53/Проблема базової мотивації.

Базова мотивація - це основні мотиви поведінки людини, первинні, універсальні.

Мотиваційна сфера поділяється на 2 рівня, на базовий (первинний) і похідний (вторинний).

Базовий рівень вважається генетично заданих, природженим (базовий рівень -- природжений, похідний - набутий)

Ознаки базової мотивації (Хекхаузен - Мак-Дауголл):

1) вроджене, 2) постійність прояви (йде зсередини, її прояви не викликані обставинами), 3) стійкість мотивації (у різних ситуаціях, у часі -- не насититься), 4) універсальність (видова), 5) автономія (БМ не може бути задоволена замісної діяльністю

Базові потреби (за Маслоу) - ієрархічна структура з 7 рівнів. Важлива закономірність: якщо потреба повністю задоволена, то вона залишається непредставлених психічно у свідомості. Психічна представленість виявляється, коли є будь-які труднощі.

Ієрархія потреб (А. Маслоу):

Потреба в самоактуалізації

Потреба в гармонії, естетична

Потреба в пізнанні себе

Потреба в самоповагу

Потреба у приналежності до соціального цілого

Потреба в безпеки

Фізіологічні потреби

54/Проблема внутрішньої та зовнішньої мотивації.

Трудова поведінка людини спонукається не одним, а багатьма мотивами, з яких одні відіграють провідну роль, а інші підпорядковані їм. Сукупність мотивів діяльності утворює складну динамічну систему. Це означає, що, будучи відносно стійкою у кожної людини, система мотивів може змінюватися залежно від тих змін, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також у зовнішніх умовах її життєдіяльності. Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією.

Мотивація на основі врахування відмічених мотивуючих факторів забезпечує спрямованість і регуляцію активності працівника. Усі мотиви діяльності є результатом відображення людиною умов свого існування та усвідомлення потреб. Мотив як усвідомлена потреба в досягненні бажаних умов і результатів діяльності набирає форми внутрішніх спонукань людини, тобто характеризує внутрішню мотивацію. Зовнішні спонукання працівника до тієї чи іншої форми трудової поведінки через використання різних стимулів характеризуються як зовнішня мотивація. Звідси зовнішньою мотивацію називають тому, що самої діяльності вона безпосередньо не стосується. У разі дії зовнішньої мотивації спонукає не сама діяльність (не процес, не зміст діяльності), а щось зовнішнє щодо неї.  Якщо школярів чи студентів спонукають до учіння, наприклад, лише прагнення одержати атестат чи диплом, прагнення уникнути покарання або несхвалення старших, то можна стверджувати, що вони зовнішньо мотивовані. А коли людина отримує задоволення безпосередньо від процесу чи змісту діяльності, від самої поведінки, то мотив, який її спонукав, можна вважати внутрішнім (процесуальним).  Процесуальний мотив – це завжди стан радості, задоволення від своєї справи. А коли діяльність спонукають матеріальні блага, соціальні фактори (статус, престиж, влада тощо), то вона є зовнішньо мотивованою. 

Процесуально мотивовані форми активності створюють враження відсутності мети, спрямованості на процес, а не на результат діяльності (наприклад, дитячі ігри, естетичні переживання).  Зовнішньо ж мотивованим є все те, що спрямоване на досягнення кінцевого результату чи мети. Тому будь-яку діяльність, яку спонукають досягнення, влада, надання допомоги, агресія, цілі, потрібно розглядати як зовнішньо мотивовану. Наприклад, якщо до діяльності спонукає прагнення продемонструвати або здобути владу, статус у суспільстві (тобто соціальні мотиви), то вона (діяльність) є зовнішньо мотивованою.