40.Специфіка екстремістської практики анархістів

Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм є антидержавною ідеологією,котра пропагує бездержавність. Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Головним засобом знищення Д є революція. Фундатор: М.О. Бакунія.

41.Місце людини в політичній теорії правого екстремізму

За правого: людина починає підтримувати екстремістські погляди через значне падіння моральності, егоїзм, споживацтво, відсутність порядку. Тобто на мою думку людина виступає експериментальним гвинтиком у системі. За правого екстремізму в людини пробуджується ненависть до інших людей.

42.Партія та держава у правому екстремізмі

За правого: партія є носієм ідеї держави.

Роль держави полягає в тому аби взяти на себе впровадження в життя національних цілей. З одного боку держава бере цілком під свою відповідальність як в фізичному так і в духовному сенсі індивідуальні волі і всю діяльність суспільства, що нею керуються. Це дозволить їй шляхом ідеологічної ідентифікації здійснювати їх повне включення до основної справи нації з іншого боку це означає, що держава не може допустити жодного посягання на єдність нації, вона знищує або придушує будь-яке джерело інакомислення. Держава розглядається, як засіб необхідний для того щоб вести націю до здійснення її цілей, але в той же час в силу свого тоталітарного уявлення про державу, праві екстремісти схильні підкреслювати значення етатиського інституту закріплюючи за ним максимум потенційних можливостей.

43. Правий екстремізм та соціальні орієнтири

Екстремізм — складне соціально-політичне та ідейно-психологічне явище. Найчастіше він виникає в середовищі тих соціальних верств, значення економічних і політичних функцій яких у суспільстві спадає й вони відчувають загрозу своєму соціальному статусові. Так, розвиток капіталізму призводить до витіснення дрібнотоварного виробництва з багатьох галузей, робить нестійким становище дрібного товаровиробника. Науково-технічний прогрес викликає зниження ролі в суспільному виробництві не лише некваліфікованої фізичної праці робітників, а й ручної майстерності ремісників. Зростання чисельності інтелігенції призвело до позбавлення багатьох її представників, особливо масових професій (учителів, інженерно-технічних працівників тощо), колишнього привілейованого становища в суспільстві. Такі зміни соціально-економічного становиша можуть спричинити поширення переконань, які заперечують увесь наявний суспільний порядок, домінуючу систему цінностей, породжувати настрої радикалізму і спрямованої проти всіх групової агресії.

В ідеологічно-доктрипальному відношенні для екстремізму характерне вибіркове користування тими цінностями, шо містяться в доктринах основних класів. Ідеологічна і класова орієнтація є критерієм поділу політичного екстремізму. Ті рухи, які апелюють до цінностей праці, заперечують експлуатацію, прагнуть до соціальної рівності й адресують свою ідеологію робітничому класові, визначаються як «ліві». Рухи, що адресують свою ідеологію класам власників засобів виробництва, орієнтуються на приватну власність, соціальну нерівність, визначаються як «праві». Основними різновидами лівого екстремізму є анархізм і троцькізм, а головним різновидом правого екстремізму — фашизм. Ознайомлення з їх ідейними засадами має важливе значення для розуміння політичних процесів, особливо в перехідних суспільствах, нестабільність яких є сприятливим грунтом для появи політичного екстремізму в різноманітних формах.

44. Різновиди правого екстремізму

Різновидами правого екстремізму є : Націонал-соціалазм (Німеччина), фашизм (Італія), націонал- синдикалізм (Іспанія).

Корпоративний фашизм в Італії. Фашизм (італ. fascismo, від італ. fascio — зв'язка, об'єднання) — спочатку самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр. Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування. Причини виникнення фашизму: після Першої світової війни італійське суспільство кризувало, занепад промисловості, перебої з електропостачанням, зубожіння населення; скорочення робочих місць, з війни повернулися вояки, які не можуть себе реалізувати, почалися протестні настрої, економічна криза 1929-1933 рр. нанесла потужний удар слабким демократичним системам. Зростання безробіття, матеріальне зубожіння значної маси громадян сформували в них переконання, що лібералізм не здатний вирішити актуальні економічні та соціальні питання. Зникла довіра до політичних сил, які були при владі і не зуміли передбачити, не допустити,пом’якшити наслідки кризи для власної країни. Соц. база фашистів: -колишні військові,- маргінальні верстви, -робітники. Ідеологія фашизму: піднесення італ.нації, прагнення перетворити Середземне море на Внутрішнє море через війну з колишніми союзниками в Атланті, антикомунізм та антидемократизм, засудження парламентської системи, несприйняття марксистських ідей, але в програмі фашистів були пункти забезпечення селян землею, працівників- роботою, щоб розширяти соц.базу і коло прихильників. Функції корпоративного фашизму: 1)система, що прив’язувала суспільство до режиму (консолідаційна),2)контроль над економічними ресурсами ;3)класова боротьба – це дурниця, в корпорації були всі люди, італійці єдиний народ, він не роз’єднуваний; 4)мобілізуюча – можна швидко знайти ресурси і використати для реалізації конкретних напрямків політичної доктрини).

Націонал-соціалізм в Німеччині. Націонал-соціалі́зм— політична ідеологія, яка була економічною і політичною доктриною Німеччини (у часи Третього рейху). Ідейні джерела н-с: пангерманізм, расизм, антисемітизм,геополітика, гітлеризм. Причини приходу до влади нацистів: 1919р. утвердилася Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, екон.криза,поразка після І світової війни. Зародження європейського фашизму датують 1919 роком, коли війна і революція міцно зімкнулися, переплелися в об'єктивному історичному процесі пошуку виходу з світової економічної кризи. В 1923 році Гітлер в Німеччині спробував здійснити фашистський «пивний» путч. Політична історія свідчить, що фашизм виникає тоді, коли суспільний устрій вже не може існувати без диктатури, веде до ліквідації демократичних свобод. Коли войовничий націоналізм, расизм, шовінізм, терор підносяться у ранг державної доктрини, стимулюючи абсолютизацію верховної влади всередині держави і надаючи військовій силі пріоритет серед інших засобів політики. Найхарактерніші риси цієї реакційної політичної течії проявилися у німецькому фашизмі, відомому під назвою нацизм (націонал-соціалізм). Вождем його став Адольф Гітлер. Головна книга Гітлера — «Майн Кампф» («Моя боротьба»). Іі центральним пунктом є зіставлення понять «народ» і «раса». «Раса» (для Гітлера вона і є «нацією») — це вища і вічна реальність, що грунтується на спільності крові. Всі народи поділяються на «вищі» й «нижчі» раси. Раса має бути «чистою», «арійською», вона повинна постійно боротися за виживання, знищуючи інші «плюгаві», «неповноцінні» раси. Звідси випливало, що «арійська раса», а це, виявляється, «чисті» німці, як етнічна група нібелунгів, мусить боротися з «нижчими» расами. «Вища» раса має бути ізольована від зовнішнього світу, аби її представники не змішували свою культуру з чужою, до- тримувалися її «чистоти». «Нижчі» раси, до яких Гітлер і його ідейні поплічники відносили негрів, євреїв, арабів, циган, слов'ян, індусів, увесь «неарійський» світ, на їхню думку, мусять підкорятися волі «сильної» раси. Важливий пункт нацистської ідеології — ставлення до війни, до силових методів у політиці. Фашистська доктрина — це абсолютизація «культу» сили. Любов до сильних і ненависть до слабких — визначальна риса ідейної позиції гітлеризму, та й усіх фашистів.

Націонал-синдикалізм в Іспанії. В Іспанії ідеологію націонал- синдикалізму розробляв публіцист Раміро Ледесма Рамос , який перебував під впливом ідей Сореля і Хосе Ортеги -і-Гассета . У видаваному з 1931 р. журналі « Завоювання держави» Ледесма Рамос намагався поєднати націоналістичні і анархо- синдикалістскі ідеї. Тоді ж Рамосом і його прихильниками була зроблена спроба впровадитися в провідну анархо- синдикалістського організацію Іспанії , Національну конфедерацію праці . Рамос лрганізував гурток довкола видань нація, завоювання дкржави.Більшість положень цього гуртка стала частиною програми н-с, а саме збільшення ролі держави у регулюванні соц.-екон. та пол.процесів, утвердження ідеології іспанізму, синдикалістська структура економіки. 10 жовтня 1931р. групи Рамоса і Редонди об’єдналися і утворили Хунту наступу націонал-синдикалізму. У 1934 р. очолювана Рамосом організація «Хунта націонал- синдикалістського наступу» об'єдналася з « Іспанської фалангою » Хосе Антоніо Прімо де Рівери . У програмі фаланги нараховувалось 27 пунктів прийнятих духом містичного націоналізму. Зазначалося, що іспанська держава буде тоталітарною зброєю , що слугує інтересам нації. Серед основних ідеалів громадянина мались на увазі не тільки національна кров, але й Католицька Церква. Також малося на увазі відновлення Іспанії як великої держави, налагодження культурних і політичних зв'язків з іспаномовними країнами з подальшим відновленням Іспанської імперії. На відміну від італійського фашизму Фаланга категорично заперечувала політичні партії і однаково вороже ставилася як до лівих, так і до правих рухів. Очолювала Фалангу Національна рада як представницький орган, який формував в виконавчий орган або політичну хунту.

44. Расизм в сучасному світі

Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практичні дії, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на поділі людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп (рас). В сучасному світі також є різні прояви расизму. Наприклад , більшість англійських бритоголових неприязно ставиться до чорних , євреїв , іноземцям та гомосексуалістів. Хоча й існують ліві чи червоні скіни , так звані red skins і навіть організація « Скінхеди проти расового насильства» . Скінхеди - неонацисти різних країн являють собою активно діючі бойові угруповання. Це вуличні бійці , що виступають проти расового змішання , що поширилося , як зараза , по всьому світу. Вони прославляють чистоту раси і мужній стиль життя. У Німеччині вони борються проти турків , в Угорщині , Словаччині та Чехії проти циганів , у Британії - азіатів , у Франції - негрів , у США проти расових меншин та іммігрантів і у всіх країнах проти гомосексуалістів , і «вічного ворога» , євреїв ; крім того , в багатьох країнах , вони ганяють бомжів , наркоманів і інших покидьків суспільства.

44. Тоталітарний націоналізм як різновид правого екстремізму

Екстремістський націоналізм (тоталітарний, інтегральний, право-радикальний, шовіністичний, неофашистський – його різновиди). Цей націоналізм не бачить і не знає нічого, окрім проблеми самоствердження своєї нації. Він сповідує цінності сили, енергії, елітарності і готовий до використання будь-яких методів політичної чи збройної боротьби, покладаючись на гасло “мета виправдовує засоби”. Якщо в ньому присутній момент біологічного обгрунтування переваг власної нації та її політичних цілей, то він перетворюється у расизм. Коли ж будь-якими засобами, у тому числі й за допомогою расизму, доводиться вищість даної нації порівняно з іншими націями, її право на панування над ними, то це вже шовінізм. Екстремістський націоналізм або національний екстремізм – це різновид ідейно-політичного екстремізму взагалі. Вони мають спільні риси й спільні корені. Національний екстремізм, щоправда, має й свою специфіку, яка головним чином полягає у його більшій емоційній напрузі і більшій силі відчуження людей на базі ідеї національної виключності.