4. План-конспект уроку як основна форма поурочного планування

Відповідно до календарно-тематичного плану розробляється поурочне планування. Поурочне планування – планування уроку (чи серії уроків за одним твором) на найближчу перспективу.

Види поурочних планів:

• план уроку (т.з. «шапка» та безпосередньо план (структура) уроку);

• план уроку з тезами (+ до кожного пункту плану додаємо тези);

• план-конспект уроку (замість тез ретельно описуємо кожну навчальну ситуацію).

Найголовнішим є 3-й варіант. Інші 2 дозволяється складати тільки вчителям зі значним досвідом роботи в школі.

Схема плану-конспекту уроку виглядає так:

1. Тема-назва уроку (в художньому стилі).

2. Тема (в науковому стилі, у відповідності до програми).

3. Епіграф (праворуч).

4. Мета уроку (навчальна, розвивальна, виховна).

5. Обладнання (наочність і ТЗН).

6. Тип уроку.

7. План уроку (ланцюжок навчальних ситуацій).

8. Хід, або зміст уроку (це і є власне план-конспект уроку: називається і детально розписується кожна навчальна ситуація).

9. Список використаних джерел (додає науковості, позбавляє звинувачення в плагіаті).

10. Додаток до ПКУ: наочність (демонстраційна та роздаткова).

Розглянемо компоненти ПКУ детальніше.

1. Тема-назва уроку – стисле й образне формулювання теми або проблеми уроку, яке дозволяє зацікавити учнів, викликати емоційне ставлення до нового матеріалу, мотивацію до навчання. Відповідає ідеї викладання літератури за законами мистецтва (художність, образність, емоційність, вплив на естетичне чуття читача-учня). Назва уроку може бути сформульована в художньому або публіцистичному стилях, у називній чи запитальній формах, а також проблемно.

Наприклад: перший урок з вивчення Шота Руставелі в 8 класі назвемо словами М.Бажана (українського перекладача поеми «Витязь у тигровій шкурі»): «Сонячний поет Грузії». Осмислення метафори «сонячний поет» сприятиме усвідомленню оптимістичного й гуманістичного звучання творчості грузинського поета.

Назва уроку може бути сформульована в формі проблемного запитання, що стане стрижнем усього уроку, наприклад: «Чи кожен гідний кохання?» (за новелою Стендаля «Ваніна Ваніні») (за Клименко).

У формулюванні теми-назви, записаному на дошці, може бути пропущене домінантне слово, яке треба буде відновити в ході уроку. Таким чином назва стає основою створення проблемної ситуації: «… <Людина> – головний об’єкт зображення в літературі» (7 кл., вступний урок).

Тема-назва уроку обов’язково повинна бути записаною на дошці. Можна використати кольорову крейду, цікавий шрифт, наприклад: Урок «Стежками Басьо» записати шрифтом, стилізованим під ієрогліфи.

Оголошення теми-назви найчастіше проводиться вчителем на початку уроку й стає основою для формулювання цільової настанови, сприяє створенню мотивації до навчання. Стислу й образну назву уроку учні записують в зошити. На завершальному етапі уроку до теми звертаються знову, щоб підвести підсумки.

Інколи тему-назву можна сформулювати разом із учнями і наприкінці уроку. Плідним видом роботи буде проведення конкурсу на кращу назву уроку.

2. Тема уроку – формулюється в науковому стилі, конкретно та у відповідності до програми та календарно-тематичного плану (саме так записуємо її журнал).

2. Епіграф до уроку є бажаним елементом уроку, образним втіленням його головної (стрижневої) ідеї. Джерела добору епіграфів (за Клименко):

• прислів’я й приказки народів світу;

• афоризми;

• цитати з художніх творів, літературно-критичних робіт тощо;

• невеликі за обсягом поетичні твори та ін.

Роль епіграфу на уроці (як і в художньому творі) є досить значною.

1. Як втілення головної (стрижневої) ідеї уроку він може бути покладеним в основу композиції уроку.

2. Звучання епіграфу підвищує рівень образності, афористичності, ліризму уроку, сприяє створенню творчої атмосфери.

3. Регулярне використання епіграфів на уроці розвиває афористичне мовлення школярів, увагу і повагу до слова, художньої деталі, мудрої думки, сприяє естетичному вихованню учнів, усвідомленню ролі епіграфа в художньому творі.

У 8 класі перший урок з вивчення творчості Мацуо Басьо можна розпочати з 1) оголошення теми «Стежками Басьо» та 2) виразного читання й первинного осмислення відповідного епіграфа – хайку поета:

Мандрівник! Це слово

стане ім’ям моїм.

Перший дощ осінній...

Мацуо Басьо

Запитаємо учнів:

• Що ви можете сказати про поета, виходячи з його поетичної мініатюри? Яке слово в епіграфі є ключовим?

На основі теми й епіграфу формулюємо цільову настанову:

• Сьогодні на уроці слідом за Басьо ми крокуватимемо його життєвими й творчими стежками, з’ясуємо, чи мав право поет називати себе табібіто («мандрівником») і що це для нього означало.

Ключові слова в епіграфі (або темі) можна виділити підкресленням або ж іншим (відповідним) кольором – за допомогою кольорової крейди.

Звертатися до епіграфу варто неодноразово:

• на початку уроку: епіграф виразно читається напам’ять (як правило, після оголошення теми), при наявності часу може бути записаним учнями; проводиться первинне осмислення ідейного змісту епіграфу; виходячи з теми й епіграфу, формулюємо цільову настанову;

• протягом уроку (тримаємось за нього, як за наскрізний мотив уроку, побудованого за законами мистецтва слова);

• наприкінці (етап підсумків): глибше осмислюємо в світлі нових знань, отриманих на уроці.

Цікавими і корисними для творчого зростання учнів можуть стати такі завдання на осмислення епіграфу, а через нього – головної ідеї уроку:

• прокоментувати епіграф, запропонований учителем або розміщений у підручнику;

• знайти в епіграфі ключові слова;

• поновити пропущене в епіграфі ключове слово (на початку уроку читаємо й висловлюємо гіпотези, в кінці (або протягом) уроку – заповнюємо прогалину;

• висловити свою згоду чи незгоду з ідеєю, проголошеною в епіграфі, та пояснити свою позицію;

• порівняти два епіграфи до уроку, з’ясувати, повторюють чи доповнюють вони один одного;

• з кількох запропонованих учителем епіграфів обрати найкращий і аргументувати свій вибір;

• самостійно дібрати епіграф до уроку й захистити його та ін.

3. Мета. Ефективність уроку залежить від його навчальної, розвивальної й виховної спроможності. Важливо чітко сформулювати мету уроку та спрямовувати весь хід уроку на її реалізацію (очікуваний результат уроку). Зорієнтувати вчителя в цьому питанні допоможе програма, а саме: 1) програмова анотація до теми та 2) рубрика «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів». Важливо також спиратися на знання основних закономірностей викладання зарубіжної літератури в школі.

Мета уроку має три діалектично поєднані складові: навчальну, розвивальну й виховну.

1. Навчальна мета окреслює коло знань учнів з теми:

• знання художнього твору (його форми та змісту), творчості письменника, національної літератури, яку він представляє, внутрішньо-літературних та міжлітературних зв’язків;

• знання історико-літературного, теоретико-літературного та перекладознавчого характеру;

• фонові знання (наприклад: особливості культури, яку репрезентує програмовий твір).

Методисти (Ж.В.Клименко) рекомендують використовувати такі слова та словосполучення в формулюванні навчальної мети уроку: простежити, розкрити, вчити, підвести до розуміння; доцільними будуть також вирази сформувати уявлення, сформувати поняття, поглибити знання тощо.

Навчальна мета повідомляється учням на початку уроку. Цільова настанова уроку сприяє створенню мотивації до навчання, спрямовує всю подальшу діяльність учнів. Вона може формулюватися прямо, а може – в метафоричній формі. Наприклад: 1 урок за новелою Е.По «Золотий жук» (7 клас) варто назвати «По слідах детективу». У вступному слові сформулюємо мету (цільову настанову): крокуючи по слідах детективу, розгадати всі таємниці цього жанру літератури. В кінці уроку запитаємо (заключна бесіда):

• Які ж таємниці детективу вам відкрилися на сьогоднішньому уроці?

Корисним буде й спонукання учнів до формулювання мети уроку на основі теми уроку.

2. Розвивальна мета пов’язана з розвитком умінь та навичок учнів, збагаченням їх словникового запасу. Найчастіше не повідомляється учням (якщо це не урок розвитку мовлення чи виразного читання).

Коло основних навичок, що формуються на кожному етапі навчання, окреслюється програмами (див. рубрику «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів»).

Найголовнішими в шкільному курсі зарубіжної літератури є такі навички:

• вдумливого, виразного читання перекладних художніх творів;

• аналізу та інтерпретації творів з урахуванням їх інокультурної специфіки;

• зв’язного мовлення (усного й письмового) тощо.

На уроках літератури вчимо учнів складати монологічне висловлювання, аргументувати свою думку, наводити приклади, вступати в діалог (дискусію), складати плани, писати твори тощо, збагачуємо словниковий запас учнів.

3. Виховна мета уроку. Навчання і розвиток учнів тісно пов’язані з їх вихованням. Учитель прагне не тільки зацікавити учнів літературою, але й прищеплювати їм повагу до різних культур, розуміння загальнолюдської цінності культурного різнобарв’я світу, виховувати гармонійно розвинену особистість. Аспекти виховання на уроках зарубіжної літератури:

• естетичне;

• морально-етичне;

• полікультурне;

• розумове;

• родинне;

• патріотичне;

• статеве;

• громадянське;

• фізичне (частково): нагадування про необхідність рівно тримати спинку, фізкультхвилинки, увага до краси людської статури в художніх текстах.

Виховна мета ніколи не наголошується учням. Здійснюється переважно на основі художнього твору. Художнє (особистісне) сприймання твору, розмірковування над його проблематикою в умовах проблемної ситуації, (обговорення, диспуту) є поживним ґрунтом для виховання школярів.

4. Обладнання уроку – сукупність наочних та технічних засобів навчання, які використовуються в навчальному процесі з метою вирішення освітньо-виховних завдань. Обладнання уроку літератури може бути таким:

• текст художнього твору; різні переклади одного твору;

• виставка книжок письменника; виставка творів різних письменників, спільних за темою або жанром.

• оформлена дошка: тема, епіграф, словник, домашнє завдання, портрет, ілюстрація, таблиця (схема);

• підручники і посібники для учнів;

• словники (тлумачний, іншомовних слів та ін.);

• портрети письменників (живописні, графічні, фотографічні, скульптурні);

• ілюстрації до творів (професійні ілюстрації та дитячі малюнки);

• репродукції картин художників-професіоналів;

• таблиці, схеми, опорні схеми-конспекти (ОСК);

• роздатковий дидактичний матеріал (картки з завданнями; картки-інформатори, кросворди, головоломки тощо);

• фотографії пам’ятних місць, пам’ятників письменникам та літературним героям («Поляна казок» в Ялті);

• аудіозаписи різного характеру;

• відеозаписи: записи кіно- та відеофільмів, театральних вистав, телепередач на літературну тему, шкільних (учнівських) відеофільмів;

• мультимедійні презентації до уроків літератури.

Частиною обладнання сучасного уроку літератури є ТЗН. Для демонстрації аудіозапису в шкільній практиці широко використовується магнітофон. Демонстрація зорової наочності може відбуватися за допомогою кодоскопів та епідіаскопів. Проглядання уривків з кінофільмів та записів театральних вистав потребує кінопроектору, може використовуватися також телевізор й відеомагнітофон.

Останнім часом активізується застосування на уроках зарубіжної літератури мультимедійних технологій. Мультимедіа (від англ. «багато засобів») – комп’ютерна технологія, яка дозволяє гнучко керувати потоками різноманітної інформації, представленої у вигляді текстів, графіків, музики тощо [ССІС: 469]. Мультимедійне обладнання уроку – це комп’ютер, проектор, екран, флешка чи диск з мультимедійною презентацією, аудіоколонки (для музичного або голосового супроводу), VЕB-камера (для уроків-телемостів в режимі on-line). Уроки з застосуванням комп’ютерних технологій називають мультимедійними уроками.

5. Тип уроку. Залежить від його теми, мети, структури та змісту. Визначається за однією з відомих класифікацій уроків літератури (див. [Мірошниченко. МВСЛ: 148]), бажано, за М.Кудряшовим (враховує специфіку літератури як виду мистецтва).