- •Тема 1. Соціально-економічні чинники становлення та розвитку ситуаційного підходу до управління
- •1. Макроекономічні передумови виникнення ситуаційного менеджменту
- •Підприємство як відкрита система, основні джерела проблемних ситуацій в організації
- •Класичні принципи і методи управління як база ситуаційного менеджменту
- •Потенційні можливості та проблеми застосування ситуаційного управління
- •Тема 2. Концептуальні засади ситуаційного менеджменту Лекція 2
- •1. Сутність, зміст, мета та основні завдання ситуаційного управління
- •2. Методологія ситуаційного підходу, характеристика головних елементів концепції ситуаційного менеджменту
- •3. Ключові фактори виникнення проблемних ситуацій
- •Типологія ситуацій, моделі ситуаційного менеджменту
- •Тема 2. Концептуальні засади ситуаційного менеджменту
- •1. Методи діагностування та прогнозування управлінських ситуацій
- •2. Технологія процесу ситуаційного управління
- •3. Поняття адаптивного плану підприємства та основні етапи його розробки
- •4. Класифікація ролей менеджера в проблемних ситуаціях
- •Тема 3. Управління ризиками та кризовими ситуаціями на підприємстві
- •1. Визначення ризику, його основні види та причини виникнення
- •2. Облік меж і зони підприємницького ризику
- •3.Характеристика та головні причини кризових ситуацій на підприємствах
- •4. Шляхи запобігання та подолання кризових ситуацій
- •Тема4. Стратегія і тактика ситуаційного управління
- •1. Основні напрями діагностування та моніторингу зовнішнього середовища
- •2. Особливості управління в умовах стратегічних несподіванок
- •3. Характеристика стратегій відновлення для кризових ситуацій
- •4.Тактичні прийоми антикризового управління
- •Тема 5. Психологічні аспекти ситуаційного менеджменту
- •1. Роль і місце соціально-психологічних факторів у ситуаційному менеджменті
- •Ситуаційне управління як творчий процес
- •Умови створення сприятливого психологічного клімату на підприємстві
- •Основні види поведінки менеджера у проблемних ситуаціях
- •Тема 5. Психологічні аспекти ситуаційного менеджменту
- •Головні типи та стилі лідерства, сутність ситуаційної моделі Фідлера
- •Ситуаційний підхід “шлях-ціль” Мітчела і Хауса
- •Теорія життєвого циклу Херсі і Бланшарда
- •Ситуаційна модель Врума-Йеттона-Яго
- •Тема 6. Системний підхід і синергетика у ситуаційному менеджменті.
- •1. Значення теорії ієрархічних систем та систем самоорганізації в ситуаційному управлінні
- •2. Розвиток синергетики та її застосування у ситуаційному менеджменті
- •3. Роль креативних систем та інформаційних мереж в практиці сучасних організацій
- •4.Використання інноваційних технологій при формуванні ситуаційного мислення у менеджера
- •Тема 7. Основні напрями удосконалення ситуаційного менеджменту.
- •1. Сучасні методи аналізу кризових ситуацій та їхніх наслідків
- •2. Ефективні заходи підвищення стійкості підприємства
- •3. Врахування провідного досвіду американської та японської систем антикризового управління у вітчизняній практиці ситуаційного менеджменту
- •.Організаційно-технологічне та інформаційно – комунікаційне забезпечення ситуаційного управління
- •Тема 1. Соціально-економічні чинники становлення та розвитку ситуаційного підходу до управління (2 год.) Лекція 1. '
- •Макроекономічні передумови виникнення ситуаційного менеджменту.
- •Підприємство як відкрита система, основні джерела проблемних ситуацій в організації.
- •Класичні принципи і методи управління як база ситуаційного менеджменту.
- •Тема 2. Концептуальні засади ситуаційного менеджменту (4 год.)
- •Тема 3. Управління ризиками та кризовими ситуаціями на
- •Тема 4. Стратегія і тактика ситуаційного управління (2 год.)
- •Тема 5. Психологічні аспекти ситуаційного менеджменту (4 год.) Лекція 6.
- •Тема 6. Системний підхід і синергетика у ситуаційному менеджменті (2
- •Тема 7. Основні напрями удосконалення ситуаційного менеджменту (2 год.)
- •Рекомендована література (з книги Василенка)
Тема 7. Основні напрями удосконалення ситуаційного менеджменту.
Лекція 9
1. Сучасні методи аналізу кризових ситуацій та їхніх наслідків.
2. Ефективні заходи підвищення стійкості підприємства.
3. Врахування провідного досвіду американської та японської систем антикризового управління у вітчизняній практиці ситуаційного менеджменту.
4. Організаційно-технологічне та інформаційно - комунікаційне забезпечення ситуаційного управління.
1. Сучасні методи аналізу кризових ситуацій та їхніх наслідків
Проблемні ситуації, з якими зіштовхується організація, як вказувалося раніше, мають різну природу їхнього виникнення. Узагальнено їх можна подати у вигляді трьох глобальних причин різного походження:
-
стихійні природні нещастя і катаклізми;
-
техногенні катастрофи і техніко-технологічні аварії;
-
еколого - соціоекономічні явища і кризи.
Якщо перша група причин, а також можливі війни, практично не залежать від підприємця й організації, тобто носять явно об'єктивний характер, то друга група значною мірою формується виробничими організаціями і зворотною дією впливає на них. Дана обставина свідчить про необхідність розгляду останніх більш докладно.
Статистика великих промислових аварій ілюструє ріст частоти їхнього виникнення і руйнівних середніх наслідків. За останні 25 років кількість технологічних аварій, що рівняються зі стихійними лихами, склала:
-
на промислових і енергетичних об'єктах — 13;
-
залізничному транспорті — 9;
-
в авіації — 25.
За деякими оцінками, у США прямі витрати на ліквідації наслідків технологічних аварій складають 46% річного валового національного продукту, приблизно стільки ж приходиться на непрямі економічні втрати.
У більшості випадків аварія відбувається при наявності сукупності передаварійних збоїв у роботі устаткування чи персоналу.
Аналіз причин і ходу розвитку аварій показує наявність певних стадій. Оперативне і правильне організаційно-управлінське реагування на ситуацію, що складається, у багатьох випадках дозволяє якщо не уникнути аварії, то, принаймні, значно зменшити її наслідки.
Наявність заздалегідь складених програм дій в умовах врегулювання аварії дозволяє в 2,5 рази скоротити період ліквідації її наслідків.
Аналогічним чином змінюється і масштаб наслідків.
Сукупність аварійних ситуацій поділяється на штатні і позаштатні. Для першої групи характерна визначеність послідовності подій, і тому існує можливість використовувати попередньо намічувану програму організаційно-управлінських дій.
В аварійних позаштатних ситуаціях розвиток подій має імовірний характер, що вимагає розробки керування ситуаційного типу (сукупності варіантів з кожного із можливих напрямків розвитку аварійної ситуації).
Можливість запобігання аварії на основі збоїв підтверджується наступними прикладами. Зведення технічних комісій про неполадки було видане на Чорнобильській АЕС за 4 місяці, на Оренбурзькому ПЗ — за 2 місяці, на хімічному комбінаті «Юніон Карбайт» у Бхопалі — за 3 місяці до аварії. Пом'якшення наслідків аварії реалізується додатковими заходами при створенні й у процесі експлуатації виробничого об'єкта. Наприклад, зведення більш міцного будинку чи трубопроводу вимагає підвищення витрат, але при аварії локалізує її масштаб. За різними оцінками, одиниця додаткових витрат у пом'якшенні наслідків аварії дає 6-15 одиниць при аварії.
Сукупність цих заходів поділяють на активнодіючі і пасивні. До перших відносять спорудження більш міцних будинків і споруд, до других — системи пожежогасіння, засоби медичної допомоги й індивідуального захисту.
Розробка теорії надійності технологічних комплексів тривалий час стримувалася поширенням принципу «нульового» ризику. Теоретично «нульовий» ризик можливий у системах з нульовою енергетичною насиченістю. В інших умовах можна говорити тільки про зниження ризику аварій.
Економічно невиправданою є й інша крайня точка зору про «нульовий ріст», що заперечує будівництво нових промислових об'єктів в ім'я повної безпеки. Цей підхід підриває економічний базис і тим самим підвищує ризик виникнення надзвичайних ситуацій.
Кожен виробничий об'єкт, вносячи певний ризик у навколишнє середовище, забезпечує його зниження в інших галузях, де використовується його продукція. При розробці проекту будь-якого об'єкта необхідно скласти пов'язаний комплекс організаційно-технічних заходів для захисту від виникнення аварійної ситуації, навчити спеціальну групу персоналу погодженим діям з метою запобігання чи пом'якшення аварії, підготувати засоби для евакуації і рятувальних робіт.
Здійснення керування в надзвичайних ситуаціях тут орієнтовано на локалізацію наслідків аварії, надання медичної допомоги, евакуацію персоналу з небезпечної зони, усунення наслідків, здійснення ремонтних і відбудовних робіт. При цьому раніше складені плани, звичайно, цілком ніколи не виконуються, але вони дозволяють скоротити час на пошук рішення, зменшити масштаб збитку.
Третя група наведених причин є пріоритетною з погляду теорії і практики менеджменту. Справа в тому, що еколого - соціоекономічні явища і кризи служать предметом постійного занепокоєння керівників організацій будь-якого рівня. Роблячи щоденний, щогодинний вплив на ефективність функціонування системи менеджменту, вони вимагають вживання заходів з доведення фірми до рівня впливів зовнішнього середовища, що змінюються.
Головними укрупненими факторами зовнішнього середовища є:
темпи НТП в галузі діяльності фірми і в суміжних галузях (Ф,);
нові запити споживачів і їхні претензії до товарів, що випускаються, (Ф2);
політика постачальників і ринкова стратегія конкурентів (Ф3);
державна політика і зовнішньоекономічна діяльність (Ф4);
Рис. 1. Можливі варіанти впливу на фірму груп факторів зовнішнього середовища
цінова і соціальна політика (Ф5);
інші фактори інфраструктури ринку, екологічні і соціальні вимоги макросередовища фірми й інфраструктури регіону (Ф6).
Фірма оцінює дії факторів зовнішнього середовища за такими напрямками:
-
зміни, що впливають на різні аспекти поточної діяльності фірми;
-
фактори, що являють собою загрозу для поточної і перспективної діяльності фірми;
-
відстеження ринкової стратегії конкурентів;
-
фактори, що надають додаткові можливості для досягнення поточних і стратегічних цілей фірми.
Вплив кожної групи факторів (з перерахованих шести) з погляду оцінки, що дає фірма, ще можна врахувати і вжити відповідних заходів. Однак врахувати вплив відразу всіх шести груп, що складаються з безлічі складових факторів, являє собою складну проблему, що наочно показано за допомогою рис. 1.
На рис. 1 подані варіанти впливу факторів зовнішнього середовища на фірму. Причому на першому малюнку (а) умовно показані можливі впливи окремих груп факторів, у другому випадку — можливість парного впливу і, нарешті, у третьому — сукупний одночасний вплив усіх груп на фірму. Такий сукупний вплив є цілком оче видним і з першого рисунка (рис 1, а), але за допомогою зображення (рис. 1, в) можна більш наочно уявити собі різке зростання синергетичного ефекту при зміні стабільного стану хоча б однієї з груп.
«Больова» точка К, межа сприйняття фірмою ударів зовнішнього середовища, дуже чуттєва до всяких змін оточення, і організація повинна бути готова до них, тому що виконання закону Мерфі не змусить себе довго чекати.
Якщо проаналізувати розвиток проблемної кризової ситуації в загальному випадку (рис. 5.5), то можна зафіксувати його окремі характерні етапи*:
-
робота по графіку (іг);
-
назрівання кризи (ін);
-
прихована форма кризи (іс);
-
прояв кризи (хп);
-
обвальна криза (і0);
-
адаптація до кризи — аналіз, прогноз, план ліквідації (їа);
-
локалізація і стабілізація кризи (іст);
-
ліквідація кризи (їл);
-
відновлення системи (ів);
-
входження в графік (іг).
-
наслідки кризи й аналіз ( ).
На наведеному рисунку зображений передбачуваний (гіпотетичний) сценарій розвитку перерахованих етапів і глибина прояву кризи стосовно запланованого ходу виробництва.
Тривалість етапів кризового процесу неоднакова. Окремі етапи можуть бути в явній чи неявній формі, деякі можуть взагалі бути відсутні. Більше того, в даному випадку наведені етапи зі сприятливим результатом, у протилежному, надзвичайному варіанті результат кризи для підприємства може закінчитися руйнуванням фірми, повним її крахом чи банкрутством.
Виявляється криза по-різному і в кожному конкретному випадку залежить, крім зазначених, і від інших обставин, наприклад, від стану внутрішнього середовища організації, психології менеджера і його дій Відрізняються кризи також своїм фіналом, величиною збитку і наслідками економічного, екологічного і соціального характеру для персоналу, підприємства в цілому і навколишнього середовища в регіональному чи навіть у державному масштабі.
* Криза може наступити раптово розвиватися перманентно, але реакцію на неї и відповідні дії персоналу можна висловити дискретно
Основним завданням менеджера в кризовій ситуації є недопущення чи пом'якшення шоку від кризи, етапу адаптації до кризи, що наступила, всіляке його скорочення і швидкі рішучі та результативні дії з відновлення втрачених позицій.
Після завершення антикризового ситуаційного керування необхідно:
-
ретельно проаналізувати причину виникнення кризової ситуації;
-
з'ясувати, чи була можливість у стадії стратегічного (інноваційного) і поточного планування передбачити (спрогнозувати) прояв усунутої кризової ситуації;
-
визначити і проаналізувати сигнали і симптоми прояву кризової ситуації на ранніх стадіях реалізації розробленого плану;
-
виявити допущені промахи, винних у них і вжити заходів для виключення можливості їхнього повторення в майбутньому;
-
проаналізувати план і початі дії з антикризового керування, ролі і недоглядів кожного з учасників того, що відбулося. Підвести підсумки, дати оцінку і заохотити тих, що відзначилися;
-
виявити наслідки економічного, соціального й екологічного характеру для фірми і навколишнього середовища організації.
4. Відомо, що стан будь-якої економіки залежить від ступеня ефективності роботи кожного, окремо узятого підприємства. Тому, чим більше підприємств, організацій і установ буде працювати стабільно, тим стабільнішою буде економіка регіону, тим стабільнішою буде вся економіка країни.
Цілком зрозуміло, що трансформація економіки, яка відбувається у всіх сферах нашої діяльності, є складним і багатоступінчастим процесом. Цей процес може успішно розвиватися тільки при комплексному вирішенні проблем і задач на всіх рівнях виробництва й економічних перетворень суспільства. Однак вирішення поставлених задач і їхня реалізація повинні бути спрямовані в першу чергу на рівень підприємств, організацій у тісному взаємозв'язку з науковими установами, що дозволить нашим підприємствам підвищити свою конкурентноздатність і зробити перші кроки до стабільного розвитку.