32. Роль емоційної, мотиваційної сфер особистості та спрямованості особистості у формуванні я

Розглянемо докладніше місце емоцій у структурі особистості людини й у процесі її діяльності.

У психології особистості існують три основні течії в описі сутності особистості, визначенні її детермінант, рушійних сил і структури: акцент на перевазі в особистості внутрішніх біологічних початків, або особою внутрішньої інстанції - суб'єкта; акцент на детермінації особистісних утворів зовнішніми соціальними факторами; інтерактивний підхід - детермінація особистості взаємодіючими внутрішніми й зовнішніми факторами.

У цей час, з урахуванням сучасних даних психології особистостей, нейропсихології, нейрофізіології й психогенетики актуальним для психології, на думку вчених, є побудова інтегральної моделі особистості  і її структури. Така модель повинна, в ідеалі, спиратися як на психологічні подання, так і на нейрофізіологічні кореляти. У ній повинні бути осмислені об'єднані споконвічні біологічні мотиваційно-емоційні утворення, апарат суб'єкта, що утворюються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів нашарування - Я-концепція, прижиттєві цінності, ситуативні цілі, значимий досвід.

Особистість - це мотиваційна-емоційна й організуюча поведінку сфера психіки, що включає всі утворення, які спонукують, направляють, оцінюють, організують, контролюють поведінку й виражають в емоціях стан організму. Це центральний організатор і регулятор поведінки, головна керуюча програма людини. Біосоціальна сутність особистості визнається більшістю зарубіжних і поруч сучасних вітчизняних вітчизняні психологів.

В особистості є як спадково задані, так і життєві, що утворюються під одночасним впливом особливостей зовнішнього середовища й внутрішніх факторів, блоки. У ній можна виділити два великі відділи: мотиваційно-емоційний відділ і блок Суб'єкта - апарат програмування, прийняття рішень і контролю поведінки.

Мотиваційно-емоційний відділ містить у дорослої людини п'ять блоків: чотири мотиваційні - Базова особистість, Я-особистість, Ситуативна особистість, Інструментальна особистість (значимий досвід), - і блок Емоцій. Мотиваційні блоки побудовані по ієрархічному принципу. Стрижневим блоком тут є Базова особистість, що складається у свою чергу з наступних основних компонентів: базові фізіологічні й психологічні потреби (прагнення), характерологічні й культурологічні тенденції, життєві призначення (схильності). Базова особистість є фундаментальною, генетично обумовленою, основою особистості, що спонукує й напрявляє будь-яку поведінку рушійною силою, ядром особистості. Це система головної метанаправленості життя живої істоти, на основі якої, як навколо стовбура дерева, у процесі життєдіяльності створюються ієрархії, що конкретизують загальну спрямованість, мотивацій.

Мотивації, що утворюються, підлеглі Базовій особистості, представлені наступними блоками. Блок Я-особистість - його складають відносно стійкі й узагальнені відносини Я-Концепції, Ти-Ви-Концепції, Я-Світ-Концепції. Він включає також довгочасні мотиви й завдання. Блок Ситуативної особистості це утворені тут і тепер ситуативні наміри й цілі, самооцінки й домагання. Блок Інструментальної особистості складають оцінені як важливі для задоволення прагнень і цілей особистості конкретні подання, слова й словосполучення, схеми дій, певні емоції, мнемосхеми й т.п., це т.з. значимий досвід організації й здійснення поведінки у вузьких, конкретних ситуаціях, що є результатом роботи механізмів Виконавчої психіки. Він багато в чому утворюється під впливом факторів навчання, виховання й власної суб'єктної активності. Значимість сприйманої інформації визначається й привласнюється зсередини, з боку актуальних потреб і цілей. Багатий значимий інструментарій полегшує роботу Суб'єкта по організації більш оптимальної поведінки.

Блок Емоцій - це певні переживання, що виражають стани окремих мотивацій (ступінь їх здійснення або нездійснення) і організму в цілому. Існує набір первинних, заданих спадково, базових емоцій, на основі яких у ході життя утворюються більш диференційовані й опосередковані емоційні переживання. Будь-який особистісний утвір має те або інше емоційне забарвлення.

Всі компоненти структури особистості безупинно взаємодіють один з одним, і через Суб'єкта - з Виконавчою психікою - із блоками свідомості, пізнання, психомоторики й мови. Уся ця психічна система безупинно взаємодіє з іншим організмом (тілом) і навколишніми природними й соціальними середовищами, зі Світом у цілому.

Отже, особистість є головною керуючою й регулюючою частиною психіки. Суб'єкт - окремий самостійний блок особистості. У генотипі споконвічно прописані блоки Базової особистості, Суб'єкта й базових Емоцій. В онтогенезі йде як біологічне дозрівання деяких складових Базової особистості, механізму Суб'єкта й механізмів Виконавчої психіки, так і утворення прижиттєвих блоків особистості, що відрізняються друг від друга ступенем узагальненості своєї спрямованості - від метанаправленості потреб Базової особистості до конкретних утворень Інструментальної особистості.

Емоційний компонент виконує особливу функцію в структурі мотивації. Емоція, що виникає в складі мотивації, відіграє важливу роль у визначенні спрямованості поведінки й способів її реалізації.

Емоція - особлива форма психічного відбиття, яка у формі безпосереднього переживання відбиває не об'єктивні явища, а суб'єктивне до них відношення. Особливість емоцій полягає в тому, що вони відбивають значимість об'єктів і ситуацій, що діють на суб'єкт, обумовлену відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. Емоції виконують функції зв'язку між дійсністю й потребами.

Емоції охоплюють широке коло явищ. Із приводу того, які суб'єктивні переживання слід називати емоціями, існує кілька точок зору. Приведемо три з них.

Так, П. Милнер уважає, що хоча й прийнято відрізняти емоції (гнів, страх, радість і т.п.) від так званих загальних відчуттів (голоду, спраги і т.д.), проте, вони виявляють багато загального і їх поділ достатньо умовний. Однією із причин їх розрізнення є різний ступінь зв'язку суб'єктивних переживань із збудженням рецепторів. Так, переживання жари, болю суб'єктивно зв'язується зі збудження певних рецепторів. На цій підставі подібні стани звичайно й позначаються як відчуття. Стан же страху, гніву важко зв'язати зі збудженням рецепторів, тому вони позначаються як емоції. Інша причина, по якій емоції протиставляються загальним відчуттям, полягає в нерегулярному їхньому виникненні. Емоції часто виникають спонтанно й залежать від випадкових зовнішніх факторів, тоді як голод, спрага, статевий потяг виникають із певними інтервалами. Однак і емоції, і загальні відчуття виникають у складі мотивації як відбиття певного стану.

Разом з тим існує й інша точка зору. Так, П. Фресс уважає, що, хоча й існує єдиний континуум внутрішніх переживань - від слабких почуттів до сильних, тільки сильні переживання можуть бути названі емоціями. Їхньою відмітною рисою є дезорганізуючий вплив на поточну діяльність. Саме ці сильні почуття й позначаються як емоції. Емоції розвиваються, коли мотивація стає занадто сильною в порівнянні з реальними можливостями суб'єкта. Їхня поява веде до зниження рівня адаптації. Згідно із цією точкою зору емоції - це страх, гнів, горе, іноді радість, особливо надмірна радість. Наприклад, радість може стати емоцією, коли через її інтенсивність ми втрачаємо контроль над власними реакціями: свідченням тому є збудження, незв'язна мова й навіть невтримний сміх. Таке звуження поняття емоції відповідає поданню, вираженому в активаційній теорії Д. Ліндслі, згідно з якою емоції відповідають локальній ділянці на верху шкали активації з найбільш високим її рівнем. Їхня поява супроводжується погіршенням виконуваної діяльності.

Не всі суб'єктивні переживання належать до емоцій і по класифікації емоційних явищ А.Н. Леонтьєва. Він розрізняє три види емоційних процесів: афекти, властиво емоції й почуття. Афекти - сильні й відносно короткочасні емоційні переживання, що супроводжуються різко вираженими руховими й вісцеральними проявами. У людини афекти викликаються як біологічно значимими факторами, що зачіпають її фізичне існування, так і соціальними, наприклад, соціальними оцінками, санкціями. Відмінною рисою афектів є те, що вони виникають у відповідь на ситуацію, що вже фактично настала. На відміну від афектів властиво емоції являють собою більш тривалий стан, що проявляється в зовнішній поведінці. Вони виражають оцінне особистісне відношення до складної або можливій ситуації. Тому вони здатні, на відміну від афектів, передбачати ситуації й події, які реально ще не настали. Вони виникають на основі подань про пережиті або уявлюваних ситуаціях. Третій вид емоційних процесів - це так звані предметні почуття. Вони виникають, як специфічне узагальнення емоцій і пов'язані з поданням або ідеєю про деякий об'єкт. Предметні почуття виражають стійкі емоційні відносини.

Таким чином, найменш ясним залишається питання про взаємовідношення емоцій як більш вузького класу явищ, що характеризуються яскравістю суб'єктивних переживань, з тими переживаннями, емоційна насиченість яких менш виражена. Останні характерні для дуже широкого класу станів людини. Наприклад, це переживання утоми, нудьги, голоду і т.д.

Ітак, емоціями ми називаємо реакції на зовнішні та внутрішні подразникі, які мають прояв у виді задоволення або незадоволення, огиди, відчаю, радості тощо. Емоції виникають поруч майже з будь-якою життєдіяльністю та відображають у формі безпосередніх переживань суть та значення подій та явищ. Емоції є одними з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки, спрямованих на задоволення певних потреб. Виникнення емоцій причинно обумовлене. Причини виникнення емоцій полягають в оточуючому середовищі та знаходяться у відповідності з потребами людини. Зрозуміло, що все, що якимось чином пов’язане із задоволенням потреб людини, викликає різні емоції. Позитивні емоції виникають тоді, коли потреби задовольняються. А якщо щось перешкоджає задоволенню потреб, то виникають негативні емоції. Звернемося до почуттів. У порівнянні з емоціями почуття є більш стійкими психічними явищами, що мають чітко виражений предметний характер. Почуття завжди відноситься до когось чи до чогось та виражають відношення до цього людини. Виникають почуття у результаті узагальнення емоційного досвіду. З’являються почуття пізніше, ніж ситуативні емоції, та залежать від виховних впливів більше ніж емоції. Тепер же вони, а не безпосередньо події, що відбуваються, надають певного емоційного забарвлення переживанням людини.

Наприклад, почуття відповідальності виховательки дитячого садка за доручених їй дітей забарвлює всі її емоційні переживання, пов’язані з ними: радість за досягнення малюків, тривога за їх здоров’я, тощо.

Як ми бачимо, емоцїї та почуття тісно пов’язані один з одним. Для свого виникнення і прояву почуття потребують емоцій, тобто емоція – це фаза виникнення і протікання почуттів. А почуття виступають фазою розкриття, виявлення і прояву емоцій. На емоціях, як на безпосередніх переживаннях, формується ставлення. А почуття і є саме ставленням.