- •Глава I поняття кримінального права
- •§ 1. Кримінальне право як галузь законодавства
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •§ 2. Кримінальне право у системі права України
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •§ 3. Кримінальне право і політика держави у сфері протидії злочинності
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •§ 4. Наука кримінального права
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •§ 5. Кримінальне право як навчальна дисципліна
- •Глава I. Поняття кримінального права
- •Глава II
- •§ 1. Поняття закону про кримінальну відповідальність
- •Глава II. Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення
- •§ 2. Структура закону про кримінальну відповідальність
- •Глава II. Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення
- •Глава II. Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення
- •§ 3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
- •Глава II. Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення
- •Глава III
- •§ 1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
- •Глава III. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі і просторі
- •§ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
- •Глава III. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі і просторі
- •Глава IV поняття злочину. Класифікація злочинів
- •§ 1. Поняття та ознаки злочину
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •§ 2. Криміналізація суспільно небезпечних діянь. Декриміналізація діянь
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •§ 3. Малозначність діяння
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •§ 4. Відмінність злочинів
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •§ 5. Класифікація злочинів та її значення
- •Глава IV. Поняття злочину. Класифікація злочинів
- •Глава V кримінальна відповідальність та її підстави
- •§ 1. Поняття кримінальної відповідальності та її реалізація
- •Глава V. Кримінальна відповідальність та її підстави
- •§ 2. Підстави кримінальної відповідальності
- •Глава VI склад злочину та його види
- •§ 1. Поняття та значення складу злочину
- •Глава VI. Склад злочину та його види
- •Глава VI. Склад злочину та його види
- •Глава VI. Склад злочину та його види
- •§ 2. Елементи складу злочину та їх ознаки. Обов'язкові та факультативні ознаки складу злочину
- •Глава VI. Склад злочину та його види
- •§ 3. Види складів злочину
- •Глава VI. Склад злочину та його види
- •§ 4. Склад злочину й кваліфікація злочину
- •Глава VI. Склад злочину та його види
- •Глава VII
- •§ 1. Поняття об'єкта злочину
- •Глава VII. Об'єкт злочину
- •Глава VII. Об'єкт злочину
- •§ 2. Види об'єктів злочину
- •Глава VII. Об'єкт злочину
- •§ 3. Предмет злочину
- •Глава VII. Об'єкт злочину
- •§ 4. Потерпілий від злочину
- •Глава VII. Об'єкт злочину
- •Глава VIII об'єктивна сторона складу злочину
- •§ 1. Поняття та значення об'єктивної сторони складу злочину
- •Глава VIII. Об'єктивна сторона складу злочину
- •§ 2. Суспільно небезпечне діяння та його види
- •Глава VIII. Об'єктивна сторона складу злочину
- •Глава VIII. Об'єктивна сторона складу злочину
- •§ 3. Суспільно небезпечні наслідки
- •Глава VIII. Об 'ективна сторона складу злочину
- •§ 4. Причиновий зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками
- •Глава VIII. Об'єктивна сторона складу злочину
- •§ 5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину
- •Глава VIII. Об'єктивна сторона складу злочину
- •Глава IX
- •§ 1. Поняття суб'єкта злочину
- •Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
- •§ 2. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність
- •Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
- •§ 3. Осудність
- •§ 4. Обмежена осудність
- •Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
- •§ 5. Неосудність
- •Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
- •Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
- •§ 6. Спеціальний суб'єкт злочину
- •§ 7. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння
- •Глава X суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 1. Поняття і значення суб'єктивної сторони складу злочину
- •§ 2. Вина: її поняття та форми
- •Глава X. Суб 'ективна сторона складу злочину
- •§ 3. Умисел та його види
- •Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
- •Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 4. Необережність та її види
- •Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 5. Складна (подвійна) форма вини
- •Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан
- •Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
- •§ 7. Помилка та її кримінально-правове значення
- •Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
- •Глава XI
- •§ 1. Поняття й види стадій вчинення умисного злочину
- •Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину
- •§ 2. Закінчений та незакінчений злочин
- •Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину
- •§ 3. Готування до злочину
- •Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину
- •§ 4. Замах на злочин та його види
- •Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину
- •§ 5. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
- •Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину
- •§ 6. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
- •Глава XI. Стадії вчинення умисного злочину
- •Глава XII
- •§ 1. Поняття та ознаки співучасті у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •§ 2. Види співучасників
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •§ 3. Форми співучасті
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •§ 4. Кримінальна відповідальність співучасників
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •§ 5. Ексцес виконавця
- •§ 6. Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •§ 7. Причетність до злочину
- •Глава XII. Співучасть у злочині
- •Глава XIII
- •§ 1. Поняття множинності злочинів та її кримінально-правова характеристика
- •Глава XIII. Множинність злочинів
- •Глава XIII. Множинність злочинів
- •§ 2. Повторність злочинів
- •Глава XIII. Множинність злочинів
- •§ 3. Сукупність злочинів
- •Глава XIII. Множинність злочинів
- •§ 4. Рецидив злочинів
- •Глава XIII. Множинність злочинів
- •§ 5. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів
- •Глава XIII. Множинність злочинів
- •Глава XIV
- •§ 1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
- •§ 2. Необхідна оборона
- •Глава XIV. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •§ 4. Затримання особи, що вчинила злочин
- •Глава XIV. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •§ 5. Крайня необхідність
- •Глава XIV. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •§ 6. Фізичний або психічний примус
- •Глава XIV. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •§ 7. Виконання наказу або розпорядження
- •Глава XIV. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •§ 8 Діяння, пов'язане з ризиком
- •§ 9. Виконання спеціального завдання
- •Глава XIV. Обставини, що виключають злочинність діяння
- •Глава XV
- •§ 1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •§ 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •§ 3. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •Глава XV, Звільнення від кримінальної відповідальності
- •§ 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •§ 5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •§ 7. Звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії
- •Глава XVI
- •§ 1. Поняття покарання
- •Глава XVI. Поняття та цілі покарання
- •Глава XVI. Поняття та цілі покарання
- •§ 2. Цілі покарання
- •Глава XVI. Поняття та цілі покарання
- •Глава XVII система та види покарань
- •§ 1. Система покарань, її поняття, ознаки та значення
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •§ 2. Класифікація покарань
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •§ 3. Основні покарання
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •§ 4. Додаткові покарання
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •§ 5. Покарання, які можуть застосовуватися як основні і як додаткові
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •§ 6. Правові наслідки ухилення від покарання
- •Глава XVII. Система та види покарань
- •Глава XVIII призначення покарання
- •§ 1. Загальні засади призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 2. Обставини, що пом'якшують покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 3. Обставини, які обтяжують покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 4. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 6. Призначення покарання за сукупністю злочинів
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 7. Призначення покарання за сукупністю вироків
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •Глава XVIII. Призначення покарання
- •§ 8. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення
- •Глава XIX
- •§ 1. Поняття та види звільнення від покарання та його відбування
- •§ 2. Звільнення від покарання без його призначення
- •Глава XIX. Звільнення від покарання та його відбування
- •§ 3. Звільнення від подальшого відбування покарання
- •Глава XIX. Звільнення від покарання та його відбування
- •Глава XIX. Звільнення від покарання та його відбування
- •Глава XIX Звільнення від покарання та його відбування ,
- •§ 4. Заміна покарання більш м'яким
- •§ 5. Пом'якшення покарання
- •Глава XX судимість
- •§ 1. Поняття та правові наслідки судимості
- •Глава XX. Судимість
- •§ 2. Строки погашення судимості
- •Глава XX. Судимість
- •§ 3. Обчислення строків погашення судимості
- •Глава XX Судимість
- •§ 4. Зняття судимості
- •Глава XXI
- •§ 1. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
- •§ 2. Види примусових заходів медичного характеру та їх застосування
- •Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
- •Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
- •§ 3. Поняття, мета та порядок застосування примусового лікування
- •Глава XXII
- •§ 1. Загальні положення
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 2. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 3. Покарання, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 4. Призначення покарання неповнолітнім
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 5. Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 6. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 7. Звільнення від кримінальної відповідальності
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 8. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх
- •Глава XXII. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
- •§ 9. Погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх
- •Глава XXIII
- •§ 1. Загальна характеристика основних сучасних правових сімей
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
- •§ 2. Кримінальне право країн романо-германської сім'ї
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питания Загальної частини)
- •§ 3. Кримінальне право країн загального права
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
- •§ 4. Кримінальне право мусульманських країн
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
- •§ 5. Кримінальне право держав Далекого Сходу
- •Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
відповідності до закону і є прерогативою суду. Підставою для припинення чи зміни примусових заходів медичного характеру є видужання особи або значне поліпшення її психічного стану, коли це виключає суспільну небезпечність, незалежно від терміну перебування хворого у психіатричному закладі. При цьому тяжкість раніше вчиненого особою діяння значення не має.
Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється через видужання осіб, котрі вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, вони підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває кримінальну справу.
Правове регулювання застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється КПК (гл. 34, статті 408 і 411).
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи.
Оскільки вирішення питань про осудність, винність та відповідальність, про неосудність, обмежену осудність, про суспільну небезпечність особи, про застосування до неї примусових заходів медичного характеру, про визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським наглядом за нею належить до компетенції суду, а не судових психіатрів, то висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи.
Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру проводиться у відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора та захисника (ст. 419 КПК). В ухвалі, винесеній судом (або в постанові, винесеній суддею), має бути вказаний вид примусового заходу. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Тому суд не може встановлювати строки надання осудному чи обмежено осудному примусової психіатричної допомоги. Примусові заходи медичного характеру мають провадитися доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.
307
Кримінальне право. Загальна частина
Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується в строк покарання (ч. 4 ст. 84 КК, ч. 1 ст. 423 КПК).
§ 3. Поняття, мета та порядок застосування примусового лікування
КК розмежовує види примусу, що застосовуються до певних категорій хворих осіб у разі вчинення ними суспільно небезпечного діяння. На відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування застосовується «до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб». Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов'язком суду.
Згідно з ч. 1 ст. 96 КК, примусове лікування застосовується незалежно від призначеного покарання. Йдеться про те, що воно здійснюється поряд із призначеним покаранням. Застосування такого лікування «незалежно від призначеного покарання» означає, що цей примус може бути застосований у разі засудження особи до будь-якого виду покарання.
КК 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків і наркоманів (ст. 14 КК). КК 2001 р. не конкретизує осіб, щодо яких може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 його ст. 96 вживається узагальнене поняття - особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інщих осіб. Коло таких осіб не обмежується наркологічно хворими. У даному разі йдеться про соціально небезпечні захворювання, до яких Основи законодавства України про охорону здоров'я відносять: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання.
До таких хвороб, на нашу думку, необхідно віднести також токсикоманію.
Підставою для застосування примусового лікування є сукупність юридичного й медичного критеріїв: а) наявність у діянні винного ознак складу злочину; б) наявність в особи хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. До умов застосування примусового лікування у порядку ст. 96 КК належать: а) наяв-
308
_____Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
ність медичного висновку про те, що у суб'єкта злочину є хвороба, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб; б) засудження такої особи до певного виду покарання.
Відсутність будь-якого з критеріїв застосування примусового лікування виключає можливість його застосування.
Примусове лікування від алкоголізму (наркоманії) може бути застосовано лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи (ч. 4 ст. 324), лікарської комісії (ст. 411і КПК).
Медичний висновок про необхідність примусового лікування алкоголіків, наркоманів і токсикоманів видається спеціальними медичними комісіями, до складу яких обов'язково входять психі-атр-нарколог (голова комісії), терапевт і невропатолог.
Медичний висновок має базуватися не лише на результатах клінічного обстеження хворого, а й на даних, поданих комісії для ознайомлення особою, що проводить дізнання, слідчим або судом. Такими даними можуть бути відомості, які містяться у матеріалах кримінальної справи і характеризують поведінку обвинуваченого за місцем проживання, роботи чи навчання, а також відомості про його попередню протиправну поведінку, пов'язану із зловживанням алкогольними напоями, наркотичними засобами чи психотропними речовинами, лікуванням у психоневрологічному або наркологічному диспансері тощо.
У медичному висновку про наркологічне захворювання мають бути сформульовані відповіді на такі запитання: чи є особа хронічним алкоголіком, або наркоманом чи токсикоманом?; чи потребує вона примусового лікування?; чи є протипоказання до такого лікування? Діагноз «хронічний алкоголізм» або «наркоманія» чи «токсикоманія» встановлюється тільки лікарем-наркологом.
КК не містить положень щодо продовження й припинення примусового лікувального процесу. Частково ці питання розв'язує ст. 411і КПК - і лише стосовно алкоголіків та наркоманів.
Примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи обмеження волі (ч. 2 ст. 96 КК). Останній вид покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп (ч. З ст. 61 КК). Отже, застосуванню примусового лікування до перелічених осіб має передувати їх засудження до позбавлення волі чи інших видів покарань (окрім обмеження волі).
У разі призначення інших видів покарання, крім позбавлення волі або обмеження волі, примусове лікування здійснюється у
309
Кримінальне право. Загальна частина
спеціальних лікувальних закладах. Закон (ч. 2 ст. 96 КК) не розкриває, що треба розуміти під ними в даному разі. На даний час в Україні не створено лікувальних закладів, які мали б усі можливості для забезпечення спеціального лікування й відповідного трудового режиму особам, котрі засуджені до покарання не у виді позбавлення волі або обмеження волі, і за вироком суду підлягають примусовому лікуванню. Якщо говорити про алкоголіків і наркоманів, то на практиці ця категорія засуджених проходить антиалкогольне (протинаркотичне) лікування у спеціалізованих лікувальних закладах органів охорони здоров'я. До них належать стаціонарні спеціалізовані наркологічні диспансери, наркологічні відділення при психіатричних лікарнях. При наркологічних та психоневрологічних диспансерах функціонують також поліклінічні, амбулаторні наркологічні кабінети.
З урахуванням підстав застосування примусового лікування в порядку ст. 96 КК до спеціальних лікувальних закладів не можуть бути віднесені спеціалізовані лікувальні (для дорослих) і лікувально-виховні заклади для неповнолітніх, призначені для примусового лікування від наркоманії в адміністративно-правовому порядку.
Кримінальне законодавство, на відміну від адміністративного, традиційно не встановлює строків примусового лікування алкоголіків і наркоманів. Видається, що ці строки мають бути однаковими, тобто вони не можуть перевищувати дванадцяти місяців (з урахуванням продовження строку примусового лікування).
Таким чином, примусове лікування - це кримінально-правовий захід державного примусу, який застосовується судом поряд з призначеним покаранням до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, з метою виліковування їх від соціально небезпечного захворювання, профілактики цієї хвороби, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.
Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених під час відбування покарання регламентується ст. 21 Кримінально-виконавчого кодексу України. Зокрема, якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування (ч. 2 ст. 21)
Примусове лікування, що застосовується у зв'язку із вчиненням особою злочину та її засудженням, тобто яке пов'язане з кримінально-правовими відносинами, необхідно відрізняти від примусового
310
____Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
лікування алкоголіків і наркоманів як адміністративно-правового заходу. Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 p., примусове лікування - це лікування на підставі судового рішення хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права інших осіб. Таке лікування застосовується тільки у випадках звернення близьких родичів чи інших осіб до органів внутрішніх справ або прокуратури у зв'язку з небезпечною поведінкою хворого на наркоманію (ч. 1 ст. 16 Закону). Раніше воно проводилося в лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях Міністерства внутрішніх справ України, які в 1995 р. були ліквідовані. Тепер ці наркологічні хворі направляються на лікування до спеціалізованих лікувальних закладів органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли 16-річного віку,— до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Ці заклади визначаються Міністерством охорони здоров'я України. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі зазначеного Закону не підлягають направленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах, інваліди І та II груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят, а також чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному Міністерством охорони здоров'я України.
За постановою суду особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, може бути достроково звільнена від нього або виписана з лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала необхідність у лікуванні від наркоманії. Строк примусового лікування від наркоманії може бути продовжено (але його загальний термін не може перевищувати дванадцяти місяців) у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого не вдалося досягти позитивних результатів медичного впливу.
Втеча зі спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього тягне відповідальність за ст. 394 КК.
311