3. Об’єкт і предмет соціальної філософії

Без перебільшення можна стверджувати, що жодна з нових наукових теорій не може виникнути, минуючи філософський аналіз попередніх досягнень наукової думки. Це повною мірою відноситься до всієї соціально-гуманітарної науки, до соціальних теорій, жодна з яких не могла і не може з’явитися на світ інакше, як з лона соціальної філософії.

Певна філософська позиція мислячого суб’єкта, який здійснює філософську рефлексію теоретичної спадщини, що дісталася йому, його світогляд обумовлює і відповідний характер виникаючих потім теоретичних побудов, мисленевих моделей реальних феноменів соціальної дійсності. Внаслідок цього кожна з соціально-гуманітарних теорій несе у собі сутнісні риси породившої їх філософії.

Однак надмірно затягнуте перебування у материнському, тобто філософському лоні, небезпечне як для нової соціально-гуманітарної теорії, оскільки штучно стримується дія факторів її власного, самостійного розвитку, її зрілості, так і для самої соціальної філософії, її структурних елементів, що неминуче піддаються внаслідок цього гублячому впливу догматизму.

У свій час нам уже доводилося торкатися долі наукової соціології¹⁴, яка, як відомо, була обґрунтована засновниками марксизму в результаті діалектико-матеріалістичного аналізу попередніх теорій суспільного розвитку, їх співставлення з соціальною практикою. Здавалося б, після завершення пологових мук соціологія повинна була проявити себе як справжня наука. Для цього їй належало, по-перше, набути самостійного існування, а, по-друге, постійно піддаючись соціально-філософському аналізу, демонструвати відповідність продукуємих нею теоретичних положень, мисленевих моделей перебуваючій у розвитку соціальній практиці. Однак процес роздвоєння єдиного було штучно перервано. Як це не дивно звучить, але «дитя» було знов повернуте у філософське, материнське лоно, утворивши надзвичайно складну і ще не до кінця осмислену форму. Вона одержала назву історичного матеріалізму, що тлумачився у нашій вітчизняній літературі як складова частина марксистсько-ленінської філософії (тобто один з історичних типів соціальної філософії) і одночасно загальна соціологічна теорія, наука про загальні і специфічні закони функціонування і розвитку суспільно-економічної формації ¹⁵.

Тепер уже добре відомо, як у боротьбі за «чистоту» марксизму-ленінізму у СРСР штучно гальмувалося становлення і розвиток соціології, яка з величезними труднощами доводила право на самостійне існування¹⁶. Однак не меншої шкоди зазнав і розвиток соціальної філософії.

Про це, зокрема, свідчить той факт, що навіть статей, розкриваючих зміст даного поняття, ми не знаходимо не лише у філософських словниках, що неодноразово видавалися у минулі роки, «Философском энциклопедическом словаре», п’ятитомній «Философской энциклопедии», а й у багатотомній «Большой Советской Энциклопедии». Відсутні вони і в українському виданні «Філософського словника», що вийшов під редакцією В.Л. Шинкарука, та і в інших вітчизняних довідкових виданнях.

І зараз ще залишаються нез’ясованими питання про те, що ж собою являє соціальна філософія, які її об’єкт, предмет и структура.

Так, наприклад, автори підручника «Соціальна філософія», виданого у Харкові у 2007 році, відкриваючи його першим розділом, що називається «Соціальна філософія як наука», стверджують, що «соціальна філософія разом з іншими галузями філософського знання займає ключове місце у сфері наукового знання»¹⁷. З таким підходом навряд чи можна погодитись, якщо ми не хочемо припустити помилок своїх попередників.

А така небезпека існує. Адже не випадково автори зазначеного видання змушені говорити про «родинність» соціальної філософії і соціології. «У розумінні їх родинності, – відзначають вони, – відрізняються такі три підходи: 1) «Соціальна філософія дорівнює всій соціології». Ця теза базується, перш за все, на ототожнюванні соціальної філософії і соціології. Її мета полягає у запереченні самостійного статусу і значення прикладної соціології… 2) «Соціальна філософія і соціологія суттєво різняться між собою». Ті, хто так вважає, прагнуть штучно дистанціювати їх предметну сферу. Протиставляючи їх, вони акцентують увагу на тлумаченні визначення соціальної філософії як науки, що формує методологічний апарат для дослідження суспільних проблем іншими галузями соціально-гуманітарного знання, а за соціологією залишають статус конкретних знань про суспільство, що запозичують цю методологію… 3) Соціальна філософія є методологічним шаром соціології…»¹⁸.

Звичайно, безглуздо було б заперечувати взаємозв’язок соціальної філософії і соціології. Однак не слід забувати й про те, що вони належать до різних форм суспільної свідомості і, як такі, відрізняються певною специфікою. Якщо соціологія як одна з соціально-гуманітарних наук виступає у якості теоретичного освоєння соціальної реальності, то соціальна філософія, один з основних структуроутворюючих елементів філософії, форма експлікації, розгортання і перебудови мисленевих структур, що визначають відношення людини до світу і світ у відношенні до людини, яка проявляється у взаємозв’язку соціальних суб’єктів конкретного соціального організму один з одним і зовнішнім середовищем, – як усвідомлення форм і способів цього освоєння. Соціальна філософія, в такий спосіб, постає у якості рефлектуючої системи, що включає суб’єкт дослідження двічі – як дослідника і як елемент філософського аналізу.

Соціальна філософія і соціально-гуманітарна наука, в тому числі, звичайно, і соціологія, схожі своїм прагненням до достовірності, раціонального пояснення світу. Однак тут можна говорити лише про схожість і ні в якому випадку не про ідентичність, оскільки в соціально-гуманітарній науці це асоціюється з прагненням до істини, в соціальній же філософії достовірність доповнюється елементами переконання. Тобто тут є злитність знання з переконаннями, завдяки чому ідеологічний момент в соціальній філософії, як і в цілому в філософії¹⁹, проявляється сильніше, ніж в соціально-гуманітарній науці.

Різними є об’єкти і предмети соціально-гуманітарної науки і соціальної філософії.

Об’єктом дослідження вченого, представляючого певну галузь соціально-гуманітарної науки, є соціальна реальність або певні з її реально існуючих і перебуваючих у історичному розвитку феноменів. Об’єктом же дослідження соціального філософа слугують мисленеві моделі соціальної реальності або конкретних її феноменів, що продукуються соціально-гуманітарною наукою. Тобто соціальний філософ, на відзнаку від представника соціально-гуманітарної науки, безпосередньо соціальною реальністю, реально існуючими феноменами не займається: він досліджує їх уже опосередковано, відображеними у свідомості.

Предметом соціально-гуманітарної науки є пізнання соціальної реальності, утворюючих її структурних елементів як речей у собі, дослідження закономірностей їх формування і розвитку.

Предметом же соціальної філософії слугує виявлення детермінант оптимізації подальшого розвитку соціально-гуманітарного знання, всіх галузей соціально-гуманітарної науки, а з нею і всіх форм людської діяльності, процесу соціального розвитку.

Основу соціально-гуманітарної науки складають закони розвитку досліджуваних соціальних організмів, тобто цілісних соціальних систем, здатних підтримувати самостійне існування, що дозволяють прогнозувати, як буде розвиватися те або інше з досліджуваних соціальних явищ. Основою ж соціальної філософії є її принципи, на основі яких можна прогнозувати шляхи вивчення того чи іншого з соціальних явищ.

Основними галузями соціальної філософії є галузі, що досліджують форми суспільної свідомості – філософія наукової, релігійної, політичної, правової, моральної, естетичної свідомості, а також галузі, що досліджують кожну з соціально-гуманітарних наук – історію, педагогіку, політологію тощо.

При цьому слід зазначити, що було б помилкою обмежувати зв’язок соціальної філософії тільки з соціально-гуманітарними науками. Спираючись на вироблені нею принципи, можна розв’язувати окремі методологічні проблеми і природничих наук. Мова йде, зокрема, про вплив соціальних умов у появі і розв’язанні наукових проблем, роль світогляду в науковій творчості, моральну відповідальність вченого, класифікацію науки, перетворення науки у безпосередню продуктивну силу суспільства тощо.²⁰

Виступаючи в якості фактора, що забезпечує єдність соціальної теорії і соціальної практики, соціальна філософія слугує важливим засобом перевірки істинності положень тієї чи іншої з соціально-гуманітарних наук, допомагає визначити напрямок наукового пошуку у тих ситуаціях, коли обґрунтовані раніше певною галуззю науки закони чи закономірності суспільного розвитку чомусь не спрацьовують. Вирішуючи ці задачі, збагачуючись новими соціально-науковими знаннями, спираючись на них, соціальна філософія розвивається сама.