I період творчості: ранні казки (романтизм як творчий метод)
Зб. “Казки, розказані дітям” (1835-1842)
За своїм типом вони ближчі до народних, ніж до літературних. У невичерпно сміливій фантазії (без традиційної тоді містики), у зверненні до звичайних подій та предметів.
Сюжети брав з:
фольклору;
іспанських, італійських та ін. пісеньок, віршів;
придумував сам.
Незвичайність у:
відсутності моралі;
знищенні кордонів між прошарками;
відсутність обов’язкової пошани до королів та принців;
звертання до дітей без звичайної зверхності.
Тогочасна критика все це не сприйняла.
Головний зміст казок Андерсена-романтика проявляється у його ставленні до світу та до людини.
Особливості:
Виражає віру у всепереможну активну силу добра.
Справжнє, істинне у людині і є добро, а зло – це породження суспільства (багато вживає слово “справжній”).
Багато описів природи, у яких проявляється захопленість красою природи.
Багато гумору, який інколи сприймається як зла сатира.
Олюднення, наближення до життя самих фантастичних персонажів. З іншого боку, надає фантастичності звичайним речам.
Присутність соціальної проблематики.
Майже в кожній казці є казкар, який оцінює події.
“Русалонька”- одна із самих поетичних та добрих казок. Обробка народної легенди.
Головна думка: про красу людської душі, про добро, яке перемагає у світі.
Сюжет напружений (історія врятування принца, угода з морською відьмою, двір Принца, одруження Принца).
Головне у зображенні Русалоньки - психологізм, який допомагає побачити поетичність Русалоньки та представити людину як втілення благородства, доброти та краси. Тому заповітною мрією Русалоньки є бажання не тільки добитися кохання принца, а стати людиною по суті. А сили дасть любов. І стати справжньою людиною важко, треба пройти випробування (голос, біль при ході; сестри приносять ніж, щоб вбивши принца, стала знову Русалонькою).
Таким чином, характер Русалоньки розкривається у розвитку її душевних здібностей (шлях до “справжнього” саме в ній).Уроки доброти у цій казці важкі, тому не випадково Андерсен перед казкою помістив звернення “До дорослих”.
“Кресало” – солдат рішучий і сміливий, тобто справжній. Королі та придворні поводять себе, як прості люди (йдуть самі шукати хрести на дверях).
Соціальний мотив: коли у солдата не стало грошей, то “ніхто з друзів тепер його не відвідував – надто вже високо було підніматися до нього”. Коли ж він за допомогою чарівного кресала дістав гроші і став носити багатий одяг, “всі друзі відразу його впізнали і полюбили знову”.
“Принцеса на горошині” (1835) Її чутливість, тендітність є Справжньою, як у принцеси. Але вона, як проста, терпить негоду, не боїться не пуститись у далеку дорогу, але те, що вона справжня, знову підкреслюється горошиною.
“Дюймовочка”. Ластівка і Дюймовочка допомагають одне одному.
Соціальний мотив: Дюймовочка не може заради багатства (Кріт) відмовитися від свого справжнього життя, його поетичного змісту. Висміюється міщанська мораль (щастя у розумінні Миші).
“Нове вбрання короля”(1835). У цій казці письменник гостро, дотепно висміює правителів, державних діячів,, яким приписують високі моральні якості, почуття людської гідності, а насправді вони духовно убогі. Вислів: “А король голий” – став крилатою фразою, якою народ викриває убогість думки людини, її фальшиву репутацію.
У казці висміюється підлабузництво, лицемірство, боязнь підлеглих сказати у вічі правду високопоставленим особам, тобто пороки, властиві класовому суспільству. Нікчемності, убогості правителів, лицемірству придворних протиставляються правдивість і сміливість народу.
Казка чітко побудована, сюжет її динамічний. Починається вона з яскравої характеристики короля, і нею письменник вмотивовує зав’язку – появу пройдисвіта та їх намір обдурити короля і всіх його підлеглих. Дія розвивається швидко. У кожному епізоді розкриваються характери дійових осіб. Уміло вдають, нібито вони старанно працюють, хитрі й зухвалі пройдисвіти. Кульмінація – народ. Контраст між урочистістю і голим королем – комічний ефект. Правду сказала тільки дитина, яка не навчилася ще лицемірити. Розв’язка: король все зрозумів, але треба продовжувати...
“Свинопас” – автор показує, що станеться, якщо втратити прекрасні риси “справжнього життя”. Зло не страшне, а смішне та безглузде. Ідея у сюжеті, в діях персонажів. Головна думка – співставлення істинного, викривленого обставинами. Принцеса не справжня (подарунки), двір не говорить рідною мовою, цілує свинопаса. Немає протиставлення, а є два варіанти несправжнього: принц теж керується розрахунком та пихатістю. Відчувається авторська іронія; висміюється міщанство.
“Дикі лебеді”- за народними сюжетами.
Любов – одна з головних тем Андерсена. Принцеса сама робить як селянка, щоб врятувати братів, яких любить. Любить і готова згоріти на вогнищі заради “обітниці мовчання. Розкриває красу природи: герої не просто бачать все, а переживають диво, що зветься природою.
“П’ятеро з одного стручка” – тварини і рослини по-людськи добрі, співчувають чужому горю, полегшують страждання інших. Горошина не просто проростає, зеленіє, цвіте на підвіконні бідної вдови-робітниці. Вона нагадує її хворій доньці весну, поле, зелень і надає їй сил перебороти хворобу. Горошина жила не марно – вона принесла радість людині.
II період: 40-і роки – це новий та найвищий злет казкової творчості Андерсена. У ці роки він видає “Нові казки” (1844-1848).
У 1843 році він писав “...Я точно вирішив писати казки! Тепер я розповідаю з голови, хватаю ідею для дорослих – і розповідаю для дітей, пам’ятаючи, що батько та мати інколи теж слухають і їм теж треба дати їжу для роздумів”. Так вийшли казки з подвійним адресатом: захоплююча фабула – для дітей, глибокий зміст для дорослих. Це надавало казкам особливої наївності та невимушеності, що близькі дітям, а паралельно створювало другий, підтекстовий , філософський план, який дітям недоступний, але відображає специфіку сучасного життя, допомагає зрозуміти її дорослим.
“Соловей” (1843) висміяв неуцтво, тупість придворних, імператора, відрив їх від життя народу, невміння збагнути справжнє мистецтво, відрізнити його від фальшивого, підробленого. Ці тупі й обмежені придворні віддали перевагу механічній іграшці, штучному солов’єві, бо хоч він і співає лише одну мелодію, його можна було завести коли завгодно, він міг співати, не стомлюючись, по тридцять разів одне і те ж (соціальний мотив). Вони знехтували живого солов’я, його чарівну пісню і вигнали його з володінь імператора.
Висміює міщанство та піднімає проблему призначення мистецтва. Романтична тема художника. Розрізняє поняття “краса” і “красивість”? Палац і сад імператора – взірець штучності. Вони не здатні зрозуміти справжнього мистецтва, а бідна дівчина – здатна. Вони готові слухати солов’я тільки тому, що його слава вже вийшла за межі держави (як у самого письменника було). Справжнє мистецтво вільне, для всіх; воно говорить правду і повинно тривожити тих, хто у палацах.
“Гидке каченя”.
Висміяно обивателів, обмежених, тупих, чванливих, хоч цими рисами письменник часто наділяє не людей, а тварин або неживі предмети. Такими обивателями, чванливими і нерозумними, є, наприклад, кіт і курка у казці “Гидке каченя”. Вони, як і качки, зневажають бідне каченя тільки за те, що воно не таке, як усі інші качки й каченята.
Їм не під силу збагнути трагедію “гидкого каченяти”, зрозуміти його прагнення, його бажання стати кращим, жити у злагоді з усіма, чинити лише добро всім, хто його оточує. Вони просто вважають його божевільним. Для дорослих – це казка життя самого письменника, який був чужим та нікчемним у світі практичних душ.
“Снігова королева” – один із шедеврів 40-х років.
Головна тема : ствердження активності і сили добра. У казці тісно сплітаються фантастика та побут. Велика любов письменника до людей, м’яка іронія по відношенню до світу, закоханість у красу природи. Світ ожив: олень допомагає, ворони. Згадки дитинства: садок на даху Кая та Герди. Протиставлені людяність і злоба та бездушність: тролі та снігова королева. Героїчне несе у собі маленька дівчинка. ”Місцевий колорит”: убогість життя дітей, двір принца і принцеси, життя розбійниці, чум фінки. Ці реалії, злегка з гумором створюють інтерес до подій. Присутність автора відчувається. Чудесна сила любові допомагає головній героїні. Алегорія – дзеркальця осколок.