6. Методичні вказівки для вивчення літератури

Вивчення літератури з історії України (проблеми державності) один із найважливіших засобів навчання, який передбачає читання текстів підручників, посібників, наукових статей, довідкової літератури.

Творча, раціональна робота з книгою з метою глибокого та міцного засвоєння знань передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-друге, вміння аналізувати текст і записувати його. Якість засвоєння прочита­ного тексту значною мірою залежить від уміння: а) правильно читати; б) розуміти, усвідомлювати й закріплювати прочитане; в) відчувати, переживати прочитане.

З метою економії часу в процесі роботи з книгою пропонуємо вибір того чи іншого різновиду читання:

Попереднє читання. У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.

Наскрізне читання (читання підряд) – означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.

Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.

Повторне читання – з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є потреба ґрунтовно осмислити його.

Аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу) – критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і т.д.

Змішане читання — застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

Оволодіння студента методом правильного читання пов'язане з повноцін­ним повторенням (відтворенням) і резюмуванням змісту тексту. Крім запа­м'ятовування конкретних фактів студент повинен уміти опрацьовувати отри­ману інформацію, письмово викладати власну думку щодо прочитаного. Це сприяє розвиткові навичок аналізувати текст, а також самостійних суджень. Натомість детальне конспектування в процесі читання може відволікати увагу студента або зводити її до механічного переписування незасвоєних фрагментів тексту.

З метою цілеспрямованої та ефективної роботи з текстом рекомендуємо використовувати такі поради:

1. Не переписуйте цілі речення чи абзаци; краще виписуйте ключові дум­ки, ідеї.

2. Затримуйте увагу на вступному реченні кожного абзацу, особливо, коли це великі абзаци.

3. Не пропускайте так звані слова-сигнали ("отже", "таким чином", "підбиваючи підсумки" тощо), які застосовуються для того, щоб загострити увагу на чомусь важливому. Уміння виділяти слова-сигнали в підручниках, посібниках, статтях дуже важливе для розвитку здатності засвоювати про­читаний матеріал у всій його смисловій цілісності, тобто не спрощуючи й не пропускаючи висновків та оцінок автора.

4. Уважно ознайомтеся з висновками автора.

5. Одразу після прочитання перевірте, що ви запам'ятали, і відобразіть ключові думки, факти, власні оцінки у вигляді послідовної схеми змісту тек­сту. Така схема передбачає: а) перелік головних питань у логічному порядку; б) розкриття змісту головних питань (конкретні факти та приклади, які їх підтверджують); в) аналіз головних питань (їх значення, застосування, висновки та оцінки).

Одним із шляхів запам'ятовування та засвоєння матеріалу є ведення за­писів прочитаного. Основні форми записів — план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План — це перелік основних питань, які розглядаються в книзі чи статті. Він розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації у змісті праці. Є два способи складання плану: перший — під час самого читання, другий — після ознайомлення з текстом. Складність цієї роботи полягає в тому, що студенту необхідно з'ясувати для себе побудову тексту, хід думок його автора, після чого викласти зміст роботи чітко й лаконічно. План може бути простим (ко­ротким) і складним (розгорнутим). Відмінність останнього полягає в тому, що він містить не тільки перелік питань, а й розкриває основні ідеї праці, може включати окремі цитати. Зазначимо, що розгорнутим планом зручно користуватися при підготовці до власного виступу чи реферату. Адже за його допомогою значно легше пригадати прочитане. План має не поділяти істо­ричний матеріал на частини, а пов'язувати його в логічне ціле. Для цього після читання треба поділити його на частини так, щоб кожна з них охоплю­вала певне питання, а в межах питання — чітко обмежену думку. В кожній частині плану слід сформулювати заголовки і пронумерувати їх як пункти плану відповідно до логічної послідовності прочитаного матеріалу: розділи — римськими цифрами (І, II, III тощо), питання — арабськими (1, 2, 3 тощо), думки в межах питань — буквами (а, б, в тощо).

Виписки — це або дослівне відтворення в зошиті (чи на окремих аркушах) найважливіших місць праці, характерних фактів, дат, або стисле їх викладення. Перевага виписок полягає в точності відтворення тексту, зручності в користуванні записами при подальшій самостійній роботі, у накопиченні фактичного матеріалу та узагальнень. Виписки корисні для повторення, для швидкої мобілізації своїх знань, коли в короткий термін необхідно згадати вивчений матеріал. Виділяючи з тексту найголовніше, виписки допомагають його краще зрозуміти. Без виписок важко обійтися при підготовці усного виступу, письмової роботи. Робити виписки можна як у процесі, так і після закінчення читання.

Тези — стисле викладення основних положень прочитаної праці, за допомогою якого передається її головний зміст. Тези складаються після ґрунтовного вивчення та глибокого усвідомлення змісту книги. Розрізняють тези прості, коли записується якась думка, і складні, коли додатково робиться коротке обґрунтування, аргументація цієї думки. На відміну від плану, тези розкривають зміст тексту, причому робиться це у формі ствердження чи заперечення. За змістом тези нагадують конспект, хоч останній має більш описовий характер і його положення менш категоричні, ніж у тез.

Анотація — стисле узагальнення змісту роботи. Нею зручно користуватися, коли студент планує повернутися до тієї чи іншої праці, а на цьому етапі обмежується її короткою характеристикою. Щоб скласти анотацію, необхідно спочатку повністю прочитати й осмислити роботу.

Резюме — запис, який є короткою оцінкою прочитаної праці. Резюме зосереджує увагу на висновках праці, головних підсумках.

Конспект — найдосконаліша форма запису. При його складанні необхідно зберігати усі основні думки та положення книги. Зміст повинен бути логічним і цілісним, щоб усі його частини подавалися в певній послідовності, пов'язувались і узгоджувалися між собою. Враховуючи, що конспект складається насамперед з метою підготовки до семінарського заняття, до нього можна одночасно включати матеріал із кількох книг чи джерел, які пов'язані з основним текстом.

Підручники та посібники

1. Бойко О.Д. Історія України. Навчальний посібник. – К. – 2008 – 688 с.

2. Бонь О.І., Іванюк О.Л. Історія України: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К. – 2008. – 463 с.

3. Бунятян К.П. Давнє населення України: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1999. – 228 с

4. Греченко В.А. Історія України. Модульний курс. [ТЕСТИ]: Навчальний посібник – Х.: Торсіч плюс, 2009. – 384 с.

5. Ґудзь В.І. Історія України Підручник. – К.: Видавничий Дім "Слово", 2008. – 672 с.

6. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навчальний посібник. – Вища школа, 1999. – 263 с.

7. Заруба В.М. Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VIII ст. – початок XIV ст.): навч. посіб. – К.: Істина, 2007. – 123 с.

8. Захарченко П.П. Історія держави і права України: Підручник. – К.: Атіка, 2004. - …с.

9. Зубар В.М., Ліньова Є.А., Сон Н.О. Античний світ Північного Причорномор’я: Навчальний посібник. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1999. – 320 с.

10. Історія держави і права України: Навчальний посібник. За ред. Чайковського А.С. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.

11. Історія держави і права України: У 2-х томах: Підруч. Т.1 – 653 с.; Т.2 – 578 с. / За ред. В.Я.Тація та ін. – К.: Вид. дім "Ін Юре", 2003.

12. Історія України / Керівник авт. кол. Зайцев Ю. – Львів: Світ, 1996. – 488 с.

13. Історія України: Нове бачення / Під ред. Смолія В.А. – К.: Альтернативи, 2000. – 464 с.

14. Історія України та її державностей. – Львів: Баскид. Біт, 2005. – С. 316-353.

15. Колесник І.І. Українська історіографія: XVIII поч. XX ст. Навчальний посібник. – К.: Генеза. – 2000. – 254 с.

16. Комаринська З.М. Історія грошей: Навч. посібник для студентів вузів. – Львів. – 1998. – ІІІ с. : іл.

17. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття. Навчальний посібник. – Харків: ООО "Одісей", 2001. – 480 с.

18. Король В.Ю. Історія України: Навчальний посібник. – К. – ВЦ. Академія. – 2008. – 496 с.

19. Кульчицький В.С., Тищик О.Й. Історія держави і права України. – К., 2001. – С.

20. Лазарович М.В. Історія України: Навчальний посібник. – К. – 2008. – 683 с.

21. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. – Львів: Світ, 1995. – 248 с.

22. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. Посібник.–5-е вид., випр.. і доп. – К.: Знання, 2006. – С. 203-224

23. Новітня історія України (1900-2000): Підручник / Слюсаренко А.Г. та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 663 с.

24. Основи етнодержавознавства. Підручник / За ред. Римаренка Ю.І. – К.: Либідь, 1997. – 656 с.

25. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: Навчальний посібник. – К. – 2008. – 424 с.

26. Іванюк А., Рожик М. Історія становлення української державності. – Львів: Центр Європи, 1995. – 165 с.

27. Політична історія України. Навчальний посібник./за ред. Танцюри В.І. – К.: Академія, 2001. – 488 с.

28. Савченко Н.М., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навчальний посібник. – К.: В-во "Фірма "Інкос"", "Центр навчальної літератури", 2006. – 544 с.

29. Українська історіографія на зламі XX і XXI століть: здобутки і проблеми / За ред. П.Зашкільняка – Л. – 2004. – 406 с.

30. Хрестоматія з історії держави і права України: Навчальний посібник. / за ред. В.А.Гончаренка. – К. –Вид. дім "ІН Юре", 2003. – 796 с.

31.Чапуга С.М. Витоки української державності. Докняжий період: Навчальний посібник. – К. – 2004. – 212 с.

32. Чапуга С.М. Історія державностей в Україні. Вступ до курсу. Навчальний посібник. – К. – 2002. – 124 с.

33. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій. - К.: Либідь, 1999. – 480 с.

34. Шокалюк О.І. Історія України. Навчальний посібник. – К .: Центр навчальної літератури, 2004. – 276 с.

35. Шуст Р. Нумізматика: історія грошового обігу та монетної справи в Україні. – К.: Знання, 2007. – 376 с.

36. Юрій М.Ф. Історія України: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2004. – 249 с.

Довідкові видання:

1. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник./пер. з рос. Губаревої Б.М. - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2008.-576с.

2. Довідник з історії України. У 3-х томах. – К.: Наукова думка, 1995-1998.

3. Довідник з історії України (А – Я). Посібн. (За заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста . – 2-е вид., доопрац. і доп. – К.: Генеза 2001. – 1135 с.)

4. Енциклопедія українознавства. У 10-ти томах. – Львів: Молоде життя, 1993-2000

5. Енциклопедія історії України. У 8 томах. – К.: Наукова думка, 2004-2007.

6. Енциклопедія історії України. У 6 томах. – К.: Наукова думка, 2003-2008.

7. Корені та парості: український генеалогікон.- К.: Либідь, 2008.- 472с.: іл..

8. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького: Редкол.: Римаренко Ю.І. (відп.ред) та ін. – К.: Довіра: Ґенеза, 1996. – 942 с.

9. Малий словник історії України. – К.: Наукова думка, 1997. – 200 с.

10. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ "Казка", 2008. – 736с.

11. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К.: Наукова думка, 1995. – 687 с.

12. Українське державотворення: Словник-довідник / За ред. Мироненка О.М. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.

13. Українське державотворення: Невитребуваний потенціал: Словник – довідник / Авт.: О.Мироненко, Ю.Римаренко, І.Усенко, В.Чехович. – К.: Либідь, 1997. – 559 с.

14. Уривалкін О.М. Довідник з історії України. – К.: Дакор, КНТ, 2009. – 1008 с.

15. Шаповал Ю.В. Ілюстрована енциклопедія України. – К.: Балтія Друк, 2008.- 160с.: іл..

16. Юридична енциклопедія. В 6-т. – К.: Укр. енцикл. – 1998-2004.