- •1 Архітектура як вид мистецтва, особливості та жанрова диференціація.
- •2Взаємозв’язок етичного та естетичного.
- •3Види мистецтва та принципи їх класифікації.
- •4 Виховання естетичного смаку.
- •6Вплив засобів масової інформації на естетичні уявлення людини.
- •7Вплив української народної творчості на естетичне виховання.
- •8Діонісійське й аполлонівське в мистецтві.
- •9Експресіонізм та його особливості Вступ
- •. Зародження експресіонізму.
- •Основні риси експресіонізму.
- •10Естетика в духовному житті України (кін. Хvііі–XIX ст.).
- •11Естетика в системі філософського й гуманітарного знання.
- •Структура естетичного знання
- •12Естетика натуралізму.
- •13Естетика німецького Просвітництва
- •14Естетика як наука. Особливості естетичного знання
- •15 Естетична категорія “потворне”.
- •16 Естетична категорія “прекрасне” та її історична еволюція.
- •17 Естетична категорія комічного.
- •19Естетична платформа імпресіонізму.
- •20 Естетична платформа постмодерністського мистецтва
- •21Естетичне виховання в Київській Русі. . Давайте доделаем вместе
15 Естетична категорія “потворне”.
Потворне — естетична метакатегорія, яка виступає як антипод прекрасного і відображає негативну естетичну цінність. Потворне має в естетичній практиці людини особливе значення: воно виступає як усвідомлення загрози її існуванню, як те, що підриває підвалини людяності, потребує духовного та практичного опанування. В античну епоху поняття потворного виступало здебільшого як просте заперечення краси, щось протилежне і супротивне їй. Тому історія ідей про потворне по суті збігається з історією вчень про прекрасне.
Певне розведення негарного, виродливого та потворного як естетичного, художньо опрацьованого знаходимо у Сократа й Аристотеля. За Аристотелем, мистецтво завдяки мімезису (грецьк. термін, що позначає імітацію) робить можливим відтворення виродливого.
У Середньовіччі поняття потворного тлумачилось як естетична категорія, протилежна прекрасному (за аналогією дотеологічного тлумачення протилежності добра і зла). Протиставлення прекрасного, як доброго і Божого, та потворного, як гріховного і людського, притаманне художньому відтворенню біблійних легенд (особливо Страшного суду).
Значного поширення категорія потворного набула у візантійській естетиці, для якої характерним був інтерес до антиномій і протиставлень. Василій Великий вважав, що прекрасне привертає до себе кожного, а потворне викликає відразу. Псевдо-Діонісій Ареопагіт трактував потворне як прояв зла і намагався визначити його об'єктивні ознаки, до яких відносив відсутність краси і порядку, змішування різнорідних предметів.
Мистецтво Відродження використовувало потворне як форму, що забезпечує найвиразніший контраст красі.
В естетиці класицизму проблема потворного практично відкидалась, оскільки у "високих" мистецтвах заборонялося зображення характерного або виродливого. Просвітителі виступили з різкою критикою естетичних теорій класицизму, що будувалися на концепції "ідеальної краси", і наголошували, що предметом мистецтва повинна бути вся природа, в якій прекрасне становить лише незначну частину.
Лессинг вважав, що мистецтво завдяки істині і виразності робить найпотворніше в природі естетичним у мистецтві.
Кант визнавав, що потворне може бути предметом зображення в мистецтві, але встановлював жорсткі межі, недотримання яких виводило мистецтво за рамки естетичної сфери.
Особливого значення потворне набуло в естетиці і мистецтві романтиків, які наголошували на естетичному значенні потворного як поетичної антитези краси.
Гегель у своїй естетичній теорії не приділяв потворному особливої уваги, але його учні і критики зробили потворне однією з головних проблем естетики у другій поливині XIX ст. Розенкранц ("Естетика потворного") розвинув концепцію, згідно з якою потворне є органічним моментом прекрасного. Звернення до потворного обумовлювалось історичним характером мистецтва XIX ст., яке на тлі суспільних протиріч прагнуло осягнути потворне як необхідний момент життя.
У мистецтві XX ст. виразно виявилась тенденція естетизації. Апологія огидливого, жахливого, потворного, перебільшення їх ваги, неспроможність осягнути і духовно опанувати складні підсвідомі, інстинктивні засади людського існування стали характерними рисами сучасного мистецтва.
Крайня ступінь потворного, у вищій мірі негативна цінність позначається категорією «підлість» («низькість»). Це явища або предмети, котрим притаманна негативна загальнолюдська значущість; вони можуть бути загрозливими для людства, оскільки ще не освоєні, не підкорені, не контролюються. Якщо людство не панує над власними суспільними відносинами, то це може стати джерелом великих бідувань; всі такі загрозливі явища сприймаються як підле, низьке (фашизм, атомна війна тощо)