13. Структура самосвідомості (за і.І.Чесноковою)

Єдність трьох компонентів: самопізнання, ставлення до себе, саморегуляція, які мають відносно незалежну логіку розвитку, однак в своєму реальному функціонуванні виявляють зв’язок.

Самопізнання – складний процес опосередкованого пізнання себе, розгорнутий у часі, пов’язаний з рухом від поодиноких ситуативних образів через інтеграцію подібних багаточислених образів у цілісне утворення – поняття власного Я.

Знання про себе складає зміст самосвідомості та виступає її серцевиною. Будь-яке знання про себе є єдністю протилежностей – відносного та абсолютного. Відносність знань про себе обумовлена змінами у часі реальних умов життєдіяльності і самої людини.

Рівні самопізнання

Перший рівень - самопізнання відбувається через різні форми співвідношення самого себе з іншими людьми, тобто в системі “Я та інша людина”.

Основні внутрішні прийоми - самосприйняття та самоспостереження.

Другий рівень - співвідношення знань про себе відбувається в рамках системи “Я та Я”, коли людина оперує вже готовими знаннями про себе, що були отримані в різний час і в різних ситуаціях.

Провідні внутрішні прийоми - самоаналіз та самоосмислення, які обов’язково спираються на самосприйняття та самоспостереження.

Ставлення до себе, за С.Р.Пантілеєвим складається з двох підсистем: система самооцінок; системи емоційно-ціннісних ставлень до себе.

Взаємозв'язок підсистем ставлення до себе

Так одне і теж оціночне судження може втілювати в собі як самооцінку так і емоційно-ціннісне ставлення до себе, які знаходяться в стосунках взаємоперетворення, та разом складають єдину тканину ставлення до себе як процесу.

Ставлення до себе як самооцінка – це самоповага, почуття компетентності або почуття ефективності.

Ставлення до себе як емоцій – це симпатія, почуття власної гідності, цінності, самоприйняття.

Оціночний компонент ставлення до себе базується на оцінці власної ефективності в досягненні цілі, а ставлення до себе на основі симпатії в меншій мірі залежить від успіхів або невдач.

Емоційно-ціннісне ставлення до себе - усвідомлення ціннісних смислів для особистості власних різних ставлень до себе, що виникають на основі переживань, які виступають своєрідним критерієм позитивного чи негативного ставлення до себе та що включені в раціональні моменти самосвідомості. (І.І.Чеснокова). Емоційно-ціннісне ставлення до себе - усвідомлення ціннісних смислів для особистості власних різних ставлень до себе, що виникають на основі переживань, які виступають своєрідним критерієм позитивного чи негативного ставлення до себе та що включені в раціональні моменти самосвідомості. (І.І.Чеснокова).

Самооцінка – складне утворення людської психіки, що полягає в оцінці людиною самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей (А.І.Ліпкіна, 1976; Л.В.Бороздіна, 1992).

Ситуація самооцінювання включає дві площини аналізу:

аналіз об’єктивно заданої реальності, на яку спрямована активність суб’єкту;

аналіз комплексу якостей самого суб’єкту, що забезпечують цю активність.

Форми самооцінки

Загальна – відображає узагальнене знання про себе та основане на них цілісне ставлення до себе.

Конкретна – відображає оцінку конкретних психічних та фізичних якостей.

Як загальна так і конкретна самооцінки представлені, як правило, у вигляді опозицій:

адекватна – неадекватна,

висока – низька,

стабільна – динамічна,

реальна – демонстративна,

усвідомлена – неусвідомлена тощо.

Шляхи оцінювання індивідом самого себе (І.С.Кон)

1. Співставлення рівня своїх домагань з об’єктивними результатами своєї діяльності; цей шлях відображається у відомій формулі В.Джемса: Самоповага = Успіх : Домагання

2. Порівняння себе з іншими людьми.

Саморегуляція – форма регуляції поведінки, що включає результати самопізнання та ставлення людини до себе яка реалізується на всіх етапах поведінкового акту – починаючи з мотиваційного компоненту та закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки (за І.І.Чесноковою)