Розділ vііі. Суспільна свідомість

У цьому розділі ми передбачаємо зосередити увагу на з'ясуванні сутності суспільної свідомості, її структури, розгляді основних форм.

1. Сутність суспільної свідомості та її структура.

У процесі своєї життєдіяльності людина освоює оточуючий її світ не лише предметно-практично, але й духовно. У цьому величезну роль відіграє суспільна свідомість – сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відображають суспільне буття, все різноманіття суспільних відносин, вироблених людством в процесі освоєння природи і суспільної історії. Суспільна свідомість не лише відображає світ, але й творить його, здійснюючи випереджувальну, прогностичну функцію.

У структурі суспільної свідомості зазвичай виділяють такі рівні: буденна і теоретична свідомість, суспільна психологія і ідеологія, а також форми суспільної свідомості, перш за все наукову, релігійну, політичну, правову, моральну, естетичну і філософську свідомість.

Буденна свідомість виникає в процесі повсякденної практики людей стихійно під безпосереднім впливом на них явищ природної і соціальної реальності, як емпіричне відображення її зовнішньої сторони. Це елементарна форма суспільної свідомості, яка притаманна практично кожній людині. Вона знаходить свій прояв у розпливчастих, емоційно забарвлених уявленнях про різні сфери суспільного буття. Свій вираз цей рівень суспільної свідомості знаходить у аксіомах, догмах, постулатах, прислів’ях і приказках, анекдотах тощо. Відображаючи з певною долею істини ті або інші сторони суспільного розвитку, буденна свідомість не включає в себе систематичне знання про нього.

Другий, більш високий рівень суспільної свідомості утворює теоретична свідомість, що представляє собою відображення сутнісних зв’язків дійсності і притаманних їй закономірностей у наукових теоріях, які утворюють систему достовірних, глибоких і конкретних знань про неї.

Виникає питання: чи потрібна буденна свідомість при наявності теоретичної? Безумовно, так. Адже обидва ці рівні суспільної свідомості виступають як дві взаємозв’язані діалектичні протилежності. Як би не розвивались знання, наука, буденна свідомість завжди буде існувати. Виразом буденної свідомості є, наприклад, «здоровий глузд», з позицій якого можна розглядати і обговорювати будь-яке явище соціальної дійсності і природи. Однак не завжди висновки при цьому будуть справедливі, оскільки його можливості обмежені емпіричними узагальненнями і метафізичними рамками. Абсолютизація буденної свідомості (тобто нижнього рівня суспільної свідомості) веде до виникнення ілюзій і помилок у суспільній свідомості. Теоретична свідомість здатна видозмінювати, модифікувати буденну свідомість, окультурювати її. Це обумовлює необхідність того, щоб науки, в тому числі і соціально-гуманітарні, завжди залишалися на теоретичному рівні, щоб наукові поняття не підмінялися буденними поняттями і уявленнями, бо в такому випадку система знань буде втрачати свій науковий статус.

На одному рівні з буденною свідомістю знаходиться суспільна психологія, яка включає настрої, гадки, почуття, ціннісні орієнтації, що формуються в процесі повсякденної життєдіяльності людей. Тут домінуючим є не саме по собі знання про дійсність, а відношення до цього знання, оцінка дійсності. Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у громадських рухах, спонукаючи до різного роду дій. Виходячи з цього, державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їх реакцію на ті або інше події.

З суспільною психологією тісно пов’язана ідеологія , що належить до вищого рівня суспільної свідомості. У розумінні її, як нам уявляється, слід виходити з того, що одним з найважливіших елементів свідомості слугує практична свідомість, тобто розум, на який спирається мислячий суб'єкт, здійснюючий матеріальну, почуттєво-предметну діяльність, яка має своїм змістом освоєння і перетворення природних і соціальних об’єктів, складаючи загальну основу розвитку суспільства і пізнання, що й охоплює собою поняття «практика».

Нижній рівень практичної свідомості утворює «здоровий глузд» - погляди людей на оточуючий світ і самих себе, що складаються стихійно під впливом досвіду, які є підвалинами для практичної діяльності і моралі. Вищий же рівень практичної свідомості утворює ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів на ту ж оточуючу дійсність і самих себе, які сприймаються соціальним суб’єктом у якості правильних і потрібних у розв’язанні тих або інших практичних завдань. Інакше кажучи, ідеологія виступає у якості теоретично обґрунтованої практичної свідомості.

У відповідності з основними формами практичної діяльності уявляється правомірним виділяти:

1. Ідеологію виробництва матеріальних благ, яка охоплює взяті на озброєння людьми знання, здобуті різними галузями технічних, сільськогосподарських та інших спеціальних наук;

2. Ідеологію наукового дослідження – прийняті на озброєння дослідником теоретичні напрацювання попередників, на які він спирається, приступаючи до здійснення свого наукового пошуку;

3. Ідеологію соціально-перетворюючої діяльності – складову части ну практичної свідомості, що включає сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів, в яких відображається існуюча соціальна реальність і відношення до неї, що склалися в суспільстві, класі або ж іншій соціальній групі, у окремої особистості.

Кожний із цих структуроутворюючих елементів системи ідеології, в свою чергу, може бути представлений у якості підсистеми.

За своїм характером слід розрізняти ідеологію прогресивну і консервативну, а також реакційну, відносно істинну і ненаукову, ілюзорну. Характер ідеології залежить від того, чиїм соціальним інтересам вона відповідає, як співвідноситься з потребами соціального розвитку.

Слід зазначити, що навряд чи коли-небудь існувала ідеологія, яка б абсолютно перекручувала дійсність. В той же час і науковість не є якість, що завжди притаманна ідеології. Для того, щоб ідеологія була науковою, теоретики, що сповідують її, повинні постійно осмислювати нові явища мінливої соціальної реальності, вносячи відповідні корективи у раніш обґрунтовані теоретичні моделі, коригуючи, в такий спосіб, ідеологію.

Структура суспільної свідомості може розглядатися і з позиції виявлення її форм. При цьому необхідно відмовитись від спроби представити суспільну свідомість у якості якогось плоского дзеркала, що нібито складається з утворюючих його поверхню форм, у яких відображається суспільне буття. Просторово-часові характеристики, притаманні реальній дійсності, діяльності людини, властиві і суспільній свідомості, перебуваючи у ній в діалектично знятому вигляді.

Це проявляється у тому, що суспільна свідомість відображає людську діяльність у всьому різноманітті її проявів. Зазначена обставина обумовлює існування множини форм суспільної свідомості. Однак не всі вони є рівнозначними. Форми суспільної свідомості різняться за предметом відображення, за формами відображення, за особливостями свого розвитку, за соціальними функціями тощо. Є серед них форми, що відіграють роль інтеграторів в системі форм суспільної свідомості. Концентруючи навколо себе ряд ін6ших форм, а, отже, формуючи в такий спосіб структуру суспільної свідомості, вони й виступають у якості основних її форм. До їх числа відносяться моральна, релігійна, політична, правова, естетична, наукова і філософська свідомість. Розгляду саме цих форм суспільної свідомості і присвячується наступний підрозділ монографії.