки щодо підвищення їх ефективності. З цією метою необхідно організувати оцінку регіональних програм з приводу фінансової спроможності їх реалізації; на засадах пріоритетності операційних цілей Стратегій визначити перелік програм, які доцільно розвивати.

Таблиця 3.1

Типологія цільових регіональних програм

				економічні						соціальні					еколо-
															гічні
		комплексні
	Масштаб		підприємство	Інфраструктура	АПК	Виробництво	Інші	Освіта	Охорона я’здоров	Культура	Житло	Зайнятість	захист.Соціал	Інші	Природозахисні	Туризм
	програми
	Регіона-	2	4	1	24	6	8	7	33	11	7	6	6	26	16	4
	льні
	Локальні														1	1
	Муніци-									1	1				1
	пальні

59

В економічній науці є два методичних підходи до розробки регіональних прогнозів. Перший підхід полягає у визначенні прогнозних параметрів основних показників соціально-економічного розвитку регіону за допомогою класичних методів прогнозування, а саме експертного методу. Згідно прогнозу, очікується щорічне зростання темпів виробництва промислової продукції Львівської області до 13 млрд. грн. у 2009 році.

Оскільки прогнозування розвитку економіки регіону доцільно здійснювати з врахуванням циклічної динаміки економічних процесів, зміни станів, пропонують методичний підхід до вибору прогнозних показників соціально-економічного розвитку регіону, який базується на використанні логіки випереджувальних індикаторів. Аналіз світових аналогів таких показників, які застосовуються при залученні методів прогнозування змін економічної кон’юнктури свідчить що їх використання дозволяє забезпечити високий рівень передбачуваності очікуваних змін в економіці. При виборі цих показників - передвісників необхідно враховувати виробничий потенціал, глибину структурних зрушень в економіці регіону, можливості статистичного відстеження динаміки показників з метою встановлення прогнозних темпів змін. У якості випереджувальних індикаторів регіонального рівня пропонується розглядати:

-індикатор очікуваних змін у промисловості або тенденцій розвитку виробництва, компонентами якого є інноваційний рівень виробництва та зміни його обсягів;

-індикатор інвестиційних перспектив з компонентами: обсяг потенційних інвестиційних ресурсів, рівень забезпеченості власними коштами, рівень кредитування; рівень залучення іноземних інвестицій;

-індикатор розвиненості економічних зв’язків з компонентами: інтенсивність зовнішньоторговельних потоків, інтенсивність міжрегіональних та внутрішньоторгівельних потоків;

-індикатор умов ведення бізнесу з компонентою: інституційне забезпечення підприємницької діяльності;

-індикатор чутливості споживачів до змін з компонентами: рівень доходів та видатків населення.

Систему запропонованих випереджувальних індикаторів, їх компонентів та показників доцільно використовувати не лише при

60

визначенні прогнозних параметрів, а й для здійснення моніторингу за реалізацією регіональних стратегій.

Отже регіональні прогнози повинні: відображати якомога ширше охоплення підсистем економіки та соціальної сфери; орієнтуватись на зміни, що відбудуться внаслідок реалізації стратегічних пріоритетів розвитку регіону; враховувати регіональні баланси попиту і пропозиції; передбачати особливості зовнішньоекономічних відносин та їх вплив на проведення експортних операцій, цінової політики.

Значна увага сьогодні приділяється територіальному (регіональному) бізнес плануванню. Підготовка і реалізація бізнес - плану включають такі основні дії: формування цілей фірми, визначення очікуваних результатів, дослідження кон’юнктури ринку, вивчення попиту і пропозиції, розробка заходів щодо адаптації фірми до вимог ринку; вивчення методів конкуренції, формування попиту і стимулювання збуту організація бухгалтерсько-облікової роботи, контроль за діяльністю фірм з боку служби маркетингу за критерієм „затрати – результати‖.

За бажанням юридичних суб’єктів довго- і середньострокові економічні прогнози і бізнес-плани подаються місцевим органам влади для узагальнення при розробці відповідних прогнозів і планів на рівні району, міста або області. Програми і плани підприємств комунальної та державної форм власності затверджують регіональними органами відповідних міністерств і відомств. Підприємства колективної та приватної форм власності у прогнозах і планах самостійно визначають перспективи свого розвитку, погоджуючи з відповідними місцевими органами влади заходи, які можуть викликати екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки для території. Довго- і середньострокові прогнози та бізнес-плани реалізуються безпосередньо підприємствами у ході їх діяльності, а також шляхом включення їх матеріалів до регіональних і державних прогнозів і планів.

Технологічна база системи економічних прогнозів і планів ґрунтується на відповідних загальних положеннях і основних принципових термінологічних визначеннях, які мають вживатися в офіційних документах і наукових дослідженнях. В Україні вже є ряд досліджень про методологічні, методичні та практичні підходи до розробки економічних прогнозів і планів щодо регулювання розвитку економіки в умовах ринкових відносин.

61

Перш ніж розпочати розробку економічного прогнозу або індикативного плану, треба мати їх концепцію. Концепція соціальноекономічного розвитку визначає економічну політику держави, загальне уявлення про його найважливіші напрями, стратегічні цілі та пріоритети, про ефективні засоби їх досягнення та очікувані від нього соціальні наслідки. Концепція формується перед початком роботи над прогнозом або планом і може міститися в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України про економічний і соціальний розвиток України на наступний рік і перспективу.

Прогноз („передбачення, знання наперед‖) означає науково аргументоване передбачення, яке дає випереджаючу інформацію про розвиток природних і суспільних явищ, процесів у майбутньому. Тим часом план, у свою чергу, характеризує систему взаємоузгоджених обґрунтувань, об’єднаних спільною метою, визначеними строками, методами і послідовністю досягнення цілей, виконанням програм, робіт і рішень. В основу прогнозу і плану мають бути прокладені цілі, що визначають передбачуваний кінцевий результат, на якому і зосереджуються цілеспрямовані дії, заради яких у межах реальних можливостей проводиться та чи інша діяльність.

Економічне прогнозування та індикативне планування є одними з важливих елементів орієнтації економіки з боку держави для підприємств усіх форм власності, а також інформаційноаналітичних і організаційних заходів щодо державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві. В результаті формуються чутливий механізм координації діяльності державних і недержавних суб’єктів управління економікою, позиції держави і приватного бізнесу, централізований загальнодержавний маркетинг щодо місткості ринку і потенціалу попиту.

Економічне прогнозування як окремий пласт передбачення представляє собою наукове обґрунтування загальних контурів можливих змін у соціально-економічному розвитку країни в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягненню певних якісних змін в економіці. Економічний прогноз містить конкретизацію з системи кількісних показників і якісних характеристик розвитку країни, регіонів, галузей та секторів економіки на визначений період, з урахуванням реального стану справ

62

і передбачень щодо можливого зовнішньої та внутрішньої ситуацій на перспективний період. Передбачення довго- і середньострокових прогнозів реалізуються через, індикативне планування, яке являє собою сукупність дій щодо координації процесів на і держави, регіонів, галузей і суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Індикативне планування означає рекомендоване, орієнтуюче планування, що передбачає державне регулювання ринкової економіки за допомогою формування і наукового обґрунтування конкретних цілей, пріоритетів, структур і пропорцій розвитку економіки на основі ринкових вимог, а також залучення системи економічних і правових засобів для їх досягнення.

Згідно з СНР, прогнозування і планування беруть до уваги інституціональні сектори економіки, а саме – нефінансові корпорації, фінансові корпорації, домашні господарства, сектор загального державного управління і сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства. Головне завдання держави щодо інституціональних секторів економіки зводиться до того, щоб на основі економічної кон’юнктури та економічної політики здійснювати регулювання соціально-економічних процесів з метою спрямування їх у русло, яке забезпечує ефективний розвиток.

Економічна кон’юнктура охоплює рівень активності суб’єктів ринкових відносин і його зміни, а також сукупність сприятливих і несприятливих умов і обставин, які впливають на зміни соціальноекономічних процесів у суспільстві.

Економічна політика характеризує діяльність державних органів, спрямовану на створення через законодавчі акти сприятливих умов для суб’єктів ринкових відносин, визначає цілі, завдання і пріоритети економічного розвитку, а також методи їх реалізації. Вона спрямована на виконання основних вимог Конституції України, створюючи умови для здійснення кожним членом суспільства своїх прав.

Соціально-економічні процеси визначають рівні виробництва, інфляції, безробіття і життя, динаміку, а також структури та пропорції економіки, попит і пропозицію, інвестиції, соціальне становище тощо. Таким чином, процеси як поняття характеризують послідовну зміну предметів і явищ, яка відбувається закономірним порядком, а також сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення певних результатів.

63

Державне регулювання передбачає втручання (інтервенцію) держави в економіку для вирішення проблем, які є непідвладними ринковим механізмам або досить болючими для суспільства. Для здійснення своїх регулюючих функцій держава використовує економічні, правові та адміністративні підойми і методи, застосування яких, на відміну від директивних, означає перехід від управління особами до управління процесами.

До економічних і правових підойм (регуляторів) належать податки, кредити, тарифи, інвестиції, цінні папери, проценти, резерви, норми і нормативи, державні замовлення, бюджети, амортизаційні відрахування, субсидії, програми, штрафи, пені, антимонопольні закони тощо. Програми займають особливе місце в регулюванні економіки. Економічна програма – це централізоване визначення адресності та строків розв’язання конкретної проблеми, а також необхідних для цього фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, обсягів робіт і послуг. У соціальній і екологічній сферах, через низьку ефективність економічних і правових підойм, здебільшого, використовуються адміністративні.

Економічне прогнозування та індикативне планування здійснюються на певних методологічній і методичній основах. Перше з них охоплює сукупність заходів, підходів, принципів і методів, з урахуванням дії об’єктивних законів у процесі науково обґрунтованої розробки перспектив розвитку і способів досягнення визначених цілей. Розробка економічних прогнозів та індикаторів соціальноекономічного розвитку країни здійснюється на основі системи соціальних, демографічних, природоресурсних, економічних, науковотехнічних, зовнішньоекономічних, а також галузевих, регіональних та інших прогнозів, передбачень щодо динаміки реальної економіки, з урахуванням монетарних змін і потреб соціального розвитку, нагромадженого національного багатства, соціальної інфраструктури.

Правовою основою, стратегічними і тактичними завданнями системи прогнозування та індикативного планування соціальноекономічного розвитку нашої держави є Конституція України, нормативно-правові акти законодавчої та виконавчої влади, щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України, які регулюють взаємодію суб’єктів ринкових відносин.

Система прогнозування та індикативного планування соціально-економічного розвитку країни охоплює всі аспекти

64