- •1.Предмет курсу історії політичних і правових вчень. Періодизація.
- •2.Філософські доктрини держави і права Стародавнього Сходу.
- •3.Політико-правові ідеї стародавнього Шумеру (Гільгамеш).
- •4.Розвиток політико-правової думки в Китаї в іі-і тисячолітті до н.Е.
- •5.Політико-філософські погляди на державу і право Лао-Цзи.
- •6.Політико-філософські погляди Конфуція.
- •7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
- •8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
- •9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").
- •10.Погляди на державу і право Каутільї.
- •11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.
- •12.Вчення грецьких софістів про державу і право.
- •13.Політико-етичні погляди на державу і право Сократа.
- •14.Сократики і їх політичні ідеї.
- •15.Політичне і правове вчення Платона.
- •16.Проект ідеальної держава у книзі Платона "Держава".
- •17.Платон про державу і право в книзі "Закони".
- •18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.
- •19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.
- •20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
- •21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
- •22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
- •23.Поняття держави у працях Ціцерона.
- •24.Школа римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •26.Римські юристи про право і його види.
- •27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
- •29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
- •30.Історична значимість політико-правових ідей Стародавнього Світу.
- •31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.
- •32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.
- •33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.
- •34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.
- •35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.
- •36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.
- •37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).
- •38.Основні напрямки ісламу і їх соціально-політична суть (суніти, шиїти, харіджіти, ісмаїліти).
- •39.Філософські і політичні погляди Ібн Рушда та Ібн Халдуна їх порівняльна характеристика.
- •40.Політико-правові ідеї Середньої Азії (VI-хіv cт.). Маздакізм
- •41.Політико-правові ідеї Закавказзя (vі-хіv ст.).
- •42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.
- •43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).
- •1.Причини реформації в європі.
- •2. Основні напрямки реформації:
- •44.Теорія державного суверенітету ж.Бодена.
- •45.Політико-правові ідеї італійського Відродження.
- •46. Політико-правові ідеї раннього утопічного соціалізму (т. Мор, т.Кампанелла).
- •47.Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.
- •49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.
- •50.Політико-правові погляди б. Спінози.
- •51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
- •52.Політико-правові ідеї Вольтера.
- •53.Поняття політичної свободи та суспільного договору у ж.Ж.Руссо.
- •54.Політико-правові ідеї пізнього утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •55.Вчення і. Канта про державу і право.
- •56.Вчення Гегеля про державу і право.
- •57. Гегель про співвідношення громадянського суспільства і держави
- •58.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •59.Історична школа права Німеччини
- •60. Політико-правові вчення російських революціонерів-демократів (о.Герцен, Чернишевський).
- •61. Формування філософських і політико-правових ідей к.Маркса і ф. Енгельса.
- •62. Вчення к.Маркса про суспільну-економічну формацію.
- •63. В.І.Ленін про державу і право.
- •64. К.Маркс і ф.Енгельс про нову суспільно-економічну формацію.
- •65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"
- •66. Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.
- •67. Питання держави і права в працях г.В.Плєханова.
- •68. Філософсько-політична доктрина ф.Ніцше.
- •69. Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.
- •70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.
- •71. Органічна теорія г.Спенсера.
- •72. Солідаризм Леона Дюгі
- •73. Теорія насилля л.Гумпловича
- •74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).
- •75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.
- •76.Соціологічна юриспруденція
- •77. Правовий функціоналізм. Джон Грей, Олівер Холмс.
- •78. Теорія суспільного інтересу (р.Іерінг, е.Ерліх, р.Паунд).
- •79.Теорія держави загального благоденства (Кейнс, к.Мюрдель).
- •80.Політично-філософські ідеї м. Бердяєва.
- •81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.
- •83.Солідаризм л. Дюгі.
- •84. Політичні погляди сковороди
- •85. Революційний демократизм Шевченка
- •86. Державно-правові погляди і.Франка
- •87. Ідея національної держави у працях Грушевського і Винниченка
- •88. Державницька школа Липинського
- •89. Політично-правові погляди Балудянського
14.Сократики і їх політичні ідеї.
Платон. Основні роботи: Антологія Сократа. Політика. Держава. Закони.
Родоначалник ідеалізму. Із філософії Платона випливає й вчення про державу і право, людину. Розкриваючи ідею людини, каже, що сутність – душа, вона є неповторною і має свої властивості: розумне, гнівне, чуттєве. Але пропорція цих якостей неоднакова.
Так само як і Скрат, він говорить про п’ять видів держав. Найкраща форма – аристократія – ідеальна держава, в якій поєднані два аспекти: - правлять філософи. - діють закони.
Цьому притоставляє чотири інші види і говорить про деградацію. Переродження аристократії починається з того моменту, коли зароджується приватна власність на землю, а вільних перетворює у рабів. Замість раціонального процвітає насилля. Держава, в якій виникає войовничий дух, яка перебуває в постійних війнах, панує злоба – тімократія. В результаті такого влада опиниться в руках олігархів. Бідні позбавлені засобів до існування і політичних прав. Суспільство є розірваним. Тімократія не може існувати довго. Бідні відберуть багатство і владу, частина правителей помре, частину виженуть, інших урівняють – демократія. + платон – про державу.
Ксенофонт.Його дитячі і юнацькі роки протікали в обстановці Пелопоннесськой війни що не перешкодило йому здобути не тільки військову, але і широку загальну освіту. учення Сократа, зробили на нього лише невеликий вплив. Світогляд Ксенофонта залишився традиційним світоглядом того соціального середовища, до якого він належав по народженню (аристократії). Це особливо яскраво позначилося в його релігійних поглядах, для яких характерна віра в безпосереднє втручання богів в людські справи, віра у всілякі знамення, за допомогою яких боги повідомляють смертним свою волю.
Твори: Спогади про Сократа,Домострой — поради для раціонального ведення домашнього господарства. Бенкет Апологія Сократа (Захист Сократа на суді). Твори Ксенофонта відрізняються простотою мови і ясністю викладу. Цикл сократичних творів був написаний Ксенофонтом з метою реабілітувати Сократа в суспільній думці і довести, що він був страчений несправедливо. Перед дослідниками завжди поставав питання про вірогідність зображення особи Сократа Ксенофонтом і Платоном. Ксенофонт зобразив Сократа насамперед як учителя моралі, ігноруючи відсторонені філософські міркування (головна відмітна риса двох версій образу Сократа). Твори Ксенофонта є такими ж літературними творами, а не історичними описами, як і діалоги Платона.Гієрон.
антісфенбув присутній при передсмертній бесіді Сократа, зафіксованій в творах Платона і Ксенофонта.
Після смерті Сократа Антісфен відкрив в Афінах власну школу, на Киносарге, в гимназії для неповноправних громадян (по назві «Киносарг» послідовники Антісфена стали іменуватися киникамі). Хоча в теорії Антісфена виразний вплив вчителів, він протирічить софістам, далеко відходить від інших учнів Сократа (Ксенофонта, Платона, Евкліда, Федона, Арістіппа).Антісфен — перший номіналіст, що відкидає існування загальних понять і що затверджує, що ідеї існують тільки в свідомості людини. виступав проти традиційного з часів елейськой школи розділення миру на умопостігаємоє («по істині») і плотському («на думку») бутті, чим передбачив арістотелівську критику ідей Платона. проповідував аскетизм, природність, пріоритет особистих інтересів перед державними. Заперечуючи традиційну релігію і державу, він і Діоген першими назвали себе не громадянами якої-небудь певної держави, а громадянами всього світу — космополітами. У логіці Антісфен вважав, що «о одному може бути висловлено тільки одне, а саме лише його власне ім'я»; суб'єктові не можна приписати відмінний від нього предикат, вислів може бути тільки тавтологічним. (У цьому дослідники убачають полеміку Антісфена з Платоном і його вченням про ідеї як основу в т.ч. предикацію.)У основі етики Антісфена — вчення про автаркію, самодостатність.Антісфен і його учень Діоген Синопській були найбільш послідовними, безкомпромісними киникамі. Принцип старогрецьких філософів «відповідності форми життю її внутрішньому змісту» вони доводили до явної демонстративності. Образ мудреця взагалі, створений Антісфеном, був далі розвинений в стоїцизмі, а по створеному ним образу киника зокрема — короткий подвійний плащ на голе тіло, довга борода, посохнув, жебрацька торба — киников пізнавали впродовж всієї античності.