Сковорода

Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний укр. філософ Г. Сковорода.Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. звертаючись до трактування Сковородою таких категорій, як любов, віра та їхніх антиподів, ми бачимо, що філософ намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення. Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою. Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Переважного значення філософ надає Вічному, нетлінному началу. Для нього людина – це маленький світ, мікрокосм зі своїм устроєм. зі своїми законами існування. У людині зосереджений метафізичне увесь Всесвіт, зокрема у цьому мікрокосмі є й Бог. Головне, чим відрізняється людина від всього іншого, що живе у світі. – це вільна воля людини та моральність в обранні життєвого шляху.

Російська філософія

Російська філософія - це невід'ємна частина світової культури. У цьому їїзначення як для філософського пізнання, так і для загальнокультурного розвитку. філософія є не тільки продукт діяльності чистого розуму не тількипідсумок вишукувань вузького кола фахівців. Вона є виразомдуховного досвіду нації, її інтелектуального потенціалу, що втілює врізноманітності творінь культури. Синтез філософського та історичного знання,що ставить своєю метою не опис історичних фактів і подій, а розкриттяїх внутрішнього змісту. Центральної ідеєю російської філософії був пошук іобгрунтування особливого місця, і ролі Росії у загальному житті і долілюдства. І це важливо для розуміння російської філософії, якадійсно володіє своїми особливими рисами, саме завдякисвоєрідності історичного розвитку. Отже, в російській філософії думка сформувалася в руслі такзваної''Руської ідеї''. Ідея особливої долі і призначення Росії. Сформувалася вона в 16 столітті й з'явилося першим ідеологічним оформленнямнаціональної самосвідомості російського народу. Надалі Російська ідеярозроблялася в періоді вітчизняної філософії 19 початку 20вв. Їїосновоположниками в цей період є П. Л. Чаадаєв, Ф. М. Достоєвський, В. С. Бердяєв. Домінуючий мотив''Руськоїідеї''- визнання її глибинним виразом ідеї вселюдської,об'єднує народи світу в єдине ціле. Російська ідея є ідея про те, щосаме Росії судилося стати на чолі руху до загальнолюдськоїцивілізації на основі християнства. В цілому російська філософія 19 - початку 20 століття стала відображенням ідейнихшукань історичного шляху розвитку Росії. У протиборстві ідей слов'янофілів і західників в кінцевому підсумку перемоглазахідна орієнтація, але трансформувалися на російському грунті в теоріюмарксизму-ленінізму. Російська філософія - порівняно пізнє утворення нашої національноїкультури, хоча передумови її далеко йдуть в глиб національної історії. Однак передумови ще не саме явище, вони лише готують народження ірозвиток. Саме ж явище починається з набуття форми, адекватної своємузмістом. Якщо керуватися таким критерієм, філософія в Росії починається не в 11 і навіть не в 18 ст., А тільки в 19 столітті (на повну силу - в другій йогополовині). Але це було справді велике початок, бо пов'язано його з іменами Ф. М. Достоєвського, Л. М. Толстого, Вл. Соловйова. У їх особі і в їхтворчості філософське самосвідомість народу заявило про себе «на весь світ» --вже не як наслідування Заходу (візантійцям, французам, німцям), а якзовсім самостійний голос, що вносить свою тему і свою власнутональність у багатоликий діагноз культур, в складну духовну поліфоніюлюдської цивілізації. (Н. А. Бердяєв, П. Б. Струве, С. Л. Франк). Наполягаючи наєдності «трьох складових частин» марксизму (філософії, політичноїекономії та соціально-політичної теорії), Ленін вважав, разом з тим, щофілософські проблеми набувають особливої актуальності не в роки піднесення, а вперіод спаду революційного руху, коли повторної перевірки вимагають коріннісвітоглядні принципи, на які спирається революційна партія.