3. Розвиток місцевої інфраструктури за допомогою розширення

залізничного господарства та розвиток історичних подій в першій

половині 20 століття і до наших днів.

Розвиток залізничної станції і самого містечка викликав потребу в підготовці

кваліфікованих кадрів для залізниці. Тому в 1878 році було відкрите однокла-

сне залізничне училище. В 1896 році воно стало двокласним ( біля сучасної

школи №2). З 1889 року почали функціонувати земська та залізнична лікар-

ні, на розбудову останньої Мар'ян Васютинський виділив невелику площу зем-

лі в 1907 році. В 1884 році почала працювати Козятинська броварня. З 1903 ро-

ку вона мала назву « Козятин». У 1920 році управляючим броварнею був По-

ляк Вячеслав Іванович. Проіснувавши до 1927 року, броварня припинила свою

роботу. В березні 1930 року вона була реорганізована в плодокомбінат, потім

-- у завод гумового взуття. З 1964 року в його приміщенні відкрита швейна фа-

брика з пошиття спецодягу.

25 серпня 1895 року була вікрита і урочисто освячена, побудована на кошти

залізничників, дерев'яна церква Вознесіння Господнього ( поблизу школи №2)

за проектом архітектора В. І. Куліковського. Правив службу священник Нестор

Андрійович Шараєвський.

Прикрашала наше містечко своєю неповторністю гостровивершених куполів

( на місці теперішнього вузла зв язку ) ще одна культова споруда – католицький

костьол, в якому проводив службу ксьондз і в свята звучала органна музика.

Костьол був знищений в 1937 році².

Про швидке зростання Козятина завдяки залізниці свідчать дані історич-

ного документа « Список населених місць Київської губернії» видавництва

Київського губернського статистичного комітету, за 1900 рік.

« Козятин -- волосне містечко. В ньому дворів 506, мешканців обох статей

--3505, з них чоловіків – 1715, жінок – 1790. Основне заняття жителів – земле-

робство, деякі з них ідуть працювати на залізничну станцію Козятин. Відстань

від повіту (Бердичів) 25 верст. Залізнична, поштово-телеграфна, поштова (зем-

ська) станції знаходяться в містечку. В містечку Козятині землі рахується 3734

десятини, з них церкві належить 36 десятин, селянам – 1157 десятин, решта зем-

лі належить поміщикові і казні. Містечко належить поміщику М. Васютинському.

Господарство володар веде за чотирипільною системою, селяни – за трипіль-

ною.

В містечку мається – одна православна церква, два єврейських молитовних

будинки, одна народна однокласна міністерська школа, одно залізничне дво-класне технічне училище, залізничне депо, в якому працює біля 300 робітників.

Є один поміщицький цегельний завод, в якому працює біля 20 робітників, пере-

важно із місцевих селян. Працює два заводи штучних мінеральних вод, два

водяних млини, шість вітряних млинів, шість кузень, одна слюсарня, три сто-

лярних, дві кушнірних, дві бондарних майстерень, десять швеців, три хлібо-

пекарні, дві ковбасні. Працює одна лікарня , один приймальний покій, два лі-

карі, три фельдшери, дві повивальні бабки. Є дві аптеки, два погріби для про-

дажу вина, дві пивні лавки, одна казенна винна лавка, два заїжджих двори.

Базари щотижня в четвер. Пожежна частина складається з одного насоса,

чотирьох діжок і шести багрів.

Перші великі цегляні споруди на Базарній площі появляються після 1900 ро-

ку. Це будинок Гофштейна ( 1903 – 1904) – оптова торгівля і пошта – пізніше

будинок міліції, дім Скоробецького ( 1904—1905) –з аптекою і магазином ( на

місці сучасного універмагу). Третій будинок – це ілюзіон – кіно «Експрес» Грин-

берга ( 1915 ) – зараз районний будинок культури. Будинок Крафта ( 1905 –

1906 ) – зараз старе приміщення управління статистики і сільського господарс-

тва). Слідуючий цегляний будинок – ілюзіон «Єхо» ( 1902 – 1903 ) – на його мі-

сці сучасний будинок адміністрації .

За спогадами старожила Арона Кукшпана « … а кругом були маленькі

глиняні хатки вкриті соломою чи очеретом, рідко – черепицею чи бляхою.

Кругом базару тут жили кустарі – кравці, швеці, кушніри, ковалі, бондарі » .

Інші великі, як на той час, цегляні споруди були такі – приватна гімназія для за-

можних жителів – ( 1909 ) – в майбутньому вечірня школа, комерційна початкова

школа на польській мові ( 1905 –1906 ) – була закрита в 1930-х роках – на місці

бувшої школи №7, Талмуд – Тора (1901) – тепер ліцей, Аудиторія (1909) – за-

раз Будинок культури залізничників. В 1909 році в Козятині відкрито агрошколу,

перший випуск агрономів відбувся в 1912 році. Агрошколу розбомбили німці в

1943 році.

Із ростом залізничного вузла збільшувалась кількість робітників. Становище

їх було важким, заробітна плата – низькою. Робочий день тривав 12 – 16 годин.

За всяку провину з робітників стягували великі штрафи. Вже в 1871 році в Козя-

тині відбувся перший страйк стрілочників. Вони вимагали поліпшення свого

становища. У жовтні 1885 року знову застрайкували стрілочники, вимагаючи

скорочення надмірно довгого робочого дня. В страйку брали участь майже всі

стрілочники ( 47 із 52 ). Наказ адміністрації про звільнення з роботи не залякав

страйкуючих, і, твердо стоячи на своєму, вони добились певних поступок. Інші

категорії залізничників теж включалися в боротьбу. В 1903 році в Козятині вже

існувала соціал – демократична група, яка була зв язана «Іскрою». Організа-

тором групи був інженер Д. Д. Тіц. До групи входили машиніст Михайло Лео-

нтійович Валдаєв, майстер дистанції колії Голембіовський М. І., телеграфіст

П. Вишинський, конторник В. В. Рабчинський, В. Туранський, А. Драч, учитель-

ка В. Тіц. Козятинські соціал- демократи допомагали транспортувати «Іскру»

до Києва. В Козятині також розповсюджувалась ленінська «Іскра». Соціал-

демократи вели агітаційну роботу серед залізничників, серед солдатів, які нап-

равлялись через Козятин на Російсько-Японську війну.

Першим в Козятині дізнався про розправу царя над неозброєними робітника-

ми, жінками і дітьми 9 січня 1905 року в Петербурзі, телеграфіст Павло Виши-

нський. З економічними вимогами першими в Козятині виступили найгірше за-

безпечені – вугільники та дровоклади. Вони вимагали скорочення робочого дня

до 9 годин і підвищення денного заробітку до 70 копійок. В лютому застрайку-вали телеграфісти, які добилися деякого поліпшення умов свого життя.

Козятинські соціал-демократи не обмежувались агітаційною роботою лише се-

ред своїх залізничників. Вони поширювали більшовистські листівки селян нав-

колишніх сіл.

Нелегальні збори, мітинги в кінотеатрі «Ехо» в кондукторській їдальні, в лісі,

на Базарній площі були щоденним явищем в кінці листопада – початку грудня

1905 року. Всі збори і мітинги проходили під лозунгами більшовиків « В спілці –

наша сила!», « Пролетарі, всіх країн, єднайтеся!».

9 грудня 1905 року вибухнув загальний страйк, який охопив всі служби Козя-

тинського вузла. Керував страйком страйковий комітет на чолі з організаторами

Михайлом та Василем Валдаєвими. Щоб придушити страйк, в ніч на 9 грудня

1905 року жандарми заарештували В. Рабчинського, П. Вишинського, М. Голе-

мбіовського, а згодом і Тіца, але зірвати страйк не вдалося. Робітники Козятин-

ського вузла страйкували, висунувши вимоги про встановлення 8-годинного ро-

бочого дня, збільшення заробітної плати. Адміністрація не хотіла їх виконати, ро-

бітники продовжували страйк. Рух поїздів через станцію Козятин припинився на

всіх напрямках.

12 грудня 1905 року з Бердичева в Козятин прибула сотня озброєних козаків

на допомогу ротмістру жандармів Глаголєву для придушення страйку. Жанда-

рми застосували зброю проти страйкуючих. Загинули брати Михайло і Ва-

силь Валдаєви, помічники машиністів Шумейко і Томащук, інші страйкарі були

поранені. Залізничний рух не відновився, страйк тривав далі. Стан посиленої

охорони, оголошеної владою 13 грудня 1905 року, скасували лише 18 січня