Тема 6. Політико-ідеологічні й соціально-економічні радіопередачі

ЗМІ в умовах будівництва незалежної української держави набувають визначального характеру. Діяльність політичної влади неможлива без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв’язку між різними її носіями. Можливість постійних контактів багатьох людей на сторінках преси, у теле- та радіоефірі консолідує громадськість і виступає потужним чинником суспіль­ного розвитку. За ступенем впливу та можливостями телебачення і радіо є найвпливовішими серед аудіовізуальних ЗМІ.

Потреби політичної влади в ЗМІ безпосередньо залежать від її функції в суспільстві та способів прийняття політичних рішень. У постіндустріальному суспільстві ЗМІ є носіями політично важливої інформації й виразником інтересів різних соціальних верств, груп. ЗМІ пропагують або критикують ідеї, теорії, політичні програми, виробляють різні соціальні установки, спрямовують людей на певні дії і беруть участь у політичній діяльності.

Політична й управлінська роль ЗМІ в суспільстві полягає в оцінці політичних програм, платформ, ідей і пропозицій осіб, громадських формувань, політичних партій тощо.

Виокремлюють такі головні напрями діяльності ЗМІ:

• задоволення інформаційних інтересів суспільства;

• забезпечення гласності;

• вивчення громадської думки;

• організація обговорення важливих проблем життя суспільства;

• підтримка, критика та пропаганда ідей;

• висвітлення діяльності держави, партій, суспільних організацій і рухів, окремих лідерів тощо.

Політологічний аспект феномену ЗМІ особливий. Якщо вони мають соці­альну владу, то по-різному її використовують, залежно від загального рівня культури суспіль­ства та розвитку демократії.

Сучасне радіомовлення може демонструвати як лояльність до влади: інформаційні передачі можуть бути перенасичені офіціозом (залежно від політичних установок радіостанції, її заангажованості, інших видів діяльності власника радіо), так і бути більш неупередженим (новини подаються не тільки без емоційного забарвлення, а й оперативно та об’єктивно).

Звичайно, без інформації, наданої ЗМІ, людина не може правильно орієнтуватися в суперечливих політичних процесах. Отже, розвинені, демократично організовані ЗМІ, що об’єктивно висвітлюють політичні події, – це одна з найважливіших гарантій стабільності демократичного суспільства. Цілеспрямована інформація є важливою для створення іміджу влади, принаймні окре­мого політика. Прийнято виокремлювати шість найважливіших галузей використання ЗМІ:

• своєчасне інформування аудиторії про події, які впливають на повсяк­денне життя людей, суспільства;

• оцінка, аналіз подій та їх прогнозування (коротко-, середньо- та довгострокове);

• сприяння суспільним відносинам, у результаті яких ділові кола, полі­тичні партії, громадські організації, а також окремі особи прагнуть, використовуючи ЗМІ, встановити або поліпшити свої відносини з громадськістю, громадянами;

• реклама;

• освіта;

• розваги.

Невиконання ЗМІ функцій у політичній системі призводить до докорінного перекручування її цілей і цінностей. ЗМІ використовують два основних спосо­би поширення інформації – послідовний і фрагментарний. Перший властивий переважно друкованим виданням, які послідовно та різнобічно висвітлюють у статтях ту чи іншу політичну проблему. Другий спосіб поши­рений на телебаченні. Дроблення інформації, що зумовлюється потребою її різнобічності й оперативності подання, заважає більшості громадян сформувати цілісну картину політичних явищ або подій. Фрагментарне подання інформації у кінцевому підсумку дезорієнтує глядачів, викликає політичну апатію або приму­шує покладатися на оцінки коментарів.

Об’єктивна можливість впливу влади на політичну свідомість індивідів виникає завдяки створенню інформаційного зв’язку між джерелом і аудиторією. Саме характер і спрямування інформації, на відміну від нейтрального повідомлення, дає змогу ЗМІ здійснювати своєрідні керівні функції. З іншого боку, треба завжди враховувати кількість інформації, що подається на широку аудиторію. Велика кількість повідомлень може перевищити можливості інди­відів з її переробки та засвоєння. Відтак виникає потреба дозувати інформацію залежно від особливостей різних груп громадян, а також для встановлення надійного зворотного зв’язку. Отже, важливою умовою зв’зку між політичною владою й індивідами є оптимальна якість і кількість інформації.

Сьогодні розібратися громадянам у складній політичній грі допомагають ЗМІ. Як зазначає професор В. Здоровега, “засоби масової інформації є своєрідним засобом публічного зв’язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління, тобто громадянами даного суспільства. З одного боку йде офіційна інформація, з іншого – акумулюються думки, прагнення, судження практично з усіх сфер життя громади”. Тож основні завдання мас-медіа, на його думку, це:

1. інформувати про все, що відбувається у світі;

2. інтерпретувати, пояснювати, тлумачити події і явища;

3. виконувати науково-просвітницьку функцію – нести повну наукову інформацію;

4. виконувати гедоністичну функцію.

У передвиборний період найактивізованішої політичної участі громадян ЗМІ, на думку дослідника Петера Радунські, мають виконувати три основні ро­лі: роль арбітра, яку журналісти виконують тоді, коли виявляють залаштун­ковий бік політичної комунікації та проведення виборчої кампанії. Завдяки цьому виборці знайомляться зі стратегією й тактикою проведення виборчої кампанії.

Роль посередника між громадянами та державною структурою.

Роль адвоката груп людей, що з певних причин знаходяться в невигідно­му становищі. Отже, порушуються проблеми, які, можливо, не обговорювалися напередодні виборів.

Основним елементом організаційної структури комунікативного забезпе­чення органів влади мають бути аналітичні служби, які створювалися б на всіх рівнях політичної, законодавчої, виконавчої структур влади в Україні. Необхідність їх створення зумовлена такими обставинами. По-перше, широке залучення політичних і громадських структур до процесів комунікативного забезпечення, підготовки, обґрунтування проектів управлінських рішень. По-друге, професійне поле діяльності працівників державного апарату: необхідною умовою ефективності рішень, які приймаються, є проведення інформаційно-аналітичного моніторингу. Це вимагає залучення професіоналів – проблемних аналітиків. По-третє, зміна характеру комунікативних зв’язків. В умовах переходу до ринку все більше активізуються горизонтальні зв’язки між учасниками комунікативного процесу саме за рахунок зв’язків між органами державного управління й об’єктами управління. При цьому загострюється потреба в інформації настільки різноманітній, що не виключений і збір даних щодо діяльності окре­мих державних і комерційних структур.

Враховуючи це, важливим виявляється конкретне визначення функційних напрямів інформаційного забезпечення органів державної влади і управління. Виходити тут треба з пріоритетів державної політики України, а значить, таки­ми напрямами будуть:

• прогнозування, аналіз і експертиза;

• інформаційно-аналітичний моніторинг;

• створення спеціалізованих банків даних.

Отже, розглядаючи комунікативні суспільні процеси в контексті забезпе­чення інформацією керівних структур в Україні, необхідно зазначити, що проб­лема переросла в суто технічну й вийшла на рівень політичного явища. Тут виникає фон достатнього накопичення інформації щодо соціальних наслідків комунікативних процесів.

• Питання для теоретичного опрацювання

1. Призначення політико-ідеологічних передач.

2. Ідеологічні програми й приватне радіомовлення.

3. Специфіка подачі програм ідеологічного спрямування.

4. Проблеми економіки очима молоді.

5. Економічна тематика на хвилях FМ-мовлення.

6. Принципи подачі економічної інформації на радіо.

• Завдання для практичного опрацювання

1. Проаналізувати програми ідеологічного спрямування на національному радіо.

2. Дослідити специфіку впливу ідеологічних програм.

3. Навести приклади висвітлення економічної тематики на регіональному радіо.

4. Запропонувати власну концепцію програми економічного спрямування на місцевому радіо.

• Реферативна робота

Молодь і політика крізь призму радіомовлення.

• Література

  1. Балинський І., Балинська О. Технологія пропаганди в умовах інформаційного квазіплюралізму // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 138-143.

  2. Грачова Н. Вплив електронних ЗМІ на свідомість людини // Eх professo: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 133-137.

  3. Грачова Н. Місце і роль ЗМІ у виробленні й ухваленні політичних рішень (на прикладі України) // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць.– Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 99-107.

  4. Здоровега В.Й. Інформація, мас-медіа, пропаганда та інформаційні війни // Eх professo: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 24-31.

  5. Здоровега В.Й. Науково-теоретичні основи функціонування журналістики в умовах розбудови суверенної демократичної України // ЗМІ й утвердження державного суверенітету: Матеріали науково-практичної конференції. – Львів, 1993.

  6. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

  7. Крупник О. ЗМІ від тоталітарних до демократичних: особливості функціонування, роль у суспільно-політичному житті // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 67-74.

  8. Крупський І. Діяльність електронних ЗМІ в умовах радянського тоталітаризму // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє. – Львів: Редакційно-видавничий відділ Львівського університету, 1997.

  9. Лизанчук В.В. Електронні засоби масової інформації в контексті українського державотворення // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє. – Львів: Редакційно-видавничий відділ Львівського університету, 1997.

  10. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

  11. Лизанчук В.В. Якими цінностями ЗМІ насичують інформацію? // Українська періодика: історія і сучасність. – Доп. та повідомл. сьомої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 17-18 травня 2002 р. / за ред. М.М. Романюка. – Львів, 2000. – 740 с.

  12. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

  13. Пенчук І. Формування ментальності нації крізь призму радіомовлення (на матеріалах радіостанцій м. Запоріжжя) // Eх professo: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2001. – С. 179-186.

  14. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

  15. Радунські П. Проведення виборчої кампанії – форма політичної комунікації // Політичні партії в демократичному суспільстві. – К., 1997. – С. 73-123.

  16. Хомин О. Українське радіомовлення: шляхи розвитку // Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє. – Львів: Редакційно-видавничий відділ Львівського університету, 1997. – 160 с.