1.1. Шрифти із засічками

Засічки розташовуються на кінцях штрихів, що утворюють основні та додаткові штрихи літер. Короткі горизонтальні штрихи візуально з'єднують літери, утворюючи з них слова, що полегшує читання.

Британський стандарт BS 2961:1967 поділяє шрифти із засічками на 5 класифікаційних груп:

1. Венеціанська антиква (Humanist, Venetian) - група шрифтів із засічками, розроблених Н. Иєнсоном в 1470 p., які є найдосконалішим взірцем літер цієї групи. Яскравим прикладом і "першожерелом" цієї групи були шрифти Humanist, схожі на елегантні рукописні, із похилим натиском, що робить їх накреслення подібним до каліграфічного письма. їхня ознака - похила риска букви "е". Шрифти Ніколо Йєнсона, Франческо Гріффо значно вплинули на розвиток шрифтового мистецтва. Вони залишаються популярними для складання тексту й досі. Із сучасних шрифтів до венеціанської антикви належать шрифти Centaur, Cloister Old Style, Horley Old Style, Kennerley, Veronese.

2. Шрифти старого стилю, (Гаральд, Олд Стиль) розроблені венеціанським друкарем Альдом Мануцієм в Італії наприкінці 15 століття на прикладах рукописних робіт, давали змогу економити папір, не зашкоджуючи чіткості. Це -класичні книжкові шрифти, які стали основою традиційного прямого накреслення. Вони візуально менш каліграфічні, але мають рівні і тверді літери, похилу вісь овалу, невеличке вічко рядкових знаків, а літера "е" - горизонтальну риску. Засічки малих літер шрифтів старого стилю завжди розташовані під кутом, що імітує нахил пера при написанні. Завдяки такому наслідуванню рукописного шрифту всі вигнуті лінії форми літери мають перехід від товстого штриха до тонкого, контраст у товщині штриха помірно масний. Сучасні шрифти були створені на початку тридцятих років XX сторіччя на основі старовинних накреслень, але з урахуванням національних і культурних особливостей.

3. Шрифти перехідного стилю (Трансіціонал) з'явилися у середині 18 сторіччя під впливом гравіювання. Гравіровані мідні літери створюють враження однорідності і симетрії. їхні літери мають тонкі штрихи, контраст основних і сполучних елементів літер, заокруглені тонкі засічки, вертикальну вісь овалу, тобто якщо провести лінію крізь найтонші частини заокругленого штриха, то ця лінія буде діагональною (натиск шрифту). Найпопулярнішими нині є Баскервіль (1760, Англія), Форнір (1760, Франція), Бель (1780, Англія), Скоч Роман (1790, Шотландія).

Шрифти старого і перехідного стилів майже не мають таких особливостей малюнка, які б відволікали від читання, тому найпридатніші для довгих текстів.

4. Шрифти нового стилю (Модерн, Дідон) вирізняє однорідність, чітка структурованість, елегантність і стриманість. Вони мають повністю вертикальну вісь овалу, горизонтальні і тонкі засічки, різкий контраст між основними та сполучними штрихами. У 1700-х роках, з появою гладкішого паперу і високих технологій друку, шрифт також набув більш механічного вигляду і вже не нагадує рукописний. Розробленням шрифтів нового стилю займалися такі видатні майстри, як Ф. Дідо, Дж. Бодоні, Ю. Вальбаум. Хоча ці гарнітури ефектно виглядають, особливо у великих кеглях, але різкий перехід від товстої лінії до тонкої заважає тривалому читанню: тонкі лінії майже розчиняються у тексті, а товсті сильніше виділяються. Тому найкраще застосовувати такі шрифти для заголовків і виділених текстових блоків. Сучасні шрифти цієї групи: Бодоні (1810, Італія); Вальбаум (1820, Німеччина); Модерн Екстендед (1830, Шотландія), Ультра, Тайме Болд.

5. Брускові шрифти (Шквар Серіф, Штаб-Серіф, Єгиптян) з'явилися у XIX ст., мають прямокутні або квадратні засічки, які з'єднуються з основними штрихам під прямим кутом. Основна ознака брускових шрифтів у тому, що товщина основних та сполучних рисок майже однакова. Деякі з цих шрифтів використовувалися для складання основного тексту, особливо Кларендон (1845) - перший шрифт, який був розроблений і використовувався як жирний. Ці шрифти також називають єгипетськими, оскільки вони набули популярності у період єгиптоманії у Європі, і більшості гарнітур давали єгипетські назви, щоб вони краще продавалися. Брускові шрифти ідеально підходять для довгих текстів, особливо у дитячих виданнях, оскільки мають зрозумілий і простий вигляд. Сучасні шрифти цієї групи: Каіро, Кларендон, Єгиптян, Мемфіс, Плейбілл, Роквелл, Скараб, Шоллбоок. Серед шрифтів кирилиці до брускових належать Балтіка, Ксенія, Трактір, Родео.

Найпопулярнішими кириличними гарнітурами часів металевого складання були Літературна, Єлизаветинська та Шкільна.

Літери літературної гарнітури мають короткі засічки у вигляді трикутників, своєю вершиною ніби з'єднаних з основним штрихом так, що сторони трикутника утворюють з основним штрихом тупий кут. Кінці літер "а", "Л", "л" і "с" краплеподібні, трохи сплющені, круглі літери "с", "е", "Є", "є" - відкриті, у малих літер "р", "ф", "і" та "ї" верхня засічка замінена рогоподібним виступом ліворуч. Перехід від основного штриха до сполучного послідовний і плавний, контрастність штрихів - помірна. Гарнітура має світле і напівжирне накреслення в прямому і курсивному варіантах. Великі літери в курсивному варіанті відрізняються від літер прямого накреслення нахилом управо, а малі мають накреслення, подібне до рукописних літер; у багатьох із них ("и", "і", "ї", "й", "к", "м" та ін.) лівий штрих має виступ ліворуч у вигляді перевернутої коми. Ця гарнітура за своїм малюнком належить до шрифтів епохи Відродження.

Шкільна гарнітура відрізняється широким вічком, невеликим контрастом між основними і сполучними штрихами, особливо чітко виписаною формою і масивністю літер. Вона була створена для підручників початкової і середньої школи із урахуванням особливостей читання в дитячому віці. Має засічки у вигляді прямих потовщених ліній, розташовані під прямим кутом до основного штриха, із заокругленням у місцях з'єднання з ним. Серед особливостей - літера "ф" з повною засічкою унизу, а зверху - лише штрих, який виходить ліворуч. Малі літери майже квадратні, вони вдвічі менші за великі. Збільшене вічко літер відчутно зменшує заплечики, від чого інтерліньяж зменшується. Ця гарнітура застосовується для виробничих, технічних популярних, нескладних довідкових видань.

Єлизаветинська гарнітура посідає сережнє місце між світлим і напівжирним накресленням звичайної гарнітури. Вона відзначається деіц0зменшеним і звуженим вічком, а також певною своєрідністю малюнків літер "д", "ж", "з", "л", "с". Кінцеві штрихи літер "к" і "ж" вгорі та "л" і "у" внизу закінчуються крапками. Нижні кінцеві штрихи у літер "к" і "я" короткі, закінчуються на рядку, у "з" і "є" ­язикоподібні й розташовані по нижній лінії рядка, спускаючись під рядок у вигляді перекинутої коми, а в малих літер "ц" і "щ" проходять розчерком під літерами. Мала літера "б" має такий великий надрядковий елемент, що зображення літери наближається до цифри "6". Лівий сполучний штрих у літері "д" різко йде знизу вгору під гострим кутом і з'єднується з основним штрихом під дашком. Літера наче відхилилася назад. Курсивного накреслення літери "З", "з", "Є", "є", "б", "ц" і "щ" не мають. Усі штрихи цієї гарнітури вказують на її запозичення з російських громадянських шрифтів кінця XVII - початку XVIII ст. у стилі рококо.