Пояснити різницю: вчене звання, вчена ступінь.
Наукові ступені
В процесі формування університетської освіти ще з 12 століття виробилася система наукових ступенів і звань, яку прийняли усі університети світу. Наукові ступені (інша назва — вчений або академічний ступінь, інколи вживають як вчені титули) запроваджено ще в середньовічних університетах. Це насамперед науковий (вчений) ступінь доктора наук (в класичних університетах це звичайно ступені доктора філософії, доктора права, доктора медицини і доктора теології). Вперше ступінь доктора наук присуджено в Болонському університеті у 1130 році.
Правила присудження ступенів, близькі до сучасних, запроваджено в середині 18 ст.
У 19 ст. в університетах запроваджено титул (звання) Почесного доктора (Doctor honoris causa).
Науковими ступенями в Україні є:
Кандидат наук
Доктор наук
Кандидат наук є науковим ступенем, що здобувається особою, яка має кваліфікацію магістра або спеціаліста, і, зазвичай, навчається в аспірантурі вищого навчального закладу або наукової установи. Здобуття ступеня кандидата наук передбачає публічний захист дисертації. Нормативний термін навчання становить 3 роки.
Доктор наук є вищим науковим ступенем, що здобувається особою, яка має науковий ступінь кандидата наук і, зазвичай, перебуває в докторантурі вищого навчального закладу або наукової установи. Здобуття ступеня доктора наук передбачає проведення оригінальних наукових досліджень, отримання наукових результатів, які мають суттєву наукову новизну та практичне значення, їх опублікування у наукових виданнях та публічний захист дисертації. Термін перебування в докторантурі на загальних умовах не перевищує 3 років.
Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються Вищою атестаційною комісією України.
Вчені звання
Вченими званнями є:
Старший науковий співробітник
Доцент
Професор
Вчені мають право на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань встановлюється Кабінетом Міністрів України. Атестати доцента і професора видаються Міністерством освіти України, а дипломи кандидата і доктора наук та атестат старшого наукового співробітника - Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, департамент атестації кадрів. Наявність відповідного наукового ступеня або вченого звання є кваліфікаційною вимогою для зайняття науковим працівником відповідної посади.
Форми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України.
Види студентських письмових робіт.
Структура курсової роботи.
Вибір теми курсової роботи і формулювання наукової проблеми.
Пошук джерел та літератури.
Охарактеризувати відмінності між джерелами та літературою.
Все есть в конспекте.
. Правила оформлення бібліографічного апарату.
Кожна наукова робота — монографія, наукова стаття, дисертація або студентський реферат, курсова, дипломна, кваліфікаційна робота — в обов’язковому порядку мають супроводжуватися бібліографічними списками використаних джерел і літератури.
Бібліографічні списки, акумулюючи, як правило, найбільш цінну бібліографічну інформацію з теми дослідження, набувають тим самим суттєвого значення для функціонування й подальшого розвитку наукових комунікацій. Інформація, що міститься у бібліографічних списках, усе активніше використовується в інформаційно-пошукових системах.
Культура оформлення наукових робіт передбачає й культурну організацію їхнього бібліографічного апарату, яка досягається не лише шляхом ретельного відбору різних документів до списку літератури, а й правильним щодо міжнародних правил складанням цих списків.
Існують такі види бібліографічних списків:
• прикнижкові бібліографічні списки, що вміщуються у виданні після основного тексту (якщо є додатки — після них) перед допоміжними покажчиками;
• списки літератури до окремих розділів подаються, як правило, після основного тексту під рубриками «До розділу…», «До глави…»;
• пристатейні бібліографічні списки розміщуються після тексту статті або, якщо стаття супроводжується рефератом (резюме), то після нього.
Правила складання бібліографічного опису для списків літератури і джерел
Основним структурним елементом кожного списку літератури є бібліографічний опис, що являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної характе-ристики та ідентифікації видання. Правила складання бібліографічного опису регламентовані Державним стандартом України ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який повністю відповідає міждержавному стандарту ГОСТ 7.1-2003, а також Міжнародному стандартному бібліографічному опису документів.
До об’єктів бібліографічного опису відносять такі види документів:
книги, брошури;
серіальні видання: періодичні (газети, журнали), видання що продовжуються (наукові праці, наукові записки), серійні видання;
Основи методології та організації наукових досліджень
нотні видання;
картографічні документи: карти, атласи, глобуси, плани, схеми;
нормативно-технічні та технічні документи: стандарти, патенти, промислові каталоги, типові проекти та креслення;
образотворчі видання: плакати, естампи, репродукції, листівки, фотографії, твори прикладної графіки;
неопубліковані документи: звіти про НДР, неопубліковані пе-реклади, дисертації;
аудиовізуальні матеріали: магнітні фонограми, грамплатівки, діафільми, діапозитиви, вузькоплівкові кінофільми тощо;
мікроформи;
електронні ресурси: бази даних та програми на різноманітних машиночитаних носіях та у мережевому режимі;
складові частини документів;
групи однорідних та різнорідних документів.
Бібліографічний опис надає можливість отримати уявлення про автора документу, зміст документу та його читацьке призначення, місце видання, обсяг видання тощо.
Бібліографічний опис документів, як правило, виконують тією мовою, якою складений документ. При складанні бібліографічного опису застосовують норми сучасної орфографії, за виключенням старовинних документів, в яких відображені особливості мови епохи, а також стилізовані під старовину назви сучасних організацій і назви документів.
Заголовні літери застосовують у відповідності до сучасних правил граматики тієї мови, якою складений бібліографічний опис, незалежно від того, які букви застосовані у джерелі інформації. Із заголовних літер починається перше слово кожної зони бібліографічного опису, а також перше слово наступних елементів: загального позначення ма-теріалу та будь-яких назв в усіх зонах опису. Всі інші елементи записують малими літерами. Також зберігають прописні і рядкові літери в офіційних назвах сучасних організацій та інших власних іменах.
Числівники у бібліографічному описі, як правило, наводять у тому вигляді, як вони подані у джерелі інформації. Кількісні числівники позначають арабськими цифрами без нарощування закінчень. Порядкові числівники наводять, як правило з нарощуванням закінчень за правилами граматики відповідної мови, наприклад:
4-те вид. 3-е изд. 5 th ed.
Без нарощування закінчення наводять порядкові номери томів, розділів, сторінок, класів, курсів, якщо родове слово (том, розділ і таке ін.) передують порядковому номеру, наприклад:
Т. 2 Вип. 6
Римські цифри й числівники у словесній формі переводять на арабські цифри при позначенні року та дат виходу видання, повтор-ності видання, кількості актів чи дій п’єс, класів і курсів учбових за-кладів, номерів (випусків) багатотомних видань, ювілейних дат.
При складанні бібліографічного опису з метою забезпечення його компактності можна застосовувати скорочення слів та слово-сполучень. Скорочення здійснюється не довільно, а у відповідності до нормативних документів якими є: ДСТУ 3582-97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі», міждержавні стандарти ГОСТ 7.12–93 «Бібліографічний запис. Скорочення слів російською мовою. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.11–2004 «Скорочення слів та словосполучень на іноземних європейських мовах у бібліографічному описі».
Скорочення слів застосовують в усіх зонах бібліографічного опису. Не допускається скорочувати основну назву та загальне позначен-ня матеріалу.
Головною умовою скорочення слів є однозначність їх розуміння та забезпечення розшифровки скорочених слів. Не слід скорочувати слова у тих випадках, коли таке скорочення може зробити неясним зміст тексту, зашкодити його розумінню. Деякі відомості, які наявні у документах, можна не наводити у бібліографічному описі, наприклад назви орденів, почесні звання, військові та наукові звання, терміни, що вказують на правовий статус організації, данні про допуск, дозвіл тощо.
Уніфіковані форми скорочень, що застосовуються в окремих по-ложення, наводять українською, російською або латинською мовами.
ОСНОВНI ВИМОГИ
1. Після прізвища ставиться кома та пробіл, а також пробіл
між складовими ініціалів : Мельник, В. М.
2. Усі елементи в опису пишуться зі строчної літери крім пер
ших слів кожної області та заголовків у всіх описах.
3. Після заголовку вид матеріалу пишуть у квадратних дужках
без пропусків і без скорочення: [Текст] или [Тext], [Електронний
ресурс].
4. У квадратних дужках пишуть усе, що запозичено з інших
джерел або за даними аналізу матеріалу.
5. Прізвище першого автора при опису одного автора повто
рюють в області відповідальності (за косою рискою), а при опису
двох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед заго
ловком та після косої риски пишуть усіх авторів.
6. При наявності більше трьох авторів в області відповідаль
ності (за косою рискою) пишуть лише першого автора (за бажанням
можна писати всіх авторів) та ін.: [та ін.].
7. У дисертації та авторефераті в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я та побатькові.
8. У патентних документах в області відповідальності на відміну від інших документів пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали.
9. Знаки ; та : розділяють пробілами з обох боків.
10. Реєстраційний номер книги (ISBN) пишуть, якщо він є.
11. Відсутні пробіли в нумерації сторінок : 8–10.
12. У кінці опису ставиться крапка.
ПРИКЛАДИ:
Монографії:
Фещенко Ю. І. Менеджмент у фтизіатрії [Текст] / Ю. І. Фещенко,
В. М. Мельник, А. В. Лірник. — К. : Здоров'я, 2007. — 680 с. —
ISBN 9789664630013.
Пархоменко, В. Д. Інформаційна аналітика у сфері науковотех
нічної діяльності [Текст] / В. Д. Пархоменко, О. В. Пархоменко. —
К. : УкрІНТЕІ, 2006. — 224 с.
Актуальні питання методології та практики науковотехнічної по
літики [Текст] / під. ред. Б. А. Малицького. — К. : [б. в.], 2001. —
291 с.
Журнальні статті:
Процюк, Р. Г. Особливості перебігу туберкульозу легень у ВІЛ
інфікованих та хворих на СНІД [Текст] / Р. Г. Процюк // Ук
раїнський пульмонологічний журнал. — 2007. — № 4. — C. 9–13.
Стадникова, А. В. Диссеминированный туберкулез легких в сов
ременных условиях. Есть ли смысл разделять его на острый, по
дострый, хронический? [Текст] / А. В. Стадникова, Т. А. Синенко,
О. В. Ширапова // Український пульмонологічний журнал. —
2007. — № 4. — C. 17–20.
Проблеми організаційного забезпечення лікування хворих на
хіміорезистентний туберкульоз [Текст] / І. М. Горбатюк, С. В. Зай
ков, С. М. Цвігун, Н. М. Гончар // Український пульмонологічний
журнал. — 2007. — № 4. — С. 21–23.
Проблеми організаційного забезпечення лікування хворих на хіміо
резистентний туберкульоз [Текст] / І. М. Горбатюк [та ін.] // Ук
раїнський пульмонологічний журнал. — 2007. — № 4. — С. 21–23.
Сучасні питання хірургічного лікування хворих із вперше виявле
ним деструктивним туберкульозом легень (огляд літератури)
[Електронний ресурс] / Б. В. Радіонов [та ін.] Режим доступу :
http://www.ifp.kiev.ua/ftp1/original/2008/kalabuha2008.pdf.
Тези доповідей:
Фещенко, Ю. І. Епідеміологія та профілактика бронхолегеневих
захворювань в Україні [Текст] / Ю. І. Фещенко, В. М. Мельник //
Роль первичной и вторичной профилактики основных терапевти
чеких заболеваний в улучшении качества жизни: Материалы науч.
трудов республиканской научнопрактической конф. — Харьков,
2001. — С. 128 с.
Медикосанітарні аспекти медичної допомоги хворим на позале
геневий туберкульоз в Україні [Текст] / В. Г. Матусевич [та ін.] //
VIII Конгрес Світової Федерації українських лікарських товариств :
Тез. доп. — Львів, Трускавець, 2000. — С. 14.
Прогрессирование туберкульоза: иммунологические механизмы,
прогностические критерии [Текст] / Е. Ф. Чернушенко [та ін.] /
Збірник матеріалів науково — практичної конференції "Медико
соціальні аспекти боротьби з туберкульозом". — Київ, 2001. —
С. 125–126.
Звіти про НДР:
Вивчити діагностичні можливості шаттлтесту і лазерної агрего
метрії у хворих із хронічним легеневим серцем [Текст] : звіт про НДР
(закл.) І.05.03 / Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновсь
кого АМН України ; керівн. В. М. Петренко ; викон. : В. К. Гаврисюк
[та ін.]. — К., 2005. — 51 с. — Інв. № 0205U006924.
Методичні рекомендації:
Смертність від туберкульозу в Україні та шляхи її зниження
[Текст] : методичні рекомендації / Інститут фтизіатрії і пульмоно
логії ім. Ф. Г. Яновського АМН України. — Київ, 2007. — 20 с.
Інформаційні листи:
Спосіб профілактики емпієми плеври після пневмонектомії
[Текст] : інформаційній лист / Інститут фтизіатрії і пульмонології
ім. Ф. Г. Яновського АМН України. — Київ, 2008. — 4 с.
Дисертації:
Валецький, Ю. М. Ефективність ліпостабілу на тлі антимікобакте
ріальної терапії хворих на вперше діагностований деструктивний
туберкульоз легень [Текст] : дис. ... канд. мед. наук: 14.01.26 : за
хищ. 22.01.99 : затверджена 15.07.99 / Валецький Юрій Мико
лайович. — К., 1999. — 148 с.
Автореферати дисертацій:
Базелюк, О. М. Оптимізація ведення вагітності та пологів у жінок,
хворих на активний туберкульоз легень [Текст] : автореф. дис. ...
канд. мед. наук: 14.01.01 / Базелюк Олег Михалович ; Національний
медичний унт ім. О. О. Богомольця. — К., 2008. — 22 с.
Стандарти:
ДСТУ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. За
гальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1: 2003, IDT) [Текст].
— Взамен ГОСТ 7.184, ГОСТ 7.1679, ГОСТ 7.1879, ГОСТ 7.34
81., ГОСТ 7.4082 ; введ. 20070701. — К. : Держспоживстандарт
України, 2007. — 48 с. (Система стандартів з інформації,
бібліотечної та видавничої справи).
Патенти:
Пат. 76915 UA, МПК А61К 31/198 (2006.01) А61Р 11/06
(2006.01) Спосіб лікування хворих на тяжку персистувальну брон
хіальну астму із застосуванням ацетилцистеїну [Текст] / Фещен
ко Ю. І., Яшина Л. О., Ігнатьєва В. І., Ільїнська І. Ф., Матвієнко Ю. О.,
Москаленко С. М., Сідун Г. В. ; заявник Інститут фтизіатрії і пуль
монології ім. Ф. Г. Яновського Академії медичних наук України. —
№ а 200503501 ; заявл. 14.04.2005 ; опубл. 15.09.2006, Бюл. № 9, 2006 р.
Окреслити основні принципи класичної школи теорії міжнародних відносин.
Поясніть різницю між підходами дослідження міжнародних відносин: суб’єктивізм і об’єктивізм.
Від найдавніших часів, коли почали виникати перші цивілізації Стародавнього Сходу, людство намагалось осмислити найважливіші закономірності свого існування. Утворення держав та розвиток політичних і торгових стосунків між ними з усією актуальністю поставив на порядок денний проблему їх взаємовідносин. Уже тоді, як і зрештою впродовж усього існування людства, стосунки між державами визначались численними суперечностями, які неодноразово призводили до вибуху кривавих збройних конфліктів. Науковий інтерес до дослідження міжнародних відносин, починаючи від Античних часів, зосереджувався на розв'язанні дилеми "війни і миру", співвідношення яких учені у той чи інший спосіб намагались розтлумачити. Пояснюючи природу первинного інтересу до міжнародних відносин, Ю. Кукулка пише: "Війни привертали увагу філософів, літописців та правників, які спостерігали та вивчали вияви ворожості та суперництва суб'єктів міжнародного життя... Ці мислителі поступово ставали засновниками наукового дослідження міжнародних відносин, коли суспільні стосунки в міжнародному масштабі набували щораз більшого впливу на життя організованих суспільних груп"1.
Проблеми теорії міжнародних відносин аж до початку XX ст. розглядали історики, філософи, правники, географи, соціологи та представники інших суспільних наук.
Процес розвитку теорії міжнародних відносин від початку виникнення був пов'язаний із тим, що вона опиралась на підходи, властиві тим суспільним наукам, у рамках яких започаткували дослідження міжнародних відносин. Тобто вона була орієнтована на принципи, методи та підходи, якими володіли гуманітарні науки, насамперед, історія, філософія і право. Становлення класичної школи теорії міжнародних відносин у період 20—60-х років XX ст. ґрунтувалось на взаємопов'язаних принципах: суб'єктивізмі, антропоморфізмі та нормативізмі.
Суб'єктивізм є сприйняттям міжнародних відносин як процесу та результату людської діяльності у міжнародному середовищі, що орієнтує дослідження до особливостей та закономірностей людської натури, яка є в них визначальною.
Антропоморфізм логічно випливає із суб'єктивізму, оскільки він полягає у перенесенні на міжнародні відносини особливостей характеру людини та їх дослідженні як макроявища людських відносин узагалі.
Нормативізм полягає у твердженні про певну закономірну еталонну поведінку суб'єктів (зокрема, це стосується мотивів, цілей та інтересів), яка дає змогу розглядати їхні дії крізь її призму та пояснювати явища і процеси у міжнародних відносинах.
І представники теорії ідеалізму, і прихильники політичного реалізму, незважаючи на діаметрально протилежні оцінки реальності, послідовно дотримуються принципів суб'єктивізму, антропоморфізму та нормативізму, що становлять фундамент їхніх наукових концепцій. Класична школа теорії склалася у сфері політичних наук, оскільки власне представники цих наук першими почали вивчати міжнародні відносини систематично.