2. Показники виміру монопольної влади

Для оцінки монопольної влади використовуються кілька показників. Найвідоміші - індекс Лернера та індекс Херфіндаля - Хіршмана.

Індекс Лернера(L) - індикатор монопольної влади, який визначається за формулою

де L - індекс монопольної влади за Лернером; Р_т - монопольна ціна; МС - граничні витрати; - цінова еластичність попиту.

Коли ціна перевищує граничні витрати, індекс набуває позитивного значення, коливаючись між нулем та одини­цею. Вважається, що чим ближчий індекс до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма, в умовах чистої кон­куренції L= 0.

Розрахувати індекс Лернера за наведеною формулою непросто у зв’язку зі складністю обчислення граничних витрат. Саме тому в розрахунках замість граничних ви­трат використовують середні витрати АС:

Якщо чисельник і знаменник помножити на Q, то в чи­сельнику буде прибуток, а в знаменнику - сукупна виручка:

Таким чином, за Лернером, високий прибуток - ознака монопольної влади фірми. Звернімо увагу, що індекс Лер­нера характеризує факт, а не можливість монопольної пове­дінки фірми.

Індекс Херфіндаля - Хіршмана(H) - показник концен­трації галузевого ринку, або, інакше кажучи, розподілення «ринкової влади» між усіма учасниками ринку.

Для розрахунку індексу індивідуальні частки ринку кожної фірми у вигляді процента повинні бути піднесені до квадрата. Індекс Херфіндаля — Хіршмана обчис­люється додаванням усіх цих квадратів:

де S₁, S₂, S_n- питомі частки відповідно найбільшої, наступної за величиною і найменшої фірм.

Значення H буде рівним 10 000, якщо в галузі діє тільки одна фірма, оскільки S₁ = 100 % , якщо в галузі 100 однако­вих фірм, то S_i = 1 % , а H= 100.

Якщо частка S₁ = 90,1 %, а питома вага кожної з наступ­них 99 фірм становить 0,1 %, то H = 90,1² + 99∙0,1²= 8119.

Використовуються й інші показники для вимірювання концентрації ринку та ринкової влади учасників ринку.

3. Ціноутворення на монопольному ринку. Попит і пропозиція

Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. Можливість призначати ціну не означає, що монополіст буде прагнути встановити якнайвищу. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту, яка визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе.

Монополія змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції Середня виручка завжди дорівнює ціні, – це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середньої виручки завжди співпадає з кривою попиту Гранична виручка монополії завжди менша за середню і завжди менша за ціну, її крива спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту – проходить нижче..

Сукупна виручка монополії зазнає впливу цінової еластичності попиту. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках. На невеликих обсягах випуску попит еластичний , а на значних – нееластичний . Якщо попит еластичний, то приріст обсягу призводить до зростання загальної виручки, навіть за зниженої ціни, і величина граничної виручки у цьому випадку є додатною. При нееластичному попиті зростання обсягу викликає зниження загальної виручки і гранична виручка тоді від’ємна. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупна виручка зростає.

М аксимальне значення сукупна виручка матиме за умови, коли гранична виручка дорівнює нулю. Усі ці висновки можна відобразити графічно (рис. 9.1)

Відміни стосуються також пропозиції. Пропозиція конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни, крива пропозиції конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає, монополія не має кривої пропозиції. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту.