3. Регулювання розподілу і перерозподілу доходів
У країнах ринкової економіки, крім основних видів доходу (заробітної плати, пенсій, допомоги) є й інші, менш значні, але досить вагомі (страховий поліс, акції, облігації, нерухомість). Рівень особистих доходів у різних людей не однаковий. Щоб забезпечити мінімум потреб всім групам населення, національний дохід перерозподіляється. Це здійснює держава, головним чином, через систему податків та платежів із бюджету. Своєрідний перерозподіл відбувається також в сім'ї. Сім'я складається із батьків і дітей. Батьки одержують доходи, але не споживають їх самі. В результаті навіть високооплачуваний може спожити менше від низькооплачуваного, якщо в першого є сім'я, а в другого немає.
Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в відсотках від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках). Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу.
Рис. 1. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)
Абсолютна рівність могла б бути досягнута, якби 10% населення одержували 10% доходу, 20% населення - 20% всіх доходів і т.д. Тоді б на графіку розподіл доходу відображався прямою ОА. Але такої рівності не буває, тому на графіку маємо криву, яка й називається кривою Лоренца. Чим далі крива віддаляється від прямої, тим більша нерівномірність розподілу. Кількісно величина нерівномірності визначається з допомогою коефіцієнта Джіні. Чим менший коефіцієнт Джіні, тим більш нерівномірно розподіляються доходи. Вчені прийшли до висновку: якщо 40% населення отримують менше 12-13% всіх доходів, то вони попадають за межу бідності, наступає критична ситуація в суспільстві, яка може призвести до соціального вибуху.
Тема 8 кон’юнктурна політика держави
Теоретичні основи кон’юнктури
2. Регулювання економіки на макрорівні
1. Теоретичні основи кон’юнктури
Економічний розвиток не відбувається рівномірно. Він характеризується підвищенням або зниженням ділової активності. Вирізняють такі види коливань, що відбуваються в економіці: сезонні (короткострокові). Причинами цих коливань є зміна пори року, національні звичаї та традиції. Вони можуть тривати кілька тижнів або місяців і суттєво не впливають на національну економіку в цілому; середньострокові коливання, для яких характерним є те, що фази з високими, низькими і навіть від'ємними темпами зростання йдуть одна за другою. Ці піднесення і спади в економічній активності мають хвилеподібний характер і набули назви кон'юнктурних коливань; довгострокові коливання - в довгостроковій перспективі з темпів зростання ВНП за кожний окремий рік складається загальна тенденція зростання.
Під економічною кон'юнктурою (від лат. conjungere - зв'язувати, з'єднувати) розуміють сукупність ознак, що характеризують стан економіки країни в певний період а також їх напрям і ступінь зміни порівняно з попереднім періодом. Залежно від рівня досліджень розрізняють загальногосподарську кон'юнктуру та кон'юнктуру товарного ринку. Тому й показники кон'юнктури можна поділити на макро- та мікропоказники.
До макропоказників належать ті, що характеризують загальногосподарську кон'юнктуру: ВНП і ВВП; показники промислового, с/г виробництва, будівництва, транспорту; показники товарного обороту, обсяги експорту та імпорту, сальдо торгового балансу; грошова маса в обігу, курси валют, банківські депозити, банкрутства; номінальні доходи населення, структура споживчих витрат населення і т. ін. До мікропоказників належать такі, що характеризують кон’юнктуру окремих товарних ринків: показники виробництва певної продукції; будівництва нових потужностей, відвантаження продукції, її реалізації та споживання; динаміка цін.
Економічна кон'юнктура в кожний момент або період часу є наслідком яких-небудь явищ й водночас причиною виникнення нових. Зміни економічної кон'юнктури відбуваються під впливом різних чинників або факторів кон'юнктури. За сферою походження їх можна поділити на економічні (фактори попиту, пропозиції і ціни; форми і методи державного регулювання економіки); природні (погодні умови; стихійні лиха; сезонність виробництва і споживання окремих товарів); соціально-політичні (політичні і соціальні конфлікти, окремі заходи уряду, час відпусток, свята, мода); науково-технічні (радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва).
Кон'юнктурна політика держави - це сукупність заходів держави щодо забезпечення динамічного і водночас рівноважного стану національної економіки в умовах повної зайнятості, стабільних цін та зовнішньоекономічної рівноваги. Причини, що спонукають державу розробляти і здійснювати кон’юнктурну політику, пов'язані з негативними явищами, які виникають внаслідок різких коливань ділової активності: зростанням безробіття, збільшенням ризикованості інвестицій. На загальнодержавному рівні кон'юнктурна політика спрямована на досягнення економічних цілей держави: економічне зростання, повну зайнятість, економічну ефективність, стабільний рівень цін, справедливий розподіл доходів, зовнішньоекономічну рівновагу.
Основними методами здійснення кон'юнктурної політики є фінансові і грошово-кредитні. До фінансових методів відносять державні витрати, субсидії та дотації, податкові ставки та податкові пільги і т.п. До грошово-кредитних методів кон'юнктурного регулювання належать політика мінімальних обов'язкових резервів, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.