Форми мислення

Пам’ять – психічний процес, спрямований на запам’ятовування, збереження і відтворення людиною власного особистого досвіду. Фізіологічну основу пам’яті складають утворення, збереження й актуалізація в потрібний момент умовно-рефлекторних зв’язків. Основними процесами пам’яті, як це зрозуміло з її визначення, є запам’ятовування, збереження і відтворення.

Образна

Рухова

Емоційна

Словесно-логічна

Зорова

Нюхова

Слухова

Тактильна

Смакова

Сенсорна

Короткотривала

Оперативна

Довготривала

Вічна

Уява - особлива форма психіки, яка існує окремо від інших психічних процесів і одночасно посідає проміжне становище між сприйманням, мисленням та пам’яттю.

Мова – це складна система знаків, яка є єдиним засобом абстрактно-логічного мислення і специфічно людським засобом спілкування.

Мова формує категоріальну мережу, яка й визначає сутність усіх її психічних процесів і станів (відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, увага, уявлення, емоційні реакції та стани, послідовність дій та інші прояви психічного життя).

Тема: Емоційні та вольові процеси, психічні стани та утворення.

Почуття – це усвідомлене переживання людиною власного ставлення до того, що вона пізнає і робить.

Воля – зосередженість психічних і фізичних зусиль на якомусь об’єкті чи досягненні мети.

Психічні стани – це цілісна характеристика психічної активності людей за певних умов, при виконанні ними певних завдань.

Особливості психічних станів	Цілісність
	Рухливість і стійкість
	Взаємозв’язок психічних станів з іншими психічними процесами та властивостями особистості
	Індивідуальна своєрідність
	Залежність станів від змісту внутрішнього світу особистості
	Різноманітність і полярність
	Зовнішній прояв у фізіологічних станах

Уміння і навики формуються в процесі закріплення знань, професійного навчання та діяльності
Початкові уміння – самостійне застосування здобутих знань в практичній діяльності	Складні уміння – творче використання знань і навиків	Прості навики – нескладні прийоми і дії, що здійснюються автоматично без застосування уваги	Складні навики – опанування автоматичними, руховими, сенсорними та розумовими діями, що виконуються при незначному напруженні свідомості

Здібності — це сукупність таких індивідуально-психологічних особистості, що дають змогу їй успішно опановувати і здійснювати один чи декілька видів діяльності.

За власною внутрішньою структурою, здібності налічують уважність, спостережливість, властивості пам'яті, уяви, мислення.

• Обдарованість — наявність видатних здібностей до одного чи декількох видів діяльності, що утворилися на основі задатків.

• Талант — висока обдарованість, що поєднується з великою працьовитістю. Талановитість проявляється у відкритті нового, досягнення великих результатів у тій чи іншій діяльності, що набула суспільного визнання.

• Геніальність — винятково високий рівень обдарованості людини, що відображається в оригінальних, нових наукових відкриттях, що мають велике суспільне значення.

Спрямованість особистості — це система мотивів поведінки і діяльності людини, що домінують.

Мотиви — це внутрішні спонукальні сили людини, які змушують її здійснювати ту чи іншу діяльність, вони можуть відігравати як домінативну так і побічну роль.

Інтерес — емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у скерованості людини на певні об'єкти, прагнення грунтовніше і повніше їх пізнати.

• Пристрасті — мотиви, в яких відображаються потреби що мають нездоланну силу і вилучають з діяльності людини все, що не пов'язане із важливим об'єктом.

• Ідеали — потреба наслідувати приклад, прийнятий людиною за зразок поведінки.

Спрямованість людини також може визначатися неусвідомлюваними мотивами. До неусвідомлюваних мотивів належать потяг і установка.

• Потяг — неусвідомлена нецілеспрямована спонука що проявляється у чуттєвому переживанні потреби і не зумовлює активних дій.

• Установка — неусвідомлена готовність особистості до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена потреба. Наприклад, людині її знайомі розповіли про лікаря який “поставив на ноги” багатьох хворих. У неї з'являються позитивна установка, що “цей лікар є хорошим фахівцем” ще до зустрічі з ним.