1.3. Функції складу злочину.

Склад злочину виконує такі функції: 1) фундаментальну; 2) процесуальну; 3) розмежувальну; 4) гарантійну.

Фундаментальна функція складу злочину полягає у тому, що він є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для криміна­льної відповідальності.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі розслідування, тому що основним завданням слідства саме і є встановлення об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину.

Розмежувальна функція складу злочину полягає у тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між злочином і провиною, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням, по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим станови­щем від перевищення влади або службових повноважень).

Гарантійна функція складу злочину полягає у тому, що точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав людини. Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила.

2. Елементи і ознаки складу злочину

У кожному складі злочину виділяють його елементи Ними є об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину (їх сукупність назива­ють об’єктивними ознаками складу), суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб’єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об’єктивні і суб’єктивні ознаки й утво­рюють склад злочину.

Об’єкт злочину – це те, на то завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. До ознак об’єкта також належать предмет злочину та потерпілий.

Об’єктивна сторона – зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Ознаками об’єктивної сторони є діяння (дія чи бездіяльність), суспіль­но небезпечні наслідки і причинний зв’язок, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Суб’єкт злочину — це особа яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 “суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кри­мінальна відповідальність”. Ознаками суб’єкта є: фізична особа, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, осудність, ознаки спеціального суб’єкта.

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

Ознаками суб’єктивної сторони, як елементу складу є вина, мотив, мета та емоційний стан.

Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові і факультативні. Обо­в’язкові – це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. До обов’язкових ознак належать: 1) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом; 2) злочинна дія (бездіяльність); 3) ознаки загального суб’єкта злочину (фізична особа, вік, з якого настає кримінальна відповідальність); 4) вина (умисел або необережність. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов’язковими для всіх складів злочинів і в різ­них складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід від­нести 1) предмет злочину або потерпілий; 2) злочинні наслідки; 3) причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками; 4) час, місце, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину; 5) ознаки спеціального суб’єкта; 6) мотив, мета та емоційний стан. Наведений поділ ознак складу на обов’язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з’ясу­ванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов’язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розгля­дається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом’якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечним способом).

У теорії кримінального права ознаки складу злочину поділяються і на інші види за різними критеріями. За логічним характером понять, що використовуються для описання цих ознак: 1) позитивні ознаки, які виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов’язково повинні бути присутні у ньому; 2) негативні ознаки вказують на відсутність певних якостей або властивостей. За специфікою описування у законі: 1) формалізовані (або визначені) ознаки, зміст яких чітко і однозначно зафіксований у КК; 2) оціночні ознаки, зміст яких у КК не визначається, але які отримують якесь значення лише у процесі застосування кримінально-правової норми. За стабільністю застосування ознаки складу злочину: 1) постійні ознаки не змінюються протягом чинності закону (наприклад, спосіб при крадіжці); 2) перемінні ознаки – це ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом чинності самої кримінально-правової норми.