Тема 8. Особливості формування та історичного розвитку культури слобожанщини

Населення та культурні процеси в слобожанських землях за давніх часів. Освоєння території Слобожанщини протягом ХІІІ – ХV ст.

Культура часів заселення Дикого Поля (ХVІ – ХVІІІ ст.). Барокова модель національної ідентичності Слобожанщини (подвійне розуміння світу, суспільних пріоритетів, роль культового мистецтва та релігійного життя). Вплив міграційних процесів із становленням освіти в Слобідській Україні. Перші братські школи (Охтирка, Харків, Ізюм, Суми). Просвітницька роль мандрівних вчителів (дяки). Заснування Харківського Колегіуму (1731) та діяльність його перших викладачів (І. Саблукова, П. Ярославського, Г. Сковороди, А. Веделя) і випускників (М. Гнєдича, Г. Базилевича та ін.). Відкриття в Харкові головного народного училища (1799), а також училищ в Охтирці, Сумах, Ізюмі, Богодухові, Валках. Художньо-мистецьке життя: (літературні та театральні гуртки). Значення діяльності Г. Сковороди в духовному житті краю.

Культура Слобожанщини за часів українського національно-культурного відродження кінця ХVІІІ – ХІХ ст. Просвітницько-романтична модель національної ідентичності Слобожанщини (співіснування національного козацького духу і загальноімперської ментальності). Діяльність Харківського колегіуму (з 1840 – Харківська духовна семінарія) та заснування Харківського університету (1804). Діяльність В. Каразіна. Створення гімназій, шкіл. Функції Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності (1869), побудова Народного дому. Розвиток системи вищої освіти в Харкові (Ветеринарний, Технологічний, Педагогічний інститути). Національно-культурне відродження в Харкові. Становлення національної «вкраїнської» ідеології на тлі «офіційно-імперського націоналізму» наприкінці ХІХ ст. («Братство Тарасівців», 1891). Художньо-мистецьке життя. Внесок відомих діячів Харківщини в історію української культури (П. Гулак- Артемовський, А. Метлинський, Г. Квітка-Основяненко, Я. Щоголів, П. Грабовський, Ф. Шміт та ін.). Емський указ та розвиток театрального мистецтва у Харкові.

Культура Слобожанщини першої половини ХХ ст. Модерна модель національної ідентичності Слобожанщини (усвідомлення колоніальності або виразної окремішності, національне самовираження). Розвиток національно-політичної культури (М. Міхновський, І. Липа, родина Алчевських, С. Васильківський) та формування «української прогресивної» інтелігенції в Харкові. «Зросійщення краю» за імперських часів та діяльність РУП і УНП в Харкові. Вплив політичних подій 1910-х на розвиток культури і освіти. Школи ліквідації неписемності як основа формування державної системи початкової освіти. Зміни в професійно-технічній освіті (технікуми). Реорганізація вишів. Шевченко і радянська влада («реабілітація» Шевченка «Новою Генерацією»). «Ліві» і «праві» в мистецькому процесі 1910-х – 20-х («нове мистецтво» в Харкові). Слобожанщина – центр літературного життя України 1920-х: утворення літературно-мистецьких організацій. Діяльність Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка (1926-1932). Розбудова Харкова за часів столиці. Діяльність М. Скрипника в галузі культури (українізація без націоналізму, «скрипниківський правопис») Внесок відомих митців та науковців Харківщини в історію української радянської культури (Д. Багалій, С. Таранушенко, П. Тичина, М. Хвильовий, Г. Хоткевич, О. Довженко, О. Вишня, М. Синякова, М. Семенко, Б. Косарев, В. Єрмилов, Лесь Курбас,). Зміни у художньому житті регіону після 1932 р. Виникнення Всеукраїнських професійних Спілок та уніфікація культурного життя. Колективізм і агітпроп: формування «ідеологічно вивірених кадрів». «Мистецтво в маси». Культура Харківщини за часів Другої світової війни та у повоєнні роки.

Культура Слобожанщини в другій половині ХХ століття. Сучасна модель національної ідентичності Слобожанщини (фрагментизація ідентичностей при загальній спрямованості на українську державність). Відновлення освіти в повоєнні роки, реорганізація та утворення нових вишів. Видатні науковці та їх вклад у світову науку. Художньо-мистецьке життя.

Форма проміжного контролю – контрольна робота.

Форма підсумкового контролю знань – іспит.