16) Цілі і задачі організації.

Поняття «ціль» належить до фундаментальних понять теорії управління. Визначення цілей є вихідним моментом діяльності менеджера.

Ціль — бажаний стан об'єкта або бажаний кінцевий результат діяльності.

Ціль завжди передує усвідомленій діяльності людей, є мотивом, що спонукає їх до дії, оскільки формується на основі їхніх потреб та інтересів. Ціль обирають, конструюють у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому, можливість досягнення якої оцінюють керівники з урахуванням різних чинників.

Цілі повинні бути глибоко продумані. Це може означати, наприклад, що певному підприємству слід не нарощувати обсяг виробництва, а зайнятись якістю продукції і не виробляти, наприклад, більше машин, а поліпшити обслуговування вже випущених моделей.

Цілі різних організацій можуть бути подібними або істотно відрізнятися. Так, для підприємства, що працює на комерційних засадах, метою є отримання прибутку, а для некомерційних організацій — вирішення в межах установленого бюджету тих проблем, заради усунення яких вони створені.

Цілі традиційно розглядаються як формальне вираження очікувань власників акцій або інших власників. Вони також можуть представляти очікування інших зацікавлених в успіху організації осіб, наприклад, працівників, покупців, постачальників і т.п. Цілі організації зазвичай формулюються зборами акціонерів, членами правління або президентом (генеральним директором) компанії.

Задача організації – розпорядження про виконання роботи або серії робіт у встановлені строки: робота з людьми, робота з предметами, робота з інформацією.

Розмежування між цілями і задачами проходить за рівнем, на якому вони діють в організації. Заачі мають відношення і до окремих підрозділах організації або її філіях.

Можливо також присутність задач в цілях, але на рівні підрозділів, якщо вони включені в процес досягнення цілей. В цьому випадку задачі є переформулювання загальних цілей, в тій частині їх досягнення, яка відводиться окремих підрозділах (наприклад, мета компанії отримати певний відсоток приросту обсягу продажів може бути переформульована як конкретні задачі виробничого підрозділу, відділу маркетингу, транспортного цеху, фінансової служби і т. д.).

Задачі носять більш короткостроковий характер, ніж цілі, так як вони пов'язані з плануванням поточної діяльності. Це часто призводить до того, що задачі по своїй суті є множинними, так як вони носять оперативний характер і можуть відрізнятися в залежності від напрямку діяльності компанії.

17) Організаційні структури. Розподіл праці в організації.

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В практиці господарювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.

1) Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням.

2) Функціональна організаційна структура управління. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями

3) Лінійно – функціональна організаційна структура управління – комбінація лінійної та функціональної структур. Основний принцип - розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

4) Дивізіональна організаційна структура управління. Перехід до цієї структури означає децентралізацію оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам (дивізіонам), та централізацію загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії) на вищому рівні управління.

5) Матрична організаційна структура управління – відповідь на підвищення ступеня динамічності середовища. Високий ступінь адаптації забезпечується тимчасовим характером функціонування структурних одиниць – проектних груп. Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого жит”євого циклу.

Характерною рисою будь-якої організації, з чисельністю працюючих більше 2-х чоловік, являється розподіл праці.

Горизонтальний розподіл праці - ділення складного трудового процесу на взаємозв'язані, простіші, елементи (операції), що закріплюються за окремими виконавцями (працівниками, підрозділами). Наприклад, маркетингове дослідження, технологічна підготовка виробництва, постачання і так далі. Ефект горизонтального розподілу праці - підвищення продуктивності внаслідок спеціалізації робочих місць і зростання навичок виконавців.

Вертикальний розподіл праці - відділення роботи по координації дій від самих дій.